ДЕВ’ЯТИЙ РОЗДІЛ  

РОЗПІЗНАВАННЯ  

278. Про розпізнавання взагалі я вже говорив в апостольській Адгортації Gaudete et exsultate. Дозвольте мені озвучити тут деякі з цих роздумів стосовно розпізнавання свого покликання у світі. 

279. Нагадую, що всі, а «особливо молоді люди, піддаються безустанному zapping [i] . Можна серфувати по двох або трьох моніторах одночасно і відразу брати участь у різних віртуальних подіях » [1] . І « це особливо важливе тоді, коли в нашому житті з’являється новизна, і тоді потрібно розпізнати, чи це нове вино походить від Бога, духа світу чи духа диявола » [2] . 

280. « Хоча розпізнавання стосується розуму й розторопності, але їх перевищує, бо йдеться про те, щоб помітити таїну унікального й неповторного плану Бога для кожної людини […] .У гру входить сенс мого життя перед Отцем, який мене знає і любить, той справжній сенс мого існування, який ніхто крім Нього не знає краще » [3] . 

281. У цьому контексті міститься формування сумління, яке дає розпізнаванню можливість зростати в глибину й у вірності Богові: «Формування сумління – це дорога всього життя, на якій вчаться плекати почуття, які мав Ісус Христос, присвоюючи критерії Його рішень і наміри Його вчинків» (див. Фил. 2, 5) [4] . 

282. Це формування означає піддати себе Христові, який змінює, й водночас «постійно практикувати добро, яке оцінюють в іспиті сумління: вправі, в якій розпізнають не лише гріхи, а також Божі діла в щоденному досвіді, в подіях історії та культури, в якій ми живемо, у свідченні багатьох чоловіків і жінок, які жили до нас або допомагають нам своєю мудрістю. Все це допомагає розвивати второпність, наголошуючи на глобальному напрямку життя конкретними виборами, погідним усвідомлення своїх дарів і обмежень» [5] . 

Як розпізнати своє покликання 

283. Вираженням розпізнавання є зусилля, які прикладають, аби зрозуміти своє покликання. Це завдання вимагає простору усамітнення і мовчання, бо йдеться про дуже особисте рішення, яке за нас ніхто не може прийняти: «Хоча Господь промовляє до нас у різноманітний спосіб під час праці, через інших людей і кожної миті, але неможливо обминути мовчання молитви, необхідної для того, щоб краще розуміти цю мову, щоб пояснити справжнє значення натхнень, які, як віримо, отримали, щоб заспокоїти свій неспокій і інтегрувати своє життя в Божому світлі » [6] . 

284. Таке мовчання – це не форма самоізоляції, бо «слід пам’ятати, що молитовне розпізнавання вимагає постави готовності слухання: Господа, інших людей, саму дійсність, яка завжди ставить нові виклики. Тільки той, хто готовий слухати, володіє свободою і може зректися своєї обмеженої або недостатньої думки, своїх звичок, своїх схем сприйняття дійсності. Таким чином він насправді готовий прийняти виклик, який розриває його почуття безпеки, але веде до кращого життя, бо недостатньо, щоб усе йшло добре, щоб усе було спокійно. Бог може пропонувати щось більше, але в своєму вигідному розпорошенні не розпізнаємо цього » [7] . 

285. Щодо розпізнавання свого покликання, то потрібно задатися різними запитаннями. Не слід розпочинати з запитань – де більші заробітки чи де можна швидше зробити кар’єру й здобути суспільний статус, також не слід думати про те, який вид діяльності принесе більше задоволення. Аби не помилитися, потрібно змінити перспективу й запитати себе: чи я знаю себе самого поза зовнішніми проявами й відчуттями, чи знаю, що радує і що засмучує моє серце, чи знаю свої сильні й слабкі сторони? Відразу з’являються інші запитання: у який спосіб можу принести більше користі суспільству й Церкві, де моє місце у цьому світі, що можу запропонувати суспільству? Потім йдуть наступні запитання, більш реалістичні: чи маю для цього потрібні таланти, чи можу їх здобути і розвивати? 

