ІІ. ПРАКТИКА

3. Перший крок: подяка 

Як же ж Бог радіє, 

коли чує, що Його любимо! 

А чим частіше Йому це говоримо, 

тим більше нас любить. 

Жульєн Грін 

«Найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа» 

Перший крок молитви іспиту сумління, як пише св. Ігнатій: «Подякувати Господу Богу за всю отриману благодать» (ДВ 43). Чому св. Ігнатій вибрав першим кроком цієї духовної вправи подяку? Звідки вибір саме цього кроку з багатьох можливих? 

Перший крок – роздуми над дарами, які Бог нам дав цього дня, з вдячністю, яку вони породжують – звертається безпосередньо до духовного досвіду св. Ігнатія. Перші тридцять років життя Ігнатій не звертав особливу увагу на духовні справи, а його життя було дуже далеким від ідеалу. Потім його важко поранили на війні і, лікуючись у Лойолі, він віддав своє серце Христові. Під час лікування св. Ігнатій почав відчувати дію Божої благодаті. Через десять місяців у Манресі дія благодаті зросла до незмірної величини. Бог, як він говорив, «обходився з ним як учитель в школі з дитиною і повчав його», уділяючи йому наступні благодаті. 

Від початку свого навернення св. Ігнатій досвідчує Бога як Того, який дає: обдаровує відразу, в момент, коли наше серце говорить «так» Божому прагненню з’єднатися з нами, дає щедро, невтомно вливаючи в нас дари любові, більші від тих, які наше серце здатне вмістити. Образ Бога, якого св. Ігнатій зустрів, досконало відображає речення з листа до Інеси Паскаль: «Ми скоріше втомимося приймати Його дари, ніж Він – їх давати». Це зворушливі слова, які подають образ Бога, який прагне дати нам більше від наших можливостей прийняти. До єзуїтів у Коїмбрі св. Ігнатій пише: «Не сумніваюся в найбільшу доброту Бога, який так прагне давати добро, і в Його вічну любов, яка більше схильна дати нам досконалість, ніж ми її прийняти». Не перестаючи виражати досвід присутності Бога, який наповнює його серце, св. Ігнатій розпочинає свої листи побажанням, аби «найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа» завжди супроводжувала адресатів, благословляючи їхні починання. Образ Бога, який безустанно уділяє нам дари любові, знайшов своє вираження в «Спогляданні для здобуття любові» (ДВ 230-237). У цій молитві ми повинні тільки споглядати з різних точок зору дари Бога, який прагне нам дати «себе самого» (ДВ 234). Чи існує краща й певніша дорога зростання в любові від споглядання дарів того, хто нас любить і дає нам себе? Легко зрозуміти, чому св. Ігнатій стверджує, що такі роздуми визволяють у нас силу благодаті, яка дає нам силу любити Господа й служити Йому «в усьому» (ДВ 233) в кожному аспекті життя. Чого би ми не могли зробити, знаючи, що нас люблять, люблять конкретно, любить конкретна особа, любить у кожній годині сьогоднішнього дня? [1] 

Отож, для св. Ігнатія свідоме згадування Божих дарів – це не тільки один, серед багатьох інших, елемент духовного досвіду дня чи ще одна побожна практика, яка загально вважається корисною і потрібною. Це сама суть способу, у який він розуміє Бога і як до Бога ставиться. Єдиним Богом, якого він знав з моменту навернення, був саме цей Бог, який безустанно уділяє нам дари благодаті, об’являючи через них безмежну любов, яку нам дарує. Коли Ігнатій говорить, що іспит сумління починається від подяки за конкретні Божі дари, отримані упродовж дня, то розплющує наші очі на найглибшу дійсність нашого духовного життя: на безмежну любов Бога до нас і на Його прагнення, щоб ми на цю любов, яка об’являється в дарі, відповіли своєю любов’ю. 

В одному листі св. Ігнатій детальніше пояснює своє розуміння вдячності [2]. Пояснюючи, чим для нього є неприпустима думка про невдячність, Ігнатій добре – як позитивно, так і негативно – описує виняткову силу вдячності в стосунках з Богом та іншими людьми: 

«Найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа, нехай буде нашою непомильною опікою і допомогою. 

Я вважаю – в світлі Божої доброти, хоча інші можуть вважати інакше, – що невдячність – це одна з найбільш відразливих речей в очах нашого Творця і Господа і всіх створінь, які живуть його Божественною і вічною славою, найгіршим злом і гріхом, які собі можна уявити. Бо це невизнання отриманого добра, благодатей і дарів. Саме воно є причиною, початком і джерелом усякого зла й усіх гріхів. Натомість визнання і вдячність за отримане добро й дари привертає велику любов і дуже ціниться в небі і на землі». 

Важко краще виразити переконання про незрівняну вартість постави вдячності. Якщо би нас попросили вказати на найбільше зло і гріх у світі, то що би ми вибрали? Що би ми відповіли, якщо би нас запитали про «причину, початок і джерело усякого зла й усіх гріхів» на світі, в якому живемо? Для св. Ігнатія, який дуже виразно усвідомив доброту Бога, який безустанно обдаровує світ і кожну людину своєю любов’ю, відповідь на обидва питання очевидна: невизнання (desconocimiento) «добра, благодатей і дарів», які отримуємо від Бога, брак усвідомлення, що існує Бог, який нас любить і безустанно, навіть сьогодні, обдаровує нас своєю любов’ю. 

Що зміниться у нашому житті й у нашому світі, якщо в нас почне дозрівати постава визнання (conocimiento) цих дарів? Якщо щодня почнемо свідомо їх визнавати, помічаючи в них любов Подателя, який об’являється? Тоді, як говорить св. Ігнатій, в нашому житті станеться щось, що «привертає велику любов і дуже ціниться в небі і на землі», щось, що спрямує на наше життя велике благословення. Саме у цьому полягає перший крок ігнатіянського іспиту сумління, аби «подякувати Господу Богу за всю… благодать» (ДВ 43), отриману в часі, який охоплюють наші роздуми, аби визнати ці дари, помічаючи, завдяки ним, любов, якою Бог нас обдаровує. 

Отож, іспит сумління розпочинається від того, що в нашому житті найголовніше. У Святому Письмі, описуючи спасительну дію Бога в світі, першою дійсністю завжди є те, що робить Бог. Відповідь людей на Божу дію суттєва для їхніх стосунків з Богом в історії спасіння, але вона ніколи не стоїть на першому місці; першою завжди є дія Бога, його ініціатива, яка веде нас до спасіння. Св. Ігнатій говорить, що Бог безустанно уділяє своєму народові дари благодаті – як у минулому, так і тепер. Перший крок іспиту сумління – визнати цю первинну дійсність, яка формує наше щоденне життя. Приведемо кілька прикладів для унаочнення її конкретного, практичного значення.