3. Медитація про гріх і про милосердя Бога  

Основною метою Першого Тижня Вправ є власне пізнаня і визнання власного гріха а також відкриття себе на милосердного Бога. 

Вже в приготуванні до 1- их роздумів про гріх св. Ігнатій заохочує просити «про великий сором перед самим собою»(...) з приводу особистих гріхів, якими «заслужив на вічне страждання» (ДВ 48). 

В другій медитації заохочує молитися «про велику і глибоку біль душі і про сльози  приводу моїх гріхів» (ДВ 55). В думках про пекло рекомендує просити про «глибоке відчуття покарання, котре терплять ті , які в пеклі, щоб хоча б страх покарання допоміг мені уникнути гріха, що якби колись з приводу своїх провин забув про любов Бога предвічного» (ДВ 65). В розмові, на закінчення 1-го роздуму св. Ігнатій заохочував до відкриття себе перед Ісусом Розп’ятим, який показав людині свою Любов, навіть не дивлячись на її гріхи, і дає сили йому діяти «для Христа» (ДВ 53). В кінцевій розмові других роздумів заохочує до вдячності за те, що, не дивлячись на мою гріховність «дарує мені життя аж до цієї пори» (ДВ 61). 

Досягнення плодів Першого Тижня залежить від великої особистої заангажованності, від відкритості, жертвенності і відваги, з якою реколектант входить в себе щоб відкрити свою людську слабкість і убогість, що виникає з гріха первородного і з його гріхів особистих. 

Перед роздумами про власні гріхи автор Вправ рекомендує реколектантові роздумувати над гріхами ангелів, Адама і «однієї людини». Пізнання граничних висновків гріха на «гарних прикладах» на допомогу тому, хто переживає реколекції відкрити ті самі наслідки гріха в його особистому житті. 

Наслідки гріха не кожному є зрозумілі. Дуже важко виявити ті наслідки нсамперед людині, яка ще занурена в гріх. Той, хто провадить ці Вправи, допомагає реколектантові відкрити джерела гріха: внутрішнє роздвоєння (пор. Рим 7,19) а також підступні діяння сатани. 

Зачарування гріхом перед його доконанням («жінка зауважила, що дерево це має добрі плоди для споживання, подобаються очам і що плоди цього дерева дають можливість здобувати знання»), після здійснення гріха є глибоке розчарування («пізнали, що вони є нагі»), глибоким страхом («сховалися перед Господом Богом»), розбиттям єдності між людьми (взаємне оскарження перших батьків), збурення гармонії з землі, яка стає проклята з приводу гріха людини (Бт 3 і т.д) і в кінці смертю. Бо Вона є останньою «відплатою» за гріх (Рм 6,23). 

Відчуття трагічних наслідків гріха починається від спостереження тісного зв'язку між  доконаними гріхами та багатьма терпіннями, що зустрічаються в житті. Пекло, вічне відречення, є тільки продовженням того, що людина готує собі в тимчасовому житті, понерівяючи Творця. Простий екзистенціальний аналіз піддавання себе певним слабкостям або порокам (ненависть, прагнення помсти, хтивість, великі амбіції, зарозумілість) відділяють трагічні наслідки людського гріха в особистому житті, родинному і суспільному. Переживаючи реколекції часто почуваємось самі скривджені гріхами інших людей (наприклад браком любові і акцептації зі сторони найближчих людей). 

Важливим є, щоб медитація історії власних гріхів допомагала реколектантові відкрити його сліпе захоплення особистим гріхом, пізнати підлягання власній роздертій натурі і брехні злого духа, а також побачити розчарування явними наслідками зірвання забороненого плоду. 

Входження в реальність гріха в Духовних Вправах може бути важке з різних приводів, наприклад, з моменту, коли людина мінімалізує гріх у власному житті або приймає захисну поставу і замикається щодо зла, сприймає гріх передусім в правовій категорії, де зафальшований образ Бога є трактованиий перед усім тільки як суддя. 

Брак дійсного жалю і покори все ж таки найбільше шкодять людині визнати трагічні наслідки особистих гріхів. Це означає, що найбільшим злом не є сам гріх, але «власна любов», з приводу якої людина терпить, тому що згрішила, але не хоче визнати зло, яке вчинила. 

Тривала амбіційна постава, особливо коли не є визнана реколектантом, робить його людиною, яка не може радикально дивитись на свої проблеми перед Богом і визнати (що з великим натиском підкреслював св. Ігнатій), тому що заслужила на пекло. Про джерела цієї постави згадували ми попередньо. 

Коли реколектант приймає поставу самооборони, тоді він входить у власну кризу, яка може проявлятися різною реакцією, в залежності від вивчених до цього часу способів реакції: в депресії, знеохочені, апатії, засмучені або також в агресії. Реколектант може протиставити це все, що довело його до цієї ситуації яку він вважає «без вихідною». 

