ПОРТАЛ
МІЖ ПЕРШИМ І ДРУГИМ ТИЖНЕМ
Духовні
вправи св. Ігнатія Лойоли
Індивідуальні
духовні вправи св. Ігнатія Лойоли за задумом автора повинні
були бути індивідуальними в буквальному значенні – для
однієї людини. Групові духовні вправи, хоч і почалися ще за
життя автора, були вимушеною необхідністю – тільки так можна
було охопити вправами набагато більше
людей.
18-а
заувага Духовних Вправ – так званий принцип адаптації вправ
до потреб і можливостей індивіда, що в групових вправах
можна реалізувати тільки частково: введення в медитацію для
всіх одинакові, але в індивідуальних духовних розмовах можна
вести кожного індивідуально.
[18] Заувага вісімнадцята. Духовні вправи потрібно
пристосовувати до особливостей осіб, які хочуть їх виконати,
себто до їхнього віку, освіти та можливостей. Тому неосвіченим
чи слабким людям не слід давати завдання, з якими вони не в
стані впоратися належним чином, а відтак і сягнути користі для
себе. Також треба діяти відповідно до того, що хоче здобути
людина, яка приходить, аби прийняти духовні вправи, і на що
вона себе налаштовує. Відтак тому, хто хоче отримати лишень
якісь настанови та сягнути певного рівня душевного спокою,
можна запропонувати частковий іспит сумління, а далі –
загальний іспит; поза тим, слід навчити його щоранку
присвячувати півгодини способові молитви, роздумуючи про
заповіді та головні гріхи, а також інші подібні речі. Можна
також порадити йому щотижня приступати до сповіді і, якщо це
можливо, причащатися що два тижні, або й щотижня, якщо
відчуватиме таке бажання. Такий спосіб найкраще підходить людям
простим і неосвіченим; їм слід пояснити окремо кожну Божу
заповідь, сім головних гріхів, церковні заповіді, п’ять чуттів
і справи милосердя. Так само, якщо керівник побачить, що той,
хто виконує вправи, – людина від природи не надто обдарована,
від якої не варто очікувати великих успіхів, то краще дати йому
кілька легких вправ, доки він не приступить до сповіді, а тоді
навчити його кільком способам здійснення іспиту сумління і
порадити сповідатися частіше, ніж доти, щоб зберегти здобуте.
Не слід, одначе, торкатися питання вибору та інших вправ, що
виходять за межі Першого тижня, особливо якщо можна в цей час
сягнути більшого поступу, займаючись з іншими; охопити все не
вистачить часу.
Свій
досвід керівника духовних вправ св. Ігнатій озвучив не
тільки в книжці «Духовні Вправи», а й у «Директивах» та
листах до окремих людей чи спільнот. Він неодноразово
наголошує, що духовні вправи у всьому об’ємі – чотири тижні
слід давати не всім, а тільки вибраним, тобто готовим до
наступного етапу. У наші часи готовність до наступного
етапу, тобто до ІІ тижня, ставлять у залежність від якості
виконання І тижня.
І
тиждень – пізнання своєї гріховності до достатньої глибини,
тобто на рівні досвіду, а не тільки інтелектуальної доктрини
та жалю на емоційному рівні, плюс досвід Божої любові й
часткове зцілення. Ввійти в динаміку І тижня – це відкрити
душу на Бога і дозволити Йому діяти, на рівні досвіду – це
дозволити Богові зранити, болісно досвідчити. Це вже контакт
з Богом. І вважається, що людина готова до ІІ
тижня.
Але
між І тижнем і ІІ та наступними є дуже важлива різниця, на
яку мало звертають увагу. Вже в І тижні є такий
пункт:
[53]
Бесіда. Потрібно, уявивши собі Христа, Господа нашого,
розп’ятого на хресті, вступити з Ним у бесіду й запитати, як
Він, Творець, зійшов до того, що став людиною і заради наших
гріхів перейшов від вічного життя до земної смерті, яку прийняв
таким чином. Подібно, звертаючись до себе самого, треба
запитати: Що я зробив
для Христа? Що роблю для Нього? Що маю для Нього
зробити?
Що
я зробив для Христа?
Що
я роблю для Христа?
Що
я повинен зробити для Христа?
Але,
дивлячись на всю динаміку І тижня у всій повноті, можна
сказати, що І тиждень зосереджується більше
на:
Що
Бог зробив, робить і робитиме для мене?
У
ІІ тижні св. Ігнатій подає таку молитву:
[98] “Предвічний Володарю всього сущого, ось я, з ласки Твоєї і
з поміччю Твоєю, складаю жертву перед лицем Твоєї безконечної
Доброти, і перед преславною Твоєю Матір’ю, і перед небесним
сонмом усіх Твоїх святих. Хочу і бажаю – таке моє добре
обдумане рішення, якщо лишень це сприятиме примноженню Твоєї
слави та кращому служінню Тобі, – наслідувати Тебе у тому, щоби
зносити всі кривди, й усю зневагу, й усіляку вбогість, як
дійсну, так і духовну, якщо Твоя Найсвятіша Велич зволить
обрати мене та долучити до такого способу життя та
стану.”
Отож,
суттєва зміна при переході від І до ІІ тижня – це перехід
від зосередження на собі, своїх проблемах і зраненнях до
зосередження на Богові, на Його волі.
Практично,
люди, які добре пережили І тиждень, приїжджають на ІІ
тиждень зазвичай через один рік або кілька років. У
повсякденному житті лише одиниці далі практикували
ігнатіянський спосіб молитви. Більшість втратили досвід І
тижня й входять у ІІ тиждень з пам’яттю про І тиждень –
отримати подібний досвід, очищення, поглиблення молитви
тощо. Тобто вони зосереджені на тому, що Бог дасть їм, а не
що вони дадуть Богові. ІІ тиждень – це також і школа вибору.
Ті, життя яких уже стабільне, нічого змінювати в ньому
радикально не хочуть і не готові, вони здатні тільки навести
зовнішній марафет і щось невпорядковане впорядкувати. А
радикальне навернення до Бога – це готовність «Вийди з землі
твоєї й з дому твого», «Віддай мені твою єдину дитину», «Хто
не зречеться себе самого…» тощо.
Реколектанти
можуть добре переживати ІІ і наступні тижні, але це буде
продовженням І тижня, а не проходженням через портал
радикально нового навернення.
У
випадку священства ситуація ще важча. Семінарійна формація
закладає, що людина, яка хоче стати священиком і служити
Богові, має автентичні й духовно вмотивовані наміри;
говорячи мовою ігнатіянської духовності – стоїть на порозі
ІІІ тижня, а два попередніх уже досконало реалізувала, і
формація зосереджена ніби на людині ІІІ тижня. Тільки
практично молода людина, особливо третього тисячоліття,
психічно й духовно незріла, семінаристів необхідно формувати
з нуля. Семінарійна формація тільки утривалює та закарбовує
незрілі внутрішні постави й інфантильний образ Бога. В
результаті маємо священиків: зовнішня бездоганна поведінка,
ефективна функціональність, психічна незрілість,
патологічний образ Бога.
|