Мар’яно Баллєстер ТІ
MEDITACION PROFUNDA Y AUTOCONOCIMIENTO
Глибока медитація і самопізнання (ГМС)
переклав о. О. Кривобочок ТІ
В сучасному світі збільшується кількість людей, які намагаються розвивати свій духовний вимір. Вони належать до всіх вікових категорій, до всіх культур і релігій, вони допитливі й наполегливі, хоча часто не належать до визначених конфесій чи релігійних культів. Ця праця, не протиставляючись різним релігійним традиціям, обминає цей аспект, щоби відповісти універсально й широко всім щирим шукачам, ведучи їх, крок за кроком, до найглибшої таємниці власної ідентичності: центру їхнього буття. Автор у систематичний та педагогічний спосіб представляє метод самопізнання через практичні вправи й відповіді людям з різних соціальних середовищ, яких уже понад 35 років зустрічає на своїх курсах. Праця закінчується представленням Глибокої Медитації – практики, доступної кожній людині, для пробудження власної свідомості до фундаментальної дійсності свого існування.
Немає навчання, яке ми можемо вхопити чи проковтнути. Якщо ми не віримо в себе, то несемо свою темряву і блукаємо від дверей до дверей, шукаючи дзен, Дао, таємниці, пробудження, просвічення, учителів, тих, хто нас навчить. Віримо, що все це – остаточний великий квест, і робимо його своєю релігією. Але це як біг навмання. Чим довше біжимо, тим більше віддаляємося. І втомлюємося. Врешті-решт, для чого це потрібно? (Фоян, учитель дзен)
Секрет у тому, щоб бути. (Медитувальник, ГМС)
Пролог
Я з радістю вітаю цю книжку, яка допоможе тим, які вже займалися ГМС, переглянути пройдені етапи, і водночас пропонує тим, які перший раз зустрічаються з медитацією, легкий і повний текст ясного й безпосереднього методу медитації. Я ніколи не зможу виразити всю цінність, яку для мене мала глибока медитація і самопізнання, і яку має тепер. Я хочу тільки розповісти про свій простий досвід, який дозрівав з дня на день упродовж більш ніж десяти років особистої практики і служіння з любов’ю тим, які хотіли навчитися медитації. Лабіринт на підлозі собору в Шартр завжди мене вражав не тільки символічним значенням, але також фігурами, які там представлені. Дві з них мені й досі здаються неперевершеними: квітуча троянда, що представляє центр, раз на рік освітлений полуденним промінням першого дня весни, і схема лабіринту, який більше, ніж інші лабіринти, змушує тебе почати йти знову від перешкоди з дедалі більш широким і круговим маршрутом, так що перешкода здається тобі перервою, а не справжньою перешкодою: ти далі продовжуєш бути на шляху. Що більше – ти ніколи не зійдеш зі шляху. Отже, лабіринт представляє собою не лише мандрівку по світі людини всіх часів, кочівника, мандрівника, позбавленого адекватної орієнтації, а отже, схильного до помилок, а представляє також душу прочанина, який розвивається, і, зростаючи, не піднімається як очерет, а розкривається як квітка, проростає довкола свого центру – пелюстка за пелюсткою, етап за етапом, аж поки не наповниться світлом і відновлюється, повністю віддавши себе світлу. Ми не народжуємося мандрівниками чи прочанами. Ми стаємо ними в процесі нашого життя. Мандрівник не знає, куди йде, не має напрямку, губиться на тисячах стежках у безглуздому поневірянні, і часто не знає, що з собою взяти, бере непотрібні й часом шкідливі речі, згинається під їхньою вагою й часто падає; натомість прочанин усвідомлює, хоча би інтуїтивно, куди йди. В подорож він бере тільки найнеобхідніше, і його вибір ніколи не є остаточним: кожного дня, кожної години, кожну мить він задається питанням – чого насправді потребує. Отож, якщо треба щось залишити, то він залишає, з довірою віддаючи себе таким, яким він є, вірі, яка ним рухає. Прочанин, ким би він не був, повинен долати перешкоди, і, безумовно, завжди отримує допомогу. Правда полягає в тому, що помічників багато і більшість із них невидимі й незнані, інші матеріалізуються і беруть тебе за руку. ГМС і її творець, Мар’яно Баллєстер, єзуїт і автор цієї книжки – це помічники людини різних культур, вір, народностей, рас, тобто людини такої, якою вона є. Зі свого досвіду можу сказати, що під час першої зустрічі з ГМС я відчула, як мене наповнив глибокий спокій, якого раніше ніколи не досвідчувала. Це був не тільки спокій, це була гармонія, радість, потік любові, водночас я усвідомлювала, що «це моє місце»; все йшло добре, вузли розв’язувалися самі по собі, ніхто від мене нічого не вимагав, усе було в моїх руках, я була вільною у прийнятті рішень. Перша автентична впевненість мені говорила, що перебуваю і переживаю щось «поза межами» звичайного, з одного боку, поза межами самовдоволення і повчань, з другого боку, поза межами лячного й невпевненого сприйняття. Я почувалася як канал між