О. Євгеній Ожух ТІ  

Духовні вправи – засіб зростання особи 

         Спочатку слід вибрати відповідну теорію особи. 

         Кожна людина, якщо хоче бути здоровою і нормально функціонувати, повинна мати в житті якусь мету, і не тільки близьку, посередню, але й далеку, кінцеву, найбільшу мету. Прийнята найбільша мета стає принципом і фундаментом впорядкованих дій, що є однією з головних рис особової зрілості людини і необхідною умовою психічного і духовного росту. 

         З досвіду знаємо, що багато людей не мають виразної найбільшої мети, і тому у своїй поведінці несталі, мінливі, спонтанні, біжать за тим, що в дану хвилину найбільш привабливе. Ці люди незрілі. 

         Св. Ігнатій вже в Засадах і Основах (Фундаменті) показує найбільшу, кінцеву мету людини. Тим самим він кладе підвалини під впорядковану діяльність, вводить принцип, який впорядковує дії. 

         Прийняття кінцевої мети є, одночасно, приготуванням до відкриття і прийняття відповідного ідеалу себе самого – як певних цінностей, які хтось уже реалізував, а хтось прагне їх реалізувати в своєму житті. Розрізняємо бажаний ідеал себе самого: «таким я хочу бути», і необхідний: «таким я повинен бути». Існування таких ідеалів, як елементів структури особи, підтверджують як клінічні, так і буденні спостереження. 

         Кожна людина має реальний образ самої себе, який ділиться на суб’єктивний – «вважаю себе таким» - і об’єктивний, дійсний, справжній, існуючий незалежно від того, що людина про себе думає. 

         Образ людини складається з чотирьох частин: 

Який я є – думаю, що я такий. 

Хочу бути таким – мушу бути таким. 

         Ці поняття дуже важливі, тому що практично реальний суб’єктивний образ відмінний від об’єктивного, а бажаний – відмінний від необхідного. І тому в людині народжується внутрішнє напруження. 

         Наприклад, начальник вважає, що повинен бути добрим для своїх підлеглих, і намагається таким бути. Але вважає, що його підлеглі несамостійні, нічого без нього не можуть зробити. В дійсності він тиран, а вважає себе добрим. Якщо він цього не розуміє, то не буде мати внутрішнього напруження, але також не зможе змінитися на краще. 

         Особовий ріст буде тим більшим, чим ближче до себе необхідний і бажаний ідеали. Якщо реальний суб’єктивний образ наближений до об’єктивного, то людина знає правду про себе, не має внутрішніх напружень. Якщо відкриє у собі бажаний ідеал, який буде тотожній з необхідним, то буде прямувати до його реалізації, тобто буде розвиватися. Звичайно, що розвиток буде залежати від сили мотивації, від потреб та інших чинників людської особовості. 

         Кожна психічно здорова людина хоче вдосконалюватися, незалежно від того, як розуміє цю досконалість. А розуміє її в залежності від того, який прийме ідеал особовості. Сила устремління до ідеалу в великій мірі залежить від різниці між реальний об’єктивним образом себе самої та ідеалом. 

         Чим вищий ідеал і чим краще розуміння себе самого, а також чим більша відстань до ідеалу, тим більші внутрішні напруження, які в свідомості проявляються як незадоволення з себе, з актуального стану речей довкола мене – що штовхає мене в напрямку ідеалу. Якщо відстань до ідеалу занадто велика і недосяжна, то внутрішні напруження можуть довести людину до конфліктів, неврозів, апатії й знеохочення. Якщо відстань до ідеалу маленька, тоді людина буде повністю задоволена з себе, без внутрішньої енергії і устремлінь – духовно ніяка. 

         Для християнина недосяжним ідеалом є Ісус Христос. Св. Ігнатій припускає, що кожний реколектант приймає цей ідеал. І тому реколекції – це не тільки шлях знаходження ідеалу, хоч в процесі реколекцій знання ідеалу поглиблюється, але передусім – метод звільнення внутрішньої сили людини. Йдеться про природну людську силу, хоча знаємо, що св. Ігнатій акцентував саме надприродну Божу благодать. 

         Перший тиждень Вправ – відкриття справжнього образу себе самого, і не тільки через пізнання своєї гріховності, а отже – великої відстані до ідеалу, але й через пізнання сил, які штовхнули реколектанта на цей шлях. І тому в третій Вправі першого тижня реколектант просить про пізнання своїх гріхів і відразу до них, про пізнання світу з його засадами, і відразу до нього, про відчуття внутрішнього непорядку. Св. Ігнатій прагне напруження, що виникає внаслідок самопізнання, спрямувати на розбудження відрази до гріха, а також на все те, що впровадило людину на шлях пошуків ідеалу. Після першого тижня реколектант звільнює силу, яка виникає внаслідок пізнання себе по відношенню до ідеалу. Через самопізнання наближаємось до дійсності своєї особи; через розпізнання фальшивих мотивів і демаскування принципів світу бажаний ідеал наближається до необхідного (жаль, сором).   

         Вже перша медитація другого тижня про заклик Христа-Царя наближає до реколектанта ідеал Ісуса Христа. Одночасно св. Ігнатій послідовно демаскує мотиви розбіжності між бажаним і необхідним ідеалами. Бажання вигідного життя, родинні зв’язки і реальне визнання принципів світу – це сили, які слід паралізувати, - якщо хочемо ввести гармонію між тим, чого хочемо, і тим, до чого ми повинні стреміти. Контемпляція про Різдво в убогості й важких зовнішніх умовах – заперечення прагнень багатства; контемпляція про знайдення Ісуса в храмі повинна поставити на місце родинні стосунки; укрите життя протиставлене принципам світу – славі та владі.    

         Наступним кроком до глибшого розпізнавання внутрішніх сил людини є медитації про два стяги і три класи людей. Вони поглиблюють розуміння, що навіть речі, добрі самі по собі, можуть стати перешкодою для реалізації ідеалу – внаслідок наших поганих схильностей і впливу злого духа, який спокушає за посередництвом добрих речей. В ідеалі Христа реколектант знаходить взірець постави щодо земного світу. Ігнатій також хоче загасити страх перед фрустрацією, яка може перемінитися в силу, що сприяє розвиткові. Свідомість цього повинна постати з роздумів про публічне життя Ісуса. 

         Медитація про три ступені покори повинна стимулювати остаточний вибір. З психологічної точки зору ця медитація дуже цікава і важлива. Вона слідує після роздумів про публічне життя Ісуса, в якому Він зазнав стільки несправедливості, нерозуміння та впокорень. Життєвий досвід Спасителя не зупинив його, а довів до визначеної мети. Св. Ігнатій не радить зречення ради самого зречення, але вчить реколектанта, що необхідний ідеал може виявитись досить важким і вимогливим. 

         Роздуми третього і четвертого тижнів повинні укріпити реколектанта в його виборі, зміцнити мотиви, особливо мотив любові. Всі людські схильності й сили, що часто діють всупереч поставленій меті й ведуть до внутрішніх конфліктів, тепер стають гармонічною єдністю завдяки діючій любові до Бога. Любов до Бога – це найкраще ставлення як до себе самого, так і до зовнішнього світу. 

         Добрий результат Вправ – спрямування до впорядкованих дій для осягнення ідеалу. Самопізнання, пізнання своїх мотивів і вартостей, а також збудження нових мотивів і визволення сил внаслідок усвідомлення відстані до ідеалу, а також зрозуміння, що цей ідеал з допомогою Божої благодаті можна ефективно реалізувати – усе це вводить внутрішню гармонію й веде до духовної зрілості.