XI. ЗУСТРІЧ ІЗ ЧАРІВНОЮ ДИТИНОЮ  

Потрібно пробувати. Можу лише сказати, що коло замкнулося, протилежності зійшлися й мені видається дивним, що я не пізнав цього раніше, хоча так близько був до цієї дійсності й правди. Чи раніше я жив як дитина й відчував як дитина? 

ВІДРОДЖЕННЯ PUER AETERNUS ( вічного хлопчика)

До цього часу ми намагалися лікувати й оздоровлювати можливі приховані токсичні хвороби нашого дитинства та підліткового віку. Зустріч з внутрішньою дитиною, особливо з тим аспектом дитинства, який ми переживали як зранена дитина, буде важливим кроком до цієї мети. Але дитинство – це не тільки період життя з негативними наслідками. Дитинство має в собі цінну мудрість і приховані скарби, які ми більш-менш усвідомлюємо. Вивчення свого дитинства може привести до досвіду, який одна медитувальниця висловила так: «Я відкрила в своєму дитинстві чудові речі, які пережила з великими емоціями та радістю, і негативні речі, з яких звільнилася». 

Великі педагоги і психологи вчать, що внутрішня дитина за своєю сутність – це один із життєвих елементів, найбільш наближених до центру Буття, до Господаря дому. Рамана Махарші на цю тему висловлює дуже глибоку й загадкову думку: «Той, хто знаходить дорогу до ядра свого «я», де беруть початок усі рівні «я» і всі сфери всесвіту, і ставить запитання: «Звідки я?», той знаходить дорогу і повертається до свого первісного джерела, народжується і відроджується. Знай, що той, хто народжується у такий спосіб, мудріший від усіх мудреців, бо перебуває в постійному процесі відродження кожну мить свого життя» [1]. І тому, займаючись суттєвим процесом самопізнання на дорозі ГМС, важливо брати до уваги обставини, які допоможуть прийняти цінний дар відродження, поєднаний, як побачимо, з позитивними аспектами нашої внутрішньої дитини. 

Спонука відчинятися, рости, розвиватися, відкривати з цікавістю – чим є життя, радіти, танцювати й творити в цій великій події – для дитини це так природно і спонтанно, як для квітів – рости й відкриватися до сонця. К. Г. Юнг у відомому есе про архетип дитини пише, що образ внутрішньої дитини представляє найсильніший і незворотній імпульс всієї людської істоти, тобто імпульс до самореалізації. У своїх мемуарах Юнг також майстерно висловлює ту саму думку: «Характерною рисою дитинства є те, що завдяки своїй наївності та несвідомості воно представляє образ самого себе та інтегральну людину в своїй автентичній індивідуальності краще, ніж доросле життя. Тому ніби примітивне бачення дитини пробуджує в дорослої та цивілізованої людини ностальгію не заспокоєних бажань та потреб, які відповідають витісненим частинам особистості (через особисту адаптацію), які шкодили інтегральності людини» [2]. 

Отож, внутрішня дитина – це архетип нашого сяючого потенційного розвитку. Достатньо поспостерігати за дитиною, поглинутою якоюсь грою, або перемішуванням кольорів при малюванні, або коли вона сміється з чогось, що їй подобається, щоби вловити та відчути цей таємничий та божественний потенціал. 

Якщо ця динаміка відкритості до життя і радісне зростання розвивалися тільки частково або розвиток перервався, то всередині нас не буде справжньої дитини, потік справжнього життя не буде повним, і тому потрібне відродження, щоби прийняти всю благодать дитинства. 

ЗЕРНА ТА КОЛОСКИ ПШЕНИЦІ 

Важливий аспект вивчення глав свого життя – переживати їхню присутність тепер. Ці глави не «були», вони «є», існують тут і тепер всередині нас. Ми йдемо в минуле не для того, щоби там залишитися, а щоби взяти звідти не прожиту і не зінтегровану в цілість нашого дому частину. 

