ДУХОВНІСТЬ - ПСИХОФІЗИЧНА ПРОЗОРІСТЬ Part 7

Через місяць в мені змінилося відчуття радості й миру, і це також помітно впливає на мої стосунки з іншими людьми: нульова зустріч (encuentro a cero) з моєю «внутрішньою дитиною» була фундаментальним кроком вперед.

Попередня вправа, можливо, дала нам можливість відкрити у собі аспекти, поховані в глибинах нашого забутого дитинства. Питання, які зазвичай виникають у медитувальників, які входять у контакт зі своїм дитинством за допомогою запропонованих вправ, можна підсумувати так: «Де це життя, яке я втратив, коли жив?» або «Чи я можу відновити справжню любов, якої не зазнав у дитинстві?»

Аліса Міллєр, швейцарська психологиня [1], відома з досліджень жорстокого поводження з дітьми, на цю тему написала книжку The Drama of the Gifted Child (Драма обдарованої дитини): «Якщо особа здатна відчувати, що в дитинстві її ніколи не «любили» такою, якою вона була, а тільки за її здобутки, успіхи й позитивні якості, і що її дитинство принесли в жертву такій «любові», то вона буде глибоко вражена, і якогось дня захоче покласти край такому виду «любові». І тоді вона відкриватиме в собі потребу жити згідно зі «справжнім я» і вже не відчуватиме примусу здобувати любов, яка, по суті, не зможе її задовольнити, бо призначена для «фальшивого я», якого вона почала позбуватися» [2].

Жан Ваньє, фундатор спільнот «Ковчег», говорить, що коли його запросили до школи, то був здивований, побачивши над входом великий напис, який учні бачили щодня: «Не виділятися є злочином». Жахлива токсичність, написана невблаганним рефреном у серцях хлопців: «Якщо не виділятимуся, то буду злочинцем!»

Досвід дитячих глав життя для багатьох був затьмарений і зіпсутий болем постійного тиску долати себе згідно зі злощасним перфекціонізмом. Мало людей мали можливість радіти автентичним вихованням, дитячою атмосферою, наповненою справжньою любов’ю, вільним дитинством, відкритим на творчість, на забави і радість життя.

ГМС, мета якої – порядок і мир у внутрішньому домі, пропонує медитувальникам можливість зцілити рани внутрішньої дитини, цієї молодої і життєвої частини кожної людини, яка ще перебуває в нас, хоча, можливо, досі не звільнена й травмована, і тому, ймовірно, придушена. Зцілення цих ран звільняє та відновлює чудові енергії, які також є даром сили й творчості у щоденному житті дорослої людини.

Мета запропонованих нижче вправ – полегшити зустріч з внутрішньою дитиною, створюючи невимушену та дружню атмосферу, щоб вона могла почуватися вільною і розмовляти з тобою. І тому перші кроки присвячені створенню атмосфери взаємної довіри й прийняття, після чого можна буде робити вправи для властивої й справжньої зустрічі. Це свідчення учасника курсу, присвяченого зустрічі з внутрішньою дитиною: «Я вдома, в своєму будинку, мені років з десять. Входжу, ходжу по будинку звичайно, впізнаю усе, бачу когось, але не можу пригадати, хто це. Починаю шукати маленького Альдо. Шукаю його в кімнатах. Не знаходжу. Виходжу на балкон, він стоїть там, притулившись до вазона з геранню на порозі тераси. Плаче, у розпачу. Хоче померти, просить Бога, щоб послав йому смерть. Я перебуваю позаду. Затримуюся і дивлюся на нього. Раптом згадую, що все це – правда. Чому він хоче померти?

Відчуваю у ньому безмежний сум, він самотній.

Я неймовірно люблю його. Кличу його, він повертається і виглядає здивованим. Він дивиться на мене широко розплющеними очима! Через мить він у мене на руках. Я ніколи нікого так не любив, і знаю, що він також; знаю, що пізніше прийдуть мої діти, але він особливий. Я даю йому лист, написаний йому, а він, усміхаючись, дістає з кишені штанів свій лист, ми сміємося. Ми уклали таємну угоду: «Альдо, говорю йому, біжи, грайся. Тримай, ось твоя рушниця!» І сама та, яку він любив найбільше. Він сміється і вибігає.

Я повертаюся в будинок і за шторами когось бачу, здороваюся з ним як із старим товаришем. Не бачу його, не знаю, хто це. Говорю до нього: «Дякую». Він відповідає: «Нема за що!».

Я виходжу з будинку і тут сідаю. Знайшовши маленького Альдо, я відчув спокій і безпеку, які рідко відчував. У мене ностальгія за ним» [3].

