ІІ. Спроба зрозуміти «examen generale» у світлі певної історії  

Спробуймо зглибити значення терміну «найважливіші п’ятнадцять хвилин Ігнатія», користуючись однією історією. Описана в ній ситуація не абстрактна, може допомогти в інтерпретації нашого терміну. 

1. Історія: Річниця шлюбу 

У першу річницю шлюбу приніс їй троянди. У другу річницю перебував у службовому відрядженні. У третю – не думав про це. У четверту річницю вона чекала, що збудить її поцілунком. У п’яту – взяла ініціативу і спекла торт. У сьому річницю вони почувалися чужі один одному, що здавалося, що краще про це не думати. У десяту річницю він сам про це подумав: так продовжуватись не може. Бере відгул у середу й говорить до неї: „Слухай, давай цей день проведемо разом”. Робить те, на що обоє чекають вже дуже довго. 

Ввечері сидять разом за пляшкою шампанського. Беруть альбом і розглядають фотографії з давніх часів, коли вони познайомилися, з часів наївного, нічим не обтяженого щастя. Відпочинок на морі. Поїздка на природу, де сказали один одному «так». Потім він приходив до неї на роботу. Далі – вони з маленькою дитиною. Відпочинок з друзями. Згадування красивих, спільних переживань. Постає атмосфера щастя, вдячності. Не стільки шампанське, скільки спомин щасливого минулого наповнює їх радістю. Дякують одне одному словами і без слів. 

«Дякую» є щирим, але це не все, що хочуть сказати. Знають про це добре. Не хочуть приховувати правду. І постають картини не тільки зі щасливих днів гармонічного життя, не тільки світло, а й тіні: підозри, чому він так пізно повертається з роботи. Дорікання, що його мама готує краще, ніж вона, і краще прасує сорочки. Розлючені слова, коли вона хотіла, щоб вони ввечері кудись пішли, а він хотів відпочити після роботи. Інтимний зв’язок з давньою подружкою на карнавалі; заздрість, підозри, ревність… З цього періоду дуже мало фотографій. Багато справ залишилося в тіні. То було життя в тінях. Там не бачать нічого ясного й світлого. Але обоє прагнуть жити разом. Розуміють, що тепер кожний мусить викинути з себе все, що між ними було недоговорене, подавлене, що було тінню в їхніх стосунках. В атмосфері довіри народжується дар взаємної правдомовності. Усвідомлюють, як багато життя і щастя втратили, живучи біля себе, замість того, щоб жити разом. Досвідчують, яке велике щастя – пробачити, помиритися. Нова і глибша вдячність. Можуть вільно дивитися одне одному в очі. Погляд – хвилина сорому і надії. 

І також погляд у спільне майбутнє: „Слухай, аби так було далі! Не піддаваймося кризам. Куймо наше спільне щастя. – Так, побачу, може мені вдасться менше бувати в відрядженнях. Трохи менше грошей, але буде більше вільного часу для тебе й дітей”. Він більше не буде порівнювати її зі своєю мамою, а вона не буде йому дорікати за матеріальні проблеми в сім’ї. Розмовляють щиро. Надіються, що вдасться. Будують конкретні плани на майбутнє. Отримали новий імпульс, нові сили на наступні дні й роки, які перед ними. Щасливі, що пройшли через цю долину, завдяки чому відчули, чим є вершина. В темряві щось засвітилося. 

2. Оцінка придатності історії для зрозуміння «examen» 

Я розповів цю історію і розповів її саме у такий спосіб, бо, в якійсь мірі, вона унаочнює те, що Ігнатій розумів під загальним іспитом сумління. 

Перше і найважливіше, що нам може показати ця історія, це те, що в «examen» йдеться про зустріч, про зв’язок, а не про рахування добрих і поганих учинків. Дари, які дають або приховують – тільки засіб виразити існування цього зв’язку або його відсутність. Будь-який зв’язок може існувати тільки там, де люди присутні всім своїм єством – прагнуть, відчувають, думають, пам’ятають. 

Зустріч і зв’язок зумовлюють, принаймні частково, своєрідну увагу, яка супроводжує життя. Любов – явище уваги. Атмосфера люблячої уваги – подих, який дає життя кожній молитві, кожній духовній вправі. 

