[32] 1 ЗАГАЛЬНИЙ ІСПИТ СУМЛІННЯ, ЯКИЙ ДОПОМАГАЄ
ОЧИСТИТИСЯ І КРАЩЕ
ВИСПОВІДАТИСЯ(4)
2 Припускаємо, що в нас живуть три різновиди
думок, а саме: перший – думки, породжені суто нашою волею
та бажанням;
3 два ж інші приходять до нас ззовні, один –
від доброго духа, другий – від
злого(5).
(4) У XVIстолітті вірні сповідалися лишень раз на рік,
проте надзвичайно детально. Каяники готувалися іноді
протягом кількох днів, читаючи книжки, звані
"сповідниками", де містилися довгі переліки гріхів. Також
передбачалося повторення катехизму і основ морального
богослов'я. Визнання гріхів було надзвичайно довгим,
надміру детальним та скрупульозним; часом його виконували
письмово. Прикладом цього може бути сповідь самого
Ігнатія у Монтсерраті, яку він відбував упродовж трьох
днів і записував (Автобіографія, 17). У пп. 32-44 він подає деякі вказівки, що
домомагають тим, хто виконує вправи, підготуватися до
сповіді.
(5) Фактично на те саме спостереження
натрапляємо у Кассіяновій "Другій конференції про
розрізнення духів": "Існують три джерела наших думок.
Вони походять від Бога, від диявола і від нас самих"
(PL49: ст. 508). Утім джерело, з якого Ігнатій
почерпнув цю думку,
невідоме.
[33] 1
ДУМКИ
2 Існують два
способи сподобитися благодаті, пов'язані зі злими
думками, що приходять
ззовні.
3 По-перше, коли
до нас приходить думка скоїти смертельний гріх, а ми
негайно її відкидаємо, цю думку відразу
подолано.
[34] 1 По-друге,
коли у нас з'являється та ж погана думка, ми опираємося
їй, проте вона приходить знову і знову, та ми постійно
поборюємо її, аж доки не візьмемо над нею
гору.
2 Це другий
спосіб, гідний ще більшої
благодаті.
[35] 1 Чинимо
легкий гріх, коли думка про те, щоб скоїти головний гріх,
приходить до нас, а ми прислухаємося до неї, якийсь час
приділяємо їй увагу
2 чи черпаємо з
неї якесь чуттєве задоволення, або ж не надто поспішаємо
її відкинути.
[36] Є два способи
скоїти смертельний гріх. Перший: погоджуємося зі злою
думкою, маючи намір здійснити задумане відразу або щойно
це буде можливо.
[37] 1 Другий:
справді здійснюємо те, до чого спонукає зла думка; такий
гріх ще важчий за попередній з трьох
причин:
2 по-перше, тому,
що довше перебуваємо під впливом зла; по-друге, грішимо
інтенсивніше; по-третє, завдаємо більшої шкоди і собі, й
іншим.
[38] 1
СЛОВА
2 Не слід
присягатися ні Творцем, ні створінням, хіба лишень це
потрібно для підтвердження істини, з необхідності чи з
благоговінням.
3 Під необхідністю
маємо на увазі ті випадки, коли присяга підтверджує не
будь-яку істину, а тільки ту, що має вагоме значення для
добра чи то душі, чи тіла, чи теж для дочасних
благ.
4 Благоговіння ж
вимагає, щоб ім'я Творця нашого і Господа вимовлялося з
належним піднесенням та
пошануванням.
[39] 1 Варто
відзначити, що хоч у випадку легковажної присяги грішимо
більше, присягаючись Творцем, а не
створінням,
2 одначе ж, з
іншого боку, дотримуючись викладених вище умов стосовно
істини, необхідності та благоговіння, присягатися
створінням важче, ніж Творцем; це пояснюється такими
причинами:
3 По-перше, коли присягатися створінням, то вже саме
йменування створіння при засвідченні істини не викликає у
нас ні тієї уваги, ні обачності, які зазвичай властиві
присязі в ім'я Господа і Творця всього
сущого.
4 По-друге, присягаючись іменем створіння, важче віддати
шану Творцеві, ніж присягаючись іменем самого Творця і
Господа, позаяк проголошення імені Господа Бога нашого
спонукає до благоговіння і пошанування більше, ніж
проголошення імені
створіння.
