IX . ЗУСТРІЧ З ДИТИНСТВОМ  

Я відкрив чудові речі з мого дитинства, які переживав з великими емоціями і радістю, і неприємні речі, від яких звільнився. 

ГЛАВА НАШОГО ДИТИНСТВА 

З усіх глав нашого життя найважливіші – дитинство і юність. Усі ми носимо в собі історію, яку можемо також назвати «міфом нашого дитинства», сформованим згідно зі стилем життя і розвинутим у перші роки життя. Цей міф ще й досі живе в нас і часто проявляється. Йдеться про дуже важливу главу, бо саме в ці роки різні елементи, маленькі «я» нашого внутрішнього дому вчаться любити й приймати любов – великий чинник людського існування. На жаль, часто вони засвоюють цей досвід неправильно або взагалі не засвоюють. 

Через це в дорослому віці ми також потрапляємо в ситуації, в яких спонтанно виходить на поверхню якась частина історії нашого дитинства, яка ще не інтегрована, і спричиняє нам незручності. Це трапляється у тій мірі, наскільки в главі дитинства перебувають рештки смертельної отрути, яка ефективно вбиває здатність дитини любити. Використовуючи термінологію стосовно лікування проблем дитинства, яку подав один автор, назвемо цю отруту «токсичним соромом», бо він, як і отрута, паралізує, гальмує і, перш за все, нищить звичайне й здорове пізнання і самооцінку дитини, і змушує її соромитися і зневажати себе саму. Джон Бредшоу, фахівець із проблем дитинства, піонер у США по відновленню і лікуванню внутрішньої дитини [1]. Наступний опис токсичного сорому натхнений його текстом: 

МЕНЕ ЗВАТИ ТОКСИЧНИЙ СОРОМ 

Я уже був у першу мить 

в адреналіні крові твоїх батьків, 

коли вони, займаючись коханням, зачали тебе, 

і в рідині сорому, який твоя мати 

виношувала в своєму лоні, передаючи його твоєму маленькому серцю, 

коли ти ще був тільки паразитом. 

Мене звати Токсичний Сором. 

Я прибув ще до того, як ти вмів говорити, 

до того, як ти міг щось зрозуміти, 

до того, як ти міг щось пізнати, 

коли ти був незахищеним і беззахисним, 

коли ти був вразливим і нужденним. 

Мене звати Токсичний Сором. 

Я прийшов у твоє життя, коли ти був чарівним, 

ще до того як ти дізнався, що я там. 

Я забруднив твою душу, проник до серця. 

Я передав тобі почуття сорому, 

недосконалості, недоліків, недовіри, потворності, 

дурості, неповноцінності й негідності. 

Я змусив тебе відчути себе іншим, 

я сказав тобі, що з тобою щось не так, 

я заплямував твою божественність 

Мене звати Токсичний Сором. 

Я існував ще до твоєї свідомості, 

до твоєї провини, 

до твоєї моральності. 

Я – перша емоція, 

Я – внутрішній голос, що шепоче слова осудження, 

Я – внутрішнєй тремтіння, що проходить через тебе, 

бо не маєш жодної психічної підготовки. 

Мене звати Токсичний Сором. 

Я живу таємно 

у глибоких вологих берегах 

темряви і відчаю. 

Я завжди підкрадаюся і застаю тебе зненацька. 

Заходжу через задні двері 

без запрошення чи бажання. 

Я першим був там на початку часу 

з батьком Адамом, матір’ю Євою 

і братом Каїном; 

Я був на Вавилонській вежі 

і в різанині невинних. 

Мене звати Токсичний Сором. 

Я походжу від «безсоромних» батьків 

покинутості, насмішок, зловживань, 

недбалості, перфекціоністських систем. 

Мій авторитет походить від жахливої інтенсивності 

батьківської люті, 

жорстоких коментарів братів, 

приниження та знущання над іншими дітьми, 

жахливого відображення в дзеркалах, 

дотику, який змушує тебе мерзнути і тремтіти, 

ляпасів, приставань, поштовхів, 

які руйнують довіру. 

Мене звати Токсичний Сором. 

Я підсилений расистською та сексистською культурою, 

лицемірним засудженням релігійних фанатиків, 

які кажуть тобі, що ти мусиш і не мусиш робити, 

щоби бути прийнятим на Боже лоно; 

застрашуванням та тиском школи, 

лицемірством політиків, 

ганьбою багатьох поколінь, 

хворими і корумпованими сімейними системами. 

