Християнська медитація і міжрелігійний діалог  

1. Християнський підхід до релігії 

У християнства і християн, за винятком малої кількості індивідів, ставлення і підхід до своєї та до інших релігій відбувається суто на доктринальній, тобто інтелектуальній основі. До прикладу: християнство і буддизм. У християнстві доктрина щодо Бога вже добре розроблена: Особа, Творець, Триєдиний, Спаситель, Любов тощо. У буддизмі Бога немає. Які висновки? Християнство і буддизм – відмінні й суперечні релігії. Якщо Бога немає, то це не релігія, а атеїзм. Дві протилежності, два полюси, які можуть мати щось спільне тільки в другорядних чи третьорядних, тобто неважливих аспектах. 

Кожна релігія окрім доктрини має культ – зовнішня форма почитання божества і молитву – індивідуальне спрямування розуму, душі й серця до божества. Щодо зовнішньої форми почитання божества – то тут може бути багато спільних елементів, бо християнський культ виріс не на порожньому місці, а на основі дохристиянських релігій і вірувань. Тут міжрелігійний діалог можна розвивати до безконечності – ділитися способами кадіння, кроплення, прощ, мистецтва і фольклору в своїх релігіях. 

А як бути з молитвою? Молитва – це розмова, спілкування з іншим, який має розум, волю, може нам відповідати. Християнський Бог – це розумна особа, яка нас чує і може нам відповідати. Боги в інших релігіях – це людські вигадки та фантазії, які існують тільки в людській уяві. Людина може вірити, що стовп чи корова – розумна істота й молитися до свого ідола, вважаючи його Богом, але спілкування, діалогу, молитви не буде, можливе тільки якесь психічне самонавіювання, самообман. А як у випадку з буддизмом, де Бога немає? Куди буддист може спрямувати свої думки, уяву, почуття, волю, серце, душу? У кращому випадку молитва буддиста буде психологією, інсайтом, самопізнанням тощо, у гіршому – підпаде під вплив нечистої сили, бо якщо хоче ввійти в контакт з чимось надприродним, але не входить у контакт з Богом, то лукавий заповнить цю нішу. 

Це суто інтелектуальний підхід до справи, в якому віра й релігія ототожнюється із знаннями, доктриною, ідеологією. Бог розуміється як зовнішній об’єкт, і чим краще ми дослідили цей об’єкт, більше про нього знаємо, тим краще віримо в Бога. Окрім цього це ще й антропоморфізм, бо поняття особи, розуму, волі – всього того, що притаманне людині, ми переносимо на Бога. Якщо знаємо, який Бог є насправді, то ми з ним знайомі й можемо спілкуватися. Ті, які не знають, який Бог насправді, незнайомі з ним, отож ніяке спілкування не можливе в принципі; вони до Бога не мають жодного відношення і Бог до них не має жодного відношення.  

2. Дійсність християнства 

Християнство в основному сьогодні – це релігія мислення, а не відчування, де акцент кладеться на знання про Бога, знання Божих заповідей, етику життя. Те, що називають євангелізацією, передачею віри – це катехизація, прищеплення християнської ідеології та норм моралі й виховання звички жити у відповідності з цією ідеологією та етикою. Християнство сьогодні – це педагогіка, щоб виховати порядну людину, а не особистий зв’язок з Богом. Відчуття божественного майже зникло з християнського кругозору. 

Мт. 16, 13-14: 13 «Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?”» 14 Ті відповіли: “Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.”  

Чи запитання Ісуса актуальне в наші дні для християн? Якщо запитати сьогодні воцерковлених християн – хто для тебе Бог, то які відповіді отримаємо? Думаю, що відповіді будуть більш-менш подібними і всі дадуть правильну відповідь, правильне християнське розуміння Бога, бо вони будуть повторювати прочитане з церковних книжок, де все написано правильно, й вірити, що вірять саме в такого Бога, про якого прочитали в книжках чи чули на проповідях. Це ототожнення віри зі знаннями, ідеологією, а не особистий глибокий досвід Бога. Якщо би Церква сьогодні змінила навчання і почала вчити, що Бог не Триєдиний, а Чотириєдиний, то хіба віра, етика чи молитва християн від того зміниться? Трикутник в голові замінять чотирикутником і все. 

