Пункт 1. Подякувати Господу Богу за отримані
добродійства
Благодарення – спрямованість людини до Бога
Перший пункт викликає нерозуміння і збентеження: екзаменувати
своє сумління означає згадувати прогрішення, отже,
молитва благодарення тут недоречна, а
доцільно починати з покаянних молитов.
Стосунки людини з Богом повинні бути динамічними: це
двосторонній зв’язок, що здійснюється у двох напрямках – від
Бога до людини і від людини до Бога. Бог є причиною всього
створеного, причиною існування людини і її остаточною метою.
Бог підтримує людину в її матеріальному і духовному
існуванні.
Зі сторони Бога вплив на людину ніколи не припиняється і є
постійним та безперервним впливом, яке ми називаємо Божим
провидінням. Людина повинна відповідати Богові, повертатись до
джерела й мети свого існування та черпати з Нього свої життєві
сили і енергію. Повернення або рух людини в напрямку Бога також
повинен бути постійним і безперервним, і здійснюватись актами
розуму та волі в щоденному житті. Акти
благодарення являються суттєвими елементами
спрямованості людини до Бога.
1 Хр. 16, 35
: „...
щоб дякувати Йменню святому Твоєму, щоб Твоєю хвалитися
славою!” Пс. 42, 5
: „Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння
Його!”; 79, 13
: „...будем дякувати Тобі вічно”; 140,
13
: „...тільки праведні дякувати будуть іменню Твоєму”. Кол. 3,
17
: „І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я
Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві”. 1 Сол. 5,
18
: „...Подяку складайте за все...”. 2 Сол. 1,
3
: „Ми завжди повинні подяку складати за вас Богові...”. Еф. 5,
20
: „...дякуючи завжди за все Богові й Отцеві...”
.
Як бачимо, благодарення або подяка
притаманні біблійній духовності.
Благодарення – перший крок у діалозі з Богом
Благодарення
– це знак, що людина розуміє, що вийшла з Бога і мусить
повернутися до Бога, і дякує Богові за своє існування; це акт
усвідомлення своєї обмеженості, своєї недостатності, своєї
неспроможності самій, своїми власними силами йти в правильному
напрямку і самореалізуватись – осягнути повноту свого буття. І
будь-яке спрямування людського серця і волі до Бога повинно
бути, в першу чергу, благодаренням
, вдячністю за те, що Бог існує, і що я існую. Це основа,
фундамент, перший крок у діалозі з Богом, без якого всі
подальші кроки – будування взаємності з Богом на
піску.
Потрібно мати реальне бажання дякувати Богові за щось
конкретне
Щоб розпочати
іспит совісті недостатньо
самого тільки теоретичного усвідомлення необхідності
благодарення Бога
. Потрібно також мати реальне
почуття і бажання дякувати Богові за щось
конкретне, за дар, який я отримав сьогодні, і який відчуваю та
розумію. І тому, перш ніж розпочати перший пункт, слід
переглянути прожитий день і шукати в ньому знаки присутності
Бога та Божого провидіння в цьому дні. Отже, внутрішня
початкова настанова в іспиті совісті повинна бути
позитивною – шукаю Божу любов в сьогоднішньому дні, її прояви
як у зовнішніх подіях, так і в моїх почуттях і внутрішніх
порухах душі.
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
І за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
І за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
За те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
Котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
За цю потребу слова, як молитви.
Ліна Костенко
„Усе моє життя було суцільним пасмом успіхів, втіленням
американської мрії. І я зрозумів, що не цими моїми успіхами
скористався Бог, щоб дати мені можливість допомогти тим, хто
був у цій в’язниці. Ні, справжньої вартості моєму життю надала
моя сама велика невдача – те, що я сам потрапив до в’язниці.
Моє величезне приниження послужило приводом того, що Бог
вирішив скористатись моїм життям. Він вибрав цей єдиний епізод
моєї біографії, за який я ні в якому разі не міг Йому
дякувати.
Зрозумівши цю вражаючу істину, я відчув, що в ці хвилини мій
світ перевернувся. Раптово я усвідомив, що дивився на життя з
іншого боку. Тепер я виразно побачив: тільки втративши все, що
мене робило важливим, я віднайшов свою істинну сутність, я став
тим, ким замислив мене Бог, і знайшов справжній сенс
життя.
Важливим є не те, що ми чинимо, а те, що вирішує вчинити з
нашою допомогою суверенний Бог. Він прагне не наших успіхів:
він прагне нас самих. Він не вимагає від нас досягнень: Він
вимагає послуху. Боже Царство – це царство парадоксу, де
прославляється святий Бог, що зазнав поразки і був розп’ятий.
Перемога приходить разом з поразкою; зцілення – з хворобою.
Щоби себе віднайти, необхідно спершу себе
втратити”
[1]
.
„Молитва гори” – усвідомлення дару існування
У грецькому ісихазмі є так звана
молитва гори
, і навчитися цієї молитви означає усвідомити і відчути дар
створення, дар існування, що, в свою чергу, спонукає людину
віддавати Богові честь і хвалу, незважаючи на будь-які труднощі
реалій буденного життя.
Молитва спокою, молитва скелі,
Зникають в сутінках земні оселі.
Ти вріс в фундамент древніх пірамід,
І час змінив свій плин, і цілий світ.
У тобі плине вічність і хвилина,
Яка різниця – скеля ти, людина?
Ти лиш одне із безлічі створінь
І, як усі, німе, неначе тінь
Далекої, незнаної зорі,
Що загорілась в галактичній млі.
В твоїх очах не видно дна глибин –
Ні, ти не камінь, ти правдивий син,
В якому плинуть неземні простори,
Казкові Божі незбагненні твори.
Ти учишся в просторах мандрувати
І розуміти слово „ІСНУВАТИ”.
Благодарення фарисея фальшиве
Благодарення фарисея в притчі про митаря і фарисея фальшиве: це
самовивищення, а не молитва
. Він не має за що дякувати Богові – всю свою святість він
осягнув сам, своїми власними силами, без Бога. Його святість –
це зовнішні діла, які не супроводились внутрішньою зміною у
добру сторону. Більше того, його ставлення до митаря виражає
його внутрішній духовний стан: презирство до людей, які не
живуть згідно з приписаними нормами моралі, а негативні
почуття нищать у душі любов і відчужують людину
від Бога. Він звертав увагу тільки на зовнішнє, видиме, а його
внутрішнє, його серце деградувало. Правдивим
благодаренням є вдячність одного з десятьох вилікуваних
прокажених: дар фізичного здоров’я і породжена тим даром
радість та щастя повернення до життя і до спільноти людей не
засліпили його, він згадав про Того, хто дав йому цей дар,
повернувся до нього і подякував.
[1]
Колсон
Ч. Любить
Бога... – Чикаго: 1990. – С.
21.
|