Безмовна молитва  

Молитва – це розмова з Богом, тобто діалог. У Старому Завіті молитва подається саме у такій формі – вербальні діалоги людини з Богом. Не будемо входити у конкретні біблійні тексти, а глянемо загально й спрощено. Хоча у Старому Завіті є й інші форми молитви, до прикладу, сни та видіння, де контакт з Богом відбувається через візуальні образи, але народ Ізраїлю – народ вух, слуху, на відміну від греків – народу очей, споглядання, і тому контакт з Богом відбувається насамперед через слух. 

Яка загальна структура більшості вербальних діалогів людини з Богом? Бог об’являє свою волю, переважно це виконати якийсь конкретний наказ. Реципієнт Божої волі не хоче її виконувати, починає дискутувати з Богом, переконати Його, що mission impossible. Врешті-решт піддається Божій волі і, скрегочучи зубами, починає її виконувати. З часом приходить розуміння, усвідомлення та внутрішня згода з Божою волею. 

Тепер увійдемо в глибину цих діалогів через призму своєї глибини. Кожна людина має свій часо-просторовий світогляд, своє розуміння Бога, світу й самої себе. Голова наповнена уявленнями, прагненнями та переконаннями про своє місце в цьому світі, свій життєвий шлях, своє майбутнє, місце і роль Бога в житті. Без огляду на будь-які релігійні, політичні, культурні та інші переконання я сам, моє Его стоїть в основі мого світогляду. Я сам творець себе самого й свого світу. Якщо я релігійний і прямую до Бога, щораз глибше воцерковлюючись у життя церкви, якоїсь релігійної спільноти тощо, то поза цією поверхнею, в глибині я зосереджений на самого себе, на побудову свого земного щастя, а Бог і релігія – це будування захисних мурів для мого земного щастя. І чим я богомільніший, тим ширші й вищі ці мури. Божу волю і дію Бога в своєму житті я сприйматиму через призму своїх бажань та ідей, практично не сприйматиму взагалі або в збоченому розумінні. І це показують такі свідчення «глибокої віри»: «Я довго молилася до Бога, і Він дав мені здоров’я, роботу і тверезого чоловіка з квартирою і машиною», бо Бог завжди вислуховує молитву праведника і праведниці. 

Погляньмо на суттєві елементи біблійних діалогів з Богом. 

1. Біблійний персонаж чітко і ясно розпізнає Божу волю. Боже слово дійшло до нього, пробившись через його суб’єктивний світогляд та людські обмеження. Це дуже високий рівень, він взяв високу планку. Духовне розпізнавання – це дуже широка тема, і дуже важка й багатозначна. 

2. Бога і Божу волю він сприймає як щось чужорідне, що особисто йому принесе лише шкоду, користі може черпати або Бог, або хтось інший. Тобто Бог бажає йому щось погане, а не добре. 

3. Він не втікає від Бога і Божої волі – визнає авторитет Бога. Бог для нього не намальована картинка, перед якою можна лише бити поклони, а реально жити своїм життям, а жива дійсність, від якої не втечеш. 

4. Конфронтація з Богом, внутрішні та зовнішні зусилля. Він помалу виходить із свого замкнутого світу, зі свого Его, розширює горизонти свого світогляду, своєї віри тощо. 

5. Навернення – метаноя – зміна мислення, свідомості, світогляду. А мислення з’єднане з духовною, психічною та чуттєвою сферою. Це трансформація всієї особи. Врешті-решт повне усвідомлення та розуміння, що виконання Божої волі потрібно насамперед мені, це користь для мене, а вже потім для когось іншого. 

У світлі сказаного погляньмо на свою богомільність і як вона проявляється, до прикладу, в ігнатіянських реколекціях. Коли воцерковленість зашкалює, то людина нездатна виконувати духовні вправи св. Ігнатія, вона дуже зачинена в собі. Але під час реколекцій часом може статися чудо – Бог як таран пробиває і розвалює захисні мури богомільного. На рівні досвіду – це важка криза, і коли ця криза дуже глибока, то духовність тут безсила. Лише кваліфікована психотерапія допоможе праведникові втекти від Бога і Божої волі. І тому ігнатіянські реколекції не для всіх, особливо не для гіпердуховних. А саме така категорія людей – часті пацієнти ігнатіянських реколекцій, які вони сприймають як інші релігійні тусовки, які часто відвідують. 

Ігнатіянська медитація часом може бути як шокова терапія або як дикий скакун, який, якщо його не об’їздити, понесе кудись невправного і переляканого наїзника. Натомість християнська медитація в традиції о. Джона Мейна, яку ще називаємо безмовною молитвою, це повільний, але послідовний рух до мети без великих потрясінь, хоча й там можуть бути несподіванки, бо будь-яка техніка зосередження – як у молитві, так і поза молитвою, – якщо її довго, наполегливо і систематично практикувати, впливає на активність мозку, і в процесі зміни активності в сфері уяви та почуттів може статися раптовий стрибок активності уяви або почуттів, відчинення заблокованої підсвідомості і вихід звідти цілого букету болючих споминів, що також лякає початківців у такому досвіді. 

Не кожна невербальна молитва є безмовною молитвою. Невербальна молитва – це відсутність слів, але не відсутність уяви, емоцій та почуттів. Ми можемо нічого не говорити, але тиснути на «золоту рибку» зсередини всім своїм єством, усіма фібрами своєї душі, прагненнями та бажаннями. Безмовна молитва – це з внутрішнього активного стану перейти до пасивного, без уяви, прагнень та емоцій слухати та споглядати, зосередившись лише на одному слові. А це робити не просто. Члени спільнот християнської медитації мають досвід, що в спільноті медитувати легше, ніж самому. Окрім того ділення досвідом також допомагає зрозуміти свій стан та досвід. Хто медитує сам, то може користуватися якоюсь літературою – за кілька десятків років від відкриття цього методу в християнстві вже є якийсь доробок цього досвіду й осмислення.