3. Поглиблений аналіз 

Прийняти якусь релігію, стати її адептом, визнавати її доктрину, принципи і норми ще не означає жити цією релігією у всій повноті. Якщо я приймаю заповіді любові та прощення, добра і милосердя, то це ще не означає, що я вже став добрим і милосердним і живу любов’ю і прощенням. Доктрина та ідеологія – це рівень свідомості, який в особовості людини складає заледве кілька відсотків. Моє справжнє «Я» набагато глибше, це моя підсвідомість та несвідомість, моє серце, яке доктрина та ідеологія не змінить, не зробить мене кращим. 

Мій справжній, живий Бог перебуває в моєму серці, а не в голові – це те, чим я живу насправді, що для мене найдорожче, мої глибокі прагнення та бажання, які я не розумію й не усвідомлюю, бо живу тільки свідомістю – тим, що на поверхні, яке може бути повною протилежністю того, що в мені глибоко всередині. 

Як я можу знати Бога, якщо самого себе взагалі не знаю? На запитання Ісуса За кого мають люди Сина Чоловічого? я можу дати правдиву відповідь лише тоді, коли пізнаю себе самого. Отож, пізнання Бога не можливе без самопізнання, а процес самопізнання – це шлях усього життя. І чим краще я пізнаю себе самого, тим краще можу пізнати Бога. 

4. Самопізнання 

Самопізнання розпочинається з інтелектуальної сфери: побачити й усвідомити в першу чергу те, що лежить на поверхні. І вже потім занурюватися у глибину, у закамарки підсвідомого та несвідомого. Це рівень психології. Тут допоможуть різні психологічні методи самопізнання, аналізування снів, вивчення різних типологій особистості та психологи. Психологія займається психікою людини. Еннеаграма як метод пізнання особистості вже торкається духовної сфери людини, але тільки торкається. 

Далі до самопізнання необхідно підключити молитву: спонтанна молитва, прохання в Бога світла й розпізнавання свого минулого з допомогою Божої благодаті; молитва зі Святим Письмом – різні види. 

5. Ігнатіянська медитація 

« Вправами духовними зветься будь-який спосіб, за допомогою якого душа готується і налаштовується на те, аби позбутися всіляких невпорядкованих схильностей, а щойно їх усунуто, шукає та осягає Божу волю стосовно такого устрою нашого життя, який сприяв би спасінню душі» (Св. І. Лойола, Духовні Вправи 1). 

«Духовні вправи призначені для того, щоб зуміти перемогти самого себе й упорядкувати своє життя, не послуговуючись рішеннями, прийнятими під впливом невпорядкованих схильностей» (Св. І. Лойола, Духовні Вправи 21). 

Суттєві елементи духовних вправ св. Ігнатія Лойоли: 

1) самопізнання в світлі Божого Слова – досвід свого гріха; 

2) досвід Божої любові – зцілення, визволення; 

3) глибоке пізнання Боголюдини; 

4) школа вибору; 

5) духовне розпізнавання; 

6) досвід Хреста; 

7) досвід Воскресіння. 

6. Досвід гріха в розумінні ігнатіянської духовності 

Гріх у загальнохристиянському розумінні – це порушення Божих та Церковних заповідей, норм моралі та етики. Маємо заповідь або норму, прикладаємо її до своїх вчинків і бачимо – нагрішили ми чи не нагрішили. Звичайно, що є складні ситуації й випадки, де не все так просто й очевидно. Тоді слухаємося голосу совісті або порад сповідника. 

