ІСУСОВА МОЛИТВА І ЄЗУЇТСЬКА ДУХОВНІСТЬ  

о. С. Пайнадат ТІ 

о. С. Пайнадат – Гуру/Директор ашраму Самекша в Каладі, Керала. 

Всесвітньовідомий духовний керівник і письменник. 

Досвід постійної присутності Ісуса Христа – це серцевина християнської духовності. Разом із Павлом можемо це назвати усвідомленням Христа (Christ-consciousness ). Медитативне рецитування імені Ісуса – це простий, але ефективний спосіб пробудити усвідомлення Христа. Ця стаття описує історію і духовність Ісусової молитви і її можливий зв’язок з ігнатіянською духовністю. 

Єзуїтський спадок 

Ігнатій дуже любив Ісуса. Свою любов до Нього він передав нам в Духовних Вправах. Єзуїтський молитовник подає 45 імен Ісуса, витягнутих із творів св. Ігнатія[1] . Назвавши духовне братство Товариством Ісуса, Ігнатій помістив Ісуса в центр єзуїтського життя і духовності. «Розмовляючи між собою, яку назву слід вибрати, вони почали молитися і роздумувати, яка назва буде найкращою; і їм здавалося, що, оскільки вони не мають між собою жодного настоятеля, окрім Ісуса Христа, якому вони прагнуть служити, то їм слід вибрати його ім’я й назвати себе Товариством Ісуса»^[2] . 

У Духовних Вправах Ігнатій пропонує кілька медитацій з метою «внутрішнього пізнання Господа» ( conoscimiento interno , ДВ 104). Для нього знати особу Ісуса ззовні недостатньо, слід ввійти в дійсність Христа й досвідчити його присутність зсередини. Окрім побожного зв’язку з Христом Я-Ти слід осягнути контемплятивний досвід Христа Я-Я. Це означає – досвідчувати Христа не як зовнішній об’єкт, а як справжній суб’єкт нашого буття (true subject of our being ). Ми, як християни, віримо не тільки в історичну особу, яка жила 2000 років тому, але й у справжню присутність Христа в нас і в усьому всесвіті^[3] . Багато великих мудреців і пророків жили й померли, але один подолав темряву смерті й живе сьогодні як божественне сяйво в нас і освічує наш шлях. До досвіду космічної іманентності Божества Ігнатій запрошує нас у Спогляданні для здобуття любові (ДВ 236). Варто зауважити, що ім’я Ісуса, яке наповнює всі медитації Вправ, не з’являється в останній контемпляції. Тут історичний Ісус стає теперішньою дійсністю. «Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам духом животворним» (1 Кор. 15, 45). Всю теологію Павла можна підсумувати однією мантрою: «У Христі» (144 рази в його творах). 

«Внутрішнє пізнання Христа», про яке говорить Ігнатій, слід розуміти як містичне усвідомлення іманентності Христа в наших серцях і в серці всесвіту. Присутність Христа пульсує в кожному атомі, в кожній живій клітині. «Бог діє в усіх створіннях» (ДВ 236). Це усвідомлення динамічної присутності Божества, пробудження до космічної іманентності Христа, готовність до перетворюючої присутності Духа. Молитва, за Ігнатієм, полягає у такій постійній готовності: серце, яке розпізнає і слухає, що Дух Христа говорить нам тут і тепер. Розпізнавання Духа – це плід усвідомлення Христа. 

Готовність прийняти божественного Духа – це серцебиття духовності єзуїтів. «Знайти Господа й приєднатися до Нього, намагаючись довести все до завершення, – це головне в єзуїтському способі діяння» (Генеральна Конгрегація 34, 542). Ми зростаємо в цій духовній готовності через молитву, особливо через споглядальну інтроспекцію. У Духовних Вправах Ігнатій показує певні способи здійснення споглядальної подорожі всередину самих себе. «Вони справді відчиняють дорогу, якою ми можемо щораз глибше входити в таїну спасіння, яка, в свою чергу, живить наше життя як апостолів у світі» (Генеральна Конгрегація 31, 212). 

