П’ЯТИЙ РОЗДІЛ  

ШЛЯХИ МОЛОДОСТІ  

134. Як проходить наша молодість, якщо вона освічена і перемінена великим проголошенням Євангелія? Важливо задатися цим запитанням, бо молодість – це не заслуга, а Божий дар: «Молодість – це благодать і багатство» [1]. Це дар, який можемо марно розтринькати або з вдячністю прийняти і жити ним у повноті. 

135. Бог створив молодість і діє в кожній молодій людині. Молодість – благословенний час для молодої людини і благословення для Церкви і світу. Це – радість, пісня надії й блаженства. Цінити молодість означає дивитися на цей період життя як на цінний момент, а не як на перехідний період, під час якого молоді люди відчувають, що їх підштовхують до дорослого віку. 

Час мрій і вибору 

136. В епоху Ісуса вихід із дитинства був найбільш бажаним моментом життя, який дуже цінили й святкували. І тому, коли Ісус воскресив «дівча» (Мк. 5, 39), зробив наступний крок – спонукав її стати «дівчиною» (Мк. 5, 41). Словами «Дівчино, встань!» (таліта кум) водночас зробив її більш відповідальною за своє життя, відчиняючи їй двері до молодості. 

137. «Молодість – фаза розвитку особовості – характеризується мріями, які формуються, зв’язками, які набирають стійкості та рівноваги, спробами, експериментами та рішеннями, які поступово проектують життя. У цей період життя молодь покликана проектувати своє майбутнє, не відрізаючи свого коріння, ставати незалежними, але не в самотності» [2] . 

138. Божа любов і наш зв’язок із живим Христом не позбавляють нас мрій, не вимагають звузити наші горизонти. Навпаки, ця любов нас мотивує, стимулює, спрямовує до кращого й красивішого життя. Слово «неспокій» підсумовує численні пошуки молодих сердець. Святий Павло VI сказав, що «саме в незадоволенні, яке вас мучить […] присутнє світло» [3] . Незаспокоєний неспокій разом із здивуванням щодо новизни, яка з’являється на горизонті, народжує відвагу, яка вас спонукає взяти своє життя в свої руки і стати відповідальними за свою місію. Цей здоровий неспокій, який з’являється саме в молодості, є характерною рисою кожного серця, яке залишається молодим, щедрим і відкритим. Справжній внутрішній мир співіснує з цим глибоким незадоволенням. Святий Августин сказав: «Господи, Ти створив нас для себе, і не спокійне наше серце, поки не спочине в Тобі» [4] . 

139. Не так давно мій товариш запитав мене, що я думаю про молодь. Я відповів, що «бачу хлопця або дівчину, які шукають свою дорогу, які хочуть майже літати над землею, які дивляться на світ і споглядають горизонт очима, в яких світиться надія, які наповнені як планами на майбутнє, так і ілюзіями. Молода людина ходить на двох ногах так, як і доросла, але, на відміну від дорослих людей, які стоять рівно, в неї одна нога висунута вперед, завжди готова рушити. Вона завжди спрямована вперед. Говорити про молодь – це говорити про обітниці й про радість. Молодь має багато сили, здатна дивитися з великою надією. Молода людина – це обітниця життя, яка має в собі певний рівень завзятості; має достатньо безумства, щоб обманювати себе, і достатньо спосібностей, щоб зцілити себе від цих ілюзій» [5] . 

140. Можливо, що деякі молоді люди відкидають цей період життя, бо хотіли би залишатися дітьми або хочуть «продовжити на невизначений час період дозрівання і відкладання рішень; страх перед неуникненним породжує якийсь вид паралічу в прийнятті рішень. Але молодість не може залишатися у невизначеному стані: це час рішень, і саме в цьому полягає її привабливість і найбільше завдання. Молоді люди приймають рішення у професійній, суспільній та політичній сферах, також і інші, більш важливі рішення, які суттєво формують їхнє життя» [6] . Вони також приймають рішення щодо любові, вибору партнера й можливості мати перших дітей. Ми повернемося до цих тем в останніх розділах, присвячених індивідуальному покликанню і розпізнаванню покликання. 

