VIII. ДРУЖБА З ПРИРОДОЮ
Медитація – це енергія дня, щоби спостерігати за
квіткою, щоби любити, щоби пізнавати себе і щоби
просто бути.
ОСОБЛИВА ПОШАНА
Татанга Мані, «мандрівний буйвіл», індіанець з
племені Стоуні, говорить про свій досвід
спілкування з деревами поетичним тоном, який можна
перейняти тільки через симбіоз з природою: «Чи ти
знаєш, що дерева розмовляють? Так, розмовляють.
Розмовляють між собою і розмовляють з тобою – якщо
ти їх слухаєш. Але білі люди не слухають. Вони
ніколи не вважали, що нас, індіанців, варто
слухати, і боюся, що також ніколи не слухатимуть
голосів природи. Я сам багато навчився від дерев –
іноді щось про погоду, іноді щось про тварин, іноді
щось про Великого Духа».
Знаємо, що індіанці Америки просякнути любов’ю і
особливою пошаною до природи. Вони вважають себе її
частиною, просять в оленів дозволу полювати на них,
бо їхні сім’ї потребують їжі; вони переживають у
своєму тілі біль матері-землі, позбавленої
рослинності через жадібність білої людини. Татанга
Мані, як і багато інших індіанців, дивується і
сумує через брак пошани й чутливості білої людини
до природи. Від цих братів матері-землі можемо
навчитися мудрості, ясності й спілкування з
природою. Мабуть найкрасивішим і найпрозорішим
вираження цієї любові до природи є прості слова
Сьєрво Манса (Смиренний Олень) з племені сіу, який
помер у 1974:
«Усі ми повинні навчитися бути частиною цієї землі,
а не її ворогом, який приходить ззовні й
намагається нав’язати їй свою волю. Ми, які знаємо
таємницю люльки, знаємо також, що ми, як частина
цієї землі, не можемо завдати їй шкоди, не завдавши
шкоди собі».
Я вірю, що кожна людина – індіанець чи ні –
народжується з цією любов’ю й пошаною до природи,
яку пізніше забуває під впливом технологічної та
споживацької цивілізації. Маріо Рігоні Стем, який
упродовж усього життя зберігав цю любов, говорить
так: «Чехов у 1888 році написав: «Той, хто володіє
науковими знаннями, відчуває, що музичний твір і
дерево мають щось спільне, що одне й друге створені
за однаковими логічними й простими законами»… Коли
блукаю лісистими горами, то роздумую над цими
словами Антона Чехова й також повторюю їх друзям,
які приходять у гори зустрітися зі мною. Але часом
зневірююся, бачачи, як люди мало опікуються
деревами. Правда, що вчені й дослідники вже давно
пишуть про те, що загрожує деревам, але мало людей
їх слухає – на відміну від багатьох, які
усвідомлюють існування дерев тільки тоді, коли у
літню спеку шукають їх, щоби в їхній тіні
припаркувати свої автомобілі».
Багато хто у якийсь період свого життя досвідчив
магічний контакт із природою. У такому розумінні
ГМС навчає вправ і корисної поведінки для входження
у гармонію з мудрістю і спокоєм природи як
протиотруту від занепокоєння і тривоги наших
маленьких забруднених «я».
У цьому випадку, як і в інших вправах, управитель
пробуджений і мовчки спостерігає за вражаючим даром
природи і приймає її послання за допомогою
співробітників, як вміють слухати й приймати. У
моїй книжці Fratello segno, sorella
vita подаю
підказки, щоби під час прогулянки в лісі бути
повністю відкритим і зануреним у повноту природи.
Як приготування, раджу ні з ким не розмовляти під
час прогулянки, у такий спосіб будемо більш
відкритими й спрямованими до контакту з лісом і
його посланням. Також рекомендую дотримуватися
спокійного ритму ходи, час від часу затримуючись у
повній тиші. Якщо можливо, то вибери безлюдну
ділянку лісу, в якій немає туристів і яку рідко
відвідують. Якщо ти віруюча людина, то гарно й
дружньо привітай духів і охоронців лісу. І у такий
спосіб будеш готовим, відкритим і витишеним для
прийняття дивовижного послання природи, яке
зазвичай не усвідомлюєш.
Ось окремі аспекти вправи:
НАСТРОЇТИСЯ НА СПІВЗВУЧНІСТЬ ІЗ СЕРЦЕМ
ЛІСУ
Ліс має певний чутливий вимір, подібний до наших
почуттів та емоцій. Існує багато можливостей
відчути відчуття лісу й його актуальний душевний
стан.
