ШОСТИЙ РОЗДІЛ  

МОЛОДЬ З ГЛИБОКИМ КОРІННЯМ  

 

179. Я бачив молоді, красиві дерева, які витягують свої гілки вгору все вище і вище, і здаються піснею надії. Пізніше, після бурі, я знайшов їх поламаними, мертвими. Бо їхнє коріння було слабким, розгортали гілки, але не вкорінювалися в землю, і тому впали під натиском стихії. І тому мене болить, коли бачу, як дехто пропонує молодим людям будувати майбутнє без коріння, так ніби світ щойно почався. Бо «неможливо зростати без сильного коріння, яке допомагає міцно стояти на землі. Якщо нема за що вхопитися і за що триматися, то «літати» легко» [1]

 

Не дозволь, щоб тебе позбавили коріння 

 

180. Це важливе питання, і вважаю, що йому потрібно присвятити короткий розділ. Розуміння цієї теми допоможе відрізнити радість молодості від фальшивого культу молодості, який дехто використовує для того, щоб обдурювати молодь і використовувати її в своїх цілях. 

181. Подумайте, що якщо хтось щось вам пропонує і говорить, щоб ви нехтували історією, ігнорували досвід старшого покоління, погорджували всім минулим і дивилися лише в майбутнє, яке він вам пропонує, то чи це не легкий спосіб спокусити вас своєю пропозицією, аби ви робили лише те, що він вам говорить? Ця особа хоче, щоб ви були порожніми, без минулого, недовірливими до всього, вірили лише її обіцянкам і піддавалися її планам. Так діють різноманітні ідеології, які нищать (або де-конструюють) те, що відмінне від них, і у такий спосіб можуть панувати без спротиву. Для цього їм потрібна молодь, яка нехтує історією, відкидає духовні й гуманістичні набутки минулих поколінь, ігнорує все, що було до неї. 

182. Водночас маніпулятори використовують інші засоби: адорацію молодості, так ніби все, що не є молодим, ставало огидним і перестарілим. Молоде тіло стає символом цього нового культу, і тоді все, що поєднане з цим тілом, обожнюється і пожадається без обмежень, а все, що не є молодим, знецінюється. Але у такий спосіб найперше принижують молодь, позбавляючи її дійсних цінностей, використовуючи її у своїх особистих, економічних і політичних цілях. 

183. Дорога молоде, не дозволь, щоби хтось використовував твою молодість для пропаганди поверхневого життя, яке плутає красу з зовнішністю. Краще вчися відкривати красу в робітникові, який повертається додому брудним і неохайним, але радісним, бо заробив на хліб для своїх дітей. Існує надзвичайна краса в родині, зібраної за спільним столом, яка щедро ділиться хлібом, навіть якщо їжа убога. Існує краса в нерозчесаній і немолодій дружині, яка постійно піклується хворим чоловіком понад свої сили й здоров’я. Існує краса у вірності подружжя, у взаємній любові, яка триває навіть тоді, коли весна життя минула, а прийшла осінь. Існує краса в старих людях, які йдуть, тримаючись за руки. Існує краса, незалежно від зовнішності чи криків моди, в кожному мужчині й у кожній жінці, які з любов’ю переживають особисте покликання і безкорисливо служать спільноті, державі, великодушно працюють для своїх родин, ангажуються у важку анонімну й безкорисливу працю для відновлення соціальної гармонії. Відкривати, показувати й промувати цю красу, яка подібна до Христа на хресті, означає будувати фундамент справжньої соціальної солідарності й культури зустрічі. 

184. Разом із стратегіями фальшивого культу молодості й зовнішнього вигляду сьогодні проштовхують духовність без Бога, почуттєвість без спільноти і без допомоги страждаючим, страх перед убогими, яких представляють як небезпеку, низку пропозицій, щоб ви повірили у райське майбутнє, яке завжди відкладається на потім. Я не хочу вам це пропонувати, а з любов’ю хочу перестерегти, щоб ви не піддавалися цій ідеології, яка не дасть вам молодості, а зробить рабами. Пропоную вам іншу дорогу – свободи, ентузіазму, творчості, нових горизонтів, але водночас плекайте коріння, яке дає поживу й підтримку. 

