Три
пекла духовних вправ св. Ігнатія Лойоли
Мета
першого тижня духовних вправ – пізнання своєї гріховності та
Божої любові й прощення. Духовні стани, які переживає при
цьому реколектант, мовою св. Ігнатія називаються
спустошенням і втіхою. Пізнання своєї гріховності та Божої
любові й прощення відбувається також і в наступних тижнях, а
стани духовного спустошення і втіхи ми переживаємо й поза
реколекціями. Ці стани віддзеркалюють динаміку нашого
духовного життя.
Досвід
пекла можемо назвати екстремальним досвідом духовного
спустошення. Кожна людина індивідуальна і по-своєму виконує
та переживає ігнатіянські реколекції. Отож розуміння і
досвід екстриму духовних вправ у кожного
свій.
Якщо
підсумувати практичний досвід реколекцій багатьох
реколектантів і звести до одного спільного досвіду, то
отримаємо три екстремальні досвіди духовного спустошення або
три пекла.
Перше
пекло – це пекло зовнішнього світу. Динаміка вправ проходить
так, що я зосереджуюся на зовнішньому світі, шукаю там
винних. І в якийсь момент винним, темним виявляється увесь
світ, усі люди вороги. Я перебуваю посеред пекла
світу.
Друге
пекло – це моє внутрішнє пекло. Зосереджуюся на собі самому,
входжу у глибини внутрішнього Я, відкриваю там темряву,
пекло. Досвід або відчуття такі – у всесвіті пеклом є лише я
сам, воно існує лише в мені.
Третє
пекло – це Бог. У стані глибокого духовного спустошення і
неприйняття зовнішнього світу й себе самого я спонтанно
переводжу стрілки на Бога як на першопричину всього, отож і
будь-якого пекла. Бог-пекло породив інші пекла. Це пекло
найважче і найстрашніше, бо у двох попередніх пеклах в моєму
інтелекті Бог присутній як любов, милосердя, прощення,
спасіння, отож залишається надією на порятунок або останньою
соломинкою, за яку можна вхопитися. У третьому пеклі не
залишається жодних надій.
Говорити
про духовний досвід на духовному рівні неможливо. Бо тут
нічого сказати не можемо – Божа благодать, Божа любов тощо,
а це нічого не пояснює і не дає навіть елементарного
розуміння досвіду. Говорити можемо на психологічному рівні,
про психічні ефекти такого досвіду.
Перехід
від одного духовного стану до іншого залежить не лише від
Божої благодаті, а й від нашої здатності переходити від
одного психічного стану свідомості до іншого. А це, в свою
чергу, зумовлене здатністю змінювати свій світогляд,
здатністю дивитися на речі з іншої перспективи. А зміна
світогляду – це самозречення, а якщо стрибок з одного рівня
свідомості на інший значний, то на рівні досвіду – як
відчуттів, так і розуму – це переживаємо як втрату своєї
ідентичності, свого Я, отож психічне та духовне пекло. А в
своїй найглибшій суті досвід пекла – це очищення:
«
У мене в нутрі запалало моє серце, від думок моїх огонь
зайнявся» (Пс. 39, 4). «Бо Бог наш – вогонь, що пожирає» (Євр.
12, 29)
.
У людини, яка не проходила через різні рівні свідомості,
світогляд статичний. У випадку християн – це рівень етики:
вчинків та слів. Будь-яка ситуація при такому світогляді
сприймається однозначно – це добро, а це зло; цей кривдник, а
цей жертва. І пояснювати їй, що добро і зло, кривдник і жертва
– це твій актуальний стан свідомості, а при достатньому
стрибкові на вищий рівень свідомості сприйняття може повністю
помінятися і добро стати злом, а зло добром, а при радикальній
зміні свідомості вже нема ні добра, ні зла, а зовсім інше
сприйняття дійсності, яке часом може дійти до досвіду адвайти –
недвоїстості буття, неможливо.
У випадку інтерпретації Святого Письма і вчення Ісуса Христа
все зводиться до тої самої етики поведінки. Навіть якщо тексти
дуже складні й однозначне розуміння в принципі неможливе, то й
їх редукують до простого розуміння на рівні
етики.
|