Фон – теологія «24-годинної молитви»  

Філософи жили в Тюбінгені не тільки в часах Гегеля, Шелінга і Гельдерлінга, живуть там і в наші часи. Свідчення одного талановитого філософа можна прочитати на бетонній плиті: «Кожний день має 24 години, але різної довжини! І це небезпечно!». Підписано: «Пампельмус». 

Викарбувана на бетоні життєва мудрість говорить про те, яким помилковим є мислення: «Кожний день однаковий! Має 24 години і я з ними дам собі раду!» Було би дуже просто, якби день був тільки фізичною одиницею міри. Але день є також і психологічною, людською одиницею! І тому кожний день може бути широким, довгим, вузьким, тонким, слизьким, вигідним, крутим, плоским, поверхневим, глибоким, вибоїстим, розхитаним, закінчуватися в безвиході чи продовжуватися. Кожний день має 24 години, але різної довжини і глибини. І це в ньому найбільш цікаве. 

В останньому розділі саме це ми бачили очима Ігнатія. Говорили про молитву люблячої уваги, молитву відповідальності, оцінки, загального іспиту сумління, «examen generale»; а все це означає усвідомлення, що кожний день наповнений життям, невпевненістю, можливостями, цінностями і маловартісними речами, надіями – наповнений молитвою. 

У цьому розділі хочу накреслити теологічні рамки проблеми, хочу швидко заґрунтувати полотно, на якому нарисую образ загального і часткового іспиту сумління. Не маючи перед очима цього фону, ми говорили би про «психотехніку», а не про люблячу увагу, не про життя вірою. 

1. Теологія 

Молитва люблячої уваги в теологічному значенні – це накладання теології створення, гріха, відкуплення, заслання Святого Духа і есхатологічної надії на християнську щоденність. Головні догматичні мотиви можна відкривати у власній мелодії життя. Іншими словами: в молитві люблячої уваги йдеться про те, аби обмежувати догматичне супер-его – а який грішник його не має – для добра живої віри. Потім йдеться про те, аби життєдайне, антидогматичне суб-его зростало до Я любові. 

2. Старий Завіт 

Старий Завіт дуже добре свідчить про те, що євреї та старозавітні письменники знали на свій спосіб молитву люблячої уваги. Чим є Старий Завіт, якщо не спробою оцінити історію власного народу з усіма його злетами й падіннями, його велич і ганьбу; як не спробу зрозуміти, що історія є даром Ягве, часом, який Бог присвячує своєму улюбленому народові? Чим є Старий Завіт, якщо не спільною молитвою відповідальності, як не спробою почути Ягве в історії й дати Йому відповідь?! 

Це саме, тільки з особистим забарвленням, виражають псалми. Молільник вносить у розмову з Богом свої потреби і радості життя і свого народу, дякує, плаче й радіє. Самому писати псалом свого життя, молитися ним – це оцінка в найкращому значенні цього слова. 

3. Новий Завіт 

Дивлячись на молитву люблячої уваги в світлі Нового Завіту, бачимо, що там йдеться про молитву тверезості. Подумаймо про численні порівняння, в яких перші християни були покликані серед ночі бути готовими на день Господа, щоб ми набрали оливи до ламп, щоб ми не були нерозумними дівами. 

Така чуйність означає бути вразливим на знаки часу. Ісус закликає своїх слухачів розпізнавати знаки часу, розуміти мову, якою промовляють події життя, те, що діється довкола нас: «А промовив він ще до народу: “Коли ви бачите хмару, що виступає на заході, ви зараз кажете: Дощ буде, – і так воно буває. І коли дме південний вітер, ви кажете: Спека буде, – і так буває. Лицеміри, вигляд землі й неба ви вмієте розпізнавати; як же воно, що не розпізнаєте часу цього? Чому самі з себе ви не судите, що справедливе?» (Лк. 12, 54-57. 

Ісус вимагає від нас розпізнавати не тільки погоду природи, а й погоду часу і власного серця. 

Роздумуючи про молитву люблячої уваги в світлі постаті Павла, можемо говорити про прогресивне «обожнення» всього життя. Відколи людина була створена по-новому, відколи була прищеплена як виноградна лоза, відтоді нове життя треба культивувати і допомагати йому зростати. Його треба підливати і оберігати, аби набрало зрілості, аби дало в мові, думці й учинках плоди Духа: любов, доброту, дружбу, відвертість, терпеливість. 

4. Ігнатіанська духовність 

Коли говоримо про іспит сумління на фоні ігнатіанської духовності, то examen – вид щоденних «Вправ», продовженням реколекцій за допомогою щоденних засобів. 

Психолог Альберт Горрес пише про це в своїй статті «Іспит сумління за методом св. Ігнатія Лойоли»: 

«Вправи поступово розвивають логіку серця Євангелія, екзистенціальну логіку збудженої духом свободи, яка стає чимось внутрішнім по відношенні до свого спрямування, наданого їй природою і благодаттю. Зміст, який розвивається на окремих етапах «Вправ», слід накладати на щоденність у певній квінтесенції досвіду. … На прикладі перших пунктів іспиту сумління можна показати, що він є нічим іншим, як пристосованою до щоденності квінтесенцією «Вправ», медитаційною сумою, яка повинна одним поглядом охопити головні мотиви». 

Ігнатій розпочинає Духовні вправи реченням: «ДУХОВНІ ВПРАВИ, ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗУМІТИ ПЕРЕМОГТИ САМОГО СЕБЕ Й УПОРЯДКУВАТИ СВОЄ ЖИТТЯ, НЕ ПОСЛУГОВУЮЧИСЬ РІШЕННЯМИ, ПРИЙНЯТИМИ ПІД ВПЛИВОМ НЕВПОРЯДКОВАНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ» (ДВ 21). Іспит сумління допомагає це зробити. 

Молитва люблячої уваги в світлі «Споглядання для здобуття любові» – це уважне слухання серцем того, в чому можна знайти Бога: в словах Святого Письма, в зустрічах, у внутрішніх порухах, в болю, в пригніченні, в стресі, в гріху, у всіх речах.