Закінчення іспиту сумління
Представляючи іспит сумління у виді п’яти пунктів, св. Ігнатій взяв також до уваги час виходу з іспиту сумління і повернення до щоденної активності. Також цей елемент описав дуже стисло, при цьому згадуючи лише про молитву Отче наш (ДВ 42). Як і в інших частинах Духовних Вправ, так і тут Ігнатій пропонує, аби сердечну бесіду з Богом, яка відбувається після медитації, закінчити однією з класичних молитов (ДВ 54, 63 тощо). Ця коротка класична молитва допомагає нам перейти від спокійного спілкування під час молитви до активнішого налаштування. У такий спосіб час, проведений на молитві, не закінчується раптово; завершуємо його лагідно, шануючи нашу потребу перехідного етапу, який закінчує спілкування з коханою особою. У випадку іспиту сумління згадка св. Ігнатія про Отче наш, яким він закінчується, натякає, що збагатимо свій іспит сумління, якщо розглянемо духовний спосіб виходу з часу, призначеного на цю молитву. Сама молитва Отче наш, про яку св. Кипріян говорить, що вона «багата в духовну силу», що «стислими словами» підсумовує науку Господа і не обминає «нічого, що, з точки зору небесної науки, повинно міститися в наших молитвах і проханнях», може допомогти нам перейти до щоденної праці. Це, безсумнівно, дуже реляційний спосіб закінчення молитви, яка сама має глибоко реляційний характер. - Якийсь чоловік закінчує іспит сумління короткою молитвою прославлення. - Якась жінка, закінчуючи іспит сумління, повторює кілька разів фразу, яка виражає її любов до Бога і наповнює її почуттям люблячої присутності Бога; потім відмовляє молитву прослави. - Якийсь священник в серці дякує Богові за благословення іспиту сумління, який він щойно закінчив робити. Тут ще раз застосовується педагогічний принцип св. Ігнатія, що слід покладатися не тільки на досвід, але й на рефлексію над цим досвідом. Його коротка згадка про вихід з молитви іспиту сумління натякає, що цей перехідний момент заслуговує на нашу – навіть коротку – креативну рефлексію.
«Де можна молитися іспитом сумління?»
Ми вже говорили про різні місця, в яких можна плідно виконувати іспит сумління: в церкві після святої меси, в трамваї, поїзді, автобусі, на прогулянці, в бібліотеці, в каплиці, в офісі, під час обідньої перерви, в своїй кімнаті, в автомобілі, чекаючи на когось. Можливості необмежені. - Якийсь священник виконує іспит сумління у фотелі й з горням кави. - Духовний керівник порадив підопічній, матері малих дітей, виконувати іспит сумління в ванній кімнаті. - Офісний працівник, якому бракує фізичного руху, вирішив виконувати іспит сумління під час прогулянки. Хтось інший, який працює в постійному русі, вирішує виконувати іспит сумління в тиші своєї кімнати. - Якась жінка в своїй кімнаті впорядкувала закуток з іконою і свічкою. Там молиться іспитом сумління. - Інша жінка виконує іспит сумління в тиші храму, натхнена євхаристичною присутністю Господа. - Якийсь священник після вечірньої літургії годин роздумує перед Господом над прожитим днем. - Дуже зайнята людина виконує іспит сумління на перехрестях вулиць перед червоним світлом або під час автомобільних заторів. - Чоловік з дружиною разом виконують іспит сумління, лягаючи спати. Жульєн Грін у своєму щоденнику записав, що «палаючий вогонь – це чудова присутність. Допомагає медитувати, сіяє, світить, є біля нас». Жозеф Тєтлов ТІ описує свій досвід рефлексії: «Місцевість у Бунгалов, засклена веранда на піщаному березі Тангіпаоа. Рік 1971, весняний прилив. Жозеф Тєтлов сидить і вдивляється у воду через сірі гірлянди іспанського моху, який звисає зі смарагдових кипарисів… Після раптового запалення легенів він регулярно приходить на веранду над річкою Тангіпаоа, дивиться у простір, намагається знайти Бога й те, що найважливіше у ньому самому» [1]. Мартін Бубер описує «молитву забіганої людини»: «Баальшем сказав: «Пригляньтеся до людини, яка цілий день бігає зі своїми справами по базарі й по вулицях – майже не пам’ятає, що є Бог, який створив світ. Коли наступає час мінхи, згадує: мушу помолитися! – і зітхає в глибині серця, що день проминув марно, біжить у закуток, зупиняється і молиться; Бог дуже цінить цю людину, і її молитва проникає у склепіння небес». Кімната з каміном, який заспокійливо потріскує і дає тепло палаючого дерева; веранда, на якій можна сісти, дивлячись на річку через дерева на березі; завулок рухливої вулиці – це місця, в яких можна зустріти Бога в молитві іспиту сумління. Кожний знайде місце, яке йому пасує найліпше. Запитуючи: «Де можу молитися іспитом сумління?», я навмисно вжив першу особу однини. Відповідей буде стільки, скільки буде життєвих ситуацій, в яких живемо. Найкращим місцем для іспиту сумління буде те місце, в якому мені найкраще вдається знайти те, чого – як часто повторює св. Ігнатій – «хочу і прагну» в молитві, місце, в якому мені найкраще вдається в молитовному спілкуванні з Богом роздумувати над прожитим днем. Подібно як у випадку інших видів і етапів молитви, креативність, яка керує моїми виборами, спонукана прагненням, яке не дозволить мені вибрати менш корисну форму, якщо маю можливість вибрати іншу, яка краще допоможе виконати іспит сумління. Яке місце мені найкраще відповідає? Чи я його знайшов? Чи знайшов його в буденних обставинах мого життя?
[1]
Joseph Tetlow SJ, The Most Postmodern
Prayer: American Jesuit Identity and the Examen
of Consciousness, 1920-1990, “Studies in
Spirituality of Jesuits” 26 (1994), p.
42-43.
| ||