ВОСЬМИЙ РОЗДІЛ  

ПОКЛИКАННЯ  

248. Правда, що слово «покликання» можна розуміти в широкому значенні – як поклик Бога. Воно містить покликання до життя, покликаня до дружби з Богом, покликання до святості тощо. Воно цінне тим, що ставить усе наше життя перед обличчям Бога, який нас любить, і дає нам можливість зрозуміти, що ніщо не є результатом безсенсовного хаосу, але все можна інтегрувати в процес відповіді Господові, який має для нас чудовий план. 

249. В Адгортації Gaudete et exsultate я хотів звернути увагу на загальне покликання всіх людей до розвитку на Божу славу і запропонував «представити покликання до святості, намагаючись вмістити це в актуальний контекст – з ризиками, викликами й можливостями » [1]. ІІ Ватиканський Собор допоміг нам знову усвідомити це покликання кожної людини: « Укріплені стількома великими засобами спасіння, всі Христові вірні, кожного становища та сану, покликані Господом, кожен – своїм шляхом, до досконалої святості, повнота якої в самому Отці» [2]. 

Господь запрошує бути Його друзями 

250. Перше, що потрібно розпізнати й відкрити: Ісус хоче, щоб кожна молода людина була Його товаришем. Це основне розпізнавання. Воскреслий Господь запитує свого товариша Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» (Йо. 21, 16). Це означає: чи любиш мене як товариша? Місія, доручена Петрові, – піклуватися про Ісусових овець і ягнят – завжди буде поєднана з цією товариською любов’ю. 

251. А якщо треба би було привести протилежний приклад, то пригадаймо зустріч-розставання Господа з багатим юнаком, де виразно бачимо, що цей юнак не помітив погляд Господа, сповнений любов’ю (див. Мк. 10, 21). Спочатку він пішов за доброю спонукою, але потім відійшов засмучений, бо не зміг відірватися від багатьох речей, якими володів (див. Мт. 19, 22). Він втратив можливість того, що, напевно, могло би вирости в велику дружбу. І тепер ми не знаємо, що міг би вчинити для нас і для всього людства цей винятковий юнак, на якого Ісус глянув із любов’ю і простягнув йому свою руку. 

252. Бо «життя, яке нам дарує Ісус, – це історія любові, історія життя, яке хоче поєднатися з нашим життям і пустити коріння в кожну людину. Це життя – це не підвішене «в хмарі» спасіння, яке очікує, коли його «скачають», не нова «програма», яку слід запустити, не ментальні вправи особистого розвитку. І також не «тьюторінг» для отримання свіжих новин. Спасіння, яке нам дарує Бог, – це запрошення взяти участь в історії любові, яка переплітається із нашими історіями; яка живе і прагне народитися посеред нас – щоби ми могли приносити плоди там, де перебуваємо, такими, якими ми є і ким ми є. Господь приходить туди щоби сіяти й щоб Його засіяли» [3] . 

Бути для інших 

253. Я хотів би затриматися над покликанням у безпосередньому розумінні цього слова – як покликанням до місіонерського служіння іншим. Господь кличе нас взяти участь у Його творчому ділі, працювати для загального добра, використовуючи дані нам здібності. 

254. Це місіонерське покликання стосується нашого служіння ближнім, бо наше життя на землі осягає повноту тоді, коли стає жертвою. Нагадую, що « місія в серці народу не є частиною мого життя або прикрасою, яку можу зняти; не є додатком до мого життя чи відрізком життя. Є чимось, що я не можу з себе вирвати, якщо не хочу себе знищити. Я – місія на цій землі, і для цього я існую у цьому світі » [4] . І тому слід вважати, що все душпастирське служіння, вся формація і вся духовність повинні підпорядковуватися покликанню. 

255. Твоє покликання полягає не лише в зовнішній праці, хоча й виражається у ній. Покликання – це щось більше, це дорога, яка спрямовує багато зусиль і дій у напрямку служіння. І тому в розпізнаванні покликання важливо побачити, чи хтось відкриває в собі спосібності, потрібні для специфічного служіння суспільству. 