Як ми підтримуємо постійне відчуття присутності Христа? Медитативна рецитація імені Ісус – це простий метод, вкорінений у християнську духовну спадщину. Він розпочинається з Отцями Пустелі (3-5 ст.), потім переходить на Синай, Гору Афон і до ширших кіл православних церков Греції та Росії. На Заході ця молитва не мала успіху. Можливо тому Ігнатій не згадує її в Духовних Вправах. Але можна припустити, що у житті Ігнатія ця форма споглядальної молитви могла бути vademecum (йди за мною), оскільки він дуже любив ім’я Ісус. Єзуїтам ця проста й ефективна молитва може допомогти жити як товариші Ісуса і як споглядальні в дії. «Дай мені Твою любов і благодать, яких мені достатньо» (ДВ 234). 

Історична еволюція Ісусової молитви 

Ісусова Молитва як християнська форма контемпляції постала в Отців Пустелі, які жили в єгипетській пустелі у 3-5 ст. Можливо, що духовні практики буддійських ченців, які жили в долині Нілу, надихнули їх на цю вправу. Починаючи з 300 року до Хр., у північній частині Нілу жили sanghas (спільноти) буддистів. Ці мудреці практикували суворий аскетизм і глибоку медитацію, і навіть співали ім’я Будди. Вони могли посередньо впливати на молитву повторення імені (Alois Pieris SJ , Love meets Wisdom , New York , 1988, 23-26). 

У духовній боротьбі й повній самотності пустелі Отці Пустелі почали практикувати повторення імені Ісус з благоговінням та відданістю. Вони назвали це monologia: повторення слова Ісус. Ця практика давала їм внутрішню силу й досвід постійної присутності Христа в суворому способі життя. Для Отців Пустелі Ісусова Молитва була не просто вправою, а цілісним способом життя. Вони практикували її не тільки під час годин, відведених для молитви, а постійно – вдень і вночі. Вони жили автентичним аскетизмом та духовною дисципліною, і були доступні тим, які просили в них духовного проводу. 

Ми можемо виокремити три фази у наступній еволюції Ісусової Молитви в Церкві: 

1. Синай (5-12 ст.). Для єремітів (пустельників) і ченців Синаю Ісусова Молитва також була не просто молитовною вправою, а стилем життя. Завдяки їй вони досвідчують глибокий споглядальний спокій (stillness ) серця, який називають hesychia . «Ісихія – це чиста молитва, вільна від образів і понять» (Григорій Нисський). Евагрій Понтійський (345-399) був їхнім найбільшим духовним учителем. Евагрій наполягав, що в медитації слід вийти поза образи і форми, аби осягнути глибокий досвід Бога. Образи й форми можуть допомагати тільки на початковому етапі. Але при глибшому входженні в мовчання (silence ) вони зникають. Тоді виникає відчуття внутрішньої пустки (void ). У цій пустці досвідчуємо присутність Божества. Коли всі образи й форми зникають, залишається тільки ім’я ІСУС. Ми сидимо, зосереджені на внутрішній присутності Христа, повторюючи ім’я ІСУС. Далі свідомість затухає (sinks ), і навіть ім’я Ісус зникає. Ми входимо у глибоке відчуття духовного споглядального мовчання присутності Бога. «Ісихаст – це той, хто живе у спокою, хто шукає Боже Царство в собі і пильно стереже своє серце від поганих думок і відволікань» (Евагрій Понтійський). Іван Ліствичник (580-649) – інший великий мудрець Синаю. У своєму класичному духовному творі Ліствиця він описує, як внутрішня молитва переходить на глибші рівні усвідомлення Бога. Він пропонує ім’я Ісус повторювати в ритмі дихання. Це допомагає зосередженню. «Повторюй ім’я Ісус у ритмі дихання і пізнаєш силу ісихії» (Ліствиця, 27). Симеон Новий Богослов (949-1022) – останній учитель традиції ісихазму. Симеон досвідчив просвічення під час рецитації Ісусової Молитви. Він відчув, що його наповнило світло. Він досвідчив світла, солодкості й сліз. Він мав видіння, як Логос зробив тіло Ісуса світлою формою Божества. Симеонові приписують класичний духовний трактат Метод святої молитви й уважності (PG 120, 701-710).