185. У цій перспективі хочу наголосити, що «багато Отців синоду з незахідних культур вказують, що в їхніх країнах глобалізація має автентичні форми культурної колонізації, яка вириває молодь із їхньої культурної та релігійної ідентичності. Необхідно, щоби у цих змінах Церква супроводжувала молодь, аби вона не втратила найцінніших рис своєї ідентичності» [2]

186. Сьогодні бачимо тенденцію «гомогенізації» молоді, нівелювання відмінностей, властивих місцю походження, трансформацію молоді в спільний ґатунок, підданий маніпуляціям. Це нищить культуру і небезпечне так само, як зникнення різних видів тварин і рослин [3] . І тому в посланні до молоді корінних народів, яка зібралася в Панамі, я заохочував «опікуватися своїм корінням, бо коріння дає силу для росту, розквіту й плідності» [4]

 

Твої стосунки з людьми похилого віку 

 

187. На Синоді ствердили, що «молодь спрямована в майбутнє, і до життя підходить з енергією і динамізмом. Але […] часом має схильності не звертати увагу на минуле, з якого походить, і особливо – на численні дари, передані батьками і дідами, і на культурний доробок суспільства, в якому живе. Допомагати молоді відкривати живі скарби минулого, нагадувати про них, щоб користувалася ними у своїх рішеннях і можливостях, – це справжній акт любові до молоді, ради її розвитку і рішень, які вона повинна приймати» [5]

188. Боже Слово заохочує не втрачати контакт із людьми похилого віку, аби засвоїти їхній досвід: «Будь серед збору старших, а хто мудрий – того тримайся […]. Узрієш розумного – вже зрання спіши до нього, а нога твоя хай його пороги оббиває» (Сир. 6, 34. 36). В усякому разі, прожиті ними роки і життєвий досвід повинні спонукати нас дивитися на них з пошаною: «Перед сивим волосом мусиш підвестись» (Лев. 19, 32). Бо «Слава молодих – їхня сила; старих окраса – їхній сивий волос» (Прип. 20, 29). 

189. Біблія закликає: «Слухай батька, що породив тебе; не зневажай матері, коли вона старенька» (Прип. 23, 22). Заповідь шанувати батька і матір «це перша заповідь з обітницею» (Еф. 6, 2; див. Вих. 20, 12; Втор. 5, 16; Лев. 19, 3), а обітниця: «щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім» (Еф. 6, 3). 

190. Це не означає погоджуватися з усім, що вони говорять, чи підтримувати усе, що вони роблять. Молода люди завжди повинна мати критичне мислення. Святий Василій Великий радив молоді шанувати древніх грецьких письменників, але вчитися в них лише добрих речей [6] . Йдеться лише про те, щоб бути відкритими на мудрість, яка передається з покоління в покоління, яка може співіснувати з різними людськими недосконалостями і яка не повинна зникнути перед новизною споживацтва і ринку. 

191. Розрив між поколіннями ніколи не був і не буде корисним для світу. Це потужні пісні майбутнього без коріння і без минулого. Це обман, який спокушає тебе повірити, що лише щось нове є добрим і красивим. Завдяки зв’язкам між поколіннями спільноти володіють колективною пам’яттю, бо кожне покоління переймає знання попереднього покоління й у такий спосіб залишає спадок наступному поколінню. І це конституює маркери для побудови міцного фундаменту нового суспільства. Як говорить прислів’я: «Якби молодий знав, а старий міг, то не було би нічого неможливого». 

 

Мрії й візії 

 

192. У пророцтві Йоіла знаходимо проголошення, завдяки якому розуміємо це у дуже чудовий спосіб. Воно звучить: «А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння» (Йоіл 3, 1; див. Ді. 2, 17). Якщо молоді та старі відчиняться на дію Святого Духа, то разом створять подивугідне поєднання. Старі люди мають мрії, а молоді – візії. Як ці речі взаємодоповнюються? 

193. Старі люди мають мрії, виткані зі споминів, з образів пережитих подій, позначених досвідом і роками. Якщо молоді люди вкорінюються в мрії старшого покоління, то можуть бачити майбутнє, можуть мати візії, які відчиняють перед ними горизонт і показують нові шляхи. Але якщо старше покоління не мріє, то молоде вже не здатне ясно бачити горизонт. 

194. У тому, що наші батьки зберегли, приємно знайти якісь спомини того, що допоможе нам уявити, про що для нас мріяли наші дідусі й бабусі. Кожна людина ще до народження отримала від своїх дідусів і бабусь, як дарунок, благословення мрії, наповненої любов’ю і надією, про краще життя для неї. А якщо не отримала його від дідуся чи бабусі, то, напевно, про це мріяв хтось із предків, і радів цим, дивлячись на своїх дітей і внуків у колисці. Перша і творча мрія нашого Бога Отця випереджує і супроводжує життя усіх Його дітей. Пам’ять про це благословення, яке переходить із покоління на покоління, – це цінний спадок, який потрібно вміти зберігати завжди свіжим, аби передати його далі. 

195. І тому добре дати старшим людям можливість розповідати довгі історії, які часом здаються міфологічними і фантастичними; це мрії старшого покоління, які дуже часто наповнені багатим досвідом, вимовними символами, прихованими посланнями. Ці історії вимагають часу, щоб ми були готові безкорисливо їх слухати і терпеливо інтерпретувати, бо їх не знайдемо в соціальних мережах. Потрібно усвідомити, що мудрість, яка нам необхідна для життя, не може бути зачинена в рамках, нав’язаних актуальними засобами комунікації. 