286. Ці запитання потрібно ставити не стільки щодо себе самого й своїх схильностей, скільки щодо інших, перед іншими, аби розпізнавання умісцевило власне життя в стосунках із іншими людьми. І тому хочу нагадати про велике запитання: «Дуже часто витрачаємо багато часу, задумуючись: «Ким я є?». Можеш задавати це запитання і шукати на нього відповідь усе своє життя. Але запитай себе: «Для кого я є?» [8] . Безсумнівно, що ти є для Бога. Але Він хоче, щоб ти був також і для інших, і тому дав тобі різні якості, схильності, дари і харизми, які є не для тебе, а для інших. 

Поклик Товариша 

287. Аби розпізнати своє покликання, слід спершу зрозуміти, що це покликання товариша: Ісуса. А товаришам даруємо те, що найкраще. І воно не обов’язково мусить бути дорогим або рідкісним, але таким, що, знаємо, принесе товаришеві радість. Товариш розуміє це так ясно, що може уявити собі усмішку товариша, коли той відкриє подарунок. Таке розпізнавання дружби я пропоную молодим людям як взірець, якщо вони намагаються розпізнати в своєму житті Божу волю. 

288. Хочу, щоб ви знали, що коли Господь думає про кожного з нас і про те, що хотів би нам подарувати, то думає про кожного з нас як про особистого товариша. І якщо Він вирішив подарувати тобі благодать, харизму, яка допоможе тобі жити повним життям і преобразитися в особу, корисну для інших, і залишити по собі якийсь слід в історії, то напевно з’явиться щось, що пробудить радість у найглибших покладах твого єства і надихатиме тебе більше, ніж усе інше, що існує в цьому світі. І не тому, що Господь тобі подарує надзвичайну чи рідкісну харизму, а тому, що це буде на твою міру, на міру всього твого життя. 

289. Дар покликання, безсумнівно, – вимогливий дар. Дари Бога вимагають інтеракції, і, щоби ними радіти, потрібно багато вкласти, потрібно ризикувати. Але це не буде зовнішнім обов’язком, а внутрішнім стимулом до зростання і рішень, які спричинять розвиток цього дару, який стане даром для інших. Коли Господь пробуджує покликання, то думає не лише про те, ким ти є, але й про все те, чим ти разом із Ним і з іншими можеш стати. 

290. Потенціал життя і сила особовості взаємно підсилюються в глибині єства молодої людини й спонукають її виходити поза власні обмеження. Брак досвіду уможливлює цей процес, навіть якщо дуже швидко він трансформується у досвід, який часто болісний. Важливо нав’язати контакт між прагненням «безконечного початку, який ще не підданий випробовуванням» [9] і безумовною дружбою, яку нам пропонує Ісус. Вибір, який нам пропонує Ісус, – поза будь-яким законом і обов’язком – це йти за Ним так, як друзі йдуть один за одним, шукають себе й знаходять із огляду на чисту дружбу. Все інше з’являється пізніше, і навіть життєві невдачі можуть стати безцінним досвідом цієї дружби, яка ніколи не розірветься. 

Слухати й супроводжувати 

291. Є священники, ченці, черниці, миряни, фахівці й також здібні молоді люди, здатні супроводжувати молодь у розпізнаванні покликання. Якщо хочемо допомогти комусь розпізнати його життєвий шлях, то перше – потрібно його слухати. А слухання зумовлює три різні й комплементарні види чутливості чи уважності. 

292. Перший вид чутливості або увага – зосередженість на особі. Йдеться про те, щоб слухати іншого, який віддає себе через слова. Знаком такого слухання є час, присвячений іншій особі. Йдеться не про сам час, а про те, щоб інший відчував, що мій час – його час: час, який він потребує для озвучення своїх почуттів. Він повинен відчувати, що слухаю його безумовно, без образ, без згіршення, не дратуючись і не втомлюючись. Так слухав Господь, коли пристав до учнів, які йшли до Емаусу, і довго їх супроводжував, хоча вони йшли в невластивому напрямку (див. Лк. 24, 13-35). Коли Ісус вдає, що хоче йти далі, коли учні прийшли до свого дому, вони починають розуміти, що Він подарував їм свій час, і пропонують Йому свій час, запрошуючи Його в гостину. Таке уважне й безкорисливе слухання показує цінність, яку надаємо іншій особі незалежно від її переконань і життєвих виборів. 

293. Другий вид чутливості або друга увага – розпізнавання. Йдеться про те, щоб вловити момент, коли відчуємо благодать або спокусу, бо часом справи, які проходять через наш розум, – це тільки спокуси, які нас зводять із властивої дороги. Тут потрібно задатися запитанням: про що насправді говорить ця людина, що хоче мені сказати, що хоче, щоб я зрозумів про її стан. Такі запитання допомагають зрозуміти і відчути, як логіка аргументів впливає на емоції та почуття. Таке слухання зосереджене на розпізнаванні спаситель них слів доброго Духа, який нам пропонує правду Господа, але також і пастки злого духа, його лицемірність і підступність. Потрібно мати відвагу, чуйність і делікатність, аби допомагати іншій людині відрізнити правду від фальшу або виправдань. 

294. Третій вид чутливості або третя увага – слухання імпульсів, які інша людина відчуває «з випередженням». Це глибше слухання, щоб почути «куди інша людина прагне йти насправді». Незважаючи на те, що вона думає і відчуває тепер і що робила в минулому, її увага спрямована на те, ким вона прагне бути. Часом це означає, що особа звертає увагу не стільки на те, що їй подобається і на свої поверхневі бажання, скільки на те, що подобається Господові, на Його проект для її життя, який виражається у натхненнях серця – поза зовнішніми смаками й почуттями. Таке слухання уважне до остаточного наміру, який має вирішальний вплив на життя, бо є Хтось такий як Ісус, який розуміє і цінить цей остаточний намір серця. І тому Він завжди готовий допомогти кожному це розпізнати, і для цього достатньо сказати: «Господи, рятуй мене! Милостивий будь мені, грішному!». 

295. Лише у такий спосіб розпізнавання стає зброєю у боротьбі, аби краще наслідувати Господа [10] . І так прагнення розпізнати своє покликання набирає найбільшої інтенсивності, іншої якості й вищого рівня, який набагато краще відповідає гідності життя. Бо остаточно добре розпізнавання – це дорога свободи, яка витягує на поверхню те, що в людині унікальне, власне й так особисте, що це знає лише Бог. Інша людина ззовні не може ні зрозуміти повністю, ні передбачити, як це розвиватиметься.  

296. І тому той, хто слухає іншу людину в такий спосіб, у якийсь момент повинен зникнути, аби вона йшла дорогою, яку сама відкрила. Зникнути так як зникнув Ісус з-перед очей учнів і залишив їх самих з жаром сердець, який дав нездоланний поштовх вирушити в дорогу (див. Лк. 24, 31-33). Повернувшись до спільноти учні отримали підтвердження, що Господь насправді воскрес (див. Лк. 24, 34). 

297. Оскільки « час важливіший від простору» [11] , то потрібно збуджувати й супроводжувати процеси, а не накидати шляхи. І це процеси осіб, які завжди унікальні й вільні. І тому важко подавати правила, навіть якщо всі знаки позитивні, бо «потрібно піддати всі позитивні фактори уважному розпізнаванню, не відділяючи їх один від одного й не протиставляючи один одному, аби не абсолютизувати їхнє значення і не долати один фактор іншим. Це саме слід сказати й про негативні фактори: не можна їх усіх відразу відкидати, бо в кожному з них може приховуватися якась вартість із надією, що її відкриють і відновлять її повну правду»[12] .  

298. Аби супроводжувати когось на цій дорозі, спершу потрібно самому мати цей досвід. Це зробила ще дуже юна Марія у конфронтації зі своїми питаннями й труднощами. Нехай вона відновить твою молодість силою своєї молитви й завжди супроводжує тебе як Мати. 

* * * 

І насамкінець… побажання 

299. Дорога молоде, я буду щасливим, якщо побачу, що ти біжиш швидко і випереджаєш повільних і заляканих. Біжи, «приваблена цим Улюбленим обличчям, яке ми адоруємо в Пресвятій Євхаристії та розпізнаємо в тілі терплячого брата. Нехай Святий Дух спонукає тебе бігти вперед. Церкві потрібні твій ентузіазм, інтуїція і віра. І нам також потрібні! І коли прийдеш туди, куди ми ще не дійшли, зачекай терпеливо на нас» [13] . 

Дано в Лорето в Базиліці делла Санта-Каса, 25 березня, в свято Благовіщення, 2019 рік, сьомий рік мого Понтифікату. 

Франциск