Мене звати Токсичний Сором. 

Я могутній, дуже могутній, 

і за сам факт того, що ти жінка, 

єврей, негр, гомосексуаліст, 

азіат, інвалід, 

можу перетворити тебе на смердючу купу лайна, 

зарази, відходів і бруду, 

можу зробити тебе цапом-відбувайлом, 

винним у всьому, 

сволотою, корупціонером, 

проклятим, огидним і засудженим. 

Мене звати Токсичний Сором. 

Мій біль такий сильний, такий нестерпний, 

що змушує тебе передати мене своїм дітям 

у формі контролювання, 

перфекціонізму, зневажання, критикування. 

Мій біль такий сильний, 

що змушує тебе приховувати мене узалежненнями 

і підсвідомо захищати. 

Ти намагатимешся мене позбутися, але не зможеш, 

тому що я живу в тобі. 

Я змушую тебе відчувати безнадію 

і безвихідність ситуації. 

Мене звати Токсичний Сором. 

Я – співзалежна душа. 

Я – духовний банкрут. 

Я – злочин, насильство, інцест і зґвалтування. 

Я – ненаситність і хіть... 

Я деформую Буття у діяти і володіти. 

Я вбиваю твою душу, 

і ти передаєш мене з роду в рід. 

Мене звати Токсичний Сором [2] . 

Це токсичний сором, це найсильніша отрута, бо спрямована безпосередньо проти першого фундаментального навчання дитини, яке відчиняє її на радість життя: самоповагу, справжню любов. Від цих перших кроків у величезній мірі залежить справжня любов до самих себе, відкриття джерела в центрі Буття, яке є великим сенсом життя і повного самопізнання. Відсутність цієї любові пізніше в молодості й зрілому віці перешкоджає йти до джерела. 

ІСТОРІЯ МАЛЕНЬКОГО ЕЛЬФА 

Бредшоу також символічно виражає цю дійсність як самозабуття. У «Майже трагічній історії ніжного ельфа» [3] він показує Джоні, маленького ельфа, який прийшов з раю на нашу землю, населену жорстоким неельфійським племенем Снаму, яке ігнорує таємницю Буття і думає лише про працю і метушливе життя. Місія Джоні на землі – передати своїй родині таємницю Буття і любові. Але батьки його не слухають, хочуть його «перевиховати», б’ють його і змушують забути свою місію і ідентичність ельфа. 

Екзистенціальна «амнезія» Джоні зникає, коли його поміщають у лікарню й лікують від алкогольної залежності. Йому вдається почути внутрішній голос, який змушує його пробудитися й знову віднайти свою душу ельфа. 

Тут ми бачимо, як токсичний сором успадковується. Батьки, навіть не усвідомлюючи, що вони також є жертвами отрути, отриманої від своїх батьків, педагогів і культури, можуть мучити своєю токсичністю дітей, які, виростаючи, у свою чергу, передаватимуть токсичні муки. У такий спосіб інколи виникають певні сімейні неврози, які передаються з покоління в покоління... поки хтось (як Джоні в лікарні) не отримає дар пробудження. 

Ми не повинні звинувачувати наших дорогих батьків за те, що вони були більш-менш впливовими агентами в драмі забутої ельфійської ідентичності. Очевидно, що вони дали своїм дітям найкраще, що, як вважали, могли дати. Бредшоу висловлює це так: «Вони [батьки Джоні] насправді були неправі бо вірили, що їх місія полягала в тому, щоб навчити (Джоні) виконувати свої обов’язки, і щоразу, коли він не робив те, що вони вважали правильним, вони карали його» [4]. 

Щоб пробудити нашого управителя до проблем дитинства та впорядкувати найближчі для нас глави життя, хоча на них впливають віддалені, ми повинні повернутися назад, щоб оглянути ці далекі сцени та поговорити в цьому місці зі своєю внутрішньою дитиною. Мета – зустріти її приязно, вилікувати і перемінити в теперішню радість, в теперішню креативність, магію та забави. Це функція вправи, поданої нижче, і вправ, поданих у наступному розділі. 

ВПРАВА 

Наблизитися до глави дитинства  

Перша вправа – це вибір глави дитинства, в який слід увійти в медитації. Якщо підсилимо різні аспекти нашого дитинства, то пізніше зможемо легше налаштуватися на інші й глибші вправи в частині діалогу. 