Іра Прогофф описує гучну подію, яка сталася у XIX ст. і яка символічно пояснює нашу працю по відновленню і відродженню [3]. Група археологів у Єгипті в одній гробниці знайшла стародавній посуд. В одній вазі ще були цілі зерна пшениці. З цікавості один із археологів посадив ці зерна і поливав їх… і диво: з землі проросли маленькі колоски, які тисячі років перебували в стані спокою. 

Цей факт допоможе нам графічно зобразити останню фазу очищення в методі ГМС. Всередині нас присутнє щось незавершене й приховане, яке тепер починає проявлятися і рости. Древні зерна можуть проростати й рости тепер. І тому пропоную вам вправу для відновлення нашого виміру радості й гри. Гра покаже нам мудрість відкриватися на життя не в значенні змагання і завоювання, а в значенні танців та веселощів, які є природою справжньої гри. 

ГРА 

Чи ви насправді спостерігали за дітьми, поглинутими грою? Побачите, як вони суперничають, танцюють, гніваються, плачуть; граються у театрі життя, але граються, бо добре проводять час. Плачуть голосно, кричать від гніву неначе божевільні. Придивіться, як вони граються в індійців і захищають свою територію, як граються у чарівників чи грають у футбол… Коли граються по-справжньому, то роблять це в стані розслабленої другої свідомості, тобто не ототожнюються повністю з ходом гри, але насолоджуючись теперішнім моментом. Отож, ми актори і глядачі водночас, тішимося як справжній актор, який грає роль принца чи жебрака, але не забуваємо про виставу і дивимося її, не забуваючи про самих себе. Дитина у грі робить це так: грається, щоб наслідувати й переживати життя дорослих на своїй шкірі й радіти цим, але не ідентифікуючись повністю зі своєю роллю, і тому отримує задоволення від ролі лікаря, домогосподарки, воїна, космонавта, коли робить шопінг, полює на тигра, страждає від нещасного випадку чи літає як супермен. Дорослі, навпаки, не граються. Вони купують, забуваючи про те, ким вони є, ідентифікуються зі своїм маленьким «я» економічним, напружені й нервові, бо мусять вибрати щось за добру ціну й не дати себе обдурити. Дорослі ототожнюються з персонажем лікаря, солдата, домогосподарки… і залишаються там ув’язненими, блокуючи увесь творчий і радісний потенціал, який вивільняється у грі, а відчиняють двері для багатьох неврозів, типових для дорослих людей, які не знають, ким вони є. 

НАРОДЖЕННЯ МАЛЕНЬКОГО ГЕРМЕСА 

В грецькій міфології є древня розповідь, яка допоможе нам поглибити вимір людської гри та відчути її за допомогою вправи, яку запропоную вам в кінці цього розділу. Це народження маленького Гермеса (в римській міфології відомого як Меркурій). Він народився від Зевса і Майї – лісової німфи, яка жила в лісі. Майя, намагаючись захистити маленького Гермеса від Гери (римської Юнони), дружини Зевса, сховала дитину в печері – своєрідному другому лоні. Тим часом Зевс забув про свого нового сина і повернувся на Олімп до своєї великої божественної родини. 

Майя, дух природи, опікувалася своїм сином. Він мав непосидючий характер. Вже в перший день після народження він втік із печери, зробив гарну ліру з панцира черепахи і вкрав стадо у свого брата Аполлона. Розлючений Аполлон привів Гермеса на суд до Зевса. Коли Гермес вислухав усі звинувачення великого Зевса, то своєю відповіддю здивував увесь божественний двір: «Як я міг зробити те, в чому мене звинувачують, якщо я народився тільки вчора?» І при цьому підморгнув своєму батькові Зевсові. Побачивши це, весь Олімп, разом із Зевсом, розреготався. Міф закінчується наказом Зевса, щоб брати помирилися. Гермес подарував свою ліру Аполлонові, який згодом став великим композитором. Натомість Гермес став відомим провідником душ і посланцем богів. 

А тепер побачимо, що ця історія має цікаві спільні елементи з універсальними міфами та співзвучна з відродженням нашого «вічного хлопчика» або божественної дитини. 