Сприймати запахи, глибоко вдихаючи аромат рослин.
Іноді саме маленькі рослини пробуджують у нас це
тонке сприйняття: аромат лаванди, цикламенів,
крихітного моху, просоченого вологою та змішаного
із запахом старих колод… Існують сухі або вологі
парфуми, свіжі або гарячі, солодкі або гіркі,
делікатні або агресивні. Ліс проявляє свою
чутливість також через звуки лісу. Сприймати звуки
лісу, симфонію яких ліс озвучує в різні пори дня. У
деякі моменти домінує мовчання, яке також містить
різні послання очікування чи напруження, простого
спокою і відпочинку. Іноді тихенькі звуки
проникають у тишу навколишнього середовища і через
них можна слухати цю симфонію з відчиненим серцем.
Птахи і комахи, вітер і листки співпрацюють у
розвитку лісової симфонії з різними ритмами,
тремолом, вібрацією, низькими й високими
тонами.
Кольори також виражають певну чутливість; сприймати
кольори лісу, різні відтінки й особливий спосіб
пропускання світла, притаманний кожному лісові –
усе це формує чудесну парадигму душевного стану
лісу. Дуже часто через жваві й блискучі кольори
зможеш відчути мальовничий стан радості й бажання
співати. Тебе приваблять і здивують скарби,
приховані в красивих кольорових місцях рослинності
лісу: темні й напівтемні відтінки, сильні й слабкі
– як контраст із сірим фоном землі й реп’яхів. Не
намагайся класифікувати, оцінювати чи називати
безмір кольорів лісу. Просто будь пробудженим і
мовчки сприймай це.
Щоразу під час подібного контакту й відчуття
гармонії намагайся ввійти глибше в серце лісу.
Також пробуй додати до цього відчуття свій душевний
стан і осягнути стан, в якому немає незгоди й
розбіжностей.
НАСТРОЇТИСЬ НА СПІВЗВУЧНІСТЬ ІЗ СИЛАМИ
ЛІСУ
Окрім серця ліс має також набір енергій, які
називаємо «силами». Народна мудрість наповнена
рецептами й звичаями про те, як користуватися
силами лісу. Також існують східні практики, які
вчать вбирати життєдайну енергію рослин, кладучи на
них долоні й іноді стопи. Різні рецепти і популярні
оповідання рекомендують ванни та масажі з різними
рослинами, які, як каже традиція, наділені цілющою
силою (розмарин, шавлія,
соняшник...).
Щоби плідно отримати сили лісу, допоможе особливий
спосіб свідомого дихання. Всі ми мали спонтанні
імпульси зробити кілька глибоких свідомих вдихів,
коли виходимо з зачиненого простору, такого як
автомобіль, коли виходимо на природу, багату
свіжістю і киснем. Отож, наше єство інтуїтивно
сприймає довколишню енергію через дихання, бо дика
природа і, понад усе, наповнена активною енергією,
ефірними частинками, ароматами, різними органічними
сполуками поглинається нашим організмом через
дихання.
У цьому сенсі може трапитися, що ми спонтанно
затримаємося на прогулянці разом із своїм
пробудженим управителем, щоб вдихати сили
лісу.
Влітку часто виникає спонтанне прагнення лягти в
лісі на землю. Мати земля так само передасть нам
таємничу енергію і сили, які пізніше видимо
проявляться у зростанні лісу, який нас оточує.
Наголошую на важливості прийняти це все через
свідоме дихання. Вдихай у такий спосіб енергію
матері землі й матимеш враження, що п’єш із джерела
сил лісу. Якщо ти стоїш на поляні або на відкритому
просторі, покритому м’якою землею, то можеш мати з
землею безпосередній контакт, ходячи по ній босими
ногами.
НАСТРОЇТИСЬ НА СПІВЗВУЧНІСТЬ ІЗ РОЗУМОМ
ЛІСУ
Нам не важко зрозуміти, що в певному сенсі ліс має
розум, оскільки в якійсь мірі створює гармонічну
цілість, відмінну від інших форм природи. В епоху
електронних носіїв інформації та програмного
software наших комп’ютерів
легко відчути, що існує також якийсь таємничий
розум, який проявляється у цілісності лісу. Отож
ліс виконує окреслену функцію в великій мозаїці
різноманітних функцій всього всесвіту; виконує
особливу місію у цій маленькій частині землі, і
виконує її, будучи тим, чим він повинен
бути.
