Пункт 1. Подякувати Господу Богу за отримані добродійства

Благодарення – спрямованість людини до Бога

Перший пункт викликає нерозуміння і збентеження: екзаменувати своє сумління означає згадувати прогрішення, отже, молитва  благодарення  тут недоречна, а доцільно починати з покаянних молитов.

Стосунки людини з Богом повинні бути динамічними: це двосторонній зв’язок, що здійснюється у двох напрямках – від Бога до людини і від людини до Бога. Бог є причиною всього створеного, причиною існування людини і її остаточною метою. Бог підтримує людину в її матеріальному і духовному існуванні.

Зі сторони Бога вплив на людину ніколи не припиняється і є постійним та безперервним впливом, яке ми називаємо Божим провидінням. Людина повинна відповідати Богові, повертатись до джерела й мети свого існування та черпати з Нього свої життєві сили і енергію. Повернення або рух людини в напрямку Бога також повинен бути постійним і безперервним, і здійснюватись актами розуму та волі в щоденному житті. Акти благодарення  являються суттєвими елементами спрямованості людини до Бога.

1 Хр. 16, 35 : „... щоб дякувати Йменню святому Твоєму, щоб Твоєю хвали­тися славою!” Пс. 42, 5 : „Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!”; 79, 13 : „...будем дякувати Тобі вічно”; 140, 13 : „...тільки праведні дякувати будуть іменню Твоєму”. Кол. 3, 17 : „І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві”. 1 Сол. 5, 18 : „...Подяку складайте за все...”. 2 Сол. 1, 3 : „Ми завжди повинні подяку складати за вас Богові...”. Еф. 5, 20 : „...дякуючи завжди за все Богові й Отцеві...” .

Як бачимо, благодарення  або подяка притаманні біблійній духовності.

Благодарення – перший крок у діалозі з Богом

Благодарення – це знак, що людина розуміє, що вийшла з Бога і мусить повернутися до Бога, і дякує Богові за своє існування; це акт усвідомлення своєї обмеженості, своєї недостатності, своєї неспроможності самій, своїми власними силами йти в правильному напрямку і самореалізуватись – осягнути повноту свого буття. І будь-яке спрямування людського серця і волі до Бога повинно бути, в першу чергу, благодаренням , вдячністю за те, що Бог існує, і що я існую. Це основа, фундамент, перший крок у діалозі з Богом, без якого всі подальші кроки – будування взаємності з Богом на піску.

Потрібно мати реальне бажання дякувати Богові за щось конкретне

Щоб розпочати іспит совісті недостатньо самого тільки теоретичного усвідомлення необхідності благодарення Бога . Потрібно також мати реальне почуття  і бажання дякувати Богові за щось конкретне, за дар, який я отримав сьогодні, і який відчуваю та розумію. І тому, перш ніж розпочати перший пункт, слід переглянути прожитий день і шукати в ньому знаки присутності Бога та Божого провидіння в цьому дні. Отже, внутрішня початкова настанова в іспиті совісті  повинна бути позитивною – шукаю Божу любов в сьогоднішньому дні, її прояви як у зовнішніх подіях, так і в моїх почуттях  і внутрішніх порухах душі.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

І за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

І за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

За те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

Котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

За цю потребу слова, як молитви.

Ліна Костенко

„Усе моє життя було суцільним пасмом успіхів, втіленням американської мрії. І я зрозумів, що не цими моїми успіхами скористався Бог, щоб дати мені можливість допомогти тим, хто був у цій в’язниці. Ні, справжньої вартості моєму життю надала моя сама велика невдача – те, що я сам потрапив до в’язниці. Моє величезне приниження послужило приводом того, що Бог вирішив скористатись моїм життям. Він вибрав цей єди­ний епізод моєї біографії, за який я ні в якому разі не міг Йому дякувати.

Зрозумівши цю вражаючу істину, я відчув, що в ці хвилини мій світ перевернувся. Раптово я усвідомив, що дивився на життя з іншого боку. Тепер я виразно побачив: тільки втративши все, що мене робило важливим, я віднайшов свою істинну сутність, я став тим, ким замислив мене Бог, і знайшов справжній сенс життя.

Важливим є не те, що ми чинимо, а те, що вирішує вчинити з нашою допомогою суверенний Бог. Він прагне не наших успіхів: він прагне нас самих. Він не вимагає від нас досягнень: Він вимагає послуху. Боже Царство – це царство парадоксу, де прославляється святий Бог, що зазнав поразки і був розп’ятий. Перемога приходить разом з поразкою; зцілення – з хворобою. Щоби себе віднайти, необхідно спершу себе втратити” [1] .

„Молитва гори” – усвідомлення дару існування

У грецькому ісихазмі є так звана молитва гори , і навчитися цієї молитви означає усвідомити і відчути дар створення, дар існування, що, в свою чергу, спонукає людину віддавати Богові честь і хвалу, незважаючи на будь-які труднощі реалій буденного життя.

Молитва спокою, молитва  скелі,

Зникають в сутінках земні оселі.

Ти вріс в фундамент древніх пірамід,

І час змінив свій плин, і цілий світ.

У тобі плине вічність і хвилина,

Яка різниця – скеля ти, людина?

Ти лиш одне із безлічі створінь

І, як усі, німе, неначе тінь

Далекої, незнаної зорі,

Що загорілась в галактичній млі.

В твоїх очах не видно дна глибин –

Ні, ти не камінь, ти правдивий син,

В якому плинуть неземні простори,

Казкові Божі незбагненні твори.

Ти учишся в просторах мандрувати

І розуміти слово „ІСНУВАТИ”.

Благодарення фарисея фальшиве

Благодарення фарисея в притчі про митаря і фарисея фальшиве: це самовивищення, а не молитва . Він не має за що дякувати Богові – всю свою святість він осягнув сам, своїми власними силами, без Бога. Його святість – це зовнішні діла, які не супроводились внутрішньою зміною у добру сторону. Більше того, його ставлення до митаря виражає його внутрішній духовний стан: презирство до людей, які не живуть згідно з приписаними нормами моралі, а негативні почуття  нищать у душі любов і відчужують людину від Бога. Він звертав увагу тільки на зовнішнє, видиме, а його внутрішнє, його серце  деградувало. Правдивим благодаренням є вдячність одного з десятьох вилікуваних прокажених: дар фізичного здоров’я і породжена тим даром радість та щастя повернення до життя і до спільноти людей не засліпили його, він згадав про Того, хто дав йому цей дар, повернувся до нього і подякував.