Окрім постійної, півсвідомої уваги, яка присутня завжди і якій достатньо миттєво щось побачити, існує виразна увага, якій треба присвятити час, коли людина дивиться просто в очі, відкрито, люблячи, розуміючи, а часом опускає очі з соромом і усвідомленням провини. 

У такій атмосфері люблячої уваги спонтанно народжується прагнення або мовчазлива потреба побачити все добро, яке один зробив другому, з одночасним усвідомленням, що часто не бачимо іншу людину. Звідси походить прохання бачити те, що є. 

Побачити дійсність такою, якою вона є! Отож, помічати не тільки поверхню, а відкривати й оцінювати зсередини, з перспективи її дійсного значення, сенсу. Розуміти знаки часу. Хапати багатство дійсності в її повноті й усіх її вимірах: все, що сприймають органи чуттів, що є вартістю для серця чи духу: радісна зустріч, розмови, споглядання, яке відкрило нові горизонти чи було подібним до зірки, яка засіяла у темряві ночі. Дивитися зі здивуванням, як власне життя зростає й розвивається як рослина. Спостерігати відкритими очима за кимось, присутнім при власному народженні. Досвідчити, що життя є подарунком. Передчувати, що Бог перебуває в усіх речах. 

Хто дивиться у такий спосіб, не може бути звичайним зівакою, пасивним глядачем – мусить прославляти й дякувати, мусить говорити й визнавати, чим для нього є те, на що дивиться, бо отримав новий дар, мову і здатність передавати словами те, що бачить; мусить з вдячністю прийняти цей дар, потім визнати й прославляти Того, хто дає життя, хто є самим життям. 

Три основні порухи люблячої уваги: прохання побачити отримані благодаті, уважне споглядання цих благодатей, дякування за дар життя. 

Любляча, а значить справжня, увага приховує в собі три інші порухи: прагнення дивитися розплющеними очима на те, що суперечить любові, бажання побачити це, засоромлене і благальне піддання себе Божому милосердю. 

Часом у людині народжується потреба реальності тільки внаслідок відчуття тягарів життя. Людський дух живе справжньою поживою, тобто живе завдяки тому, що бачить дійсність такою, якою вона є. Устремління до реалізму веде шукача до того, що прагне, і в дзеркалі свого сумління побачити також і те, що негативне. Не заплющує очі з побоювань, що в них можуть попасти крихти зла. 

Таке внутрішнє відчуття може призвести до того, що очі наповняться сльозами болю. Людина, налякана усвідомленням, що їй бракує вразливості, почне просити про переміну камінного серця, про скруху, сором, про вразливість. Такі прохання – частина дороги до прощення. Вразливе серце просить, щоб до зустрічі була долучена не міра його власних слабкостей, а любов Божого прощення. 

Відкриття своїх негативних сторін і досвід Божого прощення народжує прагнення змінити життя, розпочати нове життя, яке відповідатиме отриманому прощенню. Ігнатій говорить: «Постановити собі, з Його ласки, виправитися». 

У джерела цього бажання, спрямованого в майбутнє, в нове життя, лежить прагнення знайти можливість змінитися. Той, кому прощено, знає, яке слабке його пізнання, яка слабка його воля, які слабкі його дії. Тому просить про ясне бачення, яке говорить, що має чинити; просить про нові жести, слова, постави, які відповідають любові. Прагне знайти «стратегію любові», правила гри для нового життя. Дає можливість діяти Богові. 

Це приготування до християнської утопії можна закінчити актом вдячності та надії, що саме Господь є тим, хто буде підтримувати динаміку любові. Хто приєднується до послуху Сина, може дякувати за те, що «вже отримав» (Мк. 11, 24) те, про що просив. Плоди духа ростуть на дереві надії. 

3. Схема 

Схематичне представлення історії про річницю шлюбу і її оцінку виглядатиме так: 

1. Прохання до Бога вміти помічати й приймати Його дари; 

Споглядання дарів; 

Дякування за помічені дари; 

2. Прохання до Бога помічати свої гріхи і звільнятись від них; 

Споглядання гріхів; 

Дякування за прощення, сором; 

3. Прохання до Бога знайти нову дорогу християнського життя; 

Споглядання можливості власної волі, яка є умовою нової поведінки; 

Дякування молитвою надії, сповненою Божою допомогою.