256. Це надає великого значення цим завданням, бо перестає бути сумою дій, які потрібно виконати, щоб заробити гроші, щоб чимось зайнятися або когось задовольнити. Все це конституює покликання, бо ми покликані; є щось більше від нашого прагматичного вибору. Остаточно йдеться про розпізнання – для чого я створений, для чого живу на землі, який план Господа для мого життя. Господь не покаже мені всі місця, часи й деталі, які я розумно вибиратиму, але вкаже напрямок мого життя, бо Він – мій Творець, мій гончар, і я повинен слухати Його голос і дозволити Йому мене формувати й вести. Тоді я буду тим, ким повинен бути, і буду також вірний своїй дійсності. 

257. Для того, щоби реалізувати своє покликання, потрібно плекати й розвивати все те, чим ми є. Йдеться не про фантазування, не створення себе самих із нічого, а про відкриття себе в світлі Бога і розвиток власної істоти: «У Божих планах усі люди покликані до самореалізації, бо життя кожної людини – це покликання» [5] . Твоє покликання веде тебе до відкриття у собі найкращого, що в тобі є, для Божої слави і для добра інших людей. Йдеться про те, щоби не тільки щось робити, а робити це розумно і цілеспрямовано. Святий Альберт Хуртадо говорив молодим людям, що треба дуже уважно тримати курс: «На кораблі недбалого штурмана відразу звільняють з роботи, бо те, що він тримає в руках, дуже святе. Чи в житті ми дотримуємося свого курсу? Який твій курс? Якщо буде потрібно приділити цій темі більше уваги, то прошу вас надати їй найбільшого значення, бо зрозуміти це означає успіх, не зрозуміти – поразку» [6] . 

258. Це «бути для інших» у житті кожної молодої людини зазвичай поєднане з двома основними питаннями: закладення нової родини і праця. Різні опитування молодих людей постійно підтверджують, що їх турбують і непокоять саме ці дві великі теми. Вони повинні бути предметом особливого розпізнавання. Коротко на них затримаємося. 

Любов і родина 

259. Молоді люди сильно відчувають покликання до любові й мріють зустріти відповідну особу, з якою можуть створити родину і разом будувати життя. Безсумнівно, що це покликання пропонує сам Бог через почуття, бажання, мрії. Цю тему я широко обговорював в Адгортації Amoris laetitia, і запрошую всю молодь прочитати її, особливо четвертий і п’ятий розділи. 

260. Люблю думати, що «двоє християн, які одружуються, розпізнали в своєму житті любов’ю поклик Господа, покликання, щоби з двох – чоловіка і жінки – створити одне тіло, одне життя. І Таїнство Подружжя огортає цю любов Божою благодаттю, вкорінює її в самого Бога. З цим даром, із упевненістю у це покликання можна йти сміливо, нічого не боятися, долати всі перешкоди разом!» [7] . 

261. У цьому контексті нагадую, що Бог створив нас як істоти зі статевим потягом. Він сам «створив статевість як чудовий подарунок для своїх створінь » [8] . У царині покликання до подружжя потрібно визнати й бути вдячними, що «статевість і секс – це дар Бога. І це не табу. Це Божий дар, це дар, який Господь нам дає. Цей дар має за мету взаємну любов і народження нового життя. Це пристрасть, це пристрасна любов. Справжня любов пристрасна. Пристрасна любов між чоловіком і жінкою спонукає давати життя завжди. Завжди. І давати його з тілом і душею» [9] . 

262. Синод наголосив, що «родина залишається для молоді основною точкою відліку. Діти цінять любов і опіку батьків, розуміють важливість родинних зв’язків і надіються, що їм вдасться створити власні родини. Безперечно, що зріст сепарацій, розлучень, повторних зв’язків і неповних родин може спричинити в молоді велике страждання і кризу тотожності. Часом вони повинні брати на себе відповідальність, невідповідну їхньому вікові, яка їх змушує завчасно ставати дорослими. Дуже часто бабусі й дідусі мають вирішальний вплив на почуття і релігійне виховання: завдяки своїй мудрості формують вирішальну ланку в стосунках між поколіннями» [10] . 