В ігнатіянській духовності такий гріх – це тільки верхівка айсбергу, те, що ми можемо побачити й помацати самі й відразу. Але більша частина айсбергу перебуває під водою, вона невидима й невідчутна, й вона стосується тих заповідей, які ми не здатні виконувати тільки добрими намірами та силою волі. Це заповіді любові та прощення. Те, що ближче до поверхні, ми ще можемо усвідомити завдяки глибшим роздумам, інсайту, психоаналізу, інтуїції. Це рівень людських здатностей та зусиль. 

За цим рівнем йде рівень благодаті та дару. Як ми сприймаємо такі слова Євангелія: «не розсипайте перел своїх перед свиньми...» (Мт. 7, 6)? Якщо інтерпретуємо в загальному контексті релігії, то християнство – це перли, а ті, які не хочуть його прийняти, – свині. У вужчому контексті: якщо я володію якоюсь мудрістю, знаннями, хочу її комусь передати, навчити когось чомусь, а людина байдужа до моєї мудрості або ще й агресивна, ображає мене, насміхається з моїх переконань, то моя мудрість – перли, а та людина – свиня. Якщо цей текст будемо сприймати трошки абстрактно, то перли – це Божі дари, благодаті, а свині – ті, хто їх не приймає, відкидає. 

Поміркуймо тепер над своїм розумінням благодаті, дару. Традиційне або загальне розуміння: Божу благодать ми поєднуємо з приємним внутрішнім станом. Божа благодать повинна наповнювати мене радістю, щастям тощо. Тобто, Божа благодать – це завжди щось приємне. 

В Духовних Вправах св. Ігнатія Лойоли читаємо: «Просити великого та глибокого душевного болю та сліз за свої гріхи» (Св. Ігнатій Лойола, Духовні Вправи 55). «Просити внутрішнього відчуття страждань, що їх зазнають засуджені» (Св. Ігнатій Лойола, Духовні Вправи 65). Вдумайтеся в це речення – дай мені, Боже, благодать побувати в пеклі. 

7. Досвід пекла 

Традиційне есхатологічне пекло – це місце, де перебуватимуть осуджені на вічні муки. Муки ототожнюються з фізичним болем і стражданням. 

Пекло в Духовних Вправах св. Ігнатія Лойоли – це стан душі, стан душевного й духовного болю та страждання, стан повної ізоляції, самотності, відсутності Бога. Це досвід духовної агонії св. Терези з Лізьє. І цей стан – це Божий дар, Божа благодать. Але Бог дасть цю благодать тому, хто готовий її прийняти, а це означає готовий страждати. Слова Євангелія «не розсипайте перел своїх перед свиньми...» у цьому контексті можемо інтерпретувати так: перли – це благодать пережити глибокі внутрішні страждання, і цю благодать можна дати лише тому, хто готовий її прийняти. 

Яка користь, які наслідки, результати чи плоди досвіду пекла? 

Духовні плоди. В літературі по ігнатіянській духовності описують лише духовні плоди пекла: відчуття та пережиття власної гріховності як чогось фундаментального в структурі особовості людини, що набагато глибше досвіду індивідуальних гріхів і порушення норм моралі та етики – той момент, коли теоретичні знання про гріх і пов’язані з цим докори сумління за вчинені гріхи переходять у глибокий екзистенційний досвід гріха. Що, в свою чергу, породжує навернення – як глибоке прагнення Бога-Спасителя. Але опис духовних плодів богословською мовою не може описати самого досвіду – того, що діялося в душі, думках, свідомості та почуттях людини. Це краще описувати мовою психології. 

