ПОРТАЛ МІЖ ПЕРШИМ І ДРУГИМ ТИЖНЕМ  

Духовні вправи св. Ігнатія Лойоли 

Індивідуальні духовні вправи св. Ігнатія Лойоли за задумом автора повинні були бути індивідуальними в буквальному значенні – для однієї людини. Групові духовні вправи, хоч і почалися ще за життя автора, були вимушеною необхідністю – тільки так можна було охопити вправами набагато більше людей. 

18-а заувага Духовних Вправ – так званий принцип адаптації вправ до потреб і можливостей індивіда, що в групових вправах можна реалізувати тільки частково: введення в медитацію для всіх одинакові, але в індивідуальних духовних розмовах можна вести кожного індивідуально. 

[18] Заувага вісімнадцята. Духовні вправи потрібно пристосовувати до особливостей осіб, які хочуть їх виконати, себто до їхнього віку, освіти та можливостей. Тому неосвіченим чи слабким людям не слід давати завдання, з якими вони не в стані впоратися належним чином, а відтак і сягнути користі для себе. Також треба діяти відповідно до того, що хоче здобути людина, яка приходить, аби прийняти духовні вправи, і на що вона себе налаштовує. Відтак тому, хто хоче отримати лишень якісь настанови та сягнути певного рівня душевного спокою, можна запропонувати частковий іспит сумління, а далі – загальний іспит; поза тим, слід навчити його щоранку присвячувати півгодини способові молитви, роздумуючи про заповіді та головні гріхи, а також інші подібні речі. Можна також порадити йому щотижня приступати до сповіді і, якщо це можливо, причащатися що два тижні, або й щотижня, якщо відчуватиме таке бажання. Такий спосіб найкраще підходить людям простим і неосвіченим; їм слід пояснити окремо кожну Божу заповідь, сім головних гріхів, церковні заповіді, п’ять чуттів і справи милосердя. Так само, якщо керівник побачить, що той, хто виконує вправи, – людина від природи не надто обдарована, від якої не варто очікувати великих успіхів, то краще дати йому кілька легких вправ, доки він не приступить до сповіді, а тоді навчити його кільком способам здійснення іспиту сумління і порадити сповідатися частіше, ніж доти, щоб зберегти здобуте. Не слід, одначе, торкатися питання вибору та інших вправ, що виходять за межі Першого тижня, особливо якщо можна в цей час сягнути більшого поступу, займаючись з іншими; охопити все не вистачить часу. 

Свій досвід керівника духовних вправ св. Ігнатій озвучив не тільки в книжці «Духовні Вправи», а й у «Директивах» та листах до окремих людей чи спільнот. Він неодноразово наголошує, що духовні вправи у всьому об’ємі – чотири тижні слід давати не всім, а тільки вибраним, тобто готовим до наступного етапу. У наші часи готовність до наступного етапу, тобто до ІІ тижня, ставлять у залежність від якості виконання І тижня. 

І тиждень – пізнання своєї гріховності до достатньої глибини, тобто на рівні досвіду, а не тільки інтелектуальної доктрини та жалю на емоційному рівні, плюс досвід Божої любові й часткове зцілення. Ввійти в динаміку І тижня – це відкрити душу на Бога і дозволити Йому діяти, на рівні досвіду – це дозволити Богові зранити, болісно досвідчити. Це вже контакт з Богом. І вважається, що людина готова до ІІ тижня. 

Але між І тижнем і ІІ та наступними є дуже важлива різниця, на яку мало звертають увагу. Вже в І тижні є такий пункт: 

[53] Бесіда. Потрібно, уявивши собі Христа, Господа нашого, розп’ятого на хресті, вступити з Ним у бесіду й запитати, як Він, Творець, зійшов до того, що став людиною і заради наших гріхів перейшов від вічного життя до земної смерті, яку прийняв таким чином. Подібно, звертаючись до себе самого, треба запитати: Що я зробив для Христа? Що роблю для Нього? Що маю для Нього зробити? 

Що я зробив для Христа? 

Що я роблю для Христа? 

Що я повинен зробити для Христа? 

Але, дивлячись на всю динаміку І тижня у всій повноті, можна сказати, що І тиждень зосереджується більше на: 

Що Бог зробив, робить і робитиме для мене? 

У ІІ тижні св. Ігнатій подає таку молитву: 

[98] “Предвічний Володарю всього сущого, ось я, з ласки Твоєї і з поміччю Твоєю, складаю жертву перед лицем Твоєї безконечної Доброти, і перед преславною Твоєю Матір’ю, і перед небесним сонмом усіх Твоїх святих. Хочу і бажаю – таке моє добре обдумане рішення, якщо лишень це сприятиме примноженню Твоєї слави та кращому служінню Тобі, – наслідувати Тебе у тому, щоби зносити всі кривди, й усю зневагу, й усіляку вбогість, як дійсну, так і духовну, якщо Твоя Найсвятіша Велич зволить обрати мене та долучити до такого способу життя та стану.” 

Отож, суттєва зміна при переході від І до ІІ тижня – це перехід від зосередження на собі, своїх проблемах і зраненнях до зосередження на Богові, на Його волі. 

Практично, люди, які добре пережили І тиждень, приїжджають на ІІ тиждень зазвичай через один рік або кілька років. У повсякденному житті лише одиниці далі практикували ігнатіянський спосіб молитви. Більшість втратили досвід І тижня й входять у ІІ тиждень з пам’яттю про І тиждень – отримати подібний досвід, очищення, поглиблення молитви тощо. Тобто вони зосереджені на тому, що Бог дасть їм, а не що вони дадуть Богові. ІІ тиждень – це також і школа вибору. Ті, життя яких уже стабільне, нічого змінювати в ньому радикально не хочуть і не готові, вони здатні тільки навести зовнішній марафет і щось невпорядковане впорядкувати. А радикальне навернення до Бога – це готовність «Вийди з землі твоєї й з дому твого», «Віддай мені твою єдину дитину», «Хто не зречеться себе самого…» тощо. 

Реколектанти можуть добре переживати ІІ і наступні тижні, але це буде продовженням І тижня, а не проходженням через портал радикально нового навернення. 

У випадку священства ситуація ще важча. Семінарійна формація закладає, що людина, яка хоче стати священиком і служити Богові, має автентичні й духовно вмотивовані наміри; говорячи мовою ігнатіянської духовності – стоїть на порозі ІІІ тижня, а два попередніх уже досконало реалізувала, і формація зосереджена ніби на людині ІІІ тижня. Тільки практично молода людина, особливо третього тисячоліття, психічно й духовно незріла, семінаристів необхідно формувати з нуля. Семінарійна формація тільки утривалює та закарбовує незрілі внутрішні постави й інфантильний образ Бога. В результаті маємо священиків: зовнішня бездоганна поведінка, ефективна функціональність, психічна незрілість, патологічний образ Бога.