2. Гора Афон (12-20 ст.). Григорій Синайський (1255-1346) був ченцем на Кіпрі. На Криті він зустрів аскета Арсенія, який втаємничив його в ісихаську традицію Синаю. Провівши кілька років на Синаю, він перебрався на гору Афон і приніс із собою практику Ісусової Молитви. Його вважають учителем святої поміркованості (sobriety , nipsis) , яка стереже серце. Він подав богословські основи містичного життя у термінах енергій – активного прояву й дії прихованого в нас Духа. Духа можна активувати двома способами: побожним життям і постійним повторенням імені Ісус, завдяки чому внутрішня інтуїтивна здатність (faculty , nous ) відчиняється на присутність Бога в серці. У такий спосіб душа живиться божественним ім’ям як їжею. Він також радить дотримуватися одного способу повторення імені. 

Григорій Палама (1296-1360), афонський чернець, був визнаний найбільшим богословом Ісусової Молитви. Він говорив про божественну сутність як про незбагненну таїну й остаточне джерело енергії. З цього божественного джерела еманують божественні енергії, які перемінюють наше життя в божественне життя. Розрізнення між божественною сутністю й божественними енергіями – це основа його теології. Ісусовою Молитвою ми настроюємо себе на потік божественної енергії. Ісусова Молитва вводить нас у енергетичне поле божественного світла. Поступово ми досвідчуємо божественне світло в нас і поза нами. Це участь у божественному світлі, яке огорнуло Ісуса під час Преображення. Св. Павло відчув цей потік божественного світла й описав свій досвід, що «був узятий аж до третього неба» (2 Кор. 12, 2). «Павло побачив усюди безмежне світло. Це було схоже на сонце, набагато яскравіше й більше від всесвіту, і він стояв у його центрі. Це видіння слави, яку ми можемо осягнути інвокацією Імені. Ісусова Молитва вводить світло Преображення в усе наше життя» (Григорій Палама). Це участь у несотвореній енергії Божества. У 1368 його навчання стало офіційним навчанням Візантійської Церкви. Григорія Паламу вважають духовним учителем обожествлення (theosis) людини у Східній Грецькій Церкві. 

Никифор був афонським ченцем 14-го ст. Написав класичну працю Слово про пильність та береження серця. Він пропонує повторювати Ім’я в ритмі дихання, аби полегшити входження ума в серце. «Віддали від себе всі дискурсивні думки й повторюй Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, і змушуй себе замість усіх інших думок завжди волати цією молитвою всередині себе» (PG 147, 965-966). Він вчить, що «ми повинні так згадувати Ісуса Христа, аж поки ім’я Господа не проникне в наше серце, не спуститься до його глибин, не сокрушить дракона і не дасть життя душі. Наше серце повинно ввібрати в себе Господа, а Господь – ввібрати в себе наше серце, і двоє стають одним. Ім’я Ісус, як тільки стає центром нашого життя, гармонійно все поєднує». Він називає це Молитвою Присутності (Prayer of the Presence ). 

Два афонських ченці Каліст та Ігнатій Ксанфопул (14-15 ст.) написали Сотницю – сто афоризмів. Ця книжка – це повний збір правил життя, які подають практичні вказівки для такої форми молитви: схили голову вперед, очі зафіксуй на серці, зосередься на центрі серця й повторяй ім’я Ісус в ритм дихання. Вдихай на словах Ісусе Христе, Сину Божий; видихай на словах помилуй мене. 

Упродовж століть Афон був духовним джерелом і середовищем розвитку Ісусової Молитви. Ченці й духовні шукачі приходили сюди звідусіль, аби навчитися цієї ісихаської форми молитви. Вони потім поширювали її серед слов’янських країн і у Візантії. У багатьох регіонах також прості люди вчилися цієї молитви. 

3. Росія. Близько 1750 деякі афонські ченці принесли Ісусову Молитву в Росію. Макарій, митрополит Коринфу (1731-1805), і Никодим Святогорець (1748-1809) зібрали вчення древніх Отців про Ісусову Молитву й уклали Добротолюбіє (любов добра і краси, 1782). Ця книжка з часом стала класичним підручником теології і практики Ісусової Молитви. Книжки містить афоризми й навчання тридцяти духовних учителів, які в 4-14 ст. навчали про духовне життя в термінах практикування Ісусової Молитви. У кожному афоризмі відчувається сила і глибина містичного досвіду. Відчути в серці єдність із Христом, поглибити усвідомлення Христа – текст веде до цього досвіду. Добротолюбіє було написане грецькою мовою. Але невдовзі його переклали на російську мову, а наступними роками – на багато інших мов. 

