III
. ДУХОВНІ
ВПРАВИ – ШКОЛА
ВНУТРІШНЬОГО ЖИТТЯ
Духовні Вправи розділені на
чотири частини і названі автором тижнями. Завдяки
Вправам реколектант проходить етапи духовного життя: очищення,
просвічення і з’єднання. Добре виконувані Вправи стають
досконалою школою внутрішнього життя.
1. ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ: ПІЗНАТИ
ГЛИБИНУ СВОГО ГРІХА І ГЛИБИНУ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ
Перший тиждень дає можливість
пізнати себе самого. Це важливо тому, що сучасна людина,
наставлена на зовнішнє і видиме, не вміє входити в себе, щоб
пізнати свою справжню велич і дійсну злиденність.
Вправи першого тижня допоможуть
реколектантові побачити невпорядкованість свого життя, глибину
гріха і його руйнівну силу, яка ламає всі важливі зв’язки: з
Богом, з ближніми і з самим собою. Реколектант, входячи в себе,
відкриває неусвідомлені і дуже часто суперечні мотиви своєї
поведінки, пристрасті, рани і вади. Ціль цього – з усією своєю
бідою прийти за пробаченням і зціленням до Христа Розп’ятого,
тому що в Його ранах є наше здоров’я (Іс. 53,
5).
Особливістю ігнатіанських
Вправ є те, що пізнаємо себе не тільки на базі якоїсь суто
людської візії людини і сучасних психологічних техніках, але в
світлі Божого Слова і в молитовному кліматі. Найголовнішим
керівником, терапевтом і цілителем є сам Бог.
2. ДРУГИЙ ТИЖДЕНЬ: ПІЗНАТИ,
ПОЛЮБИТИ І НАСЛІДУВАТИ ХРИСТА
Після досвіду очищаючої сили
Божого милосердя в першому тижні реколектант в другому тижні
шукає зустрічі з особою Ісуса Христа, щоб Його краще пізнати,
полюбити і наслідувати. Христос стає його єдиним Господом і
Вчителем.
Завдяки євангельським
контемпляціям другого тижня Вправ земне життя і людська природа
Ісуса стають для реколектанта Таїною, яка дає йому можливість
пізнати Таїну самого Бога: Хто мене бачив, той бачив і
Отця (Ів. 14, 9). Дивлячись на людську природу Ісуса очима
тіла, реколектант бачить Його Божество очима душі. Життя
Ісуса говорить про безконечну любов Бога до нас і запрошує нас
відповісти на цю любов.
Повнота божества, яка є в Христі,
доглибинно освячує кожне Його слово, кожну дію, кожний жест.
Все, що описує Євангеліє, є для нас повчанням про те, ким є ми
самі і ким ми повинні бути.
Стоячи перед вибором життєвого
шляху в другому тижні ми осягаємо внутрішню свободу по
відношенню до об’єкта вибору. У кожному доброму виборі,
наскільки це від нас залежить, око наших намірів має бути
чистим і спрямованим тільки на мету, задля якої нас створено,
себто на прославу Господа Бога і спасіння нашої душі (ДВ
169). Лише внутрішньо вільна людина може почути Божий голос і
піти шляхом, який для неї вибрав Бог. Вибір життєвого шляху
завжди є прийняттям запрошення самого Ісуса. Особи, перед якими
не стоять життєві вибори, в другому тижні проходять реформу
життя і поглиблення віри.
3. ТРЕТІЙ ТИЖДЕНЬ: ТЕРПІТИ
РАЗОМ ЗІ СТРАЖДАЮЧИМ ХРИСТОМ
Ісус говорить з нами
найвимовніше, коли за нас терпить, вмирає і воскресає.
Контемпляції мук і смерті Ісуса в третьому тижні Вправ
показують драматичність ситуації людини після гріха і безмежну
любов Бога, який видав на муки і смерть свого Сина ради нас.
Контемпляції мук і смерті Ісуса утверджують реколектанта в
необхідності з’єднатися з Ісусом і наслідувати Його також в
тому, що найтрудніше: щоби зносити всі кривди, й усю
зневагу, й усіляку вбогість як дійсну, так і духовну, якщо Твоя
Найсвятіша Велич зволить обрати мене та долучити до такого
способу життя та стану (ДВ 98).
4. ЧЕТВЕРТИЙ ТИЖДЕНЬ: РАДІТИ З
ХРИСТОМ ВОСКРЕСЛИМ
В духовних Вправах контемпляції
мук і смерті Ісуса хронологічно відділені від контемпляції
воскресіння, але смерть і воскресіння Ісуса – дві сторони
однієї центральної події – Пасхальної Таїни. Хреста без
воскресіння нема, так само як і воскресіння без
хреста.
Контемпляція Ісуса воскреслого в
четвертому тижні показує, що остаточною метою нашого життя є не
страждання, але участь у вічній радості Бога. Ісус відходить з
цього світу в болях і муках, але для того, щоб знову
повернутися в повноті радості і прослави. Свідомість цього
допомагає зберігати надію і внутрішній спокій навіть у
найважчих життєвих випробовуваннях.
5. КОНТЕМПЛЯЦІЯ ПРО
ЛЮБОВ
Вправи закінчуються контемпляцією
про отримання любові, яка є мостом, перекинутим між часом
інтенсивних реколекцій і сірою буденністю. Через цю
контемпляцію реколектант отримує досвід, що Бога можна
шукати у всіх речах, наприклад, в розмовах, в ходженні,
огляданні, слуханні, у всьому, що робимо (св. І.
Лойола).
Реколекції закінчуються молитвою
віддання себе Богові: Візьми, Господи, і прийми всю мою
свободу, мою пам’ять, мій розум, і всю мою волю – усе, що маю і
чим володію. Ти, Господи, все це дав мені – Тобі тепер
повертаю: усе Твоє. Розпоряджайся всім згідно з Твоєю волею;
мені ж дай любов Твою і благодать, яких мені достатньо (ДВ
234).

|