Для людини яка переживає Вправи, ситуація є безвихідною, але це тільки коли дивитись на неї по-людськи: Слово Боже говорить її, що є грішна і заслужила на вічне відречення, вона сама почувається «в порядку». Буває, що реколектант починає жаліти про своє рішення приймати участь у Вправах, часом народжуються думки прервати реколекції. 

Це є класичний стан духовного смутку, який так докладно описав св. Ігнатій в правилах про розпізнання духів: «І так в душі постає темнота загублення в ній, прямування до низьких речей і земних, неспокій з приводу різних покус, недовіри, без надії і без любові. Душа тоді стверджує, що є цілком лінива, стара, засмучена, якби відлучена від свого Творця і Господа (ДВ 317). 

Що має робити реколектант в цій ситуації? Те, що пропонує йому св. Ігнатій в правилах про розпізнавання духів: ПЕРЕБУВАТИ, не змінюючи рішення, але змінюючи себе; більше молитися, покутувати, самовипробовувати плоть а також відкритися і щиро говорити тому, хто провадить реколекції, про всі порушення і відчуття, які в нім народжуються (пор. ДВ 17,319, 326). Якщо реколектант є в добрій фізичній кондиції і психічній, можна його заохотити зробити кілька медитацій вночі, а також спробувати самовипробовувати плоть у відмові від їжі, достосовуючи до його особистої ситуації (пор. ДВ 72, 82-84). 

Якщо в цій «безвихідній» ситуації реколектант перебуває з довірою, розв'язання приходить, але часто не є воно таке, якого сам сподіваєшся. Отримає його як чисту благодать, на яку нічим не заслужив, а яку дає Бог тим, котрі Йому довіряють. Реколектант відчує себе як загублене дитя, котре несподівано само, навіть не знає як, потрапило в обійми кохаючої матері – кохаючого отця. 

Вихід з кризи в цій ситуації вимагає відірватися людині від самої себе, від роздумів над своїми гріхами і звернення людини цілковито до милосердя Божого. І для того у восьмиденній структурі Першого Тижня Вправ по 2-3 днях роздумів про гріхи пропонується один день роздумів про милосердя Отця на основі притчі про блудного сина (Лк 15, 11-32). Пізнання безінтересовності, безумовної любові Отця об'явленої найбільше в Ісусі Розп'ятому, допомагає реколектантові відмовитись від самозахисту, тому що він бачить, що Бог людині не загрожує, навіть якщо людина є грішною. Найбільшою загрозою є закриття людини самої в собі і впертість її власній «справдливості», яка обмежує милосердя Бога. 

Реколектант іноді має бути дуже терпеливим в ПЕРЕБУВАННІ з Богом в постанові довіри, молитві і покуті. Якщо дається перенести власну нетерпимість, страх, почуття загрози, які можуть навіть принести йому почуття полегшення. Але буде це розв'язання на показ, яке не буде плідним, постійним спокоєм і почуттям свободи дитини Божої, звільненої від тягара гріха. 

Звичайно, цей висновок реколектант знайде під впливом власного страху і неспокою, що полягає в постійності самозазистних структур і відкритті «винного» цілої «тієї неприємної ситуації». «Винним» може бути визнана людина, до якої назбиралося багато жалю і почуття скривдження. «Винним» можуть стати важкі умови життя або інші зовнішні причини. Переживаючий реколекції може також звинувачувати також цей метод, яким організовані ці реколекції. 

Криза, яку реколектант досвідчує під час Вправ, є тільки відбиттям його особистих не розв'язаних до сьогодні внутрішніх конфліктів. Вхід у кризу, відважне протиставлення їй з довірою до Бога і терпеливість до самого себе, може бути великим шансом: започаткування глибшого усвідомлення собі своїх проблем і пошуку правдивого, а не тільки тимчасового, а тому хибного розв'язання.  

Як має поводитись людина, яка проводить Вправи, під час кризи, що переживає реколектант? Говорить про це св. Ігнатій: «Якщо людина, яка проводить Вправи, бачить, що переживаючий їх має смуток і покусу, нехай не буде до нього твердий і строгий, більше милий і лагідний, додаючи йому надії та сили для подальшого прогресу: нехай також відкриває перед ним прогрес неприятеля людської натури і нехай його так  достосовує, щоб той приготувався на прихід потіхи, що наближається (ДВ 7). 

Бути милим, лагідним, давати надію не означає все ж таки не звертати увагу і зменшувати значення кризи, яку переживає. Дуже легке і дешеве заспокоєння може бути недоброю послугою для реколектанта, тому що може його відвернути від входу в нерозв'язану до цієї пори проблему.