Молитва св. Касіяна – Мейна і молитва св. Ігнатія Лойоли   

Св. Йоан Касіян (360-435). Метод молитви виник у лоні древнього християнства.  

Св. Ігнатій Лойола (1491-1556). Метод молитви – синтез п’ятнадцяти століть християнської молитовної традиції. 

Отець Джон Мейн (1926-1982). Метод молитви – спочатку індійська медитація мантрами, потім відкриває подібність методу в св. Йоана Касіяна, змінює мантру на «Мараната».

Отож, ігнатіянський метод молитви – це XVI ст., і до наших днів дійшов у незміненому вигляді, жодних реформ і змін методу не відбулося. Упродовж цих століть відбувалося лише теоретичне осмислення і поглиблене розуміння методу в світлі розвитку богословських та психологічних дисциплін. Тобто, про метод написано тисячі книжок різними дослідниками, його оправлено в різні теоретичні пояснення, але практика методу молитви залишилася та сама. Звичайно, що у наші часи існують єзуїтські та неєзуїтські реколекційні доми, де метод інший, але це вже не автентичний ігнатіянський метод молитви, а інший метод на базі ігнатіянського, який ігнатіянським можна назвати лише з великою натяжкою. 

Метод молитви Джона Мейна – це XX ст., отож наші дні, але це відкриття і повернення до занедбаного методу V ст., який, можливо, існував і раніше. 

Спершу хочу процитувати шість пунктів з книжки Духовні Вправи св. Ігнатія Лойоли про методи молитви, які не використовуються під час ігнатіянських реколекцій, але подані в книжці як додаткові методи молитви: 

[252] Другий спосіб здійснення молитви полягає у наступному. Стоячи навколішках або сидячи, залежно від того, яке положення вважається зручнішим і побожнішим, та заплющивши очі або спрямувавши погляд в одну точку, промовити слово “Отче” і розмірковувати над цим словом стільки часу, скільки потрібно для того, щоб осягнути властиві йому значення та порівняння, відчуття та втіху. Так само слід чинити з кожним словом із “Отче наш” чи іншої молитви, для здійснення якої оберемо цей спосіб. 

[253] Правило перше. Протягом години пройти у зазначений спосіб цілу Господню молитву, а наприкінці промовити вголос чи подумки “Богородице Діво”, “Вірую”, “Душе Христова” та “Радуйся, Царице”. 

[254] Правило друге. Якщо, споглядаючи Господню молитву, хтось знайде в одному чи двох словах матеріял для розважання, смак і втіху, то не варто намагатися йти далі, хоч би й цілу годину довелося присвятити цим словам; коли ж відведений на споглядання час добіжить кінця, треба прочитати решту молитви у звичайний спосіб. 

[255] Правило третє. Якщо хтось, затримавшись на одному чи двох словах “Отче наш” на цілу годину, захоче повернутися до цієї молитви в інший день, то треба промовити вже обмірковане слово чи слова у звичайний спосіб, а тоді знову заглибитися у розважання, починаючи з наступного слова, у спосіб, поданий у другому правилі. 

[256] Примітка перша. Треба зауважити, що, закінчивши Господню молитву протягом одного чи кількох днів, слід у той же спосіб розглянути “Богородице Діво” й інші молитви, щоби постійно впродовж певного часу займатися однією з них. 

[258] Третій спосіб здійснення молитви полягає у наступному: молитися треба подумки відповідно до ритму дихання; слова “Отче наш” чи якоїсь іншої молитви промовляємо по одному між двома вдиханнями, особливу увагу звертаючи в цей час чи то на значення слова, чи на особу, до якої звертаємося, чи на свою нікчемність, чи на різницю між величчю тієї особи та власною нікчемністю. У такий спосіб і згідно з таким правилом слід прочитати “Отче наш”; інші ж молитви – “Богородице Діво”, “Душе Христова”, “Вірую”, “Радуйся, Царице” – промовити як звичайно. 

Як бачимо, ці методи можна назвати легко-дискурсивними, де основна увага зосереджена не на мисленні та уяві, а на внутрішніх порухах. Це ніби щось посереднє між дискурсивною молитвою і простою молитвою Джона Мейна.  

