12. Іспит сумління і піддання себе любові
Не прошу великого горизонту раю, Мені достатньо променя для одного кроку. Генрі Ньюмен
Духовна втіха і спустошення
У ході наших роздумів ми вживали мову св. Ігнатія, говорячи про духовну втіху й спустошення, маючи на увазі приємні або важкі афективні порухи, яких наше серце може досвідчувати в духовному житті (ДВ 316-317) [1]. Ці види порухів супроводжують кожну духовну мандрівку і можуть також з’являтися під час іспиту сумління. Пам’ятаймо, що св. Ігнатій виконував іспит сумління під час великої духовної втіхи, навіть зі сльозами. Згадуючи свою ранішню молитву з 12 березня 1544, Ігнатій пише: «У звичайній молитві велика побожність, а від другої половини – велика, ясна, сяюча і ніби гаряча» (ДЩ 144). Відчуття на святій месі описує так: «Велика побожність – аж до сліз» (ДЩ 144). Пізніше духовна втіха повернулася: «І помалу темрява почала від мене віддалятися, і почали котитися сльози» (ДЩ 148). Молитва іспиту сумління св. Ігнатія – це часто спомини й досвід духовної втіхи, радості в Господові. - Один чоловік говорить, що іспит сумління – це «перебування в присутності Божества, всієї Пресвятої Тройці» і «досвід безумовної любові». Це «почуття, що ти коханий»; «його супроводжує радісне відкриття, що життя чудове». - Одна жінка говорить, що для неї іспит сумління – це «щораз ясніше усвідомлення присутності Бога» і «накопичення засобів вдячності», якими може пізніше користуватися у важкі моменти. - Інша жінка говорить, що роки, коли молилася іспитом сумління, були для неї «інтенсивним та інтимним любовним зв’язком з Богом». Багато людей, які моляться іспитом сумління, виражають вдячність за Божу любов, яку відчувають під час молитви, й говорять, що ця вдячність наприкінці дня дає їм особливу радість і світло. Це чудовий досвід духовної втіхи під час іспиту сумління; отримуємо його як дар Божої любові, який утверджує нас у зв’язку любові з Богом. А що робити в хвилини духовного спустошення, коли наше серце обважніле, а Бог здається дуже далеким [2]? Як молитися іспитом сумління в ці важкі хвилини? Досвід св. Ігнатія з 12 березня 1544 подає виразний приклад молитви іспиту сумління саме у такі хвилини. Ігнатій описує свій стан після ранкової меси: «Я відчував себе повністю самотнім, без будь-якої допомоги, не відчував жодного з посередників і не відчував Божих Осіб» (ДЩ 145). Почувається віддаленим від них так, «ніби ніколи нікого з них не відчував у минулому і вже ніколи не відчуватиму в майбутньому» (ДЩ 145). Що більше, пише, що приходили думки «проти Ісуса чи проти когось іншого» (ДЩ 145). Пише, що «різні думки так мене бентежили», що «ні в чому не міг знайти спокою» (ДЩ 145). Як бачимо, у цих обставинах молитися іспитом сумління було дуже важко! Можемо втішати себе думкою, що св. Ігнатій, як і ми, переживав у своєму житті такі темні хвилини, коли серце почувається відокремленим від Бога, якого любить, коли почувається «віддаленим» від Бога, «без будь-якої допомоги», коли розум напастують «різні думки». Ігнатій, як і ми, з власного досвіду пізнає, що кожний учень Господа зустрічається з духовним спустошенням на різних етапах духовної мандрівки. Св. Ігнатій також знає з багатого досвіду і з власної, керованої благодаттю, рефлексії, що Бог допускає такі випробування з огляду на любов: якщо відважно долаємо духовне спустошення, то воно перемінюється у джерело духовного зростання (ДВ 322). Певний вид духовної зрілості можемо зазвичай осягнути тільки через досвід і боротьбу з духовним спустошенням. 