VII.
ДУХОВНЕ КЕРІВНИЦТВО
ПІСЛЯ РЕКОЛЕКЦІЙ
1. Духовні вправи – це входження
на шлях духовного життя. Продовження духовного керівництва
зумовлює внутрішнє прагнення збереження нового життя. Це
суттєве прагнення, яке реколектант повинен взяти з собою
після першого тижня реколекцій.
2. Духовний керівник повинен
перевірити автентичність досвіду реколекцій першого тижня. Якщо
досвід духовного життя бажаємо продовжувати і поглиблювати
після реколекцій, то під час самих реколекцій має відбутися
перелом або підтвердження перелому, що відбувся раніше.
Поверхневе входження у Вправи, половинчасте відкриття на Бога і
половинчаста щирість щодо себе самого і щодо керівника
спричинює, що практично нема що продовжувати. Після таких
реколекцій необхідно все розпочинати спочатку.
3. В першому тижні необхідно
розібратися зі станом самопізнання. Під час реколекцій людини
поводить себе так, як і в повсякденному житті, хоча цього і не
усвідомлює. Дуже часто саме в першому тижні реколектант
відкриває і демаскує свої фальшиві постави. Вправи першого
тижня не створюють в нас нічого нового, тільки
відкривають те, що накопичувалося в нас на протязі
життя.
Після реколекцій людина може
поводитися так, як поводилася в часі реколекцій. І тому для
закомплексованих і загублених в житті людей, які під час
реколекцій спромоглися навіть на невелике духовне і психічне
зусилля, досвід ігнатіанських реколекцій може дати надію на
зміну життя. Завдяки особливій духовній і емоційній мобілізації
під час Вправ вони можуть повірити в себе і в Божу благодать,
яку пережили дуже відчутно під час інтенсивних
медитацій.
Духовні вправи – досконалий
лакмусовий папірець, який показує:
- емоційну зрілість;
- дійсні стосунки з іншими
людьми;
- дійсне прагнення
Бога;
- справжню мету і сенс
життя;
- глибину внутрішнього
життя;
- усвідомлення своїх ран,
слабості і гріха, прагнення справжнього навернення;
- життя молитви.
Продовження духовних вправ
полягає у введенні в життя того, що пізнав і зрозумів під час
реколекцій. Важливо продовжувати:
- практикувати здобуті навики
молитви;
- духовне керівництво;
- духовне
розпізнавання.
4. Щоб відповісти на питання, як
вести реколектанта після реколекцій, необхідно відповісти на
питання: як він користався з духовного керівництва в часі
реколекцій, чи був він щирим чи ні.
Від концепції духовного
керівництва, яку має реколектант, залежить його ставлення до
духовного керівника після реколекцій. Дуже часто очікування
реколектантів суперечні з ціллю духовного керівництва:
акцептація їх незрілих постав, поведінки і рішень, шукання
виключно підтримки і емоційного тепла.
Після першого тижня вправ частина
реколектантів ще не розуміє – що таке духовне керівництво і як
ним користуватися.
5. Чого повинно стосуватися
духовне керівництво після першого тижня?
(а) Поглиблення самопізнання,
особливо емоційної сфери. Необхідно впорядковувати свої почуття
і невпорядковані реакції (страхи, потреби, прагнення тощо).
Часом буде корисним пройти психологічну терапію. Але психологія
не альтернатива для духовного керівництва, а тільки
допомога.
(б) Практикування методів молитви
(медитації, іспиту совісті, читання духовної
літератури).
(в) Духовного
розпізнавання:
- відкривання дійсних почуттєвих
станів, якими ми керуємось у житті, розпізнавання джерел
їхнього походження (минуле життя, дія духів), розпізнавання
їхніх прихованих цілей;
- вчитися розпізнавати стан
духовного спустошення і вміти правильно до нього
ставитися;
- вчитися розпізнавати стан
духовної втіхи і вміти правильно до неї ставитися.
(г) Поглиблення сакраментального
життя, особливо Євхаристії і Сповіді.
(д) Готуватися до другого тижня
закріпленням результатів першого (пізнання своєї гріховності і
Божого милосердя).
6. Труднощі після першого
тижня:
(а) Захоплення самопізнанням і
першим глибоким досвідом Божої любові може викликати велике
прагнення швидких і безболісних внутрішніх змін. Розчарування
не сповненими очікуваннями може призвести до занедбання
духовних вправ.
(б) Протилежна реакція: страх
своєї гріховності і труднощів, які до цього часу не були
свідомими. Це може призвести до паніки і повного знеохочення
духовними практиками.
Після реколекцій може виникнути
так званий післяреколекційний синдром, проявом якого є
зовнішнє погіршення емоційного стану. Проблеми, про
існування яких людина навіть не підозрює, під час реколекцій
відкриваються. Шок і психічне навантаження спричинюють труднощі
в акцептації себе самого і свого стану. Післяреколекційний
синдром є перехідним станом.
(г) Ті, для кого самопізнання під
час реколекцій обмежувалося до пізнання лише психологічної
сфери, можуть затриматися на рівні автопсихоаналізу і нехтувати
духовною сферою. Таких людей слід вводити в глибшу молитву і
обмежувати в авто психоаналізі.
(д) Після першого тижня в
реколектанта може виникнути неправильне розуміння духовного
життя. Він може вважати, що духовне життя полягає лише у
боротьбі з гріхом. Йому необхідно показати наступні етапи
духовного життя: просвічення (пізнання і любов до Христа) і
з’єднання (наслідування Христа в своєму житті).
(е) У деяких людей (особливо тих,
які перед тим не мали духовних керівників) може виникнути
залежність від керівника, нездорове прив’язання; у інших
навпаки – нехтування духовним керівництвом, ілюзія
всезнайства.
(є) Часто після реколекцій
народжується нетерпеливість, бажання відразу змінити своє
життя. Джерелом нетерпеливості, найчастіше, є незадоволення
собою і погоня за власною
досконалістю.

|