Психологічні та світоглядні плоди. Глибоке пережиття своєї гріховності ніби нівелює моє етичне мислення, тобто не тільки свідоме, але й спонтанне, підсвідоме оцінювання подій і вчинків людей у моральних категоріях добра і зла, бо ставить мене в один ряд з найбільшими грішниками незалежно від моїх вчинків та моральності. Іншими словами – я відкриваю як у собі, так і в кожній людині божественну іскру, і це нас рівняє, зближує, незважаючи на всі інші відмінності – релігійні, світоглядні, моральні. В мене немає глибокого і повного досвіду адвайти – недвоїстості буття в далекосхідних релігіях, але думаю, що досвід глибокого пережиття гріховності – це один з аспектів адвайти. У даному випадку – це ніби злиття святого і грішного як тотожних речей, що можна прийняти тільки на рівні досвіду. На рівні інтелекту без досвіду це виглядатиме як протиріччя, єресь, знищення основ християнства тощо. Моє етичне мислення невід’ємне від мого інтелектуального мислення, від моєї загальної ментальності та загального світогляду. Отож завалюється все. А це все – це моє «Я», без якого мене немає. Я існую тільки зі своїм «Я». Відчуття такі, що до цього моменту все твоє життя неправильне, змарноване, ти нічого не знаєш і не вмієш, все треба починати з нуля. Входження в глибший досвід – це ніби поступове вмирання, причому не фізичне, тілесне, перед чим ми маємо звичайний людський страх, а ніби екзистенціальне, і відчуття страху тут на кілька порядків вище, тому це називається пеклом. Кожна людина переживає це по-своєму, може мати дуже особистий досвід. 

Досвід пекла – це тільки один елемент духовних вправ св. Ігнатія Лойоли, але самий болючий і фундаментальний. Є й інші елементи, приміром, інше сприйняття часу та простору – я називаю це ще одним аспектом адвайти – недвоїстості буття, але тема лекції – не ігнатіанська духовність, не ігнатіанська медитація сама по собі, а як вона змінює моє ставлення до інших релігій. Повний розвал моєї психіки, ментальності спричинює й глибокі світоглядні зміни – мій світ розвалився, коли я його позбирав докупи з Божою допомогою, то це вже не той світ. Наслідки були й світоглядні. Я усвідомлюю свої інтелектуальні обмеження, фрагментарність свого світогляду, відносність своєї релігії та віри, яка перебувала в голові на рівні ідеології, а тепер увійшов у реальний духовний світ, який виявився не таким, як я собі уявляв. І справа не в тому, що правди віри неправильні чи щось інше в християнстві неправильне. Проблема у мені – Євангеліє, науку Церкви, теологію, духовну літературу я пропускаю через фільтри своїх мізків, сприймаю через призму свого світогляду. 

Іншими словами, я відчув, усвідомив і зрозумів ніби різні виміри дійсності: 

1) існує об’єктивна правда сама по собі; 

2) ця правда записана на папері; 

3) я її читаю через призму свого світогляду й сприймаю в спотвореному вигляді, розумію по-своєму, отож це вже не перший вимір дійсності, а третій. По-простому – це вже віртуальний світ, а не дійсність. 

8. Точки з’єднання 

Духовні вправи св. І. Лойоли закінчуються так званим Спогляданням для здобуття любові, в якому є такі моменти: 

«Пункт перший. “Візьми, Господи, і прийми всю мою свободу, мою пам’ять, мій розум, і всю мою волю – усе, що маю і чим володію. Ти, Господи, все це дав мені – Тобі тепер повертаю: усе Твоє. Розпоряджайся всім згідно з Твоєю волею; мені ж дай любов Твою і благодать, яких мені достатньо.” 

Пункт другий. Поміркувати про те, як Бог живе у створіннях: у стихіях, даруючи їм буття; у рослинах, даруючи їм життя; у тваринах, даруючи їм чуття; у людях, даруючи їм розум, і, зрештою, у нас самих, даруючи нам буття, життя, чуття і розум, щобільше, перетворюючи нас на свій храм, позаяк нас створено на образ і подобу Божої Величі» (Св. І. Лойола, Духовні Вправи 234, 235). 

