БЛАГОДАТЬ ПЕКЛА  

Медитації про пекло в Духовних Вправах св. Ігнатія Лойоли у минулому викликали доктринальний спротив – проти них писали богословські праці, сьогодні у частини християн вони викликають пасивний спротив – не думати про це, «не брати дурного до голови». Якщо в людини релігія, молитва, духовність, божественне асоціюється тільки з чимось приємним, то вона свідомо й підсвідомо уникатиме в медитації неприємного, болючого досвіду, уникатиме тем про пекло, а теми про гріх проходить поверхнево – на рівні логіки та етики. 

Коли ми читаємо чи слухаємо щось про досвід пекла, то як це розуміємо? Якщо в нас вже не виникають асоціації пекла з чортами та смолою, то виникають асоціації пекла з болем, стражданням. І звичайно, що сприймаємо це по аналогії з людським болем і стражданнями, викликаними бідою, нещастям, втратами, поразками. 

Біль і страждання досвіду пекла в медитації мають щось спільне з болем і стражданнями від бід та нещасть. Тільки в людському житті спочатку приходить біда, а потім – страждання. Біда і страждання можуть змінити свідомість і світогляд людини радикально, повністю або частково чи взагалі не змінити. Під час медитації спочатку змінюється світогляд, і вже ця зміна породжує біль та страждання. А як ми розуміємо зміну світогляду та переконань – будь-яких: релігійних, політичних тощо? Нові знання та інформація поступово доповнюють різні аспекти картини світу, в якому ми живемо. Ми малюємо іншу картину, змінюємо свій світогляд і переконання, але зміни відбуваються переважно помалу, плавно, безболісно. 

У медитації в гру входить Бог, змінює наш світогляд раптово, бо дає нам ніби інші окуляри. І головне тут – не кількість знань, а їхня якість, яка ніби розриває мозок, дійсність ніби перевертається догори ногами і ти вже бачиш іншу дійсність. 

Біблійний приклад. Брати Йосифа приїжджають до Єгипту й потрапляють до в’язниці. Вони жертви, караються незаслужено. Через три дні картина змінюється – вони звинувачують себе за злочин проти брата, тепер кару вважають заслуженою. Тільки яке відношення жаль за минулий гріх має до теперішнього несправедливого ув’язнення? Їхні внутрішні пережиття набагато глибші, жаль за злочин переріс у глибоке екзистенціальне відчуття стану злочинця чи грішника. 

Це один аспект досвіду пекла. Спробую його пояснити таким чином: 

Сучасне християнство зосереджено в основному на етиці. Етика й мораль глибоко ввійшли в нашу підсвідомість, ми свідомо й підсвідомо даємо моральні оцінки всьому, що бачимо і чуємо. Ми маємо шкалу оцінювання людей і подій етичними категоріями – від найсвятіших до найгрішніших. Навіть якщо я усвідомлюю свої вади, гріхи, слабкості, то все одно на цій шкалі я себе розміщую по боці праведників. Зміна свідомості під час медитації – це перехід по шкалі вниз – до грішників. І це глибоке усвідомлення, екзистенціальний стан, який до моїх особистих гріхів не має жодного відношення. Мої особисті гріхи були тільки початком дороги, яка завела мене в глибоку безодню. На рівні переконань – це усвідомлення, що моє дотеперішнє життя було обманом, неправдою, потрібно починати все з нуля. За одну мить я з праведника, святого чи жертви скочуюся до неправедного, грішника чи злочинця. І це справді пекло – стати на один рівень із тими, кого осуджував, звинувачував, зневажав під покровом своєї християнської богомільності. 

Тому, хто стоїть на вищому щаблі праведності чи вважає себе великою жертвою, потрібно більше зусиль, щоб увійти в такий духовний досвід, більше страждати й більше ламати себе. Праведність перешкоджає, а гріховність допомагає увійти в духовний досвід. І цей парадокс нелегко прийняти, бо він б’є у закорінені в нас християнські поняття про справедливість. І чим більше людина хворіє святістю, тим важче їй увійти в реальне духовне життя. Глибина входження у духовний досвід залежить від здатності страждати. Жертви очікують від Бога не страждання і хрест на плечі, а полегшення, зцілення, вирішення проблем. 

Ще один аспект досвіду пекла. Ми часом читаємо в релігійній літературі таке: «Побачити в ближньому Христа». В нас це переходить на рівень етики – чинити ближньому добрі діла. Але в життєписах деяких святих читаємо, що цей досвід у них був реальним і постійним. Як виглядає цей досвід, навіть короткочасний, у реалі, а не в наших здогадках? Наша шкала оцінювання з вертикальної стає горизонтальною – всі люди виглядають однаково, моральні різниці між людьми – це дрібниці, які до суті не мають ніякого відношення. Добро і зло, пекло і рай, справедливість і несправедливість тощо зникає. Мізки горять по повній. Це досвід хаосу, досвід безсенсовності усього. І досвід близької й реальної присутності Бога тут і тепер. Тільки цей Бог неправильний, не такий, яким має бути. І правильним Він ніколи не стане, завжди буде неправильним. Далі – бунт і ненависть проти Бога, велике бажання Його знищити. Чи багато людей хочуть такої благодаті й такої зустрічі з Богом? 

Цей етап необхідно пройти – світло в кінці тунелю. Хаос, як з’явився раптово, так раптово зникає або трансформується у Космос – порядок. Це вихід за межі понять і концепцій, за межі раціонального мислення. Тут нічого не розумієш, тільки відчуваєш з великою аподиктичністю, що все стоїть на своїх місцях, все є так, як і має бути. Повний внутрішній спокій, образно – енцефалограма мізків, яка зашкалювала, опускається до нуля. Осмислення приходить пізніше, і осмислити допомагає досвід індійських містиків і католицьких священиків, які глибоко ввійшли в духовність буддизму та індуїзму, бо вони описують духовний досвід психологічною мовою, більш зрозумілою, ніж мова християнських містиків. 

Духовний досвід і духовні знання не треба плутати зі справжньою святістю. Справжня святість – це глибокі зміни, описаний досвід – це поверхневі зміни, бо після початкової ейфорії неофіта в такому досвіді життя повертається на свої попередні колії. Цей досвід дійсно щось змінює всередині радикально, відчуття більшої внутрішньої свободи, дистанції до світу, зменшення внутрішніх напружень тощо. Але спокуси й злі схильності поволі повертаються, може їх уже трошки менше. Але справжня духовна зміна – це великий зріст почуття любові, а після такого досвіду зріст любові – як кіт наплакав. І за деякий час починаєш розуміти – ти все ще на початку дороги. 

Постає запитання – ця дорога однакова для всіх, кожний її повинен пройти так само? У такому досвіді є щось універсальне – для всіх, і щось індивідуальне – для кожної людини. Універсальне – це потужне внутрішнє очищення – зречення себе самого. Але кожне людське Я індивідуальне. Окрім моральної шкали, описаної на початку, ми маємо ще іншу шкалу – нашого Я, наших прив’язань, переконань, індивідуального світогляду. І мене б’ють саме по моїх прив’язаннях, по моєму світогляді, і мій внутрішній досвід відповідає моєму внутрішньому очищенню. Інша людина проходить це саме зовсім по-іншому, може мати інші відчуття, страждання, страхи, образи й асоціації. До прикладу, ненависть до Бога – це не обов’язкове лікування для всіх, невелика кількість людей це проходить, і кожен по-своєму. 

Досвід більшості людей дуже відмінний від мого досвіду. Причини очевидні – прив’язання більшості людей стосуються людських стосунків – подружня любов, родина, діти. Найбільші прив’язання – рідні діти. Щоби чистка пройшла повністю, то треба пережити жертву Авраама – на що здатні далеко не всі. Але коли слухаєш досвід людини, яка це пройшла, то усвідомлюєш, що твоє пекло – це рай у порівнянні з її пеклом, а глибина твого болю – це прищі у порівнянні з глибиною її болю. До чужого досвіду прив’язуватися не можна, не можна намагатися повторити чийсь досвід. Треба йти своїм шляхом. Чужий досвід – це знання, щоб не лякатися того, щоб відбувається всередині – а там може відбуватися будь-що, і бути відкритим на це будь-що, бо автор цього всього Бог-Любов.