ДУХОВНІСТЬ - Теорія і практика духовних вправ

Духовні вправи Осьмидневные духовные упражнения 1.1 1.2 1.3 1.4 2.1 2.2 2.3 2.4 3.1 3.2 3.3 3.4 4.1 4.2 4.3 4.4 5.1 5.2 5.3 5.4 6.1 6.2 6.3 6.4 7.1 7.2 7.3 7.4 8.1 8.2 8.3 8.4 Заключение Самопізнання 1s 2s 3s 4s 5s 6s 7s 8s 9s 10s 11s 12s 13s 14s 15s 16s 17s 18s 19s 20s 21s 22s 23s 24s 25s Нульовий тиждень Перше введення Друге введення Третє введення Четверте введення П'яте введення Шосте введення Сьоме введення Восьме введення Дев'яте введення 0-1Проповідь 0-2Проповідь 0-3Проповідь 0-4Проповідь Перший тиждень 0. ПРАКТИЧНА МЕДИТАЦІЯ 1. БОЖЕ СЛОВО (1) 2. БОЖЕ СЛОВО (2) 3. ГРІХ АНГЕЛІВ 4. ГРІХ АДАМА І ЄВИ (1) 5. ГРІХ АДАМА І ЄВИ (2) 6. МОЇ ГРІХИ (1) 7. МОЇ ГРІХИ (2) 8. МИЛОСЕРДЯ (1) 9. МИЛОСЕРДЯ (2) 10. ПРОЩЕННЯ (1) 11. ПРОЩЕННЯ (2) 1-1Проповіді 1-2Проповіді 1-3Проповіді 1-4Проповіді 1-5Проповіді Другий тиждень 1. Заклик земного царя 2. Заклик небесного царя 3. Воплочення 4. Воплочення 5. Різдво 6. Стрітення 7. Два стяги 8. Три класи людей 9. Хрещення 10. Спокуси Ісуса 11. Покликання апостолів 12. Нагірна проповідь 2-1Проповіді 2-2Проповіді 2-3Проповіді 2-4Проповіді 2-5Проповіді Третій тиждень 1. Введення 2. Послух 3. Зрада Юди 4. Спокуси 5. Арешт 6. Ісус перед синедріоном 7. Зрада Петра 8. Ісус перед Пилатом 9. Ісус перед Іродом і Пилатом 10. Розп’яття Ісуса 11. Зневаги над Ісусом 12. Події після смерті 3-1Проповідь 3-2Проповідь 3-3Проповідь 3-4Проповідь 3-5Проповідь Четвертий тиждень 1. Боже Слово 2. Духовне керівництво 3. Емаус 4. Емаус 5. Емаус 6. Марія при гробі 7. Марія при гробі 8. Марія при гробі 9. Марія при гробі 10. Любов 11. Любов 12. Любов 4-1Проповідь 4-2Проповідь 4-3Проповідь 4-4Проповідь 4-5Проповідь Мойсей, Петро, Ігнатій 1. ЗВІДКИ ПРИЙШОВ МОЙСЕЙ? 2. ЗВІДКИ ПРИЙШОВ ПЕТРО? 3. ЗВІДКИ ПРИЙШОВ ІГНАТІЙ? 4. ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ В ЖИТТІ МОЙСЕЯ 5. ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ В ЖИТТІ ПЕТРА 6. ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ В ЖИТТІ ІГНАТІЯ 7. МОЙСЕЙ В ПУСТЕЛІ 8. ПЕТРО В ПУСТЕЛІ 9. ІГНАТІЙ В ПУСТЕЛІ 10. ЧОГО ВЧИТЬ НАС СВ. ІГНАТІЙ? Святий Ігнатій Лойола 1. БЛАГОДАТЬ ПОРОЖНЕЧІ 2. БЛАГОДАТЬ ПОРОЖНЕЧІ 3. ДОВІРЛИВЕ СЕРЦЕ 4. ДОВІРЛИВЕ СЕРЦЕ 5. ВІРНІСТЬ 6. ВІРНІСТЬ 7. ВЕЛИКОДУШНІСТЬ 8. ВЕЛИКОДУШНІСТЬ 9. ПОСЛУХ БОЖІЙ ВОЛІ 10. ПОСЛУХ БОЖІЙ ВОЛІ 11. З'ЄДНАННЯ З ХРИСТОМ 12. З'ЄДНАННЯ З ХРИСТОМ Авраам Авраам 1 Авраам 2 Авраам 3 Авраам 4 Авