Вступ  

 

Я довго сумнівався, чи доречно розповідати про Аудиторію. Адже це щось дуже інтимне. А втім… 

 

АУДИТОРІЯ 

 

Величезний зал був майже порожнім; тільки в глибині, на задньому плані, у строгому смокінгу стояв диригент оркестру – випрямлений і мовчазний, і дивився на нашу маленьку групу товаришів. Ми були схвильовані й трохи загублені посеред тиші Аудиторії – величезного залу з червоними кріслами, спрямованими на темну сцену зі шторами такого самого кольору, на якій стояв таємничий диригент, ніби чекаючи на музикантів. З нами був дванадцятирічний чи тринадцятирічний підліток, який мав особливий дар: він писав музику і приніс із собою жовтуваті листки, на яких було видно музичні ноти. Він був генієм. Ми хотіли, щоб диригент і присутня публіка побачили ці партитури. Однак ніхто з нас не наважився залишити групу й через центральний прохід пройти до таємничого диригента і дати йому партитуру, написану юнаком. Бо ж це написала дитина! Водночас ми відчували велику потребу зробити це. Моцарт також писав музику в дитинстві! 

Насправді цей хлопець написав музику, але не мав музичної освіти. Але ми думали, що єдиною людиною, здатною оживити ці ноти, які ніби танцювали на папері, був диригент. Ми підозрювали, що це не банальна мелодія. Що би диригент побачив у цих нотах? Справжню симфонію? Інфантильні мелодії? Класичну музику? Рок? Поп? Какафонію? Але це потрібно було зробити. Потрібно було знайти відповідну особу, посередника, який віднесе партитури до диригента. 

Усе закінчилося несподівано. Мабуть хтось штовхнув хлопця, і листки, які не були підшиті, випали й розлетілися по підлозі. Тому я поспішив позбирати й посортувати їх. Їх за будь-яку ціну треба було віднести диригенту. Треба було хутко знайти посередника. 

 

Коли я прокинувся, то спочатку не міг згадати сон виразно. Його фрагменти цього ранку поступово набирали форму. Це було послання для початку моєї книжки! До цього сну я якийсь час роздумував, що треба би зібрати й впорядкувати досвід і метод, який упродовж років визрівав як Курс ГМС (Глибокої Медитації та Самопізнання). Саме персонажі сну були тими особами, які під різними масками з’являлися на різних етапах курсу: магічний хлопчик [1] (маленький композитор партитур), власник дому (диригент оркестру), маленькі «я» і управитель (група друзів і посередник). І тому потрібно було зібрати досвід, який багато років допомагав людям різного віку, соціального стану і професії [2]. Правда, що я вже при різних нагодах писав на цю тему, але бракувало повного й докладного тексту, який був би практичним посібником для тих, які перебували в великій Аудиторії. 

І тепер, коли пройшли роки після цього сну, на столі мого робочого столу розкидані аркуші паперу. Прийшов час позбирати їх докупи. 

 

ТРОШКИ ІСТОРІЇ 

 

В останній чверті ХХ століття виразно пожвавилися контакти між Сходом і Заходом, які історик А. Тойнбі [3] передбачав як характерну рису прийдешніх часів. 

Мене вразило захоплення, яке в людей різного віку й соціального стану викликали східні методи, і це стимулювало мою творчість до такої міри, що я включив у свою працю – як у письмовій формі, так і в усному навчанні духовності – деякі нові ресурси, які так приваблюють сучасних людей. 

У ті роки великим подарунком для мене були зустрічі з деякими людьми – що сильно вплинуло на мої навчальні програми. Перш за все, це стосунки з людиною з великою харизмою і глибоким духовним досвідом, яка супроводжувала мене упродовж року і потім пішла з мого життя. Їй я дуже завдячую своїм духовним і психічним розвитком. За її бажанням не називаю її. Також цінним даром для мене були зустрічі з моїми товаришами Ентоні де Мелльо і Еномія Ляссалем. Ляссаль у приватній розмові сказав мені, що свідомість сучасної людини рухається до безпосереднього сприйняття духовної дійсності й менше залежить від розумової концептуалізації. Завдяки цим та іншим зустрічам формувався профіль моїх навчань, які пізніше перетворилися в курси. 

У перші роки мене здивував соціальний феномен: спонтанна селекція учасників. Офіційно релігійних – священство і чернецтво – ставало щораз менше. Публіка ставала гетерогенною: сотні мирян заповнювали зал моїх перших «Аудиторій». 

Під кінець минулого століття не бракувало також і суперечок. Оскільки я був католицьким священником, то відомий міжнародний журнал присвятив цілий номер під титулом Yoga connection , в якому доводив, що я був членом таємної законспірованої групи, метою якої було знищення ортодоксії Католицької Церкви. Монографія також мала певний резонанс в італійській пресі та за кордоном. Насправді це був несподіваний рекламний подарунок для моїх курсів. 

Деякі особи, які наполегливо й постійно йшли шляхом ГМС, спонтанно створювали в своїх містах групи медитації для взаємної допомоги. Цей факт привернув мою увагу, я подумав, що мало роблю для людей, які, пройшовши ці курси, вирішили їх продовжувати. Насправді це було рисою мого характеру: я не маю здібностей організатора і завжди відчував якусь алергію на те, щоб мене вважали гуру , духовним учителем, і взагалі – до будь-яких форм ексгібіціонізму. Проте я відчув спонуку підтримати людей, які займалися ГМС, і без особливого наміру запросив керівників груп зустрітися зі мною в спокійному місці під час літніх відпусків, щоби поділитися різним досвідом та ініціативами їхніх груп. Зустріч відбулася в Цуляно, біля Віченци, 11-18 серпня 2000. Під час цієї зустрічі народилася група, яка пізніше стала організаційною Радою ГМС і про яку я скажу більше наприкінці цього вступу. Наступним кроком були семінари з підготовки інструкторів ГМС. З них виходять інструктори, які в різних містах Італії навчають ГМС на курсах різних рівнів. 

 

ЛЮДИНА АУДИТОРІЇ 

 

Які категорії людей відвідували наші курси? [4] Я би сказав, що, в загальному, це не були ні переконані атеїсти, ні ревні адепти своїх релігій – якими би вони не були, це були люди західної культури, які переживали кризу й шукали глобальний сенс свого життя. Цікаво, що навіть відомі політики в своєму приватному житті проявляли це напруження: з одного боку, величезний стимул до науково-технічного розвитку, включно з багатьма сучасними політичними й соціальними драмами, з другого боку, приховане, але гостре й постійне відчуття свого духовного виміру. Я був приголомшений, коли до мене приватно вперше прийшов відомий політик: він хотів навчитися медитації! Бачити його на підлозі переді мною, як ягня, яке покірно готове детально вивчити позу для медитації – це виглядало як жарт, бо я звик бачити його на екрані телевізора, де він балакав про справи, далекі від світу медитації. У наступні роки публікувалися інтерв’ю і свідчення про духовні пошуки інших відомих політиків – на що я також звернув увагу, і це утвердило мене в потребі поширювати ГМС [5]. Один із них, абсолютний лідер італійських лівих, недавно висловив те, що може бути синтезом постави людини Аудиторії – людини в перехідній кризі, бо адаптується до різних культурних і соціальних рівнів: «Двадцять чи тридцять років тому я би відповів: Так, я атеїст. Сьогодні ні, уникатиму такої відповіді». Більш по-філософському, хоча й з красою майже поетичного вираження, Мартін Бубер виражає таку поставу так: «В принципі вона вже не віруюча і не невіруюча. Вона читає написане вголос, слухає слова, які вимовляє, і вони доходять до неї; вона ніщо не осуджує, потік часу біжить, і актуальний стан цієї людини стає вмістилищем того, що вона збирає» [6]

 

МОВА І МУЗИКА 

 

Мабуть найбільш нагальною потребою, яку я відчув у перші роки праці з людьми, було говорити мовою, зрозумілою для всіх. Зустрічаючись із людьми різних соціальних станів, які спонтанно приходили на курси, я зіткнувся з проблемою – як говорити ширше й універсальніше, щоб мене розуміли всі. Я бачив, що інтелектуали і професори університетів сиділи разом із продавцями, стюардесами, режисерами, домохазяйками, студентами, пілотами тощо. 

Очевидно, що кожна з цих осіб мала специфічний спосіб самовираження: попробуй зрозуміти групу хлопців, які розмовляють про футбол, і інтелектуалів, які розмовляють про постмодернізм… Для мене така спонтанна різноманітність учасників підтверджувала необхідність дати сучасній людині відповіді на її пошуки. Але як достукатися до всіх просто і зрозуміло? Одне було певним: хоча ці люди розмовляли різними мовами, але існувала мова, доступна для всіх, звична мова людей на вулиці, яку ми вживаємо, щоб щось купити, продати, розмовляти в офісі чи в родині. 

Треба було ще подолати остаточну перешкоду двох мов: мову духовності й мову обивателя, людини на вулиці. Чи існувала мова-міст між двома берегами? Це правда, що я мав донести до людей духовні речі, оскільки метою ГМС є дати людині підказки як відкритися на духовний вимір, але зробити це за допомогою «звичайної мови» було непросто. Тут я мушу щиро зізнатися. Я вже сказав, що я католицький священник. Я отримав відповідний духовний, філософський і богословський вишкіл. Однак нам, людям Церкви, важко усвідомити, що наша манера говорити не завжди зрозуміла простим людям, особливо людям будь-якого віку, агностикам чи байдужим, які не звикли до релігійного середовища і не практикуючі християни. Навіть ті, хто приходить до наших храмів (часто люди похилого віку), як правило, більш уважні до мови фресок на стелях і стінах храму, ніж до мови проповіді, але, в усякому разі, вони, я би сказав, «наші», тому більш-менш розуміють нашу мову. Ми задоволені з того, що люди приходять до церкви і слухають наші навчання Святого Письма, але мало усвідомлюємо, що насправді «розмовляємо самі з собою» своєю мовою, а не з іншими. 

Думаю, що той, хто читає мою книжку, вже розуміє, якої простої та щоденної мови я хотів навчитися від людей, щоби вчити їх ГМС. Я розумію, що мені це не завжди вдавалося, але спроби давали результат. Пізніше я буду говорити про позарелігійність (цей термін не належить до мови вулиці) нашого спілкування, а його значення буде зрозумілим з контексту. 

Стосовно мови, то я повинен сказати, що відкрив для себе універсальну, позитивну і пряму мову, яка доходить до людей через символічні та поетичні вирази, образи, фільми, оповідання і навіть жарти. 

Ці форми спілкування майже музичні, їм притаманна універсальність і широта хвилі мови музики. Тому я також намагався часом включати якусь коротку «мелодію» цієї частини – для уточнення і підтвердження послання. 

 

ПОЗАРЕЛІГІЙНІСТЬ 

 

Мета ГМС – запропонувати людині, якою би вона не була, засоби для відкриття свого духовного виміру. Кожна людина має, незважаючи на її релігію чи атеїзм, фізичний, психічний і духовний вимір. І тому ми з самого початку представляли наші курси та програми як досвід, не пов’язаний з певною релігією, а спрямований на духовний вимір людини як такої. 

Мабуть позарелігійність – це найважчий і дуже делікатний аспект суттєвих пунктів, які конституюють ГМС. Це дуже важливо не тільки для того, щоб не було плутанини з іншими шляхами духовного розвитку, але й ще тому, що дає нам можливість розширити наше служіння на будь-який горизонт культури, в якій живе людина. Тому прошу вибачення, що для пояснення цієї цікавої теми мушу вживати складнішу мову, часом несумісну з моїм бажанням говорити простою мовою. 

Перша й проста відмінність між ГМС та релігією полягає в тому, що ГМС – це метод самопізнання і відкриття духовного виміру людини через конкретні процеси і вправи. Релігія – це прийняття божественного об’явлення (віра) з усіма наслідками та обов’язками цього прийняття. 

Однак це перше розрізнення не звільняє нас від деяких пасток, у які ми можемо наївно потрапити через обмеження, іноді швидкоплинні, які розділяють ці два терміни. Щоб краще зрозуміти цю різницю, варто пам’ятати про різні сектори плутанини між цими двома термінами. 

 

Плутання духовного з релігійним. 

 

Часом на курси приходять особи, які вважають, що йдеться про вивчення «релігійного духовного шляху», який зміцнить їхню віру. Не дуже розуміючи позарелігійний характер ГМС, вони пізніше розповідають своїм рідним і друзям, що знайшли метод, який допомагає їм жити згідно зі своєю релігією. Якби наше навчання було виключно психологічним, то цього сектору плутанини не існувало б, а також не було б суперечок довкола нас, оскільки ніхто не відчував би нападу на свою віру через те, що викладаються курси з психології чи інших гуманітарних наук. Суперечки виникають тоді, коли, до прикладу, побожні католики зустрічають на курсах невіруючих або послідовників юдейської чи інших релігій. На наших курсах ми хочемо допомогти людині відкритися на горизонт духу або розширити його, спрямувати її до її справжньої сутності, яка фундаментально є духовною. Очевидно, що це стосується будь-якої людини: католика, мусульманина, буддиста, індуїста, невіруючого, злодія, мафіозі, філантропа, старого, молодого, східного чи західного. І це можливо завдяки тому простому факту, що в кожної людини є дух, так само як у неї є руки і ноги. 

 

Плутання позарелігійності з протилежністю релігії. 

 

Це протилежний до попереднього сектор плутанини. ГМС не асоціюють з жодною релігією, і навіть вважають протилежністю релігії. Є такі, хто, прочитавши, що наша програма не пов’язана з жодною релігією, лякаються і тікають. Вони вважають, що ми атеїсти і що проти релігійних обрядів – християнських чи інших. У цьому випадку слід роз’яснити, що ГМС сумісна з будь-якою релігією і вірою, бо релігія і віра належать до сфери духовного, і це саме те, що ми намагаємося робити: допомогти знайти контакт з духовним. Свідчення медитувальників, опубліковані в Cosí medita la gente [7] (Так медитують люди), відповідають на ці закиди. І тому не дивно, що курси відвідують як невіруючі, так і людих різних віровизнань. 

 

Плутання молитви з медитацією. 

 

Хоча ці два терміни безпосередньо не стосуються позарелігійності, але варто їх тут пояснити. Вираз «глибока молитва» проник у християнську духовність як універсальний вислів і як спосіб ортодоксійної реакції на різні методи духовного розвитку східного походження, які прийшли до нас за останню чверть століття. Говорячи про ГМС, багато людей приклеюють нам ярлик «молитва», який звучить дуже ортодоксійно в католицькому світі. І правда, що я сам тридцять років назад, працюючи в Курії єзуїтів, в одному з залів, заповнених духовенством, представляв свої перші курси під таким титулом. Природний розвиток нашого методу упродовж наступних років привів до стану, в якому ми тепер перебуваємо. Людина розвивається, і «глибока молитва» перетворилася у ГМС. З другого боку, термін «молитва» має універсальне дуалістичне значення, тобто розмова людини з Богом, в той час як сучасне значення терміну «медитація» намагається подолати дуалізм і перетворитися в мовчазну єдність і гармонію з божественною Істотою, без діалогу й роз’єднання Ти-я. 

Залишається прояснити останнє питання: Чи ГМС можна адаптувати до конкретної релігії? Деякі наші інструктори, включно зі мною, часом проводять курси для однорідних католицьких груп, пристосовуючи різні фази до віруючих. Це може видаватися суперечним із тим, що я говорив до цього часу, але відповідь проста, бо я не раз наголошував: ГМС допомагає духовності. Якщо йдеться про те, щоб відкрити й поглибити духовність, то ясно, що віруючі люди будь-якої релігії можуть збагатити своє духовне життя за допомогою ГМС. 

 

СТРУКТУРА ЦІЄЇ КНИЖКИ 

 

У цій книзі я намагався об’єднати основні етапи вступного курсу ГМС, тобто, вправи, за допомогою яких учасники втаємничуються в процес внутрішнього очищення і глибоку медитацію, яка веде до центру людини, до її справжнього «Я», яке по-різному називають у різних традиціях і культурах. 

Перша частина – це введення в термінологію ГМС і попереднє розслаблення, потрібне для кожної вправи. 

Друга частина найбільша, призначена для психофізичного очищення, тобто, очистити та інтегрувати різні психофізичні елементи, які можуть спричинити внутрішнє незадоволення або конфлікт, і у такий спосіб перешкоджати пізнанню нашої вищої тотожності – це практика глибокої медитації й зв’язку з нашим внутрішнім джерелом. Пропонуються різні вправи, щоб увійти в контакт з елементами тіла та психіки, які потребують упорядкування і очищення, і серед цих вправ особливо важливий контакт з досвідом дитинства, який зазвичай ігнорують чи усувають. 

Третя частина – навчання методу ГМ (глибока медитація), яку слід практикувати щодня, якщо підготовчі вправи виконувалися добре і був осягнутий стан достатньої внутрішньої гармонії. 

Коротка четверта частина пропонує людям, які хочуть йди дорогою ГМС, різні допоміжні ресурси, які полегшать дорогу на різних етапах внутрішньої подорожі. 

