IV . ПРАКТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ ДЛЯ КЕРІВНИКА

ІНДИВІДУАЛЬНІ РОЗМОВИ

1. Початок діалогу в індивідуальних розмовах

На початку розмови керівник повинен спрямувати реколектанта до вільного висловлювання своїх переконань і відчуттів. Можна задати загальні питання: про загальний перебіг реколекцій, не входячи в деталі. Реколектант сам вибирає напрямок розмови. Лише тоді, коли керівник впевнений, що це невластивий напрямок розмови (повторювання змісту медитації без зв’язку з особистим життям, загальні умовиведення, спроба дискутувати з керівником на релігійні теми…), повинен спрямувати реколектанта на те, що діється в його душі.

Керівник повинен уважно слухати реколектанта, щоб увійти в його ситуацію, утримуватися від швидких і поверхневих інтерпретацій. Керівник може інтерпретувати лише той досвід і проблеми реколектанта, які (в своєму відчутті) добре розуміє.

2. Відкриті питання

Треба вміти задавати питання. На початку розмови задаємо виключно відкриті питання, які не змушують реколектанта говорити про речі, про які він не хотів би говорити в даній хвилині. Але необхідно дискретними питаннями допомагати йому висловлювати те, що міститься в глибині – що його непокоїть і що заспокоює. Питання повинні бути допасовані до ситуації реколектанта.

3. Пріоритет ініціативи реколектанта в індивідуальних розмовах

Керівник може відразу зауважити внутрішній стан реколектанта, його переживання. Але ініціатива вербалізації почуттів повинна йти від реколектанта. Правда про нас самих і про Бога набагато цінніша тоді, коли ми її самі відкриємо, ніж тоді, коли її скаже духовний керівник. Вербальна комунікація керівника має інформаційний зміст, натомість відкриття її самому має характер почуттєвого пережиття. Почуттєвий досвід є тривалим і впливає на людину більше.

4. Два типи розмов

Перший – метод реколекцій: мовчання, метод молитви, виконання додаткових зауважень. Керівник задає конкретні питання, дає конкретні поради.

Другий – особисті почуття і проблеми реколектанта. Керівник задає відкриті питання, тобто дуже загальні. Реколектант говорить те, що хоче сказати.

5. Емоційна дистанція

Емоційний зв’язок між керівником і реколектантом може послаблювати зв’язок, який повинен розвиватися між реколектантом і Богом. Якщо керівник займає в свідомості і почуттях реколектанта багато місця, то реколектант відвертає увагу від своїх проблем, з якими приїхав на реколекції.

Керівник повинен бути дзеркалом, в якому реколектант повинен побачити свої стосунки з Богом.

6. Не моралізувати реколектанта

7. Сумніви

Реколектант повинен відкривати і усвідомлювати свої невластиві постави і поведінку, оцінювати і осуджувати їх в світлі Божого Слова. Боже Слово повинно показувати йому необхідність навернення і життєвих змін. Керівник повинен, в першу чергу, оцінювати і осуджувати те, що сам реколектант оцінює і осуджує, допомогти реколектантові зрозуміти це в його життєвій ситуації.

Керівник не може бути певним в інтерпретації ситуації реколектанта (напр., я впевнений, що…). Це може бути лише у виняткових ситуаціях. Керівник не може справляти враження, що все знає і розуміє. Те, що знає в даній ситуації, є його особистим відчуттям, і повинен на цьому наголошувати (напр., мені здається).

8. Дискретність

Індивідуальні розмови під час ігнатіанських реколекцій зобов’язують керівника до зберігання таємниці розмов.

9. Інші зауваження

Керівник не повинен піддатися дискусіям з реколектантом. Прагнення дискутувати зі сторони реколектанта означає, що він не ввійшов в динаміку вправ, не вміє аналізувати свої почуття, а все раціоналізує, і прагне від керівника підтвердження своїх умовиведень. Припиняти будь-які дискусії.

Реколектант може або хвалити керівника, або критикувати і оскаржувати. Внутрішній спокій і безпристрасність як на похвали, так і на критику – це критерій доброго керівника.