знаряддям, яке звільнялося від особистих рис особовості, і серцем усіх нас, єдиною відкритою посудиною, готовою переповнитися і випромінювати… Я записалася на наступний курс, і незабаром мені відкрилося те, що я знала завжди: я була на дорозі й зустріла одного з моїх супутників. Я відчула себе частиною дивовижного світу, створеного з кіл світла, які концентрично рухалися до однієї точки. Кожний центр кіл світився; там був хтось, хто підтримував частини, спрямовуючи їх до центру центрів, усіх до ОДНОГО в сяєві й звучанні. Знаю, що знайдеться хтось, хто посміхнеться, читаючи ці слова. Але можу запевнити, що це тільки досвід, і цей досвід озвучую, щоби можна було хоч трошки побачити дари невидимого світу, в який всі ми віримо. І ГМС – це дорога до Аболюту… і, безсумнівно, водночас – простий метод приготування. Багато людей приходять на курси, бо потребують допомоги: вони живуть у постійному дискомфорті, коріння якого сягає психічної сфери й живиться психікою, яка страждає. З подальшого тексту стане зрозуміло, що ГМС, яка збагачена також науковими внесками інших методів та дисциплін, пропонує нове розуміння і нові практики, але які колись використовувалися як на Заході, так і на Сході, пропонує виважений метод, відповідний для людей будь-якого віку, релігії та культури, для людини такої, якою вона є – з тілом, душею і духом. Метод розвивається у різні етапи, майстерно показані на сторінках цієї книжки. Перерви очищення готують ясне й прозоре усвідомлення того, ким ми є, звідки виходимо і куди йдемо, тобто усвідомлення, яке хоче центр об’єднати з центрами, своє «я» з маленькими я, мінливе з Одним немінливим. Цей метод позарелігійний і не має нічого спільного з синкретизмом ОДИН є ОДИН. Способи передачі й практикування цього методу різноманітні, можуть не узгіднюватися між собою і їх не слід плутати один з одним. Один є Один: для євреїв є «тим, хто є»; для мусульман «немає нікого іншого окрім Аллаха»; для індуїстів є «тим, хто розуміє все, але його ніхто не розуміє»; для нас, християн, «у ньому живемо, рухаємося та існуємо», в той час «все тече» для Геракліта і для таоїзму. Я хотіла би закінчити моє свідчення одним застереженням. Іти цим шляхом є благодаттю, і метод може виглядати легким для засвоєння і поширення, але насправді так не є. Поясню це з допомогою притчі. Одного разу Мартіна, яка нещодавно вийшла заміж, попросила в Люсії, своєї свекрухи, рецепт грушевого пирога, який зробив їй велику репутацію і який також мав смак, якого ніколи раніше не відчувала. Люсія дала рецепт, детально описавши співвідношення, якість інгредієнтів і час приготування; усе це написала на листку паперу, описавши етапи приготування, форма для випічки пирога має бути круглою, і, як добра свекруха, мала свої очікування. Мартіна запросила на гостину всю родину; купила груші, але не було сорту espadonas, то купила замість неї деканку. Яйця, муку і цукор вже мала. Зробила тісто з меншим вмістом цукру (знаємо, що цукор шкідливий), додала кориці (якщо вона чудово підходить до медівника... то підійде і до груш...), і замість п’яти груш поклала сім, вірна прислів’ю: «Краще дати більше, щоб не забракло». Не мала круглої форми, помістила все в квадратну – яка різниця? А випічка? Готувала приблизно 40-45 хвилин при середній температурі! Витягнула з духовки, подала… і несподіванка: це було солодке з грушки, але це було не «те солодке», воно не мало особливого смаку, і було відразу ясно, що це солодке, таке як тисячі інших, які продаються у всьому світі. Практикуючи цей метод і пропонуючи його іншим, після прочитання цієї книжки, ми повинні бути покірними – нічого не додавати до нього і нічого з нього не усувати; ми пропонуємо коровай – досконалий і добрий. Отож, не змінюймо його в щось інше, нічого до нього не додаваймо, не модифікуймо – навіть з наміром покращити його. Бо іноді хтось просить полегшень, пояснень чи повторень, щоб постійно себе чимось підтримувати, але якщо підтримуватиме себе так, то не зростатиме. Ніхто не може йти замість нас, ніхто не може дати іншому розуміння, що маленьке полум’я відображає світло, що дух відображає Дух. Є тільки одна порада: практикуй без очікувань і без зневіри. Насамкінець, якщо тобі здається, що можеш втратити рівновагу, то зверни увагу на те, що знаряддя тим ефективніше, чим порожніше. Лише в порожнечі є резонанс, і, відкриваючись невидимому, людина росте і допомагає рости іншим, відкриваючи пелюстку за пелюсткою, паузу за паузою, проходячи крізь лабіринт життя, відроджуючись і оновлюючись у центрі світла. Анна Льорізьо
І. ПОДОРОЖ ЛЮДИНИ
IV. ОСНОВНІ ПЕРЕКОНАННЯ VI. ДІАЛОГ ЗІ СВОЇМ МАЛЕНЬКИМ Я X. ДІАЛОГ З ВНУТРІШНЬОЮ ДИТИНОЮ XI. ЗУСТРІЧ ІЗ ЧАРІВНОЮ ДИТИНОЮ
XVI. ЩОДЕННИК САМОПІЗНАННЯ XVII. ПРОГРАМА ГМС
| |