VII. ДУХОВНЕ КЕРІВНИЦТВО ПІСЛЯ РЕКОЛЕКЦІЙ

1. Духовні вправи – це входження на шлях духовного життя. Продовження духовного керівництва зумовлює внутрішнє прагнення збереження нового життя. Це суттєве прагнення, яке реколектант повинен взяти з собою після першого тижня реколекцій.

2. Духовний керівник повинен перевірити автентичність досвіду реколекцій першого тижня. Якщо досвід духовного життя бажаємо продовжувати і поглиблювати після реколекцій, то під час самих реколекцій має відбутися перелом або підтвердження перелому, що відбувся раніше. Поверхневе входження у Вправи, половинчасте відкриття на Бога і половинчаста щирість щодо себе самого і щодо керівника спричинює, що практично нема що продовжувати. Після таких реколекцій необхідно все розпочинати спочатку.

3. В першому тижні необхідно розібратися зі станом самопізнання. Під час реколекцій людини поводить себе так, як і в повсякденному житті, хоча цього і не усвідомлює. Дуже часто саме в першому тижні реколектант відкриває і демаскує свої фальшиві постави. Вправи першого тижня не створюють в нас нічого нового, тільки відкривають те, що накопичувалося в нас на протязі життя.

Після реколекцій людина може поводитися так, як поводилася в часі реколекцій. І тому для закомплексованих і загублених в житті людей, які під час реколекцій спромоглися навіть на невелике духовне і психічне зусилля, досвід ігнатіанських реколекцій може дати надію на зміну життя. Завдяки особливій духовній і емоційній мобілізації під час Вправ вони можуть повірити в себе і в Божу благодать, яку пережили дуже відчутно під час інтенсивних медитацій.

Духовні вправи – досконалий лакмусовий папірець, який показує:

- емоційну зрілість;

- дійсні стосунки з іншими людьми;

- дійсне прагнення Бога;

- справжню мету і сенс життя;

- глибину внутрішнього життя;

- усвідомлення своїх ран, слабості і гріха, прагнення справжнього навернення;

- життя молитви.

Продовження духовних вправ полягає у введенні в життя того, що пізнав і зрозумів під час реколекцій. Важливо продовжувати:

- практикувати здобуті навики молитви;

- духовне керівництво;

- духовне розпізнавання.

4. Щоб відповісти на питання, як вести реколектанта після реколекцій, необхідно відповісти на питання: як він користався з духовного керівництва в часі реколекцій, чи був він щирим чи ні.

Від концепції духовного керівництва, яку має реколектант, залежить його ставлення до духовного керівника після реколекцій. Дуже часто очікування реколектантів суперечні з ціллю духовного керівництва: акцептація їх незрілих постав, поведінки і рішень, шукання виключно підтримки і емоційного тепла.

Після першого тижня вправ частина реколектантів ще не розуміє – що таке духовне керівництво і як ним користуватися.

5. Чого повинно стосуватися духовне керівництво після першого тижня?

(а) Поглиблення самопізнання, особливо емоційної сфери. Необхідно впорядковувати свої почуття і невпорядковані реакції (страхи, потреби, прагнення тощо). Часом буде корисним пройти психологічну терапію. Але психологія не альтернатива для духовного керівництва, а тільки допомога.

(б) Практикування методів молитви (медитації, іспиту совісті, читання духовної літератури).

(в) Духовного розпізнавання:

- відкривання дійсних почуттєвих станів, якими ми керуємось у житті, розпізнавання джерел їхнього походження (минуле життя, дія духів), розпізнавання їхніх прихованих цілей;

- вчитися розпізнавати стан духовного спустошення і вміти правильно до нього ставитися;

- вчитися розпізнавати стан духовної втіхи і вміти правильно до неї ставитися.

(г) Поглиблення сакраментального життя, особливо Євхаристії і Сповіді.

(д) Готуватися до другого тижня закріпленням результатів першого (пізнання своєї гріховності і Божого милосердя).

6. Труднощі після першого тижня:

(а) Захоплення самопізнанням і першим глибоким досвідом Божої любові може викликати велике прагнення швидких і безболісних внутрішніх змін. Розчарування не сповненими очікуваннями може призвести до занедбання духовних вправ.

(б) Протилежна реакція: страх своєї гріховності і труднощів, які до цього часу не були свідомими. Це може призвести до паніки і повного знеохочення духовними практиками.

Після реколекцій може виникнути так званий післяреколекційний синдром, проявом якого є зовнішнє погіршення емоційного стану. Проблеми, про існування яких людина навіть не підозрює, під час реколекцій відкриваються. Шок і психічне навантаження спричинюють труднощі в акцептації себе самого і свого стану. Післяреколекційний синдром є перехідним станом.

(г) Ті, для кого самопізнання під час реколекцій обмежувалося до пізнання лише психологічної сфери, можуть затриматися на рівні автопсихоаналізу і нехтувати духовною сферою. Таких людей слід вводити в глибшу молитву і обмежувати в авто психоаналізі.

(д) Після першого тижня в реколектанта може виникнути неправильне розуміння духовного життя. Він може вважати, що духовне життя полягає лише у боротьбі з гріхом. Йому необхідно показати наступні етапи духовного життя: просвічення (пізнання і любов до Христа) і з’єднання (наслідування Христа в своєму житті).

(е) У деяких людей (особливо тих, які перед тим не мали духовних керівників) може виникнути залежність від керівника, нездорове прив’язання; у інших навпаки – нехтування духовним керівництвом, ілюзія всезнайства.

(є) Часто після реколекцій народжується нетерпеливість, бажання відразу змінити своє життя. Джерелом нетерпеливості, найчастіше, є незадоволення собою і погоня за власною досконалістю.