Тому йди на прогулянку з наміром сприймати розум
лісу в його різноманітних аспектах і деталях,
задаючись запитаннями, якою, на твою думку, є
програма росту лісу, його суттєва орієнтація на
світло, його здатність протистояти негативним
впливам часу, з легкістю поглинати, переробляти й
засвоювати різні речовини, його неймовірна
здатність пристосовуватися до будь-яких
обставин.
Розум лісу проявляється передусім через
впорядкованість. Споглядай увесь порядок. Чи не
очевидно, що цей порядок дивовижний і досконалий?
До прикладу, приглянься рухові в лісі (безсумнівно,
що він є). Зможеш помітити, що цей вид руху
набагато краще організований, ніж у наших
велетенських і шумних брудних мегаполісах. Окрім
того, рух у лісі спонтанний і вільний, на відміну
від нашого, позначеного складними й заборонними
правилами, такими як світлофори та заборони
паркування автомобілів. Лісові істоти рухаються
гармонійно, ритмічно, ніби танцюють. Не має
значення – багато їх чи мало, вони ніколи не
виглядають забіганими й у стресі.
РЕЗУЛЬТАТИ
Якщо прогулюватимешся у такий спосіб, то помітиш,
що твої співпрацівники – розум, почуття і сили –
стали свіжішими, спокійнішими й прозорішими, бо
отримали послання відповідних товаришів лісу. Але
не думай, що цей досвід важкий і недоступний
мешканцям міст, бо навіть у великих мегаполісах є
зелені зони, в яких можна спробувати отримати
досвід, подібний до запропонованого. Коли я
прогулювався вранці Центральним парком Нью-Йорку,
то навіть білки пробігали повз мене так, ніби я був
у лісі Татанга Мані… але я був за кілька сотень
метрів від галасливої й багатолюдною П’ятої
Авеню!
Ось як одна медитувальниця описує ефект спокійного
споглядання природи: «Під час вправи на споглядання
природи, розплющивши очі, я побачила стебла трави й
гілки оливок, які коливалися від легкого вітру.
Жовтий метелик, який контрастував із ніжною зеленню
лугу та чорними стиглими оливками, здавався
щасливим, що його ніс вітер.
Приваблена срібним листком, я поклала в рот оливку.
Відчула гіркоту. У цей момент відчула, що мене
затягує вихор нюхових і візуальних споминів. Запах
виходив з дому, де дозрівали абрикоси в тітчиному
саду, де росли персики, артишок, гранати. А потім,
потроху, щораз швидше – аромати лаванди, майорану,
м’яти та вербени, що розцвіли на сходах будинку під
назвою «Елісо». Приголомшена, я усвідомила, що моє
життя наповнене чудовими відчуттями, які все ще
там, у межах моєї досяжності, якщо я дозволю їм
виринути».
Секрет завжди в тому, щоб відчиняти двері другої
свідомості, проявляти в собі щораз більше
пробудженого й спокійного управителя. Але якщо
ввійдемо в природу з налаштуванням завойовництва й
споживацтва, то природа приховає від нас «таємницю
люльки» і свою древню мудрість.
ВЧИТИСЯ ПРИЙМАТИ
Сучасний суфі сказав би, що нам доведеться вчитися
приймати послання, яке мати-природа – іноді стара,
іноді молода – завжди готова нам передати, якщо
відчуваємо, що ми готові його
прийняти.
Батько послав свого сина, молодого індіанця
Светкету, до відомого гуру вчитися мудрості. Старий
мудрець прийняв його приязно й сказав: «Я не можу
тебе нічому навчити, можу тільки допомогти тобі
відкрити як вчитися». Потім показав стадо худоби й
додав: «Тут чотириста овець, кіз, корів і волів.
Пережени їх у найвіддаленішу й найтихішу частину
лісу, де ніхто не зможе тебе знайти. Перебувай у
мовчанні, поки стадо не збільшиться до тисячі
голів. І тоді повертайся до мене». Юнак послухав і
упродовж років жив у такому лісі. Спочатку він дуже
нудьгував, потім почав думати про повну
безглуздість того, що робив, потім переживав велику
лють і відчай. Нарешті заспокоївся. Його думки
затихли й він почав сприймати всім своїм єством
мудрість лісу, його магію, гармонію і послання. Так
він став одним цілим з лісом і навчився того, чого
неможливо було навчити. Одного дня його розбудило
мекання і бекання стада. Він уже довший час не
рахував стадо, яке перевищило тисячу голів.