Хтось стане перед проблемою – яку главу вибрати: першу чи другу? Що важливіше – підлітковий період чи юність? Суттєвий критерій вибору: та глава, яку вважаєш найкритичнішою для перших років твого життя і, очевидно, з якої щось пам’ятаєш. Фактично, є люди, які нічого не пам’ятають про дитинство, натомість добре пам’ятають події підліткового віку. Просто й спонтанно вибери главу, яка для тебе доступна і яку пам’ятаєш як найкритичнішу для перших етапів, і намагайся підійти до неї так, як подано у вправі. 

• Вибравши якусь главу з минулого, розслабся за допомогою першого чи другого рівня обнулення. Тримай біля себе щоденник, відкритий на «Розділі періодів життя» [5]. 

• У повному спокою та розслабленні підійди до вибраної глави життя, не зосереджуючись ні на чому конкретному, не чинячи жодних зусиль, підійди до глави як до цілості, яку зможеш відчувати і споглядати щораз ближче. Допоможе спокійне повторення якоїсь фрази контакту: «отож…», «у ті роки», «у віці…». У міру приходу споминів, образів, слів… спокійно записуй їх у щоденник і продовжуй контакт із главою життя як послідовність руху, не зупиняючись на деталях. 

• Якщо загальний потік споминів зупиняється або дуже сповільнюється, то тоді потрібно входити в деталі, задаючись конкретними запитаннями: 

Особи : Які особи відіграли в моєму житті найбільшу роль? Які у цей період були стосунки інтенсивної любові або відсутність любові? 

Праця : Яка активність дуже сильно впливала на мене позитивно чи негативно? Школа? Спорт? Мистецтво? Не здійснені плани й мрії? З яким завзяттям чи через силу я виконував цю працю? 

Думки : Які думки в мені нуртували? Чи були моменти, коли ні про ще не думав? Чи роздумував над подіями, які на мене впливали? 

Почуття : Чи пам’ятаю душевні стани, які багато разів переживав: сум, радість, самотність, відчуття, що мене не розуміють, коли почувався прийнятим і важливим? 

Тіло : Як тоді сприймав своє тіло? Фізичний аспект? Задоволення, відкриття, травми, хвороби, радість – те, що стосувалося тіла? 

Групи : Як ставився до суспільства, людства, друзів, родини, батьківщини, Церкви? 

Події : Найважливіші події цього періоду? Випробування чи травми? Незабутні свята? Дивовижні обставини? 

Сни : Чи пам’ятаю якийсь сон чи фрагмент сну з цього періоду? 

Духовність : Який пам’ятаю позитивний чи негативний досвід цього періоду? Яким тоді був Бог, ангели? Далеко чи близько від мене? Смерть? Христос? Діва Марія? Рай? Пекло? 

Записуй у щоденнику помірковано те, що виходить на поверхню з цього періоду життя. Коли відчуєш, що суттєві елементи вичерпалися, то вийди з вправи, зберігаючи спокій ще якийсь час. 

Запитання 

1. В главі мого дитинства бачу себе трьохрічною дівчинкою. Довкола мене лукавство і насильство. Випадково втікаю від спроби насильства. Почуваюся брудною, засоромленою, не говорю про це з моїми батьками. Боюся. Народження мого брата, відчуваю любов і ненависть; часто торкаю його губи, мені хочеться зробити йому боляче. Я заздрісна, мама всю увагу приділяє йому. Почуваюся самотньою, не любленою. Мене часто обзивають і б’ють. Чи це випадок токсичного сорому? Я в процесі зцілення? 

Очевидно, що так. Твої слова «почуваюся брудною, засоромленою» і факт спроби насильства – це елементи достатні для того, щоб заразити твоє дитинство токсичним вірусом. Це добре, що відчуваєш зцілення. Комплекс вправ, поданих у розділі про дитинство, і щоденна практика Глибокої Медитації, яку подам пізніше, завершить увесь процес зцілення. 

2. Для мене радикальний токсичний сором походить від відчаю дитини, яка – справедливо чи несправедливо – почувається не любленою. Якщо моя мама мене не любить, то тому, що я нічого не значу, не вартий любові, і тому також не маю права жити, зростати, існувати; не маю права на місце в світі. Це не розмірковування, це суїцидна реакція, можливо неминуча, безсилої дитини перед лицем світу, в якому це відбувається. Що Ви на це скажете? 

