СЬОМИЙ РОЗДІЛ  

ДУШПАСТИРСТВО МОЛОДІ  

 

202. Традиційне душпастирство молоді зазнало натиску соціальних і культурних змін. Часто у традиційних структурах молодь не знаходить відповіді на свій неспокій, потреби, проблеми і зранення. Постання і розвиток переважно молодіжних груп і рухів можна розглядати як дію Святого Духа, який відкриває нові шляхи. Без сумніву, що їх потрібно залучати до пастирської діяльності всієї Церкви, до тіснішої співпраці й до кращої координації дій. І хоча до молоді не завжди легко наблизитися, але ми розвиваємося у двох аспектах: в усвідомленні, що їх євангелізує вся спільнота, і в потребі розширювати їхню роль у душпастирських пропозиціях. 

 

Синодальне душпастирство 

 

203. Хочу наголосити, що молодь, яку супроводжують і ведуть, сама є суб’єктом душпастирства молоді, вона вільна у творчих і відважних пошуках нових доріг. І тому тут не потрібно зупинятися й пропонувати якийсь підручник душпастирства молоді чи практичні пасторальні інструкції. Йдеться більше про кмітливість, винахідливість і розуміння молодими людьми вразливості, мови й проблем молоді. 

204. Вони нам показують потребу прийняти нові методи й нові стратегії. До прикладу, в той час, як дорослі турбуються про те, щоб усе спланувати, про регулярні зустрічі й усталений час, більшість сучасної молоді важко привабити такими пасторальними схемами. Молодіжне душпастирство потребує іншої еластичності, запрошення молоді на події, які час від часу пропонують їм місце, де зможуть не лише отримувати формацію, але спілкуватися, святкувати, співати, слухати конкретні свідчення і досвідчувати спільну зустріч із живим Богом. 

205. З другого боку, було би дуже добре зібрати ще більшу кількість добрих практик: методик, способів комунікації, мотивацій, які насправді привабливі і можуть приблизити молодь до Христа і Церкви. Не має значення, якого вони кольору, «консервативні чи прогресивні», «ліві чи праві». Важливо зібрати все, що дає добрі результати й ефективне для благовіщення радості Євангелія. 

206. Душпастирство молоді може бути тільки синодальним, тобто створити можливість «йти разом», що зумовлює «цінування дарів, які Святий Дух уділяє згідно з покликанням і роллю кожного члена [Церкви], через динаміку співвідповідальності […]. Оживлені цим духом, можемо перейти до заангажованої і співвідповідальної Церкви, здатної цінувати багатство різноманітностей, які її створюють, і яка з вдячністю приймає внесок вірян, включно з молоддю і жінками, внесок богопосвяченого життя чоловіків і жінок, і також різних груп, спільнот і рухів. Нікого не можна виключити і ніхто не може стояти збоку» [1]

207. У такий спосіб, взаємно навчаючись один від одного, можемо краще відображати цей чудовий багатогранник, яким повинна бути Церква Ісуса Христа. Вона може притягувати молодь саме тому, що є не монолітом, а структурою з різними дарами, які Святий Дух неустанно їй уділяє і постійно її оновлює, незважаючи на її недоліки. 

208. На Синоді було багато конкретних пропозицій стосовно відновлення душпастирства молоді й звільнення його від неефективних методів, які не нав’язують діалог із сучасною культурою молоді. Зрозуміло, що тут я не зміг зібрати всі пропозиції; деякі з них можна знайти у підсумковому документі Синоду. 

 

Головні напрямні діяльності 

 

209. Я хотів би лише наголосити, що душпастирство молоді зумовлює два головні напрямки діяльності. Перший – пошук, запрошення, поклик, який притягує молодих людей до досвіду Господа. Другий – зростання, процес дозрівання тих, які вже мають цей досвід. 

210. Стосовно першого напрямку – пошуку, то я довіряю здатності молодих людей знайти привабливі способи запрошувати молодь. Вони вміють організувати фестивалі, спортивні змагання, знають, як євангелізувати у соцмережах текстами, піснями, відеороликами тощо. Потрібно лише спонукати молодь і дати їй можливість вільно та з ентузіазмом займатися місіонерством у молодіжних середовищах. Перше проголошення може пробудити глибокий досвід віри під час «вирішальних реколекцій», під час розмови в барі, під час перерви між лекціями або на якихось інших незбагненних шляхах Бога. Але найважливішим є те, щоб кожна молода людина насмілилася кинути зерно першого проголошення в цю родючу землю, якою є серце іншої молодої людини. 

211. У цьому пошуку перевагу слід надати мові дружби, безкорисливої та екзистенціальної любові, яка входить у контакт і торкає серце, проникає у життя, пробуджує надію й прагнення. До молоді потрібно приходити з мовою любові, а не з прозелітизмом. Молодь розуміє мову тих, які дають життя, які присутні тут ради молоді й разом із молоддю, які, незважаючи на свої обмеження й слабкості, намагаються жити своєю вірою послідовно. Водночас ми повинні з більшою чутливістю шукати способи втілення керигми в мову, якою говорить сучасна молодь. 

212. Стосовно зростання хочу подати важливе застереження. У деяких місцях трапляється, що після введення молодих людей в інтенсивний досвід Бога й зустріч із Ісусом, яка зворушила їхні серця, їм пропонують «формаційні» зустрічі, під час яких займаються доктринальними і моральними питаннями: про гріхи сучасного світу, про Церкву, про соціальну доктрину, про чистоту, про подружжя, про контролювання народжуваності й інші теми. Внаслідок чого багато молодих людей нудяться, втрачають вогонь зустрічі з Христом і радість у Його наслідуванні, багато з них залишають цю дорогу, а інші стають смутними й налаштованими негативно. Стримаймо нашу обсесивність передавати велику кількість доктринальної інформації, а стараймося передовсім збуджувати й закарбовувати глибокий досвід, який підтримує християнське життя. Як говорив Романо Гвардіні: «У досвіді великої любові [...] все, що відбувається, стає її епізодом» [2]

213. Будь-який формаційний проект, будь-яка програма розвитку молоді повинні містити доктринальне і моральне навчання. Так само важливо, щоби вони зосереджувалися на двох основних принципах: перший – поглиблення керигми, основного досвіду зустрічі з Богом через померлого й воскреслого Христа. Другий – зростання в братній любові, у житті спільноти, в служінні. 

214. Я наполягав на цьому в Evangelii gaudium, і вважаю, що про це слід нагадати. З одного боку, буде великою помилкою думати, що в душпастирстві молоді: « керигма занедбується ради нібито більш « ґ рунтовної» формації. Немає нічого ґрунтовнішого, глибшого, надійнішого, змістовнішого і мудрішого від цього проголошення. Уся християнська формація – це, перш за все, поглиблення керигми, яка за кожним разом втілюється більше і краще » [3] . І тому душпастирство молоді завжди повинно містити моменти, які допомагають відновлювати й поглиблювати особистий досвід любові Бога і живого Ісуса Христа. Це можна робити у різний спосіб: свідчення, пісні, адорація, духовні роздуми над Святим Письмом, засоби соціальних мереж. Але цей радісний досвід зустрічі з Господом ніколи не можна підміняти якоюсь «індоктринацією». 

215. З другого боку, будь-яка програма душпастирства молоді повинна виразно містити різноманітні засоби, які допоможуть молоді зростати в братерстві, жити як брати, допомагати одне одному, будувати спільноту, служити іншим, бути з бідними. Якщо братерська любов є «новою заповіддю» (Йо. 13, 34), якщо є «виконанням закону» (Рим. 13, 10), якщо є тим, що найкраще показує нашу любов до Бога, то вона повинна займати важливе місце в програмі формації й зростання молоді. 

 

Відповідні середовища 

 

216. У всіх наших закладах потрібно розвивати й сильно зміцнювати здатність сердечної гостинності, бо багато молодих людей, які нас відвідують, перебувають у драматичній ситуації осиротіння. Маю на увазі не конкретні родинні конфлікти, а досвід, який в однаковій мірі стосується дітей, молоді, людей похилого віку, матерів, батьків і дітей. Для таких сучасних сиріт, можливо і нас самих, спільноти – такі як парафія і школа – повинні пропонувати можливість зазнати безкорисливу любов, підтримку, акцептацію і зростання. Багато молодих людей почувають себе дітьми втрат, бо мрії їхніх батьків і прабатьків згоріли на вогнищі несправедливості, соціального насильства, егоїстичної ментальності «спасайся, хто може». Скільки ж знедолених! Якщо молоді люди росли в світі попелу, то їм важко підтримувати вогонь великих мрій і проектів. Якщо вони росли в порожньому просторі, позбавленому сенсу, то як можуть мати бажання стати сіячами? Досвід розриву з дійсністю, виривання коріння і падіння фундаментальних дороговказів, який культивує сучасна медійна культура, спричинює відчуття глибокого осиротіння, на яке ми повинні відповісти створенням простору братерства й привабливості, в якому можна жити з почуттям сенсу. 

217. Будувати «домашнє вогнище» означає «будувати родину, вчитися відчувати з іншими не лише меркантильну чи функціональну єдність, а таку, що життя відчуваємо більш людським. Будувати домашні вогнища, «доми єдності» - це уможливити пророцтву втілитися і зробити наші години й дні менш непривітними, менш байдужими й анонімними. Це плетіння зв’язків простими й щоденними жестами, які кожен з нас може робити. Всі ми добре знаємо, що сімейне вогнище потребує співпраці всіх членів. Ніхто не може бути байдужим чи стояти осторонь, бо всі разом – потрібні для будови каміння. А це зумовлює прохання в Господа благодаті вчитися терпеливості, прощення; і починати вчитися щодня знову. А скільки разів прощати чи починати вчитися знову? Сімдесять сім разів або стільки, скільки потрібно. Будування міцних зв’язків вимагає довіри, яка щоденно живиться терпеливістю і прощенням. І тут здійснюється чудо досвіду нового народження, тут народжуємося знову, бо справді відчуваємо благосхильність Бога, яка спонукає нас мріяти про більш людський світ і, тим самим, про більш божественний» [4]

218. У цьому контексті в наших закладах ми повинні пропонувати молодим людям простір, який вони могли би впорядкувати за своїм бажанням і куди могли би вільно входити й виходити, місця, де їх приймають і де вони могли би спонтанно й довірливо зустріти інших молодих людей – як у хвилини страждання, так і в хвилини нудьги, і також тоді, коли хочуть розділити з іншими свою радість. Щось із цього вже реалізували деякі ораторії та інші молодіжні центри, які в багатьох випадках стали простором дружби й кохання, спільних зустрічей, слухання музики, відпочинку, спорту і також роздумів та молитви – з малими матеріальними витратами і різними пропозиціями. У такий спосіб відчиняються двері для істотного проголошування особою особі, яке неможливо замінити жодними душпастирськими засобами і методами. 

219. «Дружба й стосунки, часто в більш-менш організованих групах, дають можливість зміцнювати суспільні зв’язки й вміння спілкуватися в середовищі, яке не оцінює і не осуджує. Досвід спільноти, у свою чергу, дає нагоду ділитися вірою і допомагати одне одному в свідченні. Молоді люди здатні бути провідниками молодих людей і справжніми апостолами для своїх друзів» [5]

220. Це не означає, що вони відокремляться і втратять усі контакти з парафіяльними спільнотами, рухами та іншими церковними закладами. Вони краще інтегруються з відкритими спільнотами, живучи вірою, прагненням променіти Ісусом Христом, радісні, вільні, братерські й активні. Такі спільноти можуть бути середовищем, в якому молодь відчуватиме, що цінні стосунки можна культивувати. 

 

Душпастирство в виховних закладах 

 

221. Школа, без сумніву, – майданчик, завдяки якому можна наблизитися до дітей і молоді. Це упривілейоване місце для розвитку особи, і тому християнська спільнота завжди приділяла їй велику увагу, формуючи вчителів і лідерів або створюючи власні школи усіх видів і рівнів. У цій царині Святий Дух пробудив незліченні харизми й приклади святості. Але школа нагально потребує самокритики – якщо у багатьох школах глянемо на плоди душпастирства, яке зосереджене на навчанні релігії й часто не здатне пробудити досвід тривалої віри. Окрім того, є багато католицьких шкіл, які, як здається, були створені лише для того, щоб існувати. Страх перед змінами чинить їх нездатними толерувати неясності, й вони зачиняються перед реальними чи уявними загрозами, які несуть із собою будь-які зміни. Школа, перетворена в «бункер», який захищає від «зовнішніх» загроз, – це карикатурний вираз цієї тенденції. Цей образ провокативно відображає досвід багатьох молодих людей після закінчення деяких освітніх закладів: нездоланна прірва між тим, чого їх навчили, і світом, у якому живуть. Також релігійні та моральні норми не приготували їх до конфронтації зі світом, який їх висміює, і не навчили форм молитви і переживання віри, які легко практикувати серед ритму цього суспільства. Насправді одна з найбільших радостей вихователя – бачити, як учень стає сильною, цілісною, активною особою, здатною давати. 

222. Католицька школа залишається суттєвим простором для євангелізації молоді. Важливо взяти до уваги деякі інспіруючі критерії, вказані в Veritatis gaudium, з огляду на відновлення і оживлення шкіл і університетів у місіонерському «виході», такому як досвід kerygma, діалог на всіх рівнях, інтердисциплінарність і трансдисциплінарність, промоція культури зустрічі, нагальна потреба «створення павутини» й опції на користь найзнедоленіших, виключених і викинутих із суспільства [6] . І також здатність об’єднувати голову, серце і руки. 

223. З другого боку, не можемо духовну формацію відділити від культурної. Церква завжди хотіла розвивати для молоді простір із кращою культурою. Не може від цього відмовитися, бо молодь має на це право. І «особливо сьогодні право на культуру означає захист мудрості, тобто людських знань, які олюднюють. Дуже часто ми обумовлені моделями банального і одноденного життя, яке спонукає шукати успіх малими коштами, дискредитує жертовність і прищеплює ідею, що освіта не важлива, якщо не дає конкретних результатів. Ні, освіта спонукає задаватися запитаннями, аби не піддатися банальності, аби шукати сенс життя. Потрібно домагатися цього права, щоб нас не здолали численні сирени, які сьогодні відвертають увагу від цих пошуків. Одіссей, щоби не піддатися співу сирен, які зачаровували моряків і спрямовували їх на скелі, де вони розбивалися, прив’язався до щогли і заткав вуха товаришам подорожі. Але Орфей, щоб захиститися від співу сирен, зробив інакше: заграв найчудовішу мелодію, яка зачарувала сирен. Це ваше велике завдання: на паралізуючі співи культурного споживацтва відповідати динамічними й сильними рішеннями, пошуками, знанням і співпрацею» [7]

 

Різні сфери душпастирського розвитку 

 

224. Багато молодих людей можуть навчитися й цінити мовчання і близькість із Богом. Також збільшується кількість груп адорації Пресвятих Дарів і молитви Божим Словом. Не можна недооцінювати молодь і вважати її нездатною до контемпляції. Потрібно лише знайти відповідні способи й методи, щоб допомогти їй увійти в цей цінний досвід. Щодо середовищ, в яких практикується культ і молитва, то «при різних нагодах молоді католики просять методів молитви й літургічних служінь, які би перемінили їхню щоденність у свіжу, справжню й радісну літургію» [8] . Для цього важливо використовувати особливі періоди літургійного року, такі як Страсний Тиждень, П’ятидесятниця і Різдво. Їм також подобаються інші святкові зустрічі, під час яких руйнується рутина і які допомагають досвідчити радість віри. 

225. Унікальною можливістю для росту і отримання Божого дару віри й любові є служіння: багатьох молодих людей приваблює можливість допомагати іншим, особливо дітям і вбогим. Часто це служіння – перший крок до відкриття чи поновного відкриття християнського і церковного життя. Велика частина молоді вже втомилася нашими програмами доктринальної і навіть духовної формації, і часом домагається можливості активно щось робити для людей. 

226. Ми не повинні забувати про такі види мистецтва як театр, живопис тощо. «Особливо важливою є музика, яка є реальним простором, в якому молодь перебуває постійно, і також культурою і мовою, здатною збуджувати емоції й формувати тотожність людини. Мова музики також є душпастирським знаряддям, яке кидає виклик особливо літургії та її відновленню» [9] . Спів може бути для молоді великою спонукою йти вперед. Святий Августин сказав: «Співай, але йди; допомагай своїй праці співом, не будь лінивим: співай і йди […]. Йди, щоб мати успіх; але отримуй успіх у добрі, у правдивій вірі, в добрих учинках: співай і йди» [10]

227. «Для молоді велике значення має також спорт, виховний і формаційний потенціал якого Церква не повинна легковажити, але бути активною в цій царині. Світ спорту потребує допомоги, щоби подолати такі свої проблеми як міфологізація чемпіонів, логіка ринку та ментальність здобуття перемоги будь-яким способом» [11] . В основі спортивного досвіду лежить «радість: радість фізичних вправ, радість бути разом, радість життя і дарів, які Творець дає нам кожного дня» [12] . З другого боку, деякі Отці Церкви подавали приклади з царини спорту, аби спонукати молодь бути сильнішою й долати лінивство чи комфорт. Святий Василій Великий, звертаючись до молоді, подавав приклади зусиль, які вимагаються у спорті, і у такий спосіб прищеплював молоді здатність до жертовності – аби зростати в чеснотах: «Після тисяч і тисяч страждань, які багатьма способами зміцнюють тіло, після стількох важких гімнастичних вправ, поту […] і всього іншого, щоби багато не говорити, вони все життя готувалися до змагань, […], піддаючи себе всім можливим зусиллям і небезпекам, аби здобути вінець […]. А ми, знаючи, що нас чекає величезна і чудесна нагорода, яку неможливо описати словами, думаємо, що легко її отримаємо, живучи в лінивстві й комфорті?» [13]

228. Багатьох підлітків приваблює контакт із природою, вони чутливі до охорони зовнішнього середовища – як пластуни й інші групи, які проводять час на природі, в таборах, походах, подорожах і в акціях охорони зовнішнього середовища. Якщо це робиться в дусі святого Франциска з Ассізі, то такий досвід може стати школою загального братерства і споглядальної молитви. 

229. Такі й інші подібні можливості, які відчиняють на євангелізацію молоді, не повинні позбавити нас пам’яті, що, незалежно від історичних змін й чутливості молоді, існують Божі дари, які завжди актуальні, які мають силу проходити через усі епохи й усі обставини: завжди живе й дієве Боже Слово, присутність Христа в Євхаристії, яку споживаємо, Таїнство Прощення, яке нас визволяє і зміцнює. Також можна згадати невичерпні духовні багатства, які Церква зберігає у свідченнях святих і в навчанні великих духовних учителів. І хоча потрібно шанувати різні етапи й часом терпеливо чекати на відповідний момент, але не можна не запросити молодь до цих джерел нового життя, не маємо права позбавити її такого добра. 

 

Традиційне душпастирство молоді 

 

230. Окрім звичайної душпастирської праці, яка робиться в парафіях і релігійних рухах за визначеними схемами, дуже важливо створити простір для «популярного душпастирства молоді» – з іншим стилем, в інший час, з іншим ритмом, з іншою методикою. Воно полягає у ширшому й гнучкішому душпастирстві, яке стимулює в різних середовищах, в яких молодь активна, природні лідерські якості й дари, які Святий Дух уділив цим молодим людям. Йдеться передовсім про те, щоби не ставити різні перешкоди, норми, перевірки й обов’язкові границі цим молодим вірянам, які природні лідери в своїх колах і різних середовищах. Потрібно лише супроводжувати їх і стимулювати, більше довіряючи творчості Святого Духа, який діє так як хоче. 

231. Говоримо про справді «народних» лідерів, а не про елітарних чи зачинених у малих групах вибраних. Для того, щоби вони могли займатися популярним душпастирство молоді, потрібно, щоби «навчилися помічати почуття людей, ставати їхніми речниками і працювати для них» [14] . Коли говоримо про «людей», то говоримо не про структури суспільства чи Церкви, а про групи осіб, які діють не осібно, а разом – як спільнота всіх і для всіх, яка не може залишити позаду найбідніших і найслабших: «Люди хочуть, щоб усі брали участь у загальному добрі, і тому пристосовуються до останніх, аби всі йшли разом» [15] . Отож, народні лідери – це ті, які здатні залучити і включити в молодіжний рух усіх: найубогіших, слабких, обмежених і зранених. Вони не соромляться і не бояться зраненої і терплячої молоді. 

232. У цьому контексті ми повинні стимулювати молодь, особливу ту, яка виросла не в християнських родинах чи закладах, і перебуває на дорозі повільного дозрівання, до «можливого добра» [16] . Христос нас попереджував, щоб ми не вимагали від усього бути тільки пшеницею (див. Мт. 13, 24-30). Часом, домагаючись стерильного, чистого, наповненого абстрактними ідеями, далекого від світу й незаплямленого, душпастирства молоді, ми зводимо Євангеліє до нудної, незрозумілої, далекої, відділеної від молодіжної культури, пропозиції, пристосованої лише до елітної християнської молоді, яка відчуває себе іншою, але в дійсності пливе самотньо, позбавлена життя і плідності. Таким чином, викидаючи бур’яни, вириваємо або здушуємо тисячі пагінців, які намагаються вирости серед обмежень. 

233. Замість того, щоб «обмежувати їх купою норм, які подають звужений і моралістичний образ християнства, ми покликані інвестувати в їхню відвагу і вчити їх брати на себе відповідальність, розуміючи, що навіть помилки, поразки і кризи – це досвід, який може зміцнити їхню людську природу» [17]

234. Синод заохочував розвивати душпастирство молоді, здатне створити для різноманітної молоді інклюзивний простір, який справді покаже, що ми – відкрита Церква. Для того, щоби хтось міг брати участь у якихось наших молодіжних заходах, не повинен приймати вчення Церкви в усій повноті. Нам достатньо прийняти поставу відкритості до всіх, які бажають і готові зустрітися з правдою, об’явленою Богом. Деякі душпастирські пропозиції вимагають якогось рівня зрілості віри, але нам потрібне популярне душпастирство молоді, яке відчиняє двері й пропонує простір для кожного з його сумнівами, травмами, проблемами, пошуками тотожності, помилками, минулим, досвідом гріха й усіма труднощами. 

235. Також повинно бути місце для «тих, які мають інший світогляд, належать до інших релігій або далекі від будь-якої релігії. Серце Бога охоплює всю молодь без винятку, отож її повинно охопити й серце Церкви. Щиро визнаємо, що це твердження не завжди відображається в нашій душпастирській праці: часто зачиняємося в своїх середовищах, куди її голос не доходить, або займаємося менш вимогливою і приємнішою діяльністю, відганяючи здоровий душпастирський неспокій, який виводить нас із безпечної, як вважаємо, зони. А Євангеліє вимагає бути відважними, і прагнемо ними бути без самовпевненості й без прозелітизму, даючи свідчення про любов Господа і подаючи руку всій молоді світу» [18]

236. Перехід від елітарного до «популярного» душпастирства молоді – повільний, терпеливий, невтомний процес, наповнений пошаною, надією й співчуттям. На Синоді запропонували приклад учнів з Емаус (див. Лк. 24, 13-35), який також може бути взірцем того, що діється у душпастирстві молоді. 