Светкету згадав слова вчителя й посміхнувся, бо
навчився того, чого неможливо
навчити.
Вправа, яку я пропоную нижче, допоможе нав’язати
ближчий контакт із живою істотою природи: деревом.
На моїх курсах, які зазвичай проводжу в місцях з
великими зеленими насадженнями поблизу, я запрошую
виконувати такі вправи, щоб зав’язати своєрідну
дружбу з цими істотами, які безпосередньо
представляють життя природи – з деревами. Іноді
вправи створюють такі справжні та глибокі зв’язки
між людьми та деревами, що учасники час від часу
повертаються на місце курсу, щоб відвідати та
поспілкуватися зі старим деревом-товаришем. Я також
раджу спочатку ввійти в другу свідомість, повністю
відкриту до будь-якого знаку, який вказує, яке з
довколишніх дерев приваблює
найбільше.
ВПРАВА
Зустріч з деревом
• Сядь, торкаючи спиною стовбур дерева. Цю вправу
можна виконувати також стоячи, але розслаблення,
потрібне для всього досвіду, осягнемо краще, якщо
будемо спокійно сидіти.
• Тепер виконай повне обнулення.
• Коли будеш повністю розслабленим (розум, почуття,
тіло), то дуже поволі, не розплющуючи очей, праву
відкриту долоню встав між спиною і стовбуром
дерева, так, щоб вся долоня торкалася стовбура.
Ліву руку з відкритою долонею поклади на
серце.
• У такій позі й повному розслабленні дихай
спокійно зі сповільненим ритмом. Будь у свідомому
стані, особливо щодо дихання. Під час кожного
видиху пробуй послати дереву якесь привітання і
послання без слів, просто проявляй свою дружбу і
доброзичливість. Приємний потік виходить із твого
серця і через канал, який з’єднує ліву і праву
руку, входить у стовбур дерева. Роби це без поспіху
й довший час (дерева живуть у дуже повільному
ритмі), у повному спокою, лише посилаючи дереву
спокійне повідомлення через
дихання.
• Потім поміняй руки місцями: праву – на груди,
ліву – на дерево.
• Спокійно споглядаючи своє дихання, особливу увагу
зверни на вдихи. Через положення рук відчуй, що від
дерева до тебе приходить щось дуже мало відчутне і
делікатне. Не намагайся вербалізувати й включати
мислення про послання дерева, і сам не «створюй» це
послання. Просто тривай у спокою, у готовності
прийняти будь-яке послання від дерева, не
намагаючись приліпити до нього якийсь ментальний
ярлик. Пізніше свій досвід зможеш
обдумати.
• Закінчити вправу, подякувавши дереву я його
приязність і підтвердити свою.
Як доповнення до цієї вправи хочу подати свідчення
драматичної дружби жінки, ув’язненої в Аушвіц, і
каштану, частину якого вона бачила через вікно
бараку. Віктор Франкл, психіатр і невролог,
безпосередній свідок цього (він також пережив
Аушвіц). Він визнає, що сумнівається, чи ця жінка,
усвідомлюючи близьку смерть, не була жертвою
галюцинацій та марень. Вона розповіла йому про свою
радість, хоча її доля була важкою, потім додала: «Я
була непослушною дівчиною і не виконувала релігійні
обов’язки». Потім, вказуючи на дві гілки каштану,
які виднілися через вікно, сказала: «Це мій єдиний
товариш у цій самоті – дерево. Часто розмовляю з
ним». Приголомшений Франкл запитав її, чи дерево
відповідає. Жінка відповіла: «Так, воно мені
говорить: «Я тут, я тут, я життя, вічне життя!»».
Через кілька днів він був свідком її смерті – що
описав у своїй найвідомішій книжці як приклад
особливої та інтимної величі людини.
Запитання
1. Як можна поєднати відокремленість і мовчання
природи, яку пропонується медитувати, з постійним і
непередбаченим запитом на ініціативи щодо викликів
життя, які вимагають зростання нашого розумового
рівня?