Визначення медитації о. Лоренса Фрімена: «Спершу медитація була тісно пов’язана з наукою читання Святого Письма; вона передавалася індивідуально від майстра до учня, у рамках традиції монахів-пустельників. Медитувати над Писанням не значило міркувати про нього або уявляти його собі. Медитуючи над Писанням, монах робив його частиною себе через запам’ятовування і повторення. Щоб утримати думку й серце учня в стані зосередження, уваги та внутрішньої тиші, вчитель давав йому окрему фразу або вірш із Біблії. Це повторення випереджало всяке багатство помислів і вело до чистоти серця у вбогості цього окремого вірша» (о. Лоренс Фрімен OSB. Внутрішнє світло.) 

У своєму житті ми маємо цілі, мрії, бажання. Щось реалізовуємо, а щось залишається постійним бажанням або мрією. Нейролінгвістичне програмування говорить, що для того, щоб реалізувати щось, мрій і бажань недостатньо. Потрібно поставити конкретну мету, розробити конкретний план реалізації цієї мети послідовними етапами, діями. І письмовий аналіз пройденого шляху на кожному етапі. Дехто додає ще й чистоту помислів. 

LECTIODIVINA та ІГНАТІЯНСЬКА МЕДИТАЦІЯ відповідають цим критеріям. 

Для теми сьогоднішньої лекції нам важливі плоди LECTIODIVINA і плоди ІГНАТІЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ.  

1. Повернення до раю 

– це повернення до гармонії з собою, з Богом і світом, повернення до прасвідомості нерозбитого людського єства. Свідомість, яка була розділена на думки, почуття і прагнення, яка існувала в часі та просторі, стає єдністю, стає простим триванням, позачасовим і позапросторовим перебуванням у присутності Вищої Свідомості, Вищої Істоти, що променіє світлом, добром і любов’ю. 

2. Проникнення божественного в історію 

Богослов’я вчить, що земне життя Ісуса Христа, Його смерть і воскресіння – це часткова подія, що відбулася у замкненому часі та просторі, але яка має універсальний характер, універсальні наслідки: охоплює увесь створений світ у часі й просторі. Тепер для мене ці наслідки – це вже не теоретичні знання, отримані з прочитаних книжок і з університетських лекцій. Я відчуваю ці наслідки в своєму житті, дар відкуплення – це моя жива дійсність, яка глибоко мене проникає. Відкуплення – це не обітниця, яка реалізується в майбутньому, по смерті. Відкуплення – це мій актуальний стан: я вже відкуплений, і я вже розумію – що це означає, і вже це відчуваю. Я живу в відкупленому світі. 

Досвід контемплятивної молитви – це досвід бачення того, як божественне проникає в історію, в земне. Там, де я раніше бачив лише мирське, тепер починаю бачити священне. Де раніше бачив випадок, тепер починаю бачити закономірність. 

До сих пір я був теїстом – не бачив реальної присутності божественного у світі. Тепер починаю це бачити. 

3. Бачення Ісуса Христа розп’ятого і воскреслого в історії 

Цей досвід – це особиста зустріч з воскреслою Боголюдиною, з особою Бога в людській природі. Це щось інше, ніж відчуття отриманих дарів, благодатей, досвід зцілення, досвід всепроникаючої та всепрощаючої любові. Лише тепер я починаю усвідомлювати, що попередній досвід був досвідом безособового Бога, досвідом Його атрибутів, енергій, досвідом того, як Він діє в моєму житті. До цього моменту я знав теоретично, що Бог є особою, але лише тепер мене осінило, що практичний досвід Бога розбігався з теоретичним. Я знав, що Він є особою, але не зазнавав цього. Зазнав це лише тепер. Я тепер починаю усвідомлювати поняття неособового Бога в далекосхідних релігіях. Досвід, а правильніше, передання досвіду божественного в цих релігіях автентичне. Індійські містики передають теоретичні знання божественного, узгоджені з особистим досвідом. Навчають те, що справді пережили в своєму житті, навчають теорії, побудованій на особистій практиці. Християнські доктори і професори навчають те, що прочитали в книжках. Досвід божественного і досвід Бога-особи – це не одне й те саме. 

4. Нова людина, євангелізація 

Відродження, просвічення, преображення, метаноя, покаяння, поновне народження, народження згори змінюють серце людини, змінюють її світобачення, змінюють її ідеали та цінності. Стара людина вмирає, народжується нова. Внутрішні зміни не можуть залишатись тільки внутрішніми, вони виходять назовні, стають зовнішніми змінами. Невидиме стає видимим. Бог стає дороговказом для людини. Починається євангелізація. Але євангелізація способом свого життя, способом свого мислення, просвіченого Богом, а не зовнішнім активізмом. 