• Магія: Маленький Гермес народжується в магічному середовищі. Подібно до того, як дитина, яку ми зустріли в попередніх вправах, може бути зраненою і озлобленою через токсичність матеріального й світського середовища, так чарівно-божественна дитина є плодом єдності чи симбіозу психе (Майя) і духа (Зевс, Господар). Якщо ми в собі це відкриваємо, то починаємо відчувати всередині чудесне, незбагненне джерело буття, то це щось несподіване і надзвичайне, подібне до нового народження. Це виглядатиме тим більш дивовижним і контрастнішим, чим більш обмеженим, пригнічуючим і пуританським буде середовище, в якому ми живемо. Це виглядає так, ніби маленький Джоні з нашої токсичної історії раптом усвідомив, що він ельф. 

• Випробовування: Зіпсуте середовище, в якому народжується внутрішня дитина, – це, очевидно, велика перешкода для нормального росту і здорового розвитку. В нашому міфі Гера і Аполлон представляють культуру з установленими й застиглими правилами й нормами, які не можна порушувати. Гера і Аполлон представляють, як вороги маленького Гермеса, наші структури, тюрми бюрократії, повсякденні рутинні склеротичні справи. Все це загрожує, часом дуже сильно, прихованим прагненням, найшляхетнішим ідеалам і творчості чарівної дитини. 

• Приховування: І тому дуже часто, вже з перших років дитинства, провокується приховування автентичної та здорової чарівної дитини, яка живе в своїй печері й таємному прихистку, позбавлена захисту й турботи батька. Але її в її чарівному житті таємно живлять і підтримують «сили природи», представлені німфою Майєю. Завдяки цій таємній підтримці наша чарівна дитина створює власний світ – зі своєрідною красою й чарівністю, фантазіями й творчістю, і так виживає у своїй таємній схованці. Маленька Софія, створена Ґордером, має в своєму саду схованку, яка багато в чому подібна до цього таємного й чарівного світу дитинства [4]. 

• Сила: Парадоксально, але, незважаючи на ці небезпеки й загрози, чарівна дитина має надзвичайну і майже божественну силу (врешті-решт є сином Зевса!). Завдяки цій силі маленький Гермес робить ліру і загрожує встановленому порядку, викрадаючи стадо у свого брата. Зустріч цих двох сил – божественної та земної (токсичність) – іноді спричинює внутрішній конфлікт і справжню війну. З одного боку, зовнішній вплив, постійні й наполегливі правила культури, в якій живемо, з другого боку, божественний та творчий імпульс зверху, який все трансформує в радість життя. Не хочу сказати, що суспільний порядок і культура – це токсичне зло. Суспільство і культура стають негативними тоді, коли входять на найздоровішу і найінтимнішу територію людини, щоби рішуче закарбувати в ній бачення обмеженого існування, яке негармонічне й позбавлене духовного й чарівного виміру. 

• Гра: Закінчення нашого оповідання описане символом божественної гри. Маленький Гермес приніс сміх, музику та розваги у світ Олімпу й у земний світ. Пізніше він став мостом і каналом комунікації між землею і небом. Відкриття і відновлення повноцінної та здорової внутрішньої дитини може, безсумнівно, насправді щось в нас змінити, впустити в нас щось духовне, що походить від сміху Олімпу, від радості й творчого духовного танцю, який ми дуже часто ховаємо і забуваємо про нього.  

ВПРАВА 1 

Зустріч з чарівною дитиною 

• Повне обнуління і можливість контакту з внутрішнім місцем релаксації. 

• Уяви перед собою двері. Дивлячись на двері, намагайся згадати все, що в твоєму дитинстві було чарівним. Відчуй присутність своєї чарівної дитини, історію її винаходів і магічних секретів… Як ці спогади приходять до тебе? Що еманує з чарівної дитини і з цих споминів? Намагайся переживати атмосферу, в якій це відбувається. 