Паїсій Величковський (1722-1794) – російських духовний шукач, який деякий час жив на Афоні, а пізніше приніс Добротолюбіє слов’янам. Він навчив цієї молитви простих селян. Феофан Затворник, схимонах Аріон та ігумен Харитон прагнули відкрити простим людям доступ до Ісусової Молитви. Але найбільш відомою є книжка Откровенные рассказы странника духовному своему отцу . Ця мала книжка, написана духовним шукачем у 19 ст. в Росії, завоювала весь світ. Вона яскраво показує, як завдяки Ісусовій Молитві автор осягнув відчуття постійної присутності Бога. 

За останні 50 років Ісусова Молитва широко поширилася в різних частинах вселенської Церкви. За останні 30 років у Європі збільшується число християн, які практикують цю форму молитви. Франц Яліч, угорський єзуїт, заснував у Німеччині центр медитації для пропагування Ісусової Молитви. Тезе у Франції втаємничує молільників у цю форму молитви. Франц Єнс у Швейцарії також є великим шанувальником молитви серця. Багато європейських єзуїтів навчалися в таких центрах і пропагують Ісусову Молитву під час реколекцій і семінарів. 

Але в індійську Церкву вона входить помалу. Хоча Ісусова Молитва належить до спадку Східних Церков, але в Східній Церкві Керали вона не прижилася взагалі. Сьогодні, з розвитком харизматичних рухів, здається мало місця приділяють тиші й спогляданню. Але Ісусова Молитва дуже добре відповідає індійській релігійній душі. Ми маємо древню традицію побожного повторення імені божественного Господа (nama-japa ) в усіх релігіях, народжених в Індії, таких як індуїзм, буддизм, сикхізм і навіть серед індійських ісламських суфі (Vandana , Nama Japa , Prayer of the Name in the Hindu and Christian Traditions , Bombay , Bharateeya Vidyabhaban , 1984). Але останнім часом були спроби ввести цю класичну форму молитви у християнські кола. R . I . C . Foundation видала п’ятитомник Добротолюбія англійською й малаялам мовами. Сестра Роза Пудукадан навчає богопосвячених осіб Ісусової Молитви разом з індійськими мантрами й мелодіями. 

Процес Ісусової молитви 

Ісусова Молитва – це класична форма контемплятивної молитви, а не просто побожна вправа. Не можна зупинятися на афективних міжособистісних стосунках з Ісусом. Мета Ісусової Молитви – не розвиток побожності до Ісуса, а досвід внутрішньої сили й постійної присутності Христа в серці. Отож, це не форма адорації Господа, а спосіб ввійти в стан усвідомлення внутрішньої присутності Господа. 

В Ісусовій Молитві можемо виділити три фази: 

Перша фаза: (Розум – Mind). В атмосфері миру й спокою сидиш тихо, складаючи всі думки й бажання біля стіп божественного Учителя. З побожністю і любов’ю повторюєш ім’я Ісус. Повторюй ім’я в музичному ритмі, який збуджує внутрішню духовну вібрацію. Допоможуть індійські мантри й мелодії з інвокацією, такі як: Yesu OM Yesu .../ OM Yesu Christaya namah.../ OM namo Christaya.../ Sree Yesu, jai Yesu, jai jai, Yesu OM.../. Або просто повторювати ім’я Ісус так, щоб в тілі відчувати резонанс: Yesu…Yesu…Yesu.../ Maranatha, Come Lord Jesus/ Jesus Christ, Son God, have mercy on me.../. (Ісусе… Ісусе… Ісусе…/ Мараната, прийди, Господи Ісусе/ Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене). «Чи ти їси чи п’єш, сидиш чи працюєш, подорожуєш чи робиш щось інше, безперервно повторюй Ісусову Молитву. У такий спосіб ім’я Господа спуститься у глибину серця і серце зможе прийняти Господа, а Господь – серце, і вони стануть єдністю. Не відривай свого серця від Бога, але живи з Ним, аж поки ім’я Господа глибоко вкоріниться в нього і ти перестанеш думати про щось інше» ( Каліст та Ігнатій Ксанфопул). 