Іс. 42, 16: „І Я попроваджу незрячих дорогою, якої не знають, стежками незнаними їх поведу, оберну перед ними темноту на світло, а нерівне в рівнину. Оце речі, які Я зроблю, і їх не покину!” 

Кінцевий плід чотирьох тижнів ігнатіянських реколекцій – це СПОГЛЯДАННЯ ДЛЯ ЗДОБУТТЯ ЛЮБОВІ:  

Примітка. Насамперед потрібно звернути увагу на дві обставини.  

По-перше, любов має виявлятися радше у вчинках, ніж у словах.  

[231] По-друге, любов полягає у взаємному спілкуванні, себто той, хто любить, дає тому, кого любить, те, що має, або частину того, що має чи може мати; той же, кого люблять, своєю чергою дає те саме тому, хто любить. Так, якщо хтось володіє знаннями, то повинен ділитися ними з тими, хто їх не має; те саме стосується почестей та багатств – коли хтось ними володіє, то має ділитися з іншими.  

Потому заглибитися в роздуми, розважаючи, що було б слушно і справедливо з нашого боку запропонувати і віддати Божій Величі, а саме: усе, що маємо, разом із самим собою; а далі, як той, хто з великою любов’ю щось жертвує, сказати: “Візьми, Господи, і прийми всю мою свободу, мою пам’ять, мій розум, і всю мою волю – усе, що маю і чим володію. Ти, Господи, все це дав мені – Тобі тепер повертаю: усе Твоє. Розпоряджайся всім згідно з Твоєю волею; мені ж дай любов Твою і благодать, яких мені достатньо.”  

[235] Пункт другий. Поміркувати про те, як Бог живе у створіннях: у стихіях, даруючи їм буття; у рослинах, даруючи їм життя; у тваринах, даруючи їм чуття; у людях, даруючи їм розум, і, зрештою, у нас самих, даруючи нам буття, життя, чуття і розум, щобільше, перетворюючи нас на свій храм, позаяк нас створено на образ і подобу Божої Величі. Опісля ж знову заглибитися в себе, як це зазначено у першому пункті, чи у якийсь інший спосіб, котрий нам краще підходить.  

[236] Пункт третій. Розважити, як Бог діє і працює задля нас в усьому створеному на землі; себто, наче робітник, працює у небі, у стихіях, у рослинах, у плодах, у стадах і в усьому решта, даруючи всьому буття, оберігаючи, спонукаючи до зростання та відчуттів тощо. Потому заглибитися у себе.  

[237] Пункт четвертий. Поміркувати про те, як усі блага і дари сходять згори; приміром, наша обмежена сила походить від найвищої та безконечної Сили, що на небі; так само і справедливість, доброта, благочестя, милосердя та інше, як ото сонце породжує промені, а джерело – воду. Завершити, заглибившись у себе, як уже мовилося; насамкінець провести бесіду і прочитати “Отче наш”.

Плоди ІГНАТІЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ тотожні з плодами LECTIODIVINA, тільки виражені іншою мовою. 

Якщо уважно прочитаємо книжку «Внутрішнє світло» о. Лоренса Фрімена, то побачимо, що плоди ХРИСТИЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ В ТРАДИЦІЇ ДЖОНА МЕЙНА такі самі, тільки описані ще іншою мовою. Людина, яка має досвід ІГНАТІЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ, у цій книжці відразу знайде подібність, а в багатьох випадках і тотожність із своїм досвідом. Увесь досвід ігнатіянських реколекцій, розділений поетапно на тижні, я знаходжу у цій книжці. Тільки шлях ДУХОВНИХ ВПРАВ св. Ігнатія детально пояснений і висвітлений до найменших дрібниць, навіть технічних, систематизований, описаний послідовно, раціонально, дидактично, педагогічно. І тому для людини західної цивілізації, яка хоче спочатку все зрозуміти теоретично, а потім починати щось робити, цей метод ближчий і зрозумілий, і тому користується більшою популярністю і більшим попитом. 

Отож, яким би не був метод християнської молитви, мета одна – Бог. І плоди медитація та дари Святого Духа універсальні, хоча отримуємо їх не відразу, не всі й не в однаковій мірі. 

