ДИНАМІКА ГРІХА  

Духовний шлях людини традиційною мовою розділяють на три дороги: очищення, просвічення, з’єднання. Якщо їх наложити на дорогу духовних вправ св. Ігнатія Лойоли, то вийде так:

Перший тиждень – дорога очищення. 

Другий тиждень – дорога просвічення. 

Третій і четвертий тижні – дорога з’єднання. 

Яка динаміка гріха, тобто досвід гріха на цих етапах? 

Перший тиждень – пізнання свого гріха й визволяючої Божої любові. Тут ми спочатку входимо у своє минуле життя, у свої гріхи, переживаємо й усвідомлюємо їх глибше, ніж у буденному житті. А пізніше – у глибоку реальність гріха як свій внутрішній екзистенціальний стан, з яким ми нічого вдіяти не можемо – не можемо спасти себе самі своїм богомільним життям. Далі – пережиття безкорисливої Божої любові, яка спасає, лікує, очищає. На цьому етапі досвід Бога-любові – це ще не досвід Бога-особи. 

Другий тиждень – глибоке пізнання Ісуса Христа через споглядання Його земного життя. Це вже досвід Бога-особи. Тут у свої гріхи ми входимо не безпосередньо, а через євангельські сцени, через гріх інших людей, в якому впізнаємо свої особисті гріхи, а Божу любов пізнаємо через любов Ісуса Христа до нас, і це вже глибоке пізнання Другої Божої Особи. На рівні досвіду на дорозі просвічення входимо у гріх на якісно глибшому рівні. 

Третій тиждень – страсті й смерть Ісуса Христа. Досвід гріха тут ще на порядок глибше. Тут відчуваємо себе на місці тих, які бичували й розпинали Христа – то не вони, а я особисто Його бичував і розпинав. Теологія нас вчить, що Смерть і Воскресіння Ісуса Христа – конкретний історичний факт, але наслідки універсальні – охоплюють увесь час і простір. Досвід гріха у третьому тижні у чомусь подібний: страсті і смерть Ісуса Христа – історичний факт минулого, але в духовному плані – це постійна жива дійсність – я Його розпинаю кожним своїм гріхом. 

У побутовому християнському розумінні Богопізнання – це побачити щось надзвичайне – появу Богородиці на церковній шибці, туди народ масово біжить. У когось може бути й таке Богопізнання, медитація розвиває наші внутрішні здатності, відчуття й бачення нематеріальної дійсності. Тільки таке Богопізнання нас не змінює внутрішньо, а якщо й змінює, то в гіршу сторону – людина може себе відчувати пророком, святим, боговибраним. 

Богопізнання, яке нас змінює внутрішньо, – це пізнання своєї гріховності, яке на наступному етапі стає глибшим і глобальнішим. 

Щоб перейти на наступну дорогу, необхідно пройти попередню. Але наступний етап не завершує попереднього, попередні етапи постійно присутні на наступних, тобто, подана схема дуже спрощена, узагальнена, примітивна, але вона може бути якимось орієнтиром для тих, які вже мають немалий досвід духовних вправ св. Ігнатія Лойоли, але постійно губляться у своєму досвіді.