Перший пункт – це єдність з Богом-особою, Богом-любов’ю, наслідком чого є повне зречення свого Я. Другий і наступні пункти ввійшли в ігнатіянську духовність під гаслом Знайти Бога в усьому. Тільки про що йдеться? Куди не подивлюся, то мені має ввижатися Бог чи Богородиця? Знайти в усьому Бога Особу чи прояви, дію Бога, тобто Божественне? 

Християни плутають доктрину з досвідом. Якщо мій Бог – Особа, Любов, то будь-яке відчуття божественного – справжнє чи тільки емоційно-психічне вважають досвідом Бога Особи – бо якого ще іншого Бога я можу досвідчувати? І тому внутрішні приємні відчуття, пов’язані з чимось релігійним – молитвою, церквою, прощею тощо вважаємо досвідом Бога Особи. 

Щоби якось унаочнити різницю між досвідом Бога Особи і досвідом Божественного, приведу таку аналогію. Митець, який створив якийсь шедевр – картину, ікону, літературний чи музичний твір і сам твір. Захоплююся цим твором, який на мене впливає, породжує різноманітні думки, почуття, устремління тощо. Це зустріч з твором мистецтва. Цей твір глибоко в мене входить, щось змінює у моєму світогляді. Можу сказати, що якимось чином це і зустріч з творцем цього твору. Але чи це така сама зустріч як зустріч з живою людиною, яка створила цей твір? 

Тільки добре пройшовши всі етапи духовних вправ св. Ігнатія Лойоли починаємо усвідомлювати цю різницю. 

9. Досвід Божественного 

Григорій Померанц духовне пробудження описує такими етапами: зустріч з Божественним – внутрішнє світло, впізнавання Божественного, любов. 

1. Зустріч з Божественним. «Чи не палало нам серце обом» (Лк. 24, 32). 

2. Впізнавання Божественного, зустріч з Особою. «Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його» (Лк. 24, 31). 

3. Любов. «І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму» (Лк. 24, 33). 

Але в даній темі нас цікавить перший етап: зустріч з Божественним, внутрішнє світло. 

У першу чергу, думаючи про досвід Божественного у християнстві, задаємося питаннями синергізму, тобто ролі людських зусиль і Божої благодаті в духовному досвіді. З одного боку, кажемо – все Божа благодать, з другого – Божа благодать діє на людській природі, тобто допасована до людських зусиль. Що висновуємо? Духовний досвід – це плід людських зусиль і Божої благодаті. Можу робити наступний висновок – чим більше людських зусиль, тим більше Божої благодаті. Хоча це неможливо звести до рівня математичної чи фізичної формули, розуміємо, що Божа благодать не може бути детермінована людськими зусиллями і волею. Але постає також і інше запитання – значення людських здатностей без Божої благодаті. Чи я можу торкнути нематеріальний, духовний, божественний вимір дійсності без Божої благодаті, а тільки своїми внутрішніми духовними здатностями? 

Можна на це подивитися й з іншого ракурсу. Карл Ранер писав, що кожна людина вже народжується з Божою благодаттю, отож Божа благодать вже присутня в моїх людських здатностях, і я вже можу відкривати духовний світ без виразного віднесення до Бога, але завжди з Божою допомогою. Це не твердження, а запитання, теоретична відповідь на які і так не впливатиме на внутрішній досвід, тільки допоможе створити в голові якусь інтелектуальну модель досвіду. 

Але від того, яку інтелектуальну модель ми приймемо, залежатиме наше ставлення до інших релігій: якщо Будда не вірив у Бога і не молився до Нього, то хіба це означає, що Будда викинув Бога зі своєї душі, що Бог не вірив у Будду, не був присутній у його душі й серці й Божа благодать не допомагала Будді? Існує якийсь великий богослов, який може на це однозначно відповісти, чи на цю тему почнеться богословська дискусія та різні богословські теорії? 

