СПОВІДЬ І ПОКАЯННЯ 

 

Рис. 1 

 

Погляньмо на Рис. 1. Горизонтальна сіра стрілка показує час. Історія спасіння починається первородним падінням людини, а повинна закінчитись поверненням людини до Бога. Коло охоплює земне життя однієї людини: від народження до смерті. Зірка в центрі показує моє положення в теперішньому часі. 

Я християнин, і усвідомлюю, що згрішив, тобто в минулому скоїв щось, що порушує моральні норми моєї релігії. Моя релігія вчить мене, що мушу піти до сповіді, щиро визнати свої гріхи, розкаятись за них, отримати розрішення, виконати накладену на мене покуту за гріхи. Що я і роблю. 

Як описати детально процес того, що зі мною чи радше в мені відбувається, і виснувати щось загальне? Усе відбувається у сфері моєї свідомості – я чиню так, як мене навчили релігійні авторитети, яким я вірю. Я повертаюся пам’яттю до минулого, згадую свої вчинки, потім розумом порівнюю їх з моральним кодексом і роблю належні висновки – з чого мені сповідатися. Сповідь вимагає ще недосконалого жалю за гріхи. Але тут вже виникають проблеми, бо збудити в собі жаль, якщо його нема, нелегка справа. Це вже стосується сфери почуттів, якими ми не можемо керувати безпосередньо – як пам’яттю і розумом. 

Що дає мені сповідь? Якщо я не маю глибокого жалю, який належить до сфери підсвідомості, а весь процес відбувається суто на інтелектуальному рівні, то я не можу відчути вплив минулого, тобто гріхів, на моє сьогодення. Сповідь не змінює моє сьогодення. Сповідь рятує мене від покарання за гріхи, тобто змінює, в першу чергу, моє потойбічне майбутнє – пекло на рай. В другу чергу, якщо я ще й релігійно-забобонний, то сповідь відверне від мене Боже покарання у земному житті, і що більше – покарання від моїх дітей, яких Бог, згідно зі Св. Письмом, може карати до якогось там покоління. 

Підсумуємо: минуле впливає на майбутнє – далеке і ближче. Сповідь, яка стосується минулого, змінює моє майбутнє. Це світогляд пересічного християнина, хоча може бути й неусвідомленим. В даному випадку Церква в особі сповідника є посередником між людиною і Богом.

 

Рис. 2

Погляньмо на Рис. 2. Він показує глибоке покаяння за гріхи без сакраментальної сповіді. Людина може не бути християнином і навіть не вірити в щось виразно. Але вона створена на образ і подобу Божу. Має в собі божественне, яке може бути приспаним, але знищити божественне в людині неможливо. Увійти в глибоке покаяння одним раптовим зусиллям волі неможливо, не кажучи вже про те, що треба спершу мати таке бажання. Тут в гру вступає наша воля, до якої ми самі не маємо безпосереднього доступу. І тому цей процес може бути дуже довгим. Але може бути і раптовим – напр., в динаміці ігнатіанських реколекцій або в переломні, кризові періоди життя – великі втрати, біль, страждання, небезпека смерті. 

Бут. 42, 21-22: «І говорили вони один одному: Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали... Тому то прийшло це нещастя на нас! І відповів їм Рувим, говорячи: Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хлопця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається...»

Проаналізуймо текст. Брати Йосифа в тюрмі, звинувачені в шпигунстві. Звинувачення несправедливе, тобто сидять у в’язниці безневинно. До чого тут їхній гріх проти Йосифа? Вони перебувають у кризовій ситуації, небезпека життю, їхні духовні здатності активізуються, інтуїція і почуття загострюються. Вони з рівня свідомості спускаються у підсвідомість, у інший вимір, де дійсність сприймається по-іншому – у глибоких причинно-наслідкових категоріях. На рівні глибоких почуттів людина спроможна переробляти набагато більший потік інформації, ніж інтелектом. У цьому плані різниця між почуттями і інтелектом набагато більша, ніж між аудіокасетою і DVD-диском. І вони починають виразно відчувати і бачити причину їхнього теперішнього стану. Причина – гріх проти брата, наслідок – вони в тюрмі. Усвідомлення і глибоке покаяння – справжній щирий жаль, за яким далеко стоїть незнаний і неусвідомлений розп’ятий Бог, який бере на себе їхні гріхи, очищає їх від гріха. Причина зникає, і зникає наслідок – вони вільні. І лише тепер на рівні свідомості можуть проаналізувати і дійсно зрозуміти руйнівні наслідки гріхів. 

Підсумуємо: минуле впливає на теперішнє. Глибоке покаяння, очищаючи минулі гріхи, змінює теперішній стан людини. До того ж такий досвід повністю змінює свідомість людини і змінює також її майбутнє. Для християнина дуже важливо поєднати свідомість і підсвідомість у своїй сповіді, і також у всій своїй духовності. 

Щось подібне і в Євангелії. «Віра твоя спасла тебе» – Ісус це часто говорив зціленим. Віра змінила їхній актуальний стан. Що ж таке віра в цьому контексті?

У справжньому жалі за гріхи ми повинні перейти від досвіду гріха до досвіду Божого милосердя. Наші роздуми про гріх будуть неповними, і навіть шкідливими, якщо в них бракуватиме виразного віднесення до Божого милосердя, до пробачаючої і безумовної любові Отця. Якщо наші гріхи мучать нас, незважаючи на те, що ми з них сповідались багато разів, то саме тому, що нам бракує контемпляції про Божу любов. Готуючись до сповіді, необхідно так довго «тішитись» милосердям Бога, як довго ми «рахуємо свої гріхи». В доброму приготуванні до сповіді повинна бути рівновага між роздумами про гріх і роздумами про милосердного Отця. 

Нас лікує не само визнання гріхів. Юда визнав свої гріхи, але це було визнання розпачі. Усвідомивши свій гріх, пішов і повісився. Нас не лікує також усвідомлення гріха. Нас лікує досвід Божого милосердя, даного нам в нашій гріховності. Нас лікує любов, яка приймає і прощає. В приготуванні до сповіді ми надмірно наголошуємо на визнанні гріхів. І хоч це є необхідною умовою сповіді, але не воно вирішує про досвід внутрішнього спокою і радості. Досвід зустрічі з милосердним Отцем не може бути лише додатком до сповіді, а центральним пунктом сповіді (о. Й. Августин ТІ, Адам, де ти?). 

Я благаю Святого Духа не лише показати мені мої гріхи, але й виявити їх глибинні корені. Часто звичка гріха закорінюється з кривди, завданої нам у дитинстві. Кривда сама може й не бути гріхом, але створювати сприятливий грунт для його проростання і навіть для відкритости перед лукавим. У цьому випадку самого прощення недостатньо, слід додати молитву про духовне оздоровлення, щоб Ісус поклав свою зцілюючи руку на саме цю рану. Треба молитися, щоби під час цієї молитви кривда спливала з глибин несвідомого на поверхню, щоб Господнє світло зцілило її. Деякі люди можуть звинувачувати себе у певному гріху, з якого вони не можуть вийти, бо його причини, близькі чи віддалені, не було досліджено. (Даніель Анж, «ПРОЩЕННЯ, відблиск Божого сяйва», Свічадо 2007, ст. 106).