Отець Лоренс Фрімен – людина західної цивілізації та культури, але стиль його книжки подібний до стилю письменників християнського Сходу. Його книжка – це не підручник медитації, це свідчення – ділення особистим досвідом життя з Богом. А цей досвід він отримав на дорозі ХРИСТИЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ В ТРАДИЦІЇ ДЖОНА МЕЙНА. Пересічний християнин, який любить духовну літературу, залюбки прочитає цю книжку як духовне читання. Але, щоб стати на цей шлях, йому потрібні конкретні інструкції, пояснення тощо. А в цьому плані цей метод молитви дуже вбогий, що викликає небажання, нерозуміння, нехтування, несприйняття. 

На мою думку, людина, яка не має досвіду медитації, щоб стати на цю дорогу молитви, повинна мати спершу внутрішнє відчуття, незадоволення своїм молитовним життям, бажання щось змінювати, навіть не до кінця усвідомлене. Друге, оскільки сам метод простий, малопривабливий для людини, яка хоче працювати розумом, бути активною в своєму молитовному житті, прочитати і освоїти купу книжок про молитву, а потім розпочинати молитися, коли все буде зрозуміло, то цей аспект повинна замінити молитовна група людей, які вже йдуть цим шляхом, їхнє свідчення та заохочення, отож такі ретріти чи щось подібне. 

Що стосується людей, які вже мають досвід ІГНАТІЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ і систематично практикують її, як ставитися до ХРИСТИЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ В ТРАДИЦІЇ ДЖОНА МЕЙНА? Спочатку слід задуматися над тим, які труднощі ми маємо в практикуванні ІГНАТІЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ? 

1. Хто з практикуючих ігнатіянську молитву ніколи не жалівся на погане зосередження уваги, на зовнішні перешкоди – шум, важко довго всидіти на одному місці, на внутрішні перешкоди – розсіяння, сторонні думки, уява бігає де попало тощо? Проста практика молитви короткою мантрою може стати психологічною вправою зосереджувати увагу, тобто приготуванням до ігнатіянської молитви. Отож, хто не бачить у ній християнської молитви, може використовувати її як психологічну вправу приготування до ігнатіянської молитви. А при систематичному практикуванні з часом відчує й духовні ефекти, і з психологічної вправи вона трансформується у молитву. У наші часи не воцерковлені люди, шукаючи психо-духовний досвід, звертаються до далекосхідний духовних традицій. Частина практикуючих християн, не знаходячи в християнстві жодного духовного досвіду, лише інтелектуальне навчання та моральне повчання, також звертаються до далекосхідний духовних традицій. ХРИСТИЯНСЬКА МЕДИТАЦІЯ В ТРАДИЦІЇ ДЖОНА МЕЙНА може, принаймні частково, заповнити цю нішу. 

2. Час. Кому не бракує часу на молитву? Ігнатіянська молитва вимагає багато часу: ввечері присвятити деякий час темі ранішньої медитації, і вранці у спокійному й тихому місці присвятити одну годину медитації. Потім рефлексія, підсумок, щось записати в духовному щоденникові. І робити це систематично, бажано кожного дня. Це вимагає дисципліни, аскези, а в багатьох випадках мало що не жертовності. Різні життєві обставини вводять корективи у наші плани та бажання, і часто опускаємо медитацію. ХРИСТИЯНСЬКУ МЕДИТАЦІЮ В ТРАДИЦІЇ ДЖОНА МЕЙНА можемо виконувати, звичайно – з меншим ефектом, навіть ідучи по дорозі на роботу, в маршрутці чи метро, особливо, коли добиратися до місця праці дуже довго. Звичайно, що так можна виконувати й ігнатіянську медитацію, але це набагато важче. 

3. ІГНАТІЯНСЬКА МЕДИТАЦІЯ вимагає доброго фізичного і психічного стану. Чи ми здатні до медитації завжди приступати в такому стані? Як часто ми знервовані, напружені, виснажені, запрацьовані, розпорошені. ІГНАТІЯНСЬКА МЕДИТАЦІЯ в такому стані може бути навіть шкідливим мазохізмом. А ХРИСТИЯНСЬКА МЕДИТАЦІЯ В ТРАДИЦІЇ ДЖОНА МЕЙНА в такому стані може бути якраз на своєму місці. 

Це кілька загальних зауважень. Кожна людина індивідуальна і її зовнішні обставини й внутрішній світогляд індивідуальний. І кожен може поміркувати самі і знайти суто для себе якусь користь від такої форми молитви.