• Коли відчуєш, що ти готовий, то відчини двері, щоб зустрітися з чарівною дитиною й поговорити з нею. Запитай, коли вона сховалася і зникла з твого життя? Чому? Які створила захисні механізми, щоби захистити те, що залишилося в твоєму маленькому внутрішньому домі? 

• Потім разом згадайте деякі найкрасивіші та емоційні моменти вашого магічного й поетичного минулого: святкування Різдва, Бефану [5], Новий Рік, канікули, потаємні й чарівні природні місця, чарівних друзів… 

• Потім попроси її допомогти тобі бути креативнішим у щоденному житті. Насамкінець подякуй їй за зустріч і попроси внутрішнього Вчителя благословити вас.  

ВПРАВА 2 

Благословення гри  

Секрет гри полягає в не ідентифікації. Ми граємо, коли діємо, не ототожнюючи себе з тим, що робимо, і не стаючи невільниками того, що робимо. 

Дитина грається в лікаря, у війну, у продавця чи покупця, пілота чи індійця… але не ідентифікується повністю з тим, що робить. Вона актор і глядач водночас. Грати в гру життя означає танцювати з ним, але не ідентифікуючись надмірно з дією; мати більшу гнучкість, творчість і споглядальний змисл. Ця вправа допоможе твоїй свідомості поступово зростати й ставати радіснішою, вчитися переживати життя як свято. 

• Повне обнуління і можливість контакту з внутрішнім місцем релаксації. 

• Уяви перед собою двері. Дивлячись на них, згадуй про всі свої дитячі прагнення гратися і розважатися. Відчуй грайливу дитину, особливу атмосферу, друзів, місця, де ви гралися, історію ваших винаходів та ігор… Як ці спогади приходять до тебе? Що вони випромінюють? 

• Коли відчуєш, що ти готовий, то відчини двері й увійди на сцену гри твого дитинства. Зустрінься зі своєю внутрішньою дитиною в розпалі гри. Спостерігай, як ти наповнений радістю гри, спостерігай за тим, що діється всередині тебе, як функціонує твоя свідомість, представляй собі, спостерігай і насолоджуйся своєю роллю у грі. 

• Запитай у своєї внутрішньої дитини: які твої улюблені ігри й чому? Чи ти зможеш поговорити з нею про те, як важливі моменти життя трансформувати у гру? 

• Попроси її допомогти тобі ввести благодать гри в життя. Поговори з нею про свої труднощі й можливості гри в даний момент. Поговори про можливу програму гри. 

• Попроси в неї поради, як тобі бути креативнішим і радіснішим у щоденному житті. Насамкінець подякуй їй за зустріч і попроси внутрішнього Вчителя благословити вас.  

Запитання 

1. Щоразу, ввійшовши в контакт зі своєю внутрішньою дівчинкою, коли медитую, то бачу своє дитяче фото, яке маю вдома. Мене виховували дуже суворо, без емоційних зв’язків, але розумію, чому; що більше, я з цього задоволена, бо змогла збудувати добрі стосунки з мамою. Але навіть коли сильно відчуваю внутрішню дитину, то не можу виразити те, що би хотіла (незважаючи на те, що розумію значення ніжності, бо ми з моєю дочкою даруємо одна одній поцілунки, обійми, пестощі). 

У твоїй внутрішній дівчинці є якийсь токсичний осад, мабуть спричинений суворим вихованням. Вона не відчуває ніжності й має блокади, щоб виражати свої почуття і дитячий магічний світ. Ця вправа зустрічі з чарівною дитиною і з грайливою дитиною буде корисна для тебе, і якщо вона сама не хоче бавитися, то запроси її побавитися з тобою. 

2. Чи внутрішня дитина і несвідоме – це різні назви одного й того самого? 