141. Але мріям, які надихають рішення, завжди «протистоїть спокуса нарікати й відмовлятися. Залишімо її тим, які наслідують «богиню нарікання» […]. Але це фальшива богиня, яка зводить тебе на манівці. Коли все видається нерухомим і в стагнації, коли нас непокоять особисті проблеми, а суспільні проблеми залишаються без властивих відповідей, то не можна здаватися. Ісус є дорогою, запроси Його в свій човен і веслуй на глибину моря разом із Ним. Він Господь! Він змінює перспективу життя. Віра в Ісуса веде до надії, яка йде далі, до впевненості, базованої не лише на власних якостях і здатностях, а на Божому Слові, на запрошенні від Нього. Не робіть надмірних людських розрахунків і не турбуйтеся перевіркою, чи довколишня дійсність співпадає з вашими забезпеченнями. Випливіть на глибину, вийдіть із власних обмежень» [7] . 

142. Дорогою мрій потрібно йти наполегливо. І тому потрібно бути уважним до спокуси, яка зазвичай створює нам проблеми, – до неспокою. Він може стати великим ворогом, якщо спонукає нас опустити руки, коли відкриваємо, що результат не приходить відразу. Найкращі мрії здобуваються надією, терпеливістю, працею, відмовою від поспіху. Водночас не можна затримуватися через невпевненість, страх ризику чи помилок. Треба боятися жити пасивно – як живі трупи, істоти, які не живуть, бо бояться ризикувати, бо не працюють наполегливо або бояться помилитися. Бо навіть якщо і зробиш помилку, то завжди можеш підняти голову й почати все спочатку, бо ніхто не має права відібрати в тебе надію. 

143. Молоде, не відмовляйся від того, що найкраще у твоїй молодості, не споглядай життя з балкону. Не плутай щастя з диваном і не марнуй життя перед екраном. І також не перетворюйся на сумне видовище покинутого автомобіля. Не будь запаркованою машиною, дозволь мріям розвиватися і приймай рішення. Ризикуй, навіть якщо помилятимешся. Не знеболюй свою душу і не дивися на світ очима туриста. Пробудися! Відкинь паралізуючий страх, щоб не стати молодою мумією. Живи! Посвяти себе тому, що найкраще в житті! Відчини двері клітки, вийди і лети! Прошу, не йди на пенсію завчасно. 

Прагнення життя й досвіду 

144. Спрямування у вимріяне майбутнє не означає, що молодь дивиться лише вперед, бо водночас має сильне прагнення жити в сьогоденні, якнайкраще використати можливості, які їй дарує життя. У цьому світі багато краси! Чи можемо нехтувати Божими дарами? 

145. Всупереч тому, що думає багато людей, Господь не хоче зменшити це прагнення життя. Варто згадати те, чого навчав мудрець Старого Завіту: «Мій сину, якщо тільки маєш, добре дбай про себе […]. Себе не позбавляй благосної днини». (Сир. 14, 11.14). Справжній Бог любить тебе і прагне твого щастя. І тому в Біблії знаходимо також поради для молодих людей: «Радій, юначе, у твоїй молодості, і нехай серце твоє зазнає щастя за днів твого юнацтва […]. Гони тугу з твого серця» (Проп. 11, 9-10). Бо Бог «щедро дає нам усього для вжитку» (1 Тим. 6, 17). 

146. Як може бути вдячний Богові той, хто не здатний щодня радіти Його малими дарами, хто не вміє помітити прості й приємні речі, які зустрічає на кожному кроці? Бо «немає гіршого, ніж той, хто заздрить собі самому» (Сир. 14, 6). Йдеться не про те, щоб бути ненаситним і посесивно шукати нові задоволення. Навпаки, бо це перешкоджатиме жити в теперішності. Йдеться про те, щоб розплющити очі й затриматися, аби жити в повноті й з вдячністю за кожний маленький дар життя. 

147. Очевидно, що Боже Слово запрошує тебе жити теперішнім не лише для того, щоб приготувати майбутнє: «Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха» (Мт. 6, 34). Але це не означає зануритися у безвідповідальну розпущеність, яка залишає нас порожніми й завжди незадоволеними, а жити теперішнім у повноті, витрачати енергію на добрі справи, плекати братерство, наслідувати Ісуса і цінувати кожну маленьку радість життя як дар Божої любові. 

148. У цьому контексті хочу нагадати, що кардинал Франциск Хавьєр Нгуен Ван Тьян, ув’язнений в концентраційному таборі, не хотів, щоби його дні проходили лише в надії й очікуванні майбутнього. Він вирішив «жити теперішньою хвилиною, наповнюючи її любов’ю»; і чинив це так: «Використовуватиму щоденні нагоди, аби робити звичайні справи у надзвичайний спосіб» [8] . Якщо борешся за здійснення своїх мрій, то живи у повноті сьогоднішнім днем, переживай його повністю і наповнюй кожну мить любов’ю. Бо цей день твоєї молодості може бути останнім, і тоді варто прожити його усіма бажаннями і якнайповніше. 

149. Це стосується також і важких моментів, які потрібно пережити повністю, щоб зрозуміти їхнє значення. Швейцарські Єпископи навчають: «Бог є там, де, як ми думали, покинув нас і вже нікого не врятує. Це парадоксально, але страждання і темрява для багатьох християн [...] стали місцем зустрічі з Богом» [9] . Окрім того, прагнення життя і нового досвіду стосується в особливий спосіб багатьох молодих людей, які мають фізичні та розумові вади і вади сенсорних відчуттів. І хоча вони не завжди в стані переживати так, як їхні ровесники, але мають дивовижні й неймовірні здатності, вищі від середньостатистичних. Господь Ісус дає їм інші дари, які спільнота повинна оцінити, щоби вони змогли відкрити Божий план любові для кожного з них. 

Дружба з Христом 

150. Не має значення, наскільки глибоко ти живеш своїм життям, не пізнаєш справжньої повноти своєї молодості, якщо щодня не зустрічатимешся зі своїм великим товаришем, якщо не дружитимеш із Ісусом. 

151. Дружба – це життєвий подарунок і дар Бога. Господь очищає і розвиває нас через друзів. Водночас вірні друзі, які стоять біля нас у важкі моменти, відображають любов, потішання і люблячу присутність Господа. Дружба вчить нас відвертості, зрозуміння, піклування іншими, виходу зі свого комфорту та відокремлення, щоби ділитися життям. І тому «вірному другові немає ціни» (Сир. 6, 15). 

152. Дружба – це не швидкоплинний та тимчасовий зв’язок, а стабільний, тривкий, вірний, який дозріває з плином часу. Це почуттєвий зв’язок, який нас єднає, й водночас це щедра любов, яка спонукає нас шукати добра для товариша. І хоча друзі можуть відрізнятися між собою, але завжди є деякі спільні речі, які їх зближують, і щира й довірлива задушевність. 

153. Дружба так важлива, що сам Ісус називає себе товаришем: «Тож слугами вже не називатиму вас. Називаю вас друзями» (Йо. 15, 15). Завдяки Його благодаті ми піднесені так, що справді стали Його друзями і можемо любити Його тою самою любов’ю, яку Він в нас вливає, ділитися Його любов’ю з іншими з надією, що вони також знайдуть своє місце в спільноті любові, заснованої Ісусом Христом [10] . І хоча Ісус у воскресінні осягнув повноту щастя, ми можемо великодушно Йому допомагати в побудові Його Царства в цьому світі, передаючи Його послання, світло і, передовсім, Його любов іншим людям (див. Йо, 15, 16). Учні почули поклик Ісус до дружби з Ним. Це запрошення їх не змушувало, а делікатно зверталося до їхньої свободи: «Ходіть та подивіться» – сказав їм. «Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього» (Йо. 1, 39). Після цієї задушевної та неочікуваної зустрічі залишили все і пішли за Ним. 

154. Дружба з Ісусом непорушна. Він ніколи нас не покине, хоча часом здається, що мовчить. Він об’являється нам тоді, коли Його потребуємо (пор. Єр. 29, 14), і супроводжує нас туди, куди йдемо (пор. І. Н. 1, 9). Бо Він ніколи не порушить завіт. Він просить нас не залишати Його: «У мені перебувайте» (Йо. 15, 4). Але якщо ми відходимо, то «Він зостається вірним, бо сам себе зректися не може» (2 Тим. 2, 13). 

155. З друзями розмовляємо і ділимося найпотаємнішими секретами. Розмовляємо також з Ісусом. Молитва – це виклик і пригода. І яка пригода! Він дає нам можливість пізнавати Його щораз краще, входити в Нього глибше і зростати в щораз міцнішій єдності. Молитва дає нам можливість говорити Йому все, що з нами діється, і довірливо залишатися в Його обіймах, й водночас дарує нам моменти дорогоцінної близькості й любові, коли Ісус вливає в нас своє життя. Молячись, «відчиняємо себе» для Нього, даємо Йому місце, «щоби Він міг діяти, міг увійти й перемогти» [11] . 

156. У такий спосіб можна досвідчувати постійну з Ним єдність, більшу від тої, яку досвідчуємо в стосунках із іншими людьми: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Не позбавляй свою молодість цієї дружби. Ти зможеш відчувати присутність Ісуса не лише під час молитви. Зрозумієш, що Він біля тебе постійно. Намагайся знайти Його, і переживеш красивий досвід Його постійної присутності. Це досвід учнів, які йшли до Емаусу і розмовляли, дезорієнтовані. Ісус наблизився і «ішов разом з ними» (Лк. 24, 15). Один святий сказав, що «християнство – не збір правд, у які потрібно вірити, не збір законів, які потрібно виконувати, не збір заборон. Це було би огидним. Християнство – це Особа, яка мене так полюбила, що вимагає моєї любові. Християнство – це Христос» [12] . 

157. Ісус може об’єднати всю молодь Церкви однією спільною мрією, «великою мрією, здатною захопити всіх. Мрією, за яку Ісус віддав своє життя на хресті, а Святий Дух зійшов із неба в день П’ятидесятниці й позначив її вогнем у серцях усіх чоловіків і жінок, у кожному серці […]. Позначив з надією, що вона знайде місце для зростання і розвитку. Ця мрія називається Ісус, і її посіяв Отець – мрію, яка є Богом, як і Він сам, як Отець. Отець послав її з надією, що вона житиме й зростатиме в кожному серці. Це конкретна мрія – Особа, яка тече в наших жилах, торкається серця і змушує його танцювати» [13] . 

Зростання і дозрівання 

158. Багато молодих людей піклуються своїм тілом, дбають про його фізичну силу чи зовнішність. Інші розвивають свої здібності й поглиблюють знання, і у такий спосіб почувають себе більш упевнено. Дехто ставить собі вищу мету і прикладає більше зусиль до духовного розвитку. Св. Йоан сказав: «Писав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже у вас перебуває» (1 Йо. 2, 14). Пошуки Господа, дотримання Його Слова, намагання відповісти своїм життям, зростання в чеснотах – усе це робить серця молоді сильними. І тому потрібно зберігати єдність із Ісусом, не відставати від Нього, бо не ставатимеш щасливішим і не зростатимеш у святості лише завдяки своїй силі та розуму. І так само, як намагаєшся не втратити контакт з Інтернетом, турбуйся, щоб не втратити контакт із Господом, а це означає – не припиняти діалог, слухати Його, розповідати Йому про свої справи, а коли вже не знаєш, що мусиш робити, питай Його: «Ісусе, що Ти зробив би на моєму місці?» [14]  

159. Надіюся, що зможеш себе так сильно цінити, віднестися до себе так серйозно, що намагатимешся зростати духовно. Окрім властивого молоді ентузіазму існує ще краса пошуків «справедливости, віри, любови, мира» (2 Тим. 2, 22). Це не означає втрату спонтанності, свіжості, ентузіазму, ніжності. Бо дорослішання не означає відмови від кращих цінностей цього періоду життя. В іншому разі Господь якогось дня дорікне тобі: «Я згадую про любощі твого юнацтва, про любов твоїх заручин, коли ти ішла за мною у пустиню» (Єр. 2, 2). 

160. З другого боку, також і доросла людина повинна дозрівати, не втрачаючи цінностей молодості. Бо, насправді, кожний етап життя – це постійна благодать, яка містить цінності, які не можна втрачати. Добре прожита молодість залишається внутрішнім досвідом, який у дорослому віці присвоюється, поглиблюється і далі видає плід. Якщо для молодої людини природно захоплюватися безмежним, яке відчиняється й починається [15] , то доросла людина, забезпечена і в комфорті, постійно ризикує обминати цей горизонт і втрачати цінності, властиві рокам молодості. Натомість повинна робити навпаки: дозрівати, зростати і планувати своє життя, не втрачаючи цей поклик, цю широку відкритість, це захоплення завжди більшою дійсністю. У кожний момент життя ми можемо відновлювати і розвивати молодість. Коли я став Папою, то Господь розширив мої горизонти і подарував мені оновлену молодість. Це саме може статися з довголітнім подружжям або ченцем у монастирі. Є справи, які потрібно «впорядкувати» з плином літ, але таке дозрівання може співіснувати з вогнем, який відновлює, і з серцем, яке завжди юне. 

161. Розвиватися означає зберігає й плекати найцінніші речі, які тобі дарує молодість, й водночас очищати те, що не є добрим, і приймати дари Бога, який кличе тебе розвивати те, що цінне. Часом комплекси неповноцінності можуть довести тебе до стану, в якому не захочеш бачити свої вади й слабкості, й у такий спосіб можеш зупинити розвиток і дозрівання. Краще дозволь Богові любити тебе, бо Він любить тебе таким, яким ти є, цінить тебе й шанує, але також дає тобі більше й більше: своєї дружби, ревності на молитві, прагнення Слова, прагнення отримати Христа в Євхаристії, прагнення жити Євангелієм, внутрішньої сили, духовного миру й радості. 

162. Але нагадую тобі, що не станеш святим і не реалізуєш себе, копіюючи інших. Навіть наслідування святих не означає копіювання їхнього способу існування у світі й життя у святості: «Існують свідчення, які нас стимулюють і мотивують, але їх не треба копіювати, бо це могло би віддалити нас від виняткового й особливого шляху, який Господь приготував для нас » [16] . Ти повинен відкрити, хто ти, і йти власним шляхом святості незалежно від того, що говорять і думають інші. Ставати святим – це повніше ставати самим собою, ставати тим, ким Бог хоче тебе бачити, а не ксерокопією. Твоє життя повинно бути профетичним стимулом, який надихає інших і залишає слід у цьому світі, унікальним знаком, притаманним лише тобі. Натомість, якщо копіюєш, то позбавляєш землю і небо того, що лише ти можеш дати. Нагадую, що св. Йоан від Хреста в Духовній Пісні писав, що кожний повинен черпати з його духовних порад «по-своєму» [17] , бо сам Бог хотів уділити свою благодать «одним в один спосіб, іншим – у другий» [18] . 

Стежки братерства 

163. Твій духовний розвиток виражається, передовсім, у братній, щедрій та милосердній любові. Це говорив св. Павло: «А вас нехай Господь примножить і наповнить любов'ю один до одного й до всіх» (1 Сол. 3, 12). Аби ти щораз повніше жив цим «екстазом», який виводить тебе із самого себе і спонукає шукати добро інших – аж до жертвування своїм життям. 

164. Зустріч з Богом називається «екстазом», бо витягує нас із нас самих і піднімає, захоплює любов’ю і красою Бога. Але також можемо вийти з себе самих, якщо розпізнаємо красу, приховану в кожній людині, її гідність і велич як образу Бога і дитини Отця. Святий Дух прагне підштовхнути нас вийти з самих себе, обійняти інших з любов’ю і шукати їхнього добра. І тому завжди краще жити вірою разом із іншими й виражати свою любов у спільноті, ділитися з іншими молодими людьми своїми почуттями, часом, вірою та турботами. Церква пропонує багато можливостей жити вірою у спільноті, бо разом із іншими все робити легше. 

165. Зранення можуть спокусити тебе до самоізоляції, зачинити в собі самому, накопичувати образи, але ніколи не ігноруй Божий заклик до прощення. Єпископи Руанди добре вчили, що «примирення з іншим вимагає, передовсім, відкриття в ньому краси образу Бога […]. У такому розумінні, аби дійти до справжнього примирення, важливо відділити грішника від його гріха й провини. Це означає ненавидіти зло, вчинене тобі іншим, але далі любити іншого, бо визнаєш його слабкість і бачиш у ньому образ Бога» [19] . 

166. Часом усю енергію, мрії та ентузіазм молодості ослаблює спокуса зачинитися у собі, у своїх проблемах, зранених почуттях, наріканнях і комфорті. Не допусти, що це трапилося з тобою, бо завчасно внутрішньо постарієш. Кожний період життя красивий по-своєму, і молодості не повинно бракувати спільної утопії, здатності до спільних мрій і великих горизонтів, які споглядаємо разом. 

167. Бог любить радість молодих людей і запрошує їх передовсім до радості, якою живуть у братерській спільноті, до досконалішої радості тих, які вміють нею ділитися, бо «Більше щастя - давати, ніж брати» (Ді. 20, 35) і «Бог любить того, хто дає радо» (2 Кор. 9, 7). Братерська любов збільшує нашу здатність радіти, бо чинить нас здатними радіти добром інших: «Радуйтеся з тими, що радуються» (Рим. 12, 15). Нехай спонтанність і імпульс твоєї молодості щодня щораз більше трансформується в спонтанність твоєї братерської любові, в здатність завжди відповідати прощенням, великодушністю, прагненням будувати спільноту. Африканська приказка говорить: «Якщо хочеш йти швидко, то йди сам. Якщо хочеш йти далеко, то йди з іншими». Не дозвольмо, щоб у нас вкрали братерство. 

Заангажована молодь 

168. Правда, що часом у світі, наповненому насильством і егоїзмом, молоді люди можуть піддатися спокусі зачинитися у малих групах і у такий спосіб уникнути викликів жити в суспільстві, в широкому світі, який стимулює до чогось і має потреби в чомусь. Вони відчувають, що живуть братерською любов’ю, але, може, їхня група стала лише продовженням їхнього «Его». Проблема погіршується, якщо покликання мирян розуміють лише як служіння в Церкві (лектори, аколіти, катехити тощо), забуваючи, що покликання мирян – це передовсім любов у родині, любов у суспільстві й любов у політиці: це конкретні завдання, які випливають із віри, будування нового суспільства, щоб жити у світі й суспільстві й євангелізувати його різні структури, аби поширювати мир, співіснування, справедливість, людські права, милосердя, й у такий спосіб поширювати в світі Боже Царство. 

169. Пропоную молоді виходити з груп друзів і будувати «суспільну дружбу, шукати спільне добро. Суспільна ворожість руйнує. І ворожість руйнує родину. Ворожість руйнує країну. Ворожість руйнує світ. Війна – це найбільша ворожість. Сьогодні ми бачимо, як війни нищать світ. Бо люди не спроможні сісти і розмовляти […]. Умійте будувати суспільну дружбу» [20] . Це нелегко, бо завжди потрібно чогось зректися, потрібно домовлятися, але якщо це робитимемо, думаючи про спільне добро, то можемо пережити прекрасний досвід відкласти на бік відмінності, аби разом боротися за спільне добро. Якщо серед багатьох розбіжностей зможемо знайти спільні пункти, то в цих важких і часом дорогих зусиллях будування мостів і миру, корисного для всіх, приховується чудо культури зустрічі, яку молодь може переживати відважно і пристрасно. 

170. Синод визнав, що «суспільна активність, хоча й не така, як у минулих поколіннях, – це особлива риса сучасної молоді. Хоча є й пасивні, але багато молодих людей готові стати волонтерами, активними громадянами, працювати над ініціативами суспільної солідарності, і їх потрібно супроводжувати й підтримувати, аби проявлялися їхні таланти, вміння і творчість, і щоби заохочувати їх брати на себе відповідальність. Суспільна заангажованість і безпосередній контакт із убогими залишаються основною нагодою до відкривання чи поглиблення віри та розпізнавання свого покликання […]. Зауважили також готовність молоді ангажуватися у політику, аби будувати спільне добро» [21] . 

171. Сьогодні, дякуючи Богові, молодіжні групи в парафіях, школах, університетах часто допомагають людям похилого віку і хворим, або відвідують квартали вбогих, або разом допомагають нужденним під час так званих «ночей милосердя». Часто вони помічають, що в цій діяльності більше отримують, ніж дають, бо багато чому вчаться і дозрівають, якщо наберуться хоробрості нав’язати контакти із стражданням інших людей. Окрім того, в убогих прихована мудрість, і вони за допомогою простих слів можуть допомогти нам відкрити цінності, яких ми не бачимо. 

172. Інші молоді люди беруть участь у програмах по будуванню будинків для безхатченків, або очищенню забруднених територій, або збору коштів для найбільш нужденних. Було би добре, якби ця спільна енергія йшла не лише на спорадичні акти, а на щось постійне з ясною метою і доброю організацією, яка би допомагала постійній та ефективній праці. Студенти можуть об’єднуватися міждисциплінарно, щоби використовувати своє уміння для вирішення соціальних проблем, і в виконанні цих завдань можуть співпрацювати з молоддю інших Церков чи релігій. 

173. Хліб і риба, які роздають молоді люди, можуть, як у чуді, вчиненому Ісусом, розмножуватися (див. Йо. 6, 4-13). Малі зерна молоді, як у притчі, стають деревом і врожаєм (див. Мт. 13, 23. 31-32). І все це походить із живого джерела Євхаристії, в якій хліб і вино перемінюються, аби дати нам вічне Життя. Це вимагає від молодих людей великої і важкої праці. Вони можуть її виконувати з вірою у Воскреслого творчо і з надією, з постійного готовністю до служіння, як весільні слуги, здивовані помічники першого знаку Ісуса, коли послухали пораду Матері: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йо. 2, 5). Життя зростає завдяки милосердю, творчості та надії. 

174. Хочу заохотити тебе до цієї праці, бо знаю, що «твоє серце, молоде серце прагне будувати кращий світ. Я слідкую за новинами у світі й бачу, що багато молодих людей в різних частинах світу вийшли на вулиці, аби виразити бажання більш справедливої і братерської цивілізації. Молодь на вулицях. Молоді люди хочуть бути протагоністами змін. Прошу вас, не дозвольте, щоб хтось інший став протагоністом змін. Майбутнє належить вам. Майбутнє приходить через вас. Я прошу вас стати протагоністами змін. Боріться з апатією й давайте християнську відповідь на соціальні й політичні проблеми, які постають у різних частинах світу. Прошу вас бути будівничими майбутнього й будувати кращий світ. Дорога молоде, прошу тебе, не споглядай життя «з балкону», а ввійди в життя. Ісус не стояв «на балконі», а занурився у життя; не відчужуйся від життя, а занурся в нього як Ісус» [22] . Але, передовсім, так чи інакше, боріться за спільне добро, допомагайте вбогим, ставайте аніматорами революції любові й служіння, здатними протидіяти патологіям гедоністичного й поверхневого індивідуалізму. 

Відважні місіонери 

175. Молоді люди, закохані в Христа, покликані прикладом свого життя свідчити Євангеліє по всьому світі. Святий Альберт Уртадо говорив, що «бути апостолом – це не носити відзнаку на своєму одязі; не говорити про правду, а жити нею, втілитися в неї, преобразитися в Христа. Бути апостолом – це не тримати в своїй руці факел, не мати світла, а бути світлом [...]. Євангеліє [...] – це більше приклад, ніж лекція, це послання, втілене в конкретне життя» [23] . 

176. Вартість свідчення не означає, що слово потрібно втишити. Чому би не говорити про Ісуса, чому би не розповідати іншим, що Він дає нам силу жити, що розмовляти з Ним радісно, що роздумувати над Його словом приємно? Молоді люди, не дозвольте, щоб світ втягнув вас у погані чи поверхневі справи. Вмійте плисти проти течії й ділитися Ісусом, передавати віру, яку Він вам подарував. Бажаю вам відчути в серці нездоланний імпульс, який спонукав святого Павла сказати: «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор. 9, 16). 

177. «Куди нас посилає Ісус? Немає границь, немає обмежень, посилає нас всюди. Євангеліє для всіх, а не для деяких. Не тільки для тих, які здаються нам ближчими, більш відкритими і більш дружніми. Для всіх. Не бійтеся йти і нести Христа в кожне середовище, аж на периферії суспільства, також до тих, які видаються найбільш віддаленими й найбільш байдужими. Господь шукає всіх, прагне, щоб усі відчули тепло Його милосердя й любові» [24] . Він запрошує нас проголошувати Євангеліє там, де ми є, і тим, з ким ми є – де живемо, вчимося, займаємось спортом, проводимо час із друзями, як волонтери чи там, де працюємо, зажди добре й доцільно ділитися радістю Євангелія. Саме у такий спосіб Господь підходить до кожного. І хоче, щоб ви, молоді люди, випромінювали світло й надію, бо розраховує на вашу відвагу, бадьорість та ентузіазм. 

178. Не треба надіятися, що місія буде легкою та вигідною. Деякі молоді люди віддали своє життя, аби не згасити місіонерську ревність. Єпископи Кореї заявили: «Віримо, що, наслідуючи святих, можемо бути зернами пшениці й знаряддям для спасіння людства. І хоча наша віра маленька як зерно гірчиці, але Бог культивуватиме її й використає як знаряддя для свого діла спасіння» [25] . Друзі, не відкладайте на завтра співпрацю по перетворенню світу своєю енергією, хоробрістю й креативністю. Ваше життя не протікає «в міжчасі». Ви – теперішнє Бога, який прагне, щоб ви були плідними [26] . Бо «даючи, отримуємо» [27] , а найкращий спосіб приготувати краще майбутнє – жити добре тепер із жертовністю і щедрістю. 

[1] Святий Павло VI, Промова під час беатифікації блаженного Нунція Сульпріція (1 грудня 1963): AAS 56 (1964), 28. 

[2] DF 65. 

[3] Гомілія під час Святої Меси для молоді в Сіднею (2 грудня 1970): AAS 63 (1971), 64. 

[4] Сповідь, I, 1, 1: PL 32, 661. 

[5] Бог молодий. Розмова з Томасом Леончіні, ed. Planeta, Barcelona 2018, 16-17. 

[6] DF 68. 

[7] Зустріч із молоддю в Кальярі (22 вересня 2013): AAS 105 (2013), 904-905. 

[8] Cinco panes y dos peces: un gozoso testimonio de fe desde el sufrimiento en la cárcel , México 1999, 21. 

[9] Конференція Єпископів Швейцарії, Знайти час: для себе, для мене, для нас (2 лютого 2018). 

[10] Пор. Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae II-II, q. 23, art. 1. 

[11] Промова до волонтерів XXXIV Міжнародного Дня Молоді в Панамі (27 січня 2019): L’Osservatore Romano, іспанською 1 лютого 2019, ст. 17. 

[12] S. Óscar Romero, Homilía (6 листопада 1977): Su pensamiento, I-II, San Salvador 2000, 312. 

[13] Промова на відкриття XXXIV Міжнародного Дня Молоді в Панамі (24 січня 2019): L’Osservatore Romano, іспанською 25 січня 2019, ст. 6. 

[14] Див. Зустріч з молоддю в Національній Святині Майпу, Сантьяго, Чілі (17 січня 2018): L’Osservatore Romano, іспанською 19 січня 2018, ст. 11. 

[15] Див. Романо Гвардіні, Пори життя, в Opera omnia IV, 1, Brescia 2015, 209. 

[16] Апостольська Адгортація Gaudete et exsultate (19 березня 2018), 11. 

[17] Духовна Пісня Б , Пролог, 2. 

[18] Там само, XIV-XV, 2. 

[19] Конференція єпископів Руанди, Лист католицьких єпископів до вірних з нагоди особливого року примирення в Руанді, Кігалі (18 січня 2018), 17. 

[20]  Привітання молоді в Культурному Центрі ім. отця Фелікса Варелі в Гавані (20 вересня 2015): L’Osservatore Romano, іспанською 25 вересня 2015, ст. 5. 

[21] DF 46. 

[22] Промова під час Вігілії XXVIII Міжнародного Дня Молоді в Ріо-де-Жанейро (27 липня 2013): AAS 105 (2013), 663. 

[23] Ви – світло світу, Промова в Серро Сан-Крістобаль, 1940, в: https://www.padrealbertohurtado.cl/escritos-2/. 

[24] Гомілія під час XXVIII Міжнародного Дня Молоді в Ріо-де-Жанейро (28 липня 2013): AAS 105 (2013), 665. 

[25] Конференція Єпископів Кореї, Пастирський лист з нагоди 150-ї річниці переслідувань у Байонгу (30 березня 2016). 

[26] Див. Гомілія під час Святої Меси на закінчення XXXIV Міжнародного Дня Молоді в Панамі (27 січня 2019): L’Osservatore Romano, іспанською (1 лютого 2019), ст. 14-15. 

[27] Молитва “Господи, вчини мене знаряддям Твого миру”, яку приписують св. Франциску з Ассізі.