263. Правда, що труднощі, які вони досвідчують у своїх родинах, спонукають багатьох молодих людей задуматися, чи варто створювати нову родину, бути вірними, великодушними. Хочу вам сказати: так, варто вкладати в родину, в ній знайдете найкращі стимули до дозрівання і найпрекраснішу радість, щоби нею ділитися. Не дозвольте відібрати в себе можливість любити по-справжньому. Не дайте звести себе тим, які пропонують крайній індивідуалізм, який остаточно веде до ізоляції й найгіршої самотності. 

264. Сьогодні панує злудна культура тимчасовості. Переконання, що ніщо не може бути остаточним, – обман і неправда. Часто «сьогодні дехто говорить, що подружжя вже «не в моді» [...]. У культурі тимчасовості й релятивізму багато хто говорить, що важливо «використовувати» момент, що не варто брати зобов’язання на все життя і приймати остаточні рішення [...]. Я, навпаки, прошу вас бути революціонерами, прошу вас плисти проти течії; так, прошу вас бунтуватися проти культури тимчасовості, яка, в основному, вважає вас нездатними брати на себе відповідальність і любити по-справжньому» [11] . Я вірю в вас і тому заохочую вас вибрати подружжя. 

265. До подружжя потрібно приготуватися, а це вимагає виховання себе самого, розвитку найкращих чеснот, особливо – любові, терпеливості, здатності слухати іншого і допомагати. Також це зумовлює виховання власної сексуальності, щоби вона щораз менше використовувала іншу людину і щораз більше й повністю інтегрувалася з іншою людиною у винятковий спосіб і великодушно. 

266. Єпископи Колумбії навчали, що «Христос знає, що наречені недосконалі й повинні долати свою слабкість і непостійність – аби їхня любов зростала й тривала. І тому уділяє подружній парі благодать, яка є світлом і силою, які допомагають їм здійснити свій проект подружнього життя у згоді з Божим планом» [12] . 

267. Тим, які не покликані до подружнього чи богопосвяченого життя, потрібно постійно нагадувати, що перше і найважливіше – хрещальне покликання. Не одружені, навіть якщо це не їх вибір, можуть стати особливими свідками цього покликання на дорозі особистого розвитку. 

Праця 

268. Єпископи США виразно наголосили, що дорослішання молоді «часто означає входження у світ праці. «Чим заробляєш на життя?» - це постійна тема розмов, бо робота – це дуже важлива частина їхнього життя. Для молодих дорослих цей досвід плинний, бо часто змінюють роботу і навіть професію. Робота може впливати на використання часу й на те, що можуть собі дозволити чи купити. Також може впливати на якість і кількість вільного часу. Робота визначає і впливає на ідентичність і самооцінку молодого дорослого і є основним простором, у якому розвивається дружба й інші стосунки, бо, переважно, він працює не один. Молоді чоловіки й жінки говорять про роботу як про виконання якихось функцій і про щось, що має значення. Молодим дорослим праця дає можливість задовольнити практичні потреби, і що ще важливіше – шукати значення й сповнення своїх мрій і візій. І хоча робота може не допомогти реалізувати свої мрії, але для молодих дорослих важливо плекати візію, вчитися працювати у спосіб насправді індивідуальний і життєдайний, і постійно розпізнавати Божу волю» [13] . 

269. Прошу молодь не надіятися на те, що зможете жити, не працюючи й покладаючись на допомогу інших людей. Це не добре, бо « праця – це потреба, частина сенсу життя на землі, шлях до зростання, розвитку й особистої самореалізації. Матеріальна допомога бідним повинна бути лише тимчасовим вирішенням насущних проблем» [14]. Звідси «разом з благоговійним спогляданням створіння, яке ми знаходимо в святого Франциска Асизького, християнська духовна традиція також розробила різнобічне та збалансоване розуміння сенсу праці, як, наприклад, у житті Блаженного Шарля де Фуко та його послідовників » [15]. 