196. У книжці Мудрість часу [7] я виразив деякі прагнення у формі запитань. «Про що прошу людей похилого віку, до яких сам належу? Я прошу нас бути хранителями пам’яті. Дідусі й бабусі, нам потрібно організувати хор. Я уявляю людей похилого віку як постійний хор у великій духовній святині, у якій благальні молитви і пісні прославлення підтримують усю спільноту, яка працює і змагається на ниві життя» [8] . Прекрасно, що «Хлопці, а й дівчата, старі разом з юнацтвом. Нехай ім'я Господнє хвалять» (Пс. 148, 12-13). 

197. Що ми, люди похилого віку, можемо їм дати? «Сучасній молоді, яка живе як героїчними амбіціями, так і невпевненістю, можемо нагадати, що життя без любові безплідне» [9] . Що можемо їм сказати? «Наляканій молоді можемо сказати, що страх перед майбутнім можна подолати» [10] . Чого можемо їх навчити? «Молодь, яка надмірно зайнята собою, можемо навчити, що більшу радість відчуваємо тоді, коли даємо, ніж тоді, коли беремо, і що любов проявляється не лише у словах, але й у вчинках» [11]

 

Ризикувати разом 

 

198. Любов, яка себе дає і діє, часом може помилятися. Хто діє і ризикує, часто помиляється. Тут цікавим може бути свідчення Марії Габріелі Перін, яка втратила батька невдовзі після свого народження, її рефлексія – як це вплинуло на її життя, на стосунки, які тривали недовго, але вона стала матір’ю і потім бабцею: «Я знаю, що історію творить Бог. У своїй геніальності й милосерді Він бере наші перемоги й поразки і тче з них гарні килими, наповнені іронією. Зворотна сторона килима може виглядати хаотичним переплетенням ниток – подій нашого життя, і може у хвилини сумнівів ми зосереджуємося саме на цій стороні. Але гарна сторона килима показує чудову історію, і Бог бачить саме цю сторону» [12] . Коли старші люди уважно дивляться на життя, то часто інстинктивно розуміють, що приховується за переплетеними нитками, і розпізнають, що Бог творчо робить навіть із нашими помилками. 

199. Якщо молоді й старі йтимуть разом, то зможуть добре стояти в теперішності, і вже з цього місця дивитися в минуле й у майбутнє: дивитися в минуле, щоб учитися в історії та лікувати рани, які часом нас обумовлюють; дивитися в майбутнє, аби плекати ентузіазм, аби проросли мрії, пробудилися пророцтва і розквітли надії. З’єднані у такий спосіб, ми зможемо вчитися одне в одного, розпалювати серця, надихати свій розум світлом Євангелія і давати своїм рукам нову силу. 

200. Коріння – це не якір, який приковує нас до інших епох і перешкоджає втілитися у сьогоднішній світ і творити щось нове. Навпаки, це місце вкорінення, яке дає нам можливість розвиватися й відповідати на нові виклики. Отож, навіть не потрібно «сумувати за минулим; потрібно з реалізмом і любов’ю прийняти свою культуру й наповнити її Євангелієм. Ми послані, щоби сьогодні проголошувати Добру Новину Ісуса нашій епосі. Потрібно любити свою епоху з її можливостями й небезпеками, з її радостями й смутками, з її багатствами й обмеженнями, з її успіхами і поразками» [13]

201. На Синоді молодий аудитор з островів Самоа сказав, що Церква – це човен, у якому старші люди допомагають тримати правильний курс по зірках, а молоді люди веслують з усіх сил, уявляючи, що їх чекає у майбутньому. Не дозвольмо звести себе на манівці ні молодими людьми, які вважають, що дорослі – це минуле, яке вже не має значення, яке відійшло у небуття, ні дорослими, які вважають, що завжди знають, як повинні себе вести молоді люди. Краще ввійдімо разом до одного човна і шукаймо кращий світ – під натхненнями постійно нового Святого Духа. 



[1] Промова під час Вігілії з молоддю на XXXIV Всесвітньому Дні Молоді в Панамі (26 січня 2019): L’Osservatore Romano, іспанською 1 лютого 2019, ст. 13. 

[2] DF 14. 

[3] Див. Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), 145: AAS 107 (2015), 906. 

[4] Відеопослання для Всесвітньої Зустрічі Молоді Корінних Народів в Панамі (17-21 січня 2019): L’Osservatore Romano, іспанською25 січня 2019, ст. 10. 

[5] DF 35. 

[6] Див. Лист до молоді, I, 2: PG 31, 566. 

[7] Див. Папа Франциск і друзі, Мудрість старшого покоління, вид. Mensajero, Bilbao 2018. 

[8] Там само, 12. 

[9] Там само, 13. 

[10] Там само.  

[11] Там само.  

[12] Там само, 162-163. 

[13] Едуард Піроніо, Послання до молодих аргентинців під час Національної Зустрічі Молоді в Кордові (12-15 вересня 1985), 2.