Внутрішня дитина – це символічний спосіб представлення чогось, що живе в нас. Несвідоме – це науковий термін психології глибини. Можна сказати, що багатий творчий потенціал дитинства, який ще прихований, перебуває в нашому несвідомому або «внизу» – якщо хочеш так вживати терміни нашої антропологічної притчі про дім, маленьких «я» тощо. Цей потенціал можна усвідомити й гармонічно інтегрувати з нашим єством. Це є метою самопізнання та інтеграції, яку ГМС хоче осягнути на підготовчому етапі до останньої фази – контакту з центром Буття, з Господарем дому. 

3. Я розмовляв з дитиною. Мала 15 років. Кількома словами вона попросила мене зробити декілька конкретних справ. Я пообіцяв їй, що зробимо, і заспокоїв її. Тепер запитую: як можу сповнити свою обіцянку, беручи до уваги, що мені для цього бракує речей і «грошей»? 

Твій підліток творчий, для його віку характерно бажання робити щось енергійно і з ентузіазмом. Ти повинен його слухати, але як дорослий, не знижуючись до його віку, бо зайдеш у глухий кут. Про грошові проблеми ти мусиш розмовляти з ним без фальшивих обіцянок, ясно – як дорослий товариш. Справжня зустріч та інтеграція з твоїм творчим підлітком має відбуватися у атмосфері правди, щирої любові й бажанням дарувати все, що можеш запропонувати йому як дорослий: свій розум, досвід молодості й невдавану зацікавленість говорити з ним про проблеми та їх вирішення. Ви двоє повинні бути дуже щирими й чесними, але, понад усе, друзями. У такий спосіб, не перестаючи бути дорослим, ти збагачуватимешся і доповнюватимешся креативністю і молодою енергією внутрішнього підлітка. 

4. Досвід з листами був дуже сильний. Під час зустрічі я відчував страх і недовіру. Зустріч пройшла добре, але не так інтенсивно, як з листами. Чи це щось означає? 

Твій страх і недовіра перешкоджали ближчим і глибшим стосункам. Але вправу завжди потрібно повторяти з більшим спокоєм і довірою. Якщо ваше листування було інтенсивним, то і зустрічі можна поглиблювати. 

5. У діалозі з внутрішньою дівчинкою я згадала свої перші проблеми й увійшла туди, але не зустріла там пустотливої і радісної дівчинки. Чи я погано зрозуміла вправу? 

Ти знайшла ту частину самої себе, яку хотіла знайти! 

6. Відчинивши двері дому, я знайшов радісну дитину, яка хоче бавитися. Водночас я помітив свої відчуття підлітка, замкнутого в собі. Я хотів би знати, кому з них я потрібний більше. І хто з них потрібний мені? 

Ти сам повинен у це вчуватися, щоби зрозуміти й відповісти на своє запитання. Раджу тобі не витрачати багато часу, роздумуючи над тим, кому з них ти потрібний більше; передовсім шукай внутрішнього відчуття, тобто щоб відчути відповідь, а не думати про неї. Також ясно, що ти відчуваєш, що ці дві частини тебе самого потрібно інтегрувати, тобто прийняти, слухати їх, зрозуміти й інтегрувати. Отож, спочатку медитації з дитиною, а потім – з підлітком. 

7. Внутрішня дитина рішуче мене відкинула, незважаючи на моє щире прагнення зустрітися з нею. Навіть під час візуалізації дому вона трималася здалеку, мовчала. У листі вона негативно поставилася до нашої зустрічі, написавши: «залиши мене в спокою». Чи мені наполягати? 

Твій досвід не випадково повторюють медитувальники на вступному курсі ГМС. Це ознака елементу твого ще не прийнятого і не інтегрованого єства. Насправді ця дитина вже на першій зустрічі робить тобі послугу, проявляючи те, що вона відчуває насправді, і користується нагодою, щоб виразити своє розчарування. Це дуже добре, бо мовчазна й витиснута частина тебе самого тепер входить з тобою в контакт. Справжня інтеграція розпочнеться тоді, коли дитина вільно з тобою розмовлятиме, а ти відчуватимеш її як товариша. Повторюй вправу, поки не отримаєш результат без напруження і насильства. У такий спосіб кожна наступна зустріч буде щораз кращою і більш дружньою.