Друга фаза : (Психіка – Psyche ). Помалу відбувається процес увнутрішнення. Упродовж якогось часу можемо відчувати нудьгу, сухість і фрустрацію, відчуття, що нічого не змінилося. Багато відволікаючих думок можуть вдаряти як хвилі об берег розуму. Не можна припиняти повторення імені. Відбувається процес очищення розуму. Потрібно пройти цю фазу внутрішнього очищення. Класичні духовні вчителі говорять про дорогу очищення, яка може тривати дні й місяці. На ній ми можемо відчувати холод, сухість, загубленість і безплідність. Це проходження через пустелю внутрішньої посухи і процес очищення від невпорядкованих прив’язань (inordinate attachments ). Це також процес очищення психічної сфери. Через пустелю цього досвіду Святий Дух веде нас до свіжого джерела. З великою довірою віддаємо себе Христові, божественному Вчителеві в серці. Довіряючи внутрішньому керуванню Святого Духа, продовжуємо повторювати ім’я. Ім’я Ісус само по собі є знаряддям очищення, фільтром, який пропускає тільки думки, слова й дії, сумісні з усвідомленням Христа. Зростання імені в серці означає вмирання свого его (ego-self ), з якого походять усі гріхи. Поступово розум заспокоюється й зосереджується на внутрішньому божественному Вчителеві. 

Після початкової фази постійного повторювання спонтанно переходимо до фази, коли повторювання припиняється. Відчуваємо, що ім’я повторюється всередині нас: я не повторюю ім’я, воно повторюється само. Тепер ім’я Ісус повторюється на глибших рівнях психіки. Наша глибина його пам’ятає. Наша чуйність зростає. Відволікаючі слова й образи слабнуть і зникають, а ім’я Ісус триває. Думки й почуття зливаються в силу імені. За допомогою благодаті Святого Духа починаємо досвідчувати в собі божественну присутність. Відчуваємо спокій, мир, радість і силу імені Ісус. 

Третя фаза : (Серце – Heart ). У деякі спокійні моменти благодаті ім’я проникає в найглибші рівні серця. Розум занурюється у глибоку містичну тишу серця (deep mystical silence of the heart ). Ми відчуваємо тільки божественну присутність. Душа стає безмовною, спокійною і чуйною (silent , serene and receptive ). Святий Дух повністю оволодіває людською душею. У цьому досвіді немає ні імені, ні форми Бога. Душа занурюється в глибоку божественну тишу: моя душа зливається з божественним Духом. «Хто ж пристає до Господа, є одним духом» (1 Кор. 6, 17). Це глибокий досвід містичної єдності. Душа вже не відчуває свого існування поза Богом. «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Це усвідомлення процесу обожнення людини, який постійно в нас відбувається. «Людська душа заряджається божественними енергіями» (Григорій Палама). Як залізо в печі палає силою вогню (Оріген), як призма повністю пропускає сонячне світло (Григорій з Назіянзу), як галузки винограду повністю прозорі для життєдайний соків стовбура (Євангеліє від св. Йоана), так душа стає прозорою для божественного світла й життя, сили й присутності. Бог світиться через душу. «Перебувай у побожному повторюванні імені Ісуса Христа, щоб серце ввібрало божественного Господа, а Господь щоб заволодів серцем, і щоб вони стали єдністю» (Йоан Золотоустий, PG. 60, 75). Душа з’єднується з Богом – принаймні на якийсь час. Це споглядальне відчуття насичення божественною присутністю: безмовність в божественній тиші. На цій стадії всі поняття, образи і символи Бога залишаються позаду. Це інтенсивний досвід божественної благодаті. Ми не здобуваємо це власними зусиллями. Все, що ми можемо зробити, – відчинити себе для божественної присутності через Ісусову Молитву. Справжній досвід Бога – це суто дар благодаті.