270. Синод наголосив, що на ринку праці молодь «зазнає різних форм дискримінації та маргіналізації. Перша і найдошкульніша форма – безробіття, яке в деяких країнах досягає непомірного рівня. Брак робочих місць, окрім зубожіння, зменшує в молоді здатність мріяти й надіятися і позбавляє її можливості працювати для розвитку суспільства. У багатьох країнах це спричинене тим, що деякі соціальні групи молоді не мають відповідних професійних знань, і також через відсутність відповідних навчальних закладів. Часто невпевненість у завтрашньому дні, яка непокоїть молодих людей, спричинена експлуатацією та економічними інтересами» [16]. 

271. Є одна делікатна тема, яку політики повинні вважати пріоритетною, особливо сьогодні, коли швидкість розвитку технологій разом із обсесивністю зменшення видатків на виробництво може швидко довести до заміни багатьох робочих місць машинами. І йдеться про фундаментальну для суспільства проблему, бо для молодих людей праця – це не лише заробляти гроші. Це вираження людської гідності, це шлях дозрівання і соціальної інтеграції, це постійна спонука зростати в відповідальності й креативності, це захист від схильностей до індивідуалізму й комфорту, це також прославлення Бога реалізацією власних здібностей. 

272. Молода людина не завжди має можливість вирішувати, куди спрямувати свої зусилля, в якій царині використовувати свою енергію і креативність. Бо, незалежно від власних прагнень і ще більше – від власних спосібностей і розпізнавання, існують тверді границі дійсності. Правда, що не можеш жити без роботи і часом мусиш взяти ту, що трапляється, але ніколи не відмовляйся від своїх мрій, ніколи не закопуй своє покликання остаточно, ніколи не здавайся. Завжди шукай принаймні часткових чи обмежених способів жити тим, що ти розпізнав як справжнє покликання. 

273. Коли хтось відкриє, що Бог його до чогось кличе, що він для чогось створений – для медицини, столярства, журналістики, техніки, навчання, мистецтва чи якоїсь іншої праці, то зможе розвивати свої найкращі якості жертовності, щедрості й самовідданості. Усвідомлення, що робиш щось не для того, щоб це робити, а тому, що це має значення як відповідь на покликання, яке звучить у глибині твого єства, аби давати користь іншим, наповнює твоє серце особливим відчуттям повноти. Про це говорить древня Книга Проповідника: «Я побачив, що нема нічого кращого для чоловіка, як радіти своїми ділами» (Проп. 3, 22). 

Покликання до особливого посвячення 

274. Якщо віримо, що Святий Дух постійно пробуджує покликання до священства і чернечого життя, то можемо «закинути сіті» в ім’я Господа з повною довірою. Ми можемо й повинні насмілитися сказати це кожній молодій людині, аби вона задумалася над можливістю піти цим шляхом. 

275. Часом я пропонував це молодим людям, які майже несмішливо відповідали: «Ні, це не для мене». Але через кілька років деякі з них уже були в семінарії. Господь дотримає свою обітницю і не залишить Церкву без пастирів, без яких вона не змогла би жити й виконувати свою місію. І якщо деякі священники не дають доброго свідчення, то через це Господь не перестане кликати. Навпаки, подвоює зусилля, бо не припиняє піклуватися своєю улюбленою Церквою. 

276. У розпізнаванні покликання не можна виключати можливості віддати себе Богові в священстві, у чернецтві чи інших формах богопосвяченого життя. Навіщо виключати таку можливість? Будь упевнений, що якщо розпізнаєш Божий поклик і підеш за ним, то твоє життя стане повнішим. 

277. Ісус ходить між нами так, як ходив колись у Галілеї. Він ходить нашими вулицями, затримується і спокійно дивиться нам в очі. Його поклик притягує і захоплює. Але сьогодні ми такі неспокійні й нас із такою швидкістю бомбардують різні принади, що вже немає місця для внутрішньої тиші, в якій можна помітити погляд Ісуса й почути його поклик. А тим часом ти отримаєш багато добре спакованих пропозицій, які виглядають гарними й перспективними, але пізніше залишать тебе вичерпаним, утомленим і самотнім. Не допусти цього, бо вир цього світу втягує тебе у безглузду біганину без напрямку, без ясної мети, і у такий спосіб змарнуєш багато своїх зусиль. Краще шукай простір тиші й мовчання, в якому зможеш задуматися, помолитися і краще придивитися до довколишнього світу.