Для полегшення справжньої зустрічі та діалогу з нашою внутрішньою дитиною вправа розділена на три частини: перші дві частини присвячені щирому обміну листами між «я дитина» і «я теперішній». Остання частина найважча і присвячена візуалізації і сенсибілізації повідомлень, якими попередньо обмінювалися в листах. Після кожної частина має бути перерва або виконувати вправи в різні пори дня. Останній крок, присвячений властивій і справжній зустрічі, не повинен перевищувати півгодини, включно з повним обнуленням; безсумнівно, що недовершені зустрічі можна повторювати і, якщо не таке бажання, поглиблювати для кращого пізнання внутрішньої дитини.

ПЕРША ЧАСТИНА: ЛИСТ ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ ДО ДИТИНИ

• Сядь у позу, яка найбільше сприяє поставі спокою й погідності духа, розслабся до першого або другого рівня розслаблення (не робити повний спуск). Тримай перед собою щоденник, відкритий на «Секції діалогів» [4] або приготуй якийсь листок і ручку, щоби писати.

• Зосередь увагу на собі самому в тому віці життя, до якого звертаєшся. Якщо маєш своє фото з цих часів, то воно може допомогти відновити спомини з цих часів. Спробуй відчути свою внутрішню дитину перед собою, вона сидить біля тебе зі своєю маленькою історією, радощами, смутками й ілюзіями…

• Якщо відчуваєш свою внутрішню дитину близько, то напиши їй листа. У ньому спонтанно виражай все своє бажання зустріти її, любити, допомагати їй у її проблемах… усе, що ти відчував, коли наближався до свого конкретного життя цього періоду у вибраній главі життя. Передовсім ти повинен виразити свою любов, якої, як відчуваєш, вона прагне.

• Виливай свої почуття без роздумів і зусиль. Написавши листа, перебувай у мовчанні й спокою якийсь час.

[1] Аліса Міллєр (Alice Miller) народилася в Польщі (1923), виростала у Швейцарії, де навчалася і отримала докторати з філософії, психології та соціології у Базилеї в 1953.

[2] Citado por J. Abrams, en AA.W, Recuperar el Niño interior, edición de J. Abrams, Kairós, Barcelona 2001, p. 17.

[3] Cosí medita la gente, pp. 82-83.

[4] Див. главу 16.

ДРУГА ЧАСТИНА: ЛИСТ ДИТИНИ ДО ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ

• Через достатній проміжок часу або в іншу пору дня повтори перший пункт попередньої вправи, присвячений розслабленню.

• Потім попробуй відчути в собі внутрішню дитину й написати відповідь на попередній лист. Лист дитини до дорослої людини слід писати лівою [1] рукою, він буде коротшим і простішим, написаним без роздумів, а з покірністю й почуттями дитини.

[1] Ліва рука пов’язана з правою півкулею мозку, яка зберігає найбільш ранішні та архаїчні спомини, образи, події тощо. Очевидно, що в лівші все навпаки.

РЕТЯ ЧАСТИНА: ЗУСТРІЧ

• Постарайся, щоб місце для медитації було захищене від зовнішніх збудників, які можуть перешкоджати медитативному досвіду: шуми, інтенсивне світло тощо. Розслабся до повного обнулення.

• Якщо бажаєш, то можеш попросити в свого внутрішнього Вчителя благодать справжньої зустрічі дружби і примирення зі своєю внутрішньою дитиною.

• Тепер візуалізуй двері – конкретно і реалістично. Поволі трансформуй їх у двері твого дитинства. Намагайся побачити всі деталі: розмір, колір тощо. Споглядай почуття і відчуття, які при цьому в тебе виникають.

• Тепер актом волі й бажання відчини двері навстіж і ввійди до свого дому. Проходячись по дому, піддайся всім деталям та почуттям, які спонтанно виникають у різних місцях дому твого дитинства. Це можуть бути візуальні, слухові, нюхові й відчуття, які важко описати, почуття…

• Тепер зайди до кімнати, в якій ти бавився і спав. Спочатку затримайся біля дверей. Збуди в собі прагнення зустрітися зі своєю внутрішньою дитиною, з якою ти обмінявся листами. Тепер натисни на клямку дверей і увійди до кімнати.

• Коли ти увійшов, то повністю дозволь твоєму управителеві спостерігати за всім, що відбувається. Можливо, що бачиш там маленьку дитину, яка відчуває себе старшою, або твоя свідомість переміщується в маленьку дитину, з якою ти ідентифікуєшся, яка бачить, як відчиняються двері й входиш ти, доросла людина.

• Мета цієї вправи – зустріч і поглиблення розуміння змісту, послань, якими ви обмінялися. Нехай доросла людина покаже дитині те, що їй раніше написала, або нехай дитина заговорить до дорослої людини. Ви розмовлятимете й перебиватимете одне одного з емоціями. У всякому разі, дозволь проявлятися усім відчуттям, почуттям і картинам, які випливають на поверхню, не відкидай ніщо, що хоче проявитися у такий важливий момент.