Твій випадок – це живий приклад знищення і забуття ідентичності маленького ельфа. Виконуй цю вправу, яка пізніше допоможе тобі зустрітися зі зраненою дитиною у наступних вправах. Щирий діалог з нею – це важливий крок у зціленні токсичності. Пізніше також зможе проявитися твоя креативність, відчуття гри й радості життя, пригнічене у твоєму дитинстві, яке ти ще не відродив. 

3. Уже тридцять сім років я плачу над смертю мами, а вона померла, коли мені було вісім років. Чому не можу згадати її любов, яку вона мені, безумовно, дарувала? В періоді мого дитинства відчуваю тільки самотність. 

Щирий медитативний діалог з мамою, який часто повторюватимеш, можливо, допоможе тобі отримати відповіді на запитання. Але зустріч із внутрішньою дитиною у наступній вправі допоможе тобі зцілити токсичність дитячої самотності. 

4. З дитинства я пригнічував перші шість років мого життя. Моє свідоме життя розпочинається з першого класу школи у віці шести років. І хоча я дуже старався наступні сорок років, але в регресіях і самопізнанні завжди поставала стіна. Не знаю нікого, з ким би міг про це поговорити. Коли і скільки зусиль маю докласти до пізнання першої глави мого життя? Чи добре би було заповнити цю порожнечу? Називаю це порожнечею, бо я завжди відчував діру, яку неможливо заповнити. Я впевнений, що не маю споминів про життя до шести років, бо тоді я жив у іншому місті, до якого вже ніколи не повертався. Після шести років пам’ятаю все досконало: особи, середовище, відчуття. 

Поки що можеш виконувати вправи про періоди, які пам’ятаєш, тобто після шести років. Не докладай розумових зусиль, щоби згадати цей період. Мабуть це твоя репресія, яку не потрібно силою виштовхувати на поверхню. Цілком можливо, що, виконуючи подані тут вправи (йдеться саме про прийняття та інтеграцію дитинства), помалу випливатимуть фрагменти з подавленого часу. Окрім того, сни також можуть допомогти встановити контакт із першим періодом життя. У всякому разі, твоє налаштування завжди буде налаштуванням управителя, який спокійно спостерігає, у ніщо не втручаючись. 

5. Чи Ви можете щось сказати про зв’язок між почуттям провини і токсичним соромом, між об’єктивною моральністю – як індивідуальною, так і колективною (для якої, до прикладу, бути геєм суперечить Божій волі) – і відчиненням на розуміння універсальної любові, породженої другою свідомістю? 

Об’єктивна індивідуальна і колективна моральність виникли через багато знаків за посередництвом першої свідомості. Така моральність повинна бути, бо на еволюційній дорозі людства повинна бути перша свідомість. З другого боку, об’єктивна індивідуальна і колективна моральність не є універсальними самі по собі, бо змінюються зі зміною культур та епох історії. Але найглибшим і найтвердішим коренем цих моральностей є любов-джерело і світло з центру Буття. На жаль, це останнє коріння не завжди з’єднане зі свідомістю, і тому – з моральністю, записаною і практикованою людьми. І тому також в ім’я такої моралі, відірваної від свого коріння, можна чинити зло ближньому: історія свідчить про підлість та несправедливість в ім’я моральності та релігії. Поки людина не перейде до стану другої свідомості, можемо бути впевненими, що продовжуватиме вбивати іншу людину – як на індивідуальному, так і на колективному і міжнародному рівнях. 

Друга свідомість щораз більше відкриває нас на джерело і щораз автентичнішу й чистішу любов, яка з нього випливає. Коли, завдяки Глибокій Медитації, ми налагоджуємо зв’язок з цим джерелом і з цією любов’ю, то стаємо універсальнішими, милосерднішими й зрозумілішими… і тому можемо зрозуміти відому фразу: «Люби і роби те, що хочеш».

Незважаючи на те, що людство, яке перебуває в стані першої свідомості, повинно мати моральні норми й закони, а окреслені суспільства й культури в ім’я моральності можуть, до прикладу, несправедливо дискримінувати сексуальну орієнтацію індивідів, друга свідомість ніколи нікого не осуджує, бо відчуває таїну в серці кожної людини: її божественне джерело. Вона усвідомить, що в її будинку безлад і звичайні проблеми, притаманні людині в дорозі до свого дому. Але це не означає, що друга свідомість схвалює шкоду, причинену токсичним соромом чи жорстокою, безладною і неправильною поведінкою.  

У всякому разі, чистота і порядок у нашому внутрішньому домі, як і безлад, завжди мають те саме коріння у людській істоті: любов чи егоїзм.