Щоби випередити можливі запитання й дати потрібні пояснення, наприкінці кожного розділу я подаю запитання, які мені ставили учасники курсів, і відповіді на них. Короткі цитати і афоризми на початку кожного розділу взяті з письмових відгуків наших медитувальників. 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ ГМС 

 

Говорячи про нашу історію, я вже зазначив, що ми – група інструкторів, яка пропонує курси ГМС – здебільшого в Італії. Група має координаційну Раду, якою керує головний інструктор та інші інструктори. Рада відповідає за організацію та проведення курсів ГМС. Інструктори проводять курси. 

ГМС також запроваджено в деяких секторах освіти на експериментальній основі. Це також викликало зацікавлення у деяких академічних середовищах, які почали досліджувати цю тему. Одне з цих досліджень пропонує ГМС як метод навчання та перевиховання у в’язницях для неповнолітніх, де він пропонується та практикується в рамках ряду курсів [8]

Різні рівні ГМС подані на нашій сторінці в Інтернеті: www.mpa-net.it , куди можна також посилати питання на нашу електронну пошту. 

 

ПОДЯКА 

 

Під час кожного курсу ГМС уже на першій зустрічі з публікою я дуже вдячний їм за дар, яким вони є для мене. Мені достатньо глянути на них, уважних і нетерплячих отримати те, що вони занепокоєно шукали, щоб відчути стимул та неймовірне задоволення, яке приходить до мене спонтанно. Часом я відчував себе маленьким і негідним, бачачи серед учасників великі особистості. Проте з роками я навчився почуватися просто людиною, такою як вони, не більше і не менше, оскільки справжнім спільним знаменником, який робить нас родиною (хоча й незнаною), є таємниче внутрішнє джерело, до якого ми всі намагаємося прийти. У такий спосіб я досвідчив те, що богослови саксонської культури називають тепер «співчуттям», тобто втіленим і скромним знанням про єдність наших життів та впевненість, що саме завдяки цій єдності та близькості ніхто з нас не є більшим чи меншим як людина. Факт, що я допомагаю на дорозі до центру, – це більше відповідальність, ніж привілей. З кожної зустрічі я виходжу збагаченим. Крім того, завдяки учасникам курсів я дізнався про багато важливих моментів ГМС, до прикладу, чого вони насправді шукали, що вони робили або не розуміли, які вправи їм більш-менш підходили тощо. І тому я в першу чергу дякую всім вам, тисячам анонімних осіб, які перебувають тут, серед цих сторінок, співавторам цієї книги, і сподіваюся, що вони також отримали користь. 

Особлива подяка організаційній Раді і групі інструкторів ГМС, які терпеливо допомагали своїми порадами, поправками і переглядом тексту. Особлива подяка Анні Льорізьо, валькірії ГМС, дорогим друзям Марті Деі Россі, Марці Пілєрі, Тіцьяно Репетто і Анжело Шеттіні за різну допомогу. Паоло Б’янкончіні заслуговує особливих оплесків за постійне підбадьорення та інтерес, за допомогу у виборі запитань у кінці розділів та за іншу допомогу. 



[1] Читачі краще зрозуміють ці трохи дивні терміни в процесі читання книжки. 

[2] Див. мою книжку Cosí medita lagente, Edizioni Messaggerodi Padova 2004, про плоди ГМС в різних учасників під час різних курсів. 

[3] Англійський історик ( Лондон 1889 Нью-Йорк 1975). Славу йому приніс великий синтез всесвітньої історії: Дослідження історії (12 томів, 1934-1961), в якому він дослідив розвиток двадцять одної цивілізації ( плюс п’ять «затриманих» цивілізацій) і створив теорію, що цивілізації народжуються як відповідь на виклики довколишнього середовища в цілому. 

[4] Про професії учасників курсів дивися Cosí medita la gente, pp. 10-11. 

[5] Про свідчення духовних пошуків італійських політиків дивися C. Crocella, Angelí a Montecitorio, Gabrielli Editori, Verana 1998. 

[6] Cit. por A. Poma, Martin Buber. Ilprincipio dialogico e altri saggi, San Paolo, Cinisello Balsamo (MI) 1997, p. 19. 

[7] Там само. 

[8] Cf. P. Stella, Difesa sociale e ríeducazionte del minore, Cedam, Padova, 2001.