237. «Ісус йде з двома учнями, які не зрозуміли значення того, що з Ним сталося, і віддаляються від Єрусалима і від спільноти. Він йде разом з ними, щоб перебувати в їхньому товаристві. Він ставить їм запитання і терпеливо вислуховує їхню версію подій, аби допомогти їм розпізнати те, що вони пережили. Потім дуже енергійно проголошує Слово і підводить їх до інтерпретації подій, які вони пережили, в світлі Писань. Приймає запрошення переночувати в них: входить у їхню ніч. Коли Його слухали, то їхні серця палали і розум ставав яснішим, при ламанні хліба їм відкрилися очі. Вони самі вирішили негайно повернутися назад до спільноти і розділити з нею досвід зустрічі з воскреслим Ісусом» [19]

238. Різні прояви народної побожності, особливо прощі, які приваблюють молодь, якій важко включитися в церковні структури, – це конкретне вираження довіри Богові. Такими формами пошуків Бога, особливо притаманними вбогій молоді і також іншим прошаркам суспільства, не можна нехтувати, але слід до них спонукати й стимулювати їх. Бо народна побожність – це «правомірний спосіб жити вірою» [20] і « вираження спонтанної місіонерської діяльності Божого Люду» [21] .  

 

Місіонери завжди 

 

239. Хочу нагадати, що для того, щоб стати місіонером, молодій людині багато не потрібно. Навіть найслабші, обмежені й зранені можуть бути місіонерами на свій спосіб, бо добро завжди можна передавати, навіть якщо воно існує разом із багатьма слабостями. Молода людина, яка йде на прощу молитися до Богородиці й запрошує товариша, цим простим жестом здійснює цінний місіонерський акт. У популярному душпастирстві молоді невід’ємно присутня народна, неконтрольована місія, яка ламає всі церковні схеми. Супроводжуймо й підтримуймо її, але не намагаймося її занадто контролювати. 

240. Якщо вміємо слухати голос Святого Духа, то не можемо ігнорувати факт, що душпастирство молоді завжди повинно бути місійним душпастирством. Молоді люди дуже збагачуються, якщо долають страх і набираються сміливості відвідувати доми, і в такий спосіб нав’язують контакт із життям люду, вчаться дивитися поза межі своїх родин і груп, починають розуміти життя в ширшій перспективі. Водночас зміцнюється їхня віра і відчуття єдності з Церквою. Молодіжні місії, які зазвичай організовують під час канікул після періоду приготування, можуть спричинити відновлення досвіду віри й навіть пробудити покликання. 

241. Але молодь здатна творити нові місійні форми в різних сферах. До прикладу, якщо вона так добре почувається в соцмережах, то слід її заохочувати наповнити їх Богом, братерством, заангажуванням. 

 

Супроводження дорослих 

 

242. Свободу молоді потрібно шанувати, але молодь також потрібно супроводжувати. Спочатку потрібно супроводжувати родину. Душпастирство молоді пропонує проект життя на фундаменті Христа: будування дому й сімейного вогнища на скелі (див. Мт. 7, 24-25). Для багатьох з них сімейне вогнище і цей проект здійсниться в подружжі й подружній любові. І тому душпастирство молоді потрібно гармонійно поєднати з душпастирством родин, координуючи й інтегруючи працю, щоби відповідно супроводжувати процес покликання. 

243. Спільнота грає дуже важливу роль у супроводжені молодих людей; вся спільнота повинна відчувати відповідальність за те, щоби їх приймати, мотивувати, заохочувати і стимулювати. Це означає, що до молодих людей потрібно ставитися зі зрозумінням, пошаною і любов’ю, уникати постійного осудження й не вимагати досконалості, яка не відповідає їхньому вікові. 

244. На Синоді «багаторазово наголошували на недостатній кількості досвідчених осіб, відданих послузі супроводження. Переконання у богословській і пасторальній цінності слухання зумовлює рефлексію над відновленням форм, за посередництвом яких зазвичай здійснюється священницьке служіння, і переоцінкою пріоритетів. Окрім того Синод підтвердив потребу готувати богопосвячених і мирян, чоловіків і жінок, кваліфікованих у супроводженні молоді. Харизма слухання, яку Святий Дух уділяє спільнотам, могла би також отримати якусь форму інституційного визнання для церковного служіння» [22]