5 Відтак
присягатися створінням бажано радше особам досконалішим у
духовному сенсі, ніж тим, хто ще не сягнув відчутного
поступу у цій ділянці,
6 оскільки
досконаліші завдяки постійному спогляданню та
просвітленню розуму більше звикли помічати, вшановувати і
споглядати Бога, присутнього в кожному створінні своєю
сутністю, присутністю та
силою.
7 Тому,
присягаючись створінням, вони більше здатні і підготовані
віддати у присязі шану Богові, ніж люди
недосконалі.
8 По-третє, постійні присяги в іменем створіння приводять
недосконалих до небезпеки ідолопоклонства швидше, ніж
досконалих.
[40] 1 Не слід
марнословити, себто говорити слова, які нікому – ні тому,
хто їх говорить, ні іншим - не приносять користі й
узагалі такої користі не
передбачають.
2 Відповідно,
слова, які приносять користь або, на думку того, хто ці
слова говорить, мають її приносити, чи то душі, чи тілу,
чи дочасним добрам співрозмовників, не є
марними,
3 хоч би навіть
мова йшла про речі, безпосередньо з їхнім становищем у
житті не пов'язані, коли, наприклад, монах говорить про
війну чи торгівлю.
4 Проте в усьому
цьому є заслуга, якщо слова спрямовано на добро, і гріх –
якщо їх говорять зі злою метою або ж узагалі
безцільно.
[41] Не можна наговорювати на інших, завдаючи
шкоди їхній репутації. Якщо привселюдно оголошуємо про
смертельний гріх іншої людини, не відомий загалу
(6), то самі чинимо смертельний гріх; якщо
розповідаємо про чийсь легкий гріх, то самі такого гріха
припускаємося; якщо ж розкриваємо чиюсь ваду, то у такий
спосіб виставляємо напоказ ваду
власну.
2 Якщо ж маємо
добрі наміри, то можна говорити про гріхи чи вади іншого
у двох випадках.
3 По-перше, якщо йдеться про гріх, відомий широкому
загалу, як-от про гріх відомої повії; про гріх, доведений
у суді; або ж про громадську хибу, що отруює душі тих,
хто живе поряд із нами.
4 По-друге, коли таємний гріх виявляється особі, яка
може допомогти тому, хто згрішив, виправитися. Однак
у цьому випадку треба мати певність або вагомі
підстави сподіватися, що така допомога принесе
користь грішникові (7).
(6) У латинському перекладі
(Вульґата) додано таке роз'яснення: "зі злим наміром чи шкодою для доброї
слави людини" (DalmMan).
(7) Також і тут у
Вульґатідодано: "З-поміж гріхів мови можна згадати
глузування, образи та інше; той, хто дає вправи, може
продовжити перелік, якщо вважатиме це за потрібне"
(там само).
[42] 1
УЧИНКИ
2 Тут треба
скористатися десятьма Божими заповідями, церковними
заповідями та офіційними вказівками наших настоятелів.
Будь-що, учинене всупереч цим трьом різновидам
зобов'язань, є гріхом важчим чи легшим, залежно від суті
скоєного.
3 Під офіційними
вказівками зверхників маються на увазі, приміром, булли
про хрестові походи та інші відпустові грамоти, як-от ті,
що даруються "заради примирення" за умови сповіді та
причастя.
4 Неабиякий гріх
чинить той, хто виступає чи спонукає інших виступати
проти цих благочесних повчань та вказівок наших
зверхників.
[43] 1 СПОСІБ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ІСПИТУ
СУМЛІННЯ (8), ЩО СКЛАДАЄТЬСЯ З П'ЯТИ
ПУНКТІВ
2 Пункт
перший. Подякувати Господу Богу
за всю отриману
благодать.
3 Пункт
другий. Попросити про благодать
розпізнати свої гріхи і позбутися
їх.
4 Пункт
третій. Вимагати від своєї душі
звіту насамперед про думки, потім про слова, а тоді про
вчинки, подумки переглядаючи годину за годиною або одну
пору дня за іншою, від моменту пробудження до хвилини
поточного іспиту, у тому ж порядку, що й під час
часткового іспиту
[25].
5 Пункт
четвертий. Попросити у Господа Бога
прощення за свої
провини.
6 Пункт п'ятий. Постановити собі, з Його ласки, виправитися.
Насамкінець промовити "Отче
наш".
(8) Concienciaможе означати як "свідомість", так і
"сумління". Стосовно цієї вправи варто згадати про
вельми проникливу та широко вживану статтю Джоржа
Ашенбреннера (George A. Aschenbrenner, "Consciousness
Examen", Review of Religious
31 (1972): 13-21.

|