VI
. ЗАУВАЖЕННЯ ПІСЛЯ
РЕКОЛЕКЦІЙ
ПРОДОВЖЕННЯ
ДУХОВНИХ ВПРАВ
1. Духовні Вправи – школа
внутрішнього життя
Чотири тижні Вправ розкладаємо на
3-4 роки. Кожний рік пропонуємо один тиждень. Таким чином
постає ШКОЛА ВНУТРІШНЬОГО ЖИТТЯ. Зміст і метод, вивчені
під час реколекцій, стають програмою, яку слід реалізувати до
наступних Вправ. Реколектант повинен почуватися вільним щодо
Вправ, тому що такий метод молитви відповідає не всім людям. До
Бога ведуть різні шляхи, Вправи – лише один з них.
2. Заохочення практикувати
щоденний іспит совісті
Іспиту совісті можна навчитися
лише щоденним постійним практикуванням. Навіть якщо хтось
довгий час занедбував виконувати іспит совісті, то заохочувати
його продовжувати практикувати.
3. Практика продовженої
молитви
Щоденна одногодинна медитація для
людей, що ведуть активне життя, може бути неможлива. В такому
разі заохочувати їх хоча би на вихідні практикувати медитацію.
Вони можуть користуватися записами з реколекцій або релігійними
книжками на подібну тематику.
4. Духовне розпізнавання у
щоденному житті
Заохочувати реколектантів час від
часу перечитувати правила духовного розпізнавання і пробувати
застосовувати їх в щоденному житті. Важливо вчитися набирати
дистанції до своїх почуттів у стані духовного спустошення, щоби
не підпадати невпорядкованим потягам.
5. Духовне
керівництво
В духовному житті людини важливо
не зачинятися у собі, в своїх страхах, ранах і проблемах, а
говорити про це іншій людині, яка має певний духовний досвід.
Вербалізація своїх почуттів перед іншою людиною особливо
важлива в моменти кризи і важливих життєвих виборів.
6. Розвивати особистий
внутрішній досвід і досвід спільноти
В духовному житті важливим є як
особистий внутрішній досвід, так і пошуки підтримки у
спільноті. Не йдеться про участь в анонімному житті
парафії, що зобов’язані робити всі християни, але про
конкретну малу спільноту, в якій християнин може отримати
підтримку інших і дати її іншим. Особистий духовний досвід
поглиблюється у спільноті, а активність спільноти залежить від
особистого внутрішнього досвіду її членів.
7. Небезпека інтелектуалізації
духовного життя
Шукати в першу чергу книжки, які
вводять у духовний досвід, а потім вже ті, які його описують.
Читання про досвід інших не заступить особистого досвіду.
Теорія не замінить практики. Знання про духовність не є
духовністю. Від пізнання духовності до введення її у життя веде
довгий шлях.
8. Духовний розвиток вимагає
тиші і терпеливості
Не ставити нереальних
завдань.
Брати під увагу слабкість
людської природи.
Застосовувати метод малих
кроків.
Учитися радіти з кожного
маленького успіху.
В моменти слабості і падіння
ввірятися Божій любові.
Не осуджувати інших і не шукати
винних.
9. Реформа
молитви
Реформу молитви слід робити після
реколекцій. Це залежить від життєвої ситуації: сімейні
обставини, робота тощо. Необхідно мати життєвий реалізм,
поєднаний з духовними прагненнями, які виникли під час
реколекцій.
10. Не втратити результат
реколекцій
Духовні прагнення є даром Святого
Духа, який постійно нас ними обдаровує. Вчитися розпізнавати
свої прагнення. Не зачинятися в фанатичних і нормативних
поставах, а також не релятивізувати і не применшувати їх
значення.
Духовні прагнення будуть в нас
зростати в міру їх реалізації. Якщо не живемо духовними
прагненнями, не вводимо їх у життя, то вони затухають. Так само
як зерно, кинуте в погану землю.

|