[32] 1 ЗАГАЛЬНИЙ ІСПИТ СУМЛІННЯ, ЯКИЙ ДОПОМАГАЄ ОЧИСТИТИСЯ І КРАЩЕ ВИСПОВІДАТИСЯ(4)   

2 Припускаємо, що в нас живуть три різновиди думок, а саме: перший – думки, породжені суто нашою волею та бажанням;  

(4) У XVIстолітті вірні сповідалися лишень раз на рік, проте надзвичайно детально. Каяники готувалися іноді протягом кількох днів, читаючи книжки, звані "сповідниками", де містилися довгі переліки гріхів. Також передбачалося повторення катехизму і основ морального богослов'я. Визнання гріхів було надзвичайно довгим, надміру детальним та скрупульозним; часом його виконували письмово. Прикладом цього може бути сповідь самого Ігнатія у Монтсерраті, яку він відбував упродовж трьох днів і записував (Автобіографія, 17). У пп. 32-44 він подає деякі вказівки, що домомагають тим, хто виконує вправи, підготуватися до сповіді. 

[33] 1 ДУМКИ 

2 Існують два способи сподобитися благодаті, пов'язані зі злими думками, що приходять ззовні. 

3 По-перше, коли до нас приходить думка скоїти смертельний гріх, а ми негайно її відкидаємо, цю думку відразу подолано. 

[34] 1 По-друге, коли у нас з'являється та ж погана думка, ми опираємося їй, проте вона приходить знову і знову, та ми постійно поборюємо її, аж доки не візьмемо над нею гору. 

2 Це другий спосіб, гідний ще більшої благодаті. 

[35] 1 Чинимо легкий гріх, коли думка про те, щоб скоїти головний гріх, приходить до нас, а ми прислухаємося до неї, якийсь час приділяємо їй увагу 

2 чи черпаємо з неї якесь чуттєве задоволення, або ж не надто поспішаємо її відкинути. 

[36] Є два способи скоїти смертельний гріх. Перший: погоджуємося зі злою думкою, маючи намір здійснити задумане відразу або щойно це буде можливо. 

[37] 1 Другий: справді здійснюємо те, до чого спонукає зла думка; такий гріх ще важчий за попередній з трьох причин: 

2 по-перше, тому, що довше перебуваємо під впливом зла; по-друге, грішимо інтенсивніше; по-третє, завдаємо більшої шкоди і собі, й іншим. 

[38] 1 СЛОВА 

2 Не слід присягатися ні Творцем, ні створінням, хіба лишень це потрібно для підтвердження істини, з необхідності чи з благоговінням. 

3 Під необхідністю маємо на увазі ті випадки, коли присяга підтверджує не будь-яку істину, а тільки ту, що має вагоме значення для добра чи то душі, чи тіла, чи теж для дочасних благ. 

4 Благоговіння ж вимагає, щоб ім'я Творця нашого і Господа вимовлялося з належним піднесенням та пошануванням. 

[39] 1 Варто відзначити, що хоч у випадку легковажної присяги грішимо більше, присягаючись Творцем, а не створінням, 

2 одначе ж, з іншого боку, дотримуючись викладених вище умов стосовно істини, необхідності та благоговіння, присягатися створінням важче, ніж Творцем; це пояснюється такими причинами: 

3 По-перше, коли присягатися створінням, то вже саме йменування створіння при засвідченні істини не викликає у нас ні тієї уваги, ні обачності, які зазвичай властиві присязі в ім'я Господа і Творця всього сущого. 

4 По-друге, присягаючись іменем створіння, важче віддати шану Творцеві, ніж присягаючись іменем самого Творця і Господа, позаяк проголошення імені Господа Бога нашого спонукає до благоговіння і пошанування більше, ніж проголошення імені створіння. 

5 Відтак присягатися створінням бажано радше особам досконалішим у духовному сенсі, ніж тим, хто ще не сягнув відчутного поступу у цій ділянці, 

6 оскільки досконаліші завдяки постійному спогляданню та просвітленню розуму більше звикли помічати, вшановувати і споглядати Бога, присутнього в кожному створінні своєю сутністю, присутністю та силою. 

7 Тому, присягаючись створінням, вони більше здатні і підготовані віддати у присязі шану Богові, ніж люди недосконалі. 

8 По-третє, постійні присяги в іменем створіння приводять недосконалих до небезпеки ідолопоклонства швидше, ніж досконалих. 

[40] 1 Не слід марнословити, себто говорити слова, які нікому – ні тому, хто їх говорить, ні іншим - не приносять користі й узагалі такої користі не передбачають. 

2 Відповідно, слова, які приносять користь або, на думку того, хто ці слова говорить, мають її приносити, чи то душі, чи тілу, чи дочасним добрам співрозмовників, не є марними, 

3 хоч би навіть мова йшла про речі, безпосередньо з їхнім становищем у житті не пов'язані, коли, наприклад, монах говорить про війну чи торгівлю. 

4 Проте в усьому цьому є заслуга, якщо слова спрямовано на добро, і гріх – якщо їх говорять зі злою метою або ж узагалі безцільно. 

[41] Не можна наговорювати на інших, завдаючи шкоди їхній репутації. Якщо привселюдно оголошуємо про смертельний гріх іншої людини, не відомий загалу (6), то самі чинимо смертельний гріх; якщо розповідаємо про чийсь легкий гріх, то самі такого гріха припускаємося; якщо ж розкриваємо чиюсь ваду, то у такий спосіб виставляємо напоказ ваду власну. 

2 Якщо ж маємо добрі наміри, то можна говорити про гріхи чи вади іншого у двох випадках. 

3 По-перше, якщо йдеться про гріх, відомий широкому загалу, як-от про гріх відомої повії; про гріх, доведений у суді; або ж про громадську хибу, що отруює душі тих, хто живе поряд із нами. 

(6) У латинському перекладі (Вульґата) додано таке роз'яснення: "зі злим наміром чи шкодою для доброї слави людини" (DalmMan). 

[42] 1 УЧИНКИ 

2 Тут треба скористатися десятьма Божими заповідями, церковними заповідями та офіційними вказівками наших настоятелів. Будь-що, учинене всупереч цим трьом різновидам зобов'язань, є гріхом важчим чи легшим, залежно від суті скоєного. 

3 Під офіційними вказівками зверхників маються на увазі, приміром, булли про хрестові походи та інші відпустові грамоти, як-от ті, що даруються "заради примирення" за умови сповіді та причастя. 

4 Неабиякий гріх чинить той, хто виступає чи спонукає інших виступати проти цих благочесних повчань та вказівок наших зверхників. 

[43] 1 СПОСІБ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ІСПИТУ СУМЛІННЯ (8), ЩО СКЛАДАЄТЬСЯ З П'ЯТИ ПУНКТІВ 

2 Пункт перший. Подякувати Господу Богу за всю отриману благодать. 

3 Пункт другий. Попросити про благодать розпізнати свої гріхи і позбутися їх. 

4 Пункт третій. Вимагати від своєї душі звіту насамперед про думки, потім про слова, а тоді про вчинки, подумки переглядаючи годину за годиною або одну пору дня за іншою, від моменту пробудження до хвилини поточного іспиту, у тому ж порядку, що й під час часткового іспиту [25]. 

5 Пункт четвертий. Попросити у Господа Бога прощення за свої провини. 

6 Пункт п'ятий. Постановити собі, з Його ласки, виправитися. Насамкінець промовити "Отче наш".