Творчість і контакт з природою – не протилежні
речі. Багато письменників та поетів шукають
відокремленість і спокій природи для натхнення і
творчості. Зрозуміло, що ініціативу і творчість не
слід плутати з балакучістю, напруженням і
ментальною невпорядкованістю. Це справді було б
вірною ознакою зарозумілості маленького розумового
«я», яке потрібно виховувати та навчати в хвилини
тиші та спокою.
2. Я знайшла притулок у материнському лоні
оливкового дерева з великим корінням і гостинним
лоном. Я повернулася в минуле і залишилася в ньому.
Довколишні дерева мені усміхалися. Я почувалася
щасливою. Це правда?
Ти мала такий досвід і озвучуєш його красивими
словами.
3. Є обставини, в яких медитація відбувається
природно. Для мене контакт з природою, морем, горою
вводить мене у стан спокою, в якому розум відходить
в сторону; коли перебуваю біля вогню чи під водою,
то це мене гіпнотизує; мелодійна музика мене кудись
несе. Чи це означає, що нашому уму й тілу потрібний
якийсь чинник, щоб відсторонитися (якась
компенсація), і тоді почнуть діяти якісь особливі
енергії? До якої міри такі обставини потрібні, і чи
нам не слід чинити зусилля, щоб медитувати в менш
сприятливих чи навіть ворожих
обставинах?
Твій досвід контакту з природою чудовий, бо дає
тобі можливість сприймати дійсність мовчазним
розумом без перешкод. Таке сприйняття – це добрий
крок на шляху до основної інтуїції, до джерела, до
чистого і простого Буття, джерела життя. Якщо можеш
медитувати у таких місцях, то це вже дуже добре.
Але ми не завжди можемо так медитувати. ГМС
пропонує допомогу в очищенні й впорядкуванні дому,
і потім – дійти до джерела, але також робити це в
не дуже зручних і приємних обставинах. Якщо осягнеш
основну інтуїцію, то медитувати буде легше в
будь-якому місці.
4. Коли я обіймав дерево, то сталося щось
дивне. Не знав, чи це дерево входить у мене чи я
входжу в нього. Потім я увійшов у дерево й став
ним, мої руки стали його гілками. Таке відчуття
тривало якийсь час, потім я відчув потребу
подякувати дереву, але не розумію, що
сталося.
Ти мав нементальний досвід, тобто сприйняття дерева
на інтуїтивному рівні, безпосередньому, без
відповідних рефлексій і думок. Досвід єдності дуже
часто народжується під час медитації, коли розум
мовчазний. Це знак розвитку й гармонії в твоєму
домі, бо маленькі «я» навчилися перебувати в
мовчанні й мирі. Так з’являється спонтанна й
шаноблива любов до всього
створіння.
5. На питання: «Що слід робити, щоби осягнути
ще більше відокремлення?», дерево дало як
«відповідь» серію безладних, рухливих,
темно-червоних плям з меншими мигдалеподібними та
чорнуватими плямами всередині. Ці другі плями я
відчув як лімфатичні канали, а червоні плями – як
стовбур дерева. Розум сприйняв цю відповідь як:
«Нехай пропливає». Це вірогідна відповідь, яка має
якесь значення, чи моя ментальна
конструкція?
Твій стан спокою і гармонії з деревом викликав цей
досвід простого діалогу з природою. Христос також
запрошував прийняти це «нехай пропливає» через
споглядання природи: «Гляньте на польові
лілеї». Твій розуму не
«сконструював» усе, а тільки гармонійно брав участь
у досвіді, який тепер перевів у слова. Це його
завдання. На жаль, так відбувається не завжди, бо
часто розум конструює свою незалежну версію
досвіду, з якою ти ідентифікуєшся. Бо постійний
ментальний шум людей, пов’язаних із образами й
почуттями, які маніпулюють станом внутрішнього
дому. Чим більше ти медитуєш, тим краще управитель
помічає ці відмінності.
K. Recheis -
Cheiydlinski, Sai
chegli alberi
parlano?, Il Punto d'Incontro,
Vicenza 1992, p. 14.
M. Rigoni
Stern, Arboreto
selva
tico,
Einaudi, Torino 1966, p.
IX.
Edizioni Messaggero, Padova
2003, pp. 74-84.
Cos
ímedita la
gente, pp.
36-37.
V.
Frankl,
El hombre en busca de sentido,
Herder, Barcelona 2004, p. 94; trad.
italiana: Uno psicólogo nei
lager. Ares, Milano,
1967-1987.
|