• Вправа закінчується дружбою і обіцянками продовжувати зустрічі й допомагати одне одному в потребі. Також може бути цікавим звернутися до внутрішнього Вчителя, щоби він благословив вашу дружбу.

Запитання

1. Коли зустрічаюся зі своєю внутрішньою дитиною, то не можу ідентифікуватися з нею. Відчуваю себе її мамою. Чому?

Мабуть твоя внутрішня дитина потребує тебе як маму, оскільки ще потребує материнської любові. Постарайся дати їй те, що їй бракує.

2. Не пам’ятаю нічого суттєвого з періоду дитинства. Мама мене дуже любила, пояснювала мені мої помилки, але не карала. Тато також мене любив, але через працю часто був відсутнім. Ніколи мене не карав. Криза сталася у підлітковий період. Я легко написала лист собі як підлітку. Але нічого не вийшло, коли ролі помінялися. Собі дорослій я не змогла нічого написати. Що я робила не так?

Ти все робила правильно. Те, що вважаєш перешкодою у спілкуванні, означає, що ти не чинила зусиль, щоб зробити вправу «досконалою» за будь-яку ціну. Підліток ще в замішанні й соромиться відчинитися (підлітки не налаштовані легко спілкуватися з дорослими). Потрібний час. Раджу продовжувати вправу, поки блокади не зникнуть самі.

3. Чи можна відчувати себе не однією дитиною, а кількома?

Дозволь, щоб з тебе все виходило спонтанно: це найважливіше. Може бути, що йдеться про різні аспекти дитинства, які хочуть проявитися у такий спосіб. Просто споглядай те, що виходить із тебе, і як виходить; усе це сприяє очищенню і впорядкуванню твого внутрішнього дому.

4. І що робити, коли я відчинив двері, а кімната мого дитинства порожня?

Тоді можеш спробувати зробити це ще раз. Але чому ти не хочеш поглиблювати самопізнання? Якщо кімната порожня, то намагайся розслабитися краще й повторити вправу, і побачиш як це функціонує.

5. Моя внутрішня дитина сказала мені: відчуваю себе в’язнем, прийди за мною, бо я самотня. Що маю робити?

Роби те, що відчуваєш!

6. Обмін листами між мною і внутрішньою дитиною був емоційним. Але коли я зустрілася з дівчинкою, то вона бігала і стрибала з місця на місце. Я попросила допомоги у внутрішнього Вчителя, потім вирішила вийти й зайти знову до цієї кімнати. Але це мені здалося дивним, бо дівчинка, яку пам’ятаю, була доброю і приязною.

Ти добре виконала вправу. Немає нічого незвичайного в тому, що при першій зустрічі не вдається зав’язати стосунки. Раджу тобі повторити вправу так як її відчуваєш.

7. Думаю, що я зустрілася зі своєю внутрішньою дитиною, але що мені робити тепер? Не хочу залишати її в кімнаті й бачитися з нею тільки час від часу. Чи можу її взяти з собою? Але як? Змусити її рости?

Довірся своєму серцю! Але мусиш уникати двох крайнощів: не втручатися надмірно в її життя й не залежати від неї надмірно. Постарайся зрозуміти, що вона насправді хоче, щоби в домі запанував мир та порядок. Потрібно поважати взаємні життєві ритми й відповідну приватність. З упевненістю можна сказати, що наступні зустрічі прояснять ситуацію.

8. Моя внутрішня дитина відповіла мені: «Привіт, не можу дочекатися того часу, коли буду дорослою, і побачити – якою я тоді буду». Чому вона це сказала мені, а не комусь іншому?

Бо вона хотіла розповісти про себе. Але сказала це «комусь іншому», тобто тобі. Як би там не була, вона потребує почуватися дорослою, бачити, як зростає у гармонії та єдності з тобою. Допоможи їй осягнути це бажання.

9. Я так примирився зі своєю внутрішньою дитиною, що вона не хоче мене відпустити: постійно її візуалізую, вона сміється й задоволена бути біля мене. Це нормально?

Нормально. Пізніше тобі також допоможе вправа про чарівну дитину, зможеш увібрати в себе всю креативність та енергію, яку вона тобі може дати.

10. Я здивована! Вражена! Не сподівалася на таку зустріч, мені від неї треба так багато навчитися! Вона стала «собою» завдяки тільки одному дружньому листу! Але що це означає? Це моя фантазія?

Фантазія – це дар, який часто допомагає нам поглибити знання самих себе; це не синонім слова «неправда» чи «не дійсність». Дерево пізнається по плодах. Плід твого досвіду – несподіване й захопливе відчуття неочікуваної можливості особистого розвитку, яке слід збільшувати й поглиблювати під час наступних зустрічей.
<< Previous 1... 4 5 6 [7] 8 Next >>