245. Окрім того більшу увагу потрібно приділяти супроводженню молодих людей, які проявляють лідерські якості, – щоб дати їм можливість формування і розвитку. Молодь під час зустрічі перед Синодом просила розвивати «програми молодіжного лідерства – для вишколу й постійного розвитку молодих лідерів. Деякі молоді жінки відчувають брак взірців лідерок у Церкві, а вони прагнуть служити Церкві своїми інтелектуальними й професійними здібностями. Також вважаємо, що семінаристи і богопосвячені чоловіки й жінки повинні мати більші можливості в супроводженні молодих лідерів» [23]

246. Молоді люди самі описали якості, яких сподіваються від духовних наставників, і виразили це дуже ясно: «Якості такого наставника: справжній християнин, активний у Церкві й у світі; постійно прямує до святості; намагається зрозуміти, а не осуджувати; активно слухає про потреби молоді й вміє люб’язно відповісти; дуже доброзичливий, усвідомлює хто він; знає свої обмеження й має досвід радості й страждання духовної мандрівки. Особливо важлива риса наставника – визнання своєї людської природи. Людської природи, яка робить помилки, яка є недосконалою особою, грішником, якому пробачили. Часом наставників ставлять на п’єдестал, і коли вони падають, то це негативно впливає на молодь і їй важко залишатися в Церкві. Наставники не повинні вести молодих людей як пасивних послідовників, а йти поряд, даючи їм можливість бути активними учасниками подорожі. Наставники повинні шанувати свободу молоді в процесі розпізнавання і забезпечити її засобами, які допоможуть їй робити це добре. Наставник повинен щиро довіряти здатності молодих людей брати участь у житті Церкви. Наставник повинен плекати зерна віри в молодих людях і не сподіватися швидких плодів праці Святого Духа. Ця роль не повинна бути зарезервована виключно для священників і богоспосвячених осіб, а її можуть виконувати також і миряни. І насамкінець, усі наставники повинні піклуватися про свою постійну формацію» [24]

247. Безсумнівно, що навчальні заклади Церкви – це середовище, в якому супроводжує спільнота і яке дає орієнтири багатьом молодим людям, особливо тоді, коли «приймають усю молодь без огляду на віровизнання, культурне походження, особисту, родинну та суспільну ситуацію. У такий спосіб Церква робить фундаментальний внесок в інтегральну освіту молоді в різних частинах світу» [25] . Навчальні заклади Церкви безпідставно обмежили би свої функції, якщо би встановили суворі критерії для вступу абітурієнтів і навчання студентів, бо позбавили би багатьох молодих людей наставництва, яке допоможе їм збагатити своє життя. 

 



[1] DF 123. 

[2] La esencia del cristianismo , ed. Cristiandad, Madrid 2002, 17. 

[3] N. 165: AAS 105 (2013), 1089. 

[4] Промова під час відвідування Дому Милосердного Самарянина в Панамі (27 січня 2019): L’Osservatore Romano, іспанською 1 лютого 2019, ст. 16. 

[5] DF 36. 

[6] Див. Апостольська конституція Veritatis gaudium (8 грудня 2017), 4: AAS 110 (2018), 7-8. 

[7] Промова під час зустрічі з студентською молоддю на площі св. Домініка в Болонії (1 жовтня 2017): AAS109 (2017), 1115. 

[8] DF 51. 

[9] Там само, 4 7. 

[10] Sermo 256, 3: PL 38, 1193. 

[11] DF 47. 

[12] Промова до делегації “Special Olympics International” (16 лютого 2017): L’Osservatore Romano (17 лютого 2017), ст. 8. 

[13] Лист до молоді , VIII, 11-12: PG 31, 580. 

[14] Конференція Єпископів Аргентини, Declaración de San Miguel, Buenos Aires 1969, X, 1. 

[15] Рафаель Тейо, Нова євангелізація, Том II (Додаток I і II), Buenos Aires 2013, 111. 

[16] Див. Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 44-45: AAS 105 (2013), 1038-1039. 

[17] DF 70. 

[18] Там само, 117. 

[19] Там само, 4. 

[20] Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 124: AAS 105 (2013), 1072. 

[21] Там само, 122: 1071. 

[22] DF 9. 

[23] Документ Пресинодальної Зустрічі для приготування XV Генеральної Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів (24 березня 2018), 12. 

[24] Там само, 10. 

[25] DF 15.