Три пекла духовних вправ св. Ігнатія Лойоли  

Мета першого тижня духовних вправ – пізнання своєї гріховності та Божої любові й прощення. Духовні стани, які переживає при цьому реколектант, мовою св. Ігнатія називаються спустошенням і втіхою. Пізнання своєї гріховності та Божої любові й прощення відбувається також і в наступних тижнях, а стани духовного спустошення і втіхи ми переживаємо й поза реколекціями. Ці стани віддзеркалюють динаміку нашого духовного життя. 

Досвід пекла можемо назвати екстремальним досвідом духовного спустошення. Кожна людина індивідуальна і по-своєму виконує та переживає ігнатіянські реколекції. Отож розуміння і досвід екстриму духовних вправ у кожного свій. 

Якщо підсумувати практичний досвід реколекцій багатьох реколектантів і звести до одного спільного досвіду, то отримаємо три екстремальні досвіди духовного спустошення або три пекла. 

Перше пекло – це пекло зовнішнього світу. Динаміка вправ проходить так, що я зосереджуюся на зовнішньому світі, шукаю там винних. І в якийсь момент винним, темним виявляється увесь світ, усі люди вороги. Я перебуваю посеред пекла світу. 

Друге пекло – це моє внутрішнє пекло. Зосереджуюся на собі самому, входжу у глибини внутрішнього Я, відкриваю там темряву, пекло. Досвід або відчуття такі – у всесвіті пеклом є лише я сам, воно існує лише в мені. 

Третє пекло – це Бог. У стані глибокого духовного спустошення і неприйняття зовнішнього світу й себе самого я спонтанно переводжу стрілки на Бога як на першопричину всього, отож і будь-якого пекла. Бог-пекло породив інші пекла. Це пекло найважче і найстрашніше, бо у двох попередніх пеклах в моєму інтелекті Бог присутній як любов, милосердя, прощення, спасіння, отож залишається надією на порятунок або останньою соломинкою, за яку можна вхопитися. У третьому пеклі не залишається жодних надій. 

Говорити про духовний досвід на духовному рівні неможливо. Бо тут нічого сказати не можемо – Божа благодать, Божа любов тощо, а це нічого не пояснює і не дає навіть елементарного розуміння досвіду. Говорити можемо на психологічному рівні, про психічні ефекти такого досвіду. 

Перехід від одного духовного стану до іншого залежить не лише від Божої благодаті, а й від нашої здатності переходити від одного психічного стану свідомості до іншого. А це, в свою чергу, зумовлене здатністю змінювати свій світогляд, здатністю дивитися на речі з іншої перспективи. А зміна світогляду – це самозречення, а якщо стрибок з одного рівня свідомості на інший значний, то на рівні досвіду – як відчуттів, так і розуму – це переживаємо як втрату своєї ідентичності, свого Я, отож психічне та духовне пекло. А в своїй найглибшій суті досвід пекла – це очищення: « У мене в нутрі запалало моє серце, від думок моїх огонь зайнявся» (Пс. 39, 4). «Бо Бог наш – вогонь, що пожирає» (Євр. 12, 29) . 

У людини, яка не проходила через різні рівні свідомості, світогляд статичний. У випадку християн – це рівень етики: вчинків та слів. Будь-яка ситуація при такому світогляді сприймається однозначно – це добро, а це зло; цей кривдник, а цей жертва. І пояснювати їй, що добро і зло, кривдник і жертва – це твій актуальний стан свідомості, а при достатньому стрибкові на вищий рівень свідомості сприйняття може повністю помінятися і добро стати злом, а зло добром, а при радикальній зміні свідомості вже нема ні добра, ні зла, а зовсім інше сприйняття дійсності, яке часом може дійти до досвіду адвайти – недвоїстості буття, неможливо. 

У випадку інтерпретації Святого Письма і вчення Ісуса Христа все зводиться до тої самої етики поведінки. Навіть якщо тексти дуже складні й однозначне розуміння в принципі неможливе, то й їх редукують до простого розуміння на рівні етики.