10. Ближчий контекст іспиту сумління  

Бог чекає як жебрак, який непорушно 

і мовчазно стоїть біля когось, 

хто, можливо, дасть йому кусок хліба. 

Час є цим очікуванням. 

Час є очікуванням Бога, яке просить в нас любові. 

Сімона Вейл 

Початок і закінчення іспиту сумління 

У попередньому розділі ми обговорювали загальні умови, які сприяють іспиту сумління. Тепер перейдемо до кількох «додаткових» умов, які допомагають при виконанні іспиту сумління. Як і в попередньому розділі, тут також слід наголосити, що говоримо про умови, які слід адаптувати до індивідуальних потреб так, щоб практика іспиту сумління проходила якнайефективніше. Кожна умова заслуговує нашої уваги і може допомогти зростати в молитві іспиту сумління. Перша група умов стосується періодів переходу: як духовно розпочинаємо і закінчуємо цю молитву. 

Початок іспиту сумління 

Іспит сумління можемо виконувати безпосередньо після дуже великої активності або після періоду внутрішнього спокою. У кожному з цим випадків – більше в першому, ніж у другому – відповідний спосіб перейти до молитви в значній мірі впливає на її якість. Оскільки, як вже неодноразово наголошувалося, іспит сумління має суттєво характер зв’язку, то ідеальний перехід полягає у виразному усвідомленні присутності Бога, який з нами під час молитви іспиту сумління. 

Сам св. Ігнатій розпочинав молитву від живого усвідомлення люблячої присутності Бога біля нього. Наочний свідок говорить про те, як Ігнатій зазвичай молився на відкритій терасі монастиря в Римі: 

«Він приходив, знімав капелюх, якийсь час нерухомо вдивлявся в небо. Потім клякав і кланявся, віддаючи почесть Богові. Потім сідав на лавку – з огляду на слабкість тіла. Сидів там з непокритою головою, залитий сльозами, які крапля за краплею спливали по обличчі, охоплений блаженством і занурений в тишу, що не чути було жодного зітхання, жодного звуку, не видно було жодного поруху тіла» [1]. 

Св. Ігнатій розпочинає свою молитву від короткого приготування, під час якого просто вбирає в себе радісну дійсність присутнього біля нього Бога. Усвідомлення люблячого погляду Бога наповнює його «блаженством і тишею», вводить глибоко в молитву, яку зараз розпочне. 

Заохочуючи так входити в молитву в Духовних вправах, св. Ігнатій, очевидно, звертається до свого багатого досвіду молитви. Заохочує, щоби перед початком молитви упродовж одного Отченашу «піднестися розумом та подумати про те, що Господь Бог стежить за кожним моїм кроком» (ДВ 75). Цей момент перехідної рефлексії не повинен бути довгим; св. Ігнатій говорить, щоби він тривав «кілька хвилин, достатніх, аби промовити «Отче наш». Далі читаємо, що в цьому часі ми роздумуємо про те, як Бог стежить за кожним моїм кроком. Як це часто буває в ігнатіянській молитві, акцент кладемо не на свої дії, а на дії Бога: тут йдеться про те, що Бог робить тепер, коли починаю молитися. Цей перехід має характер глибокого зв’язку: передовсім просто усвідомлюємо, що ми з Богом, який за нами стежить [2]. 

Як «Бог стежить за кожним моїм кроком», коли починаю молитися іспитом сумління? Якщо невидимий Бог об’являється в Ісусові (Йо. 1, 18), то це питання можемо сформулювати так: Як Ісус дивиться на тих, які приступають до Нього з покірним і щирим серцем? Ісус дивиться на Натанаїла, і Натанаїл знає, що Ісус доглибинно його пізнав і любить; цей погляд змінив його життя (Йо. 1, 48). Ісус дивиться на Леві – Його погляд надає новий сенс життю майбутнього апостола Матея (Мр. 2, 14). Ісус дивиться на жінку, яка плаче – і її сльози перемінюються в радість із відновленого життя (Лк. 7, 13). До Ісуса підходить юнак – і Євангеліє говорить, що «поглянув на нього» з любов’ю (Мр. 10, 21). Ісус глянув на жінку, яка вісімнадцять років важко хворіла, жінка зцілюється і прославляє Бога (Лк. 13, 12-13). Ісус глянув на Петра після його падіння – і цей погляд викликає в Петра сльози й пробуджує в ньому любов, яка вже ніколи не похитнеться (Лк. 22, 61). Все це можна стисло висловити словами св. Йоана від Хреста: «Божий погляд – це любов і благодаті». 

Як «Бог стежить за мною» тепер, коли починаю молитися іспитом сумління? Чи є якийсь кращий спосіб входження в цю молитву від коротких роздумів, як це робить св. Ігнатій, аби споглядати Божий погляд, який є «любов’ю і благодаттю» [3]? Досвід об’явить нам багатство і благословення, які цей вступний крок вносить у наш іспит сумління. 

Вірний своїй педагогіці молитви, св. Ігнатій просто говорить нам, який досвід – його та інших людей – був корисним, не описуючи детально, що з такими вказівками слід робити на практиці. 

- Якась жінка відмовляє коротку молитву – Отче наш, Душе Христова чи молитву Томаса Мертона – і бачить, що у такий спосіб входить у живу присутність Святого Духа. 

- Якийсь мужчина просто усвідомлює собі присутність Отця, Сина і Святого Духа, помалу промовляючи їхні імена – і у такий спосіб входить у спілкування з живим Богом. 

- Ще хтось згадує слова Євангелія про юнака, на якого Ісус «поглянув з любов’ю» (Мр. 10, 21) – і відчуває цей люблячий погляд на собі, підносячи серце до Бога в молитві. 

У який спосіб кожний з нас, розпочинаючи іспит сумління, відчуває на собі люблячий погляд Бога? Яку форму роздумів виберемо під час входження в молитву? Креативність і рефлексія над досвідом допомагають відкрити власний і неповторний спосіб переходу через цей духовний поріг, який веде до плідної молитви іспиту сумління.