Досвід Божественного поглиблює моє розуміння себе самого, світу. Я починаю сприймати Святе Письмо на іншому, глибшому рівні, поза видимою матеріальною формою тексту помічаю щось більше, що вловлюю не інтелектом, а пережитим досвідом Божественного. Це також змінює моє сприйняття й релігійних текстів інших релігій. Якщо я не маю духовного досвіду, то текст написаного сприймаю на інтелектуальному рівні, порівнюю з Біблією, доктриною Католицької Церкви і бачу лише протиріччя. Якщо маю внутрішній досвід Божественного, то буддійський текст сприймаю пережитим досвідом і відчуваю там подібний досвід, подібні переживання, тільки виражені іншою мовою, іншою культурою, іншими символами, іншою ментальністю. На поверхні, тобто на інтелектуальному рівні між християнством і буддизмом бачу одні протиріччя, на глибині досвіду бачу подібність та спільність досвіду. 

10. Міжрелігійний діалог 

Коли говоримо про міжрелігійний діалог у розумінні спільних конференцій та дискусій богословів різних релігій, то спочатку будемо представляти доктрини своїх релігій, потім їм порівнювати, виокремлювати подібності та відмінності, тобто теорію. І вже після цього перейдемо до практики – як виглядає духовне та молитовне життя адептів цих релігій. 

До прикладу: християнство і буддизм. 

Християнство – Бог є, буддизм – Бога немає. Молитва – це зв’язок з Іншим, який є Духом, Особою, Розумом. Якщо Інший не існує, то молитва – це всього-на-всього тільки психологія: інтроспекція, інсайт тощо. Це у кращому випадку. У гіршому – зв’язок з нечистою силою, яка входить у вакуум без Бога. 

Тепер подивімося на міжрелігійний діалог не як на інтелектуальні дискусії між визнавцями різних релігій, а по-іншому, через внутрішній досвід глибокої християнської медитація, у даному випадку – через досвід духовних вправ св. Ігнатія Лойоли. Які деякі плоди, результати чи ефекти цього досвіду? 

Метаноя – зміна свідомості. 

Глибше розуміння Біблії. 

Глибше розуміння християнських духовних текстів. 

Розуміння духовних текстів інших релігій, традицій та світоглядів. 

Що таке міжрелігійний діалог у цьому випадку? Якщо я цікавився іншими релігіями, читав їхні святі та духовні книжки, то без внутрішнього досвіду це було інтелектуальним вивченням, накопиченням інформації, релігієзнавством, вивченням історії, культури, фольклору, байок, міфів і легенд інших народів. Тепер, читаючи цю саму літературу, я в ній впізнаю свій досвід, описаний іншою мовою, іншими термінами та концепціями. Це вже не інший, чужий, а часом і ворожий світ, а щось близьке, рідне, пережите. І міжрелігійний діалог – це мій внутрішній діалог з духовними текстами іншої релігії, від якої я починаю чогось вчитися. Що більше, часто якась мудрість, цитата чи крилатий вислів когось із далекосхідних мудреців входить в голову як блискавка – це саме є і в Біблії, і в духовній християнській літературі, тільки воно було для мене закритим, прихованим. Тобто, інша релігія відкриває мені не тільки себе саму, а й моє християнство, допомагає побачити і зрозуміти в ньому щось, на що я не звертав уваги або не міг зрозуміти. 

11. Адвайта св. Терези з Лізьє 

Що таке адвайта – недвоїстість буття? На рівні інтелекту можна подати одне з визначень адвайти – з’єднання протилежностей: добро і зло, світло і темрява, гріх і святість, рай і пекло, буття і небуття, особа і не особа, Творець і творіння; крайнощі з’єднуються, кінець дороги приводить до початку тощо. На рівні раціонального мислення це абсурд, суто логічні ідеї та міркування, які існують тільки в голові людини, але в дійсності такого не може бути. 

На рівні досвіду це не один універсальний досвід, це багато різноманітних досвідів, навіть не подібних один до одного, але в чомусь вони подібні, мають щось спільне та універсальне. 

Що дає цей досвід? Цей досвід, у залежності від його глибини, розбиває мій актуальний світогляд, мої концепції Бога, людини, світу, духовної та матеріальної дійсності. Приходить виразне усвідомлення обмеженості пізнавальних здатностей розуму і свого прив’язання до якоїсь розумової моделі дійсності. Досвід – це дотик до дійсності, яка не така, як я собі уявляв. Досвід не дає розуміння цієї дійсності, але дає усвідомлення, що мій інтелектуальний розвиток – це зміна логічних моделей дійсності. Досвід звільняє мене від прилипання до якоїсь однієї моделі, ревним фанатиком якої я можу бути, і відчиняє мене на сприйняття інших моделей. 

Історія однієї душі св. Терези з Лізьє має спільні елементи з Духовними Вправами св. Ігнатія Лойоли. Духовні Вправи – це ніби теорія досвіду адвайти, а Історія однієї душі – це свідчення душі, яка осягнула цей досвід. 

Спочатку дві цитати:  

«Ідеал, який захопив наймолодшу з дочок родини Мартен, – це ані ідеологія, ані предмет. Це людина. Дівчина прагне з усіх сил кохати Ісуса, вважає життя даром Ісуса, що має бути використаний для Нього. Знає, що її покликала творча любов, і хоче на неї відповісти повним даром з себе. Для неї Господь Ісус – це не далека історична постать. Він і тепер присутній. Пізніше Тереза ніколи багато не говоритиме про воскресіння Ісуса: це для неї очевидне, адже ніхто не говорить про повітря, що нас оточує і живить кожної миті. Але вона житиме з Воскреслим, бо Він є її «божественним середовищем». Присутність Ісуса, яку вона переживала у вірі, була в ній джерелом радості, стала досвідом, відчутним майже на дотик. Усе говорить про Нього. Усюди бачить вона Його сліди, земля є самою прозорістю – її видно наскрізь. Це світ того, кого кохають» (К. де Меестер. З пустими руками). 

«Ісус обсипав милостями свою квіточку..... Він, Який і під час Свого земного життя в радісному захваті викликував: "Прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти сховав ці речі від мудрих і розумних, а розкрив їх маленьким", хотів, щоб у мені бурхливо виявилося Його милосердя. Оскільки я була мала й слабка, Він зійшов до мене, в таємниці повчав мене про справи Своєї любові. О! Якби вчені, які все життя провели в наукових дослідженнях, прийшли запитати мене, без сумніву, вони здивувалися б, бачачи, що чотирнадцятирічна дитина розуміє таємниці досконалості, таємниці, що їх не можуть розкрити усі їхні знання, адже, щоб їх осягнути, треба бути вбогими духом!.. Як каже св. Йоан від Хреста у своїй пісні: "В мене не було ані провідника, ані світла, крім того, яке світило в моєму серці, й це світло певніше, ніж світло півдня, провадило мене до місця, де чекав на мене Той, Хто знає мене досконало" Перш ніж "спочити в тіні Того, Кого прагнула", я мусила пройти крізь багато випробувань, але Божий заклик був такий наполегливий, що навіть якби треба було кинутися у вогонь, я зробила б це, щоб бути вірною Ісусові...» (A 49r). 

Ці цитати показують глибокий досвід св. Терези як Бога Особи, так і Божественного. Під кінець життя – важка тілесна хвороба, важкі духовні переживання, духовна агонія: ніч, втрата Бога, віри, внутрішня порожнеча. Єдине, що в ній ще залишається, – це любов як абсолютний парадокс дійсності, яку вона переживає. 

Медитація за методом Духовних Вправ св. Ігнатія Лойоли і досвід, отриманий від неї, приближують до молільника спочатку саме християнство, різні духовні християнські традиції, терміни й опис яких стають тепер зрозумілими, а потім приближують й нехристиянські духовні традиції, доктрина яких дуже відрізняється від християнської, але у внутрішньому досвіді їхніх адептів упізнаєш свій досвід, тільки описаний іншою мовою, іншими поняттями та концепціями.