12 березня 1544, тільки тоді, коли Ігнатій затримується і вивчає своє духовне спустошення, усвідомлює, що те, чого прагне в цей момент, не згідне з Божою волею. Зрозумівши це, Ігнатій намагається схилити своє серце до того, що хоче Бог, духовне спустошення відходить, він отримує підтвердження свого розпізнавання. Одну жінку гнітять серйозні сумніви; останнім часом вона бореться сама з собою, пробуючи відчути любов Бога. Кілька тижнів тому, після розмови з духовним керівником, повернулася до практики іспиту сумління. Сама практика іспиту сумління – це для неї знаряддя визволення з духовного спустошення. Вона пише: «Тепер я відчуваю, що до того, як почала робити іспит сумління, йшла через джунглі, відкрита на всі негативні думки, які могли вільно мною володіти, бо не звертала на них увагу. Лише тоді, коли вони були дуже темними і гнітючими, помічала, що діється щось погане. Але й тоді відчувала безпорадність, не могла зупинити те, що діється, бо зовсім не знала, що це таке… Досвід іспиту сумління допоміг мене ясно побачити як саму проблему, так і її суть. Вже само питання, чи деякі думки й дії ведуть мене до Бога чи віддаляють від Нього – це як сніп світла, що впадає до темної кімнати; починаю бачити речі такими, якими вони є. Завдяки новому досвіду помітила щось як остерігаючий сигнал – усвідомила сліпоту, яка ввела мене в клопіт… Я дуже вдячна Господу за терпеливість, яку до мене проявив, за те, що в моїй мандрівці виразно мені допоміг, показуючи, що маю робити». Для цієї жінки, як і для багатьох з нас, молитва іспиту сумління, підтримувана принаймні спорадичною допомогою духовного керівника, стає досвідом духовного визволення. «Вже само питання, чи деякі думки й дії ведуть мене до Бога чи віддаляють від Нього – це як сніп світла, що впадає до темної кімнати; починаю бачити речі такими, якими вони є». В міру зростання її духовного розуміння темрява розпорошується і серце наповнює вдячність. -------------------------------------------------------- Якщо відважно долаємо духовне спустошення, то воно перемінюється у джерело духовного зростання. --------------------------------------------------------- Досвід цієї жінки демонструє силу іспиту сумління, який допомагає подолати духовне спустошення (ДВ 319). Практикуючи його, моя співрозмовниця навчилася молитися третім кроком (рефлексія над перебігом дня) і виразно помічає тепер «остерігаючі сигнали», відбиваючи духовне спустошення вже на самому початку (ДВ 325) [3]. Вона зробила поступ у терпеливості й витривалості, що є плодом дії Святого Духа в наших серцях (Гал. 5, 22); завдяки практиці іспиту сумління може тепер відважно любити. Часом – зазвичай у довшій перспективі – іспит сумління виявляється молитвою духовної втіхи. Прагнемо його, і практикування його дає нам радість. Завдяки щоденному іспиту сумління відчуваємо, що Бог нас любить, і радіємо Його любов’ю. Але слід очікувати, що в хвилини духовного спустошення практика іспиту сумління не буде приємною. Якщо це знаємо (ДВ 323), то нам легше буде молитися у важкі хвилини й вважати його – згідно з Божим наміром – нагодою до духовного зросту. Разом із св. Ігнатієм (ДВ 320) можемо бути впевненими, що завжди нам достатньо Божої благодаті, аби подолати спокуси (1 Кор. 10, 13). Завдяки вірності й витривалості, як пише св. Тереза, «потім серце стає міцним, і ми здобуваємо одну перемогу за другою». [1] «Також будуть періоди спокою, коли не відчуваємо жодного поруху. Ігнатій описує цей досвід серця, коли не відчуваємо ні духовної втіхи, ні духовного спустошення, так: «Коли панує спокій, мається на увазі пора, коли душу не тривожать різні духи, і вона використовує свої природні можливості вільно і спокійно» (ДВ 177)». Timothy Gallagher OMV, The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005, p. 110. [2] Ігнатій вживає термін спустошення у загальновживаному значенні: важкий афективний стан, який породжує сум і позбавляє життєвої енергії. Прикметник духовне, як і у всіх правилах, означає те, що прямо й безпосередньо стосується віри й виконання волі Бога. Отож, фраза духовне спустошення означає важкий афективний стан (тому «спустошення»), який прямо впливає на нашу віру й виконання волі Бога (тому «духовне»).
[3]
Інше питання, зв’язане з проблемою духовного
спустошення, – це питання недуховного спустошення
(фізична втома чи різні види почуттєвої депресії). Тут
потрібно застосовувати відповідні засоби з цієї царини,
як у випадку чоловіка з узалежненнями – про що
говорилося раніше. Точне розрізнення між духовним і
недуховним спустошенням має ключове значення в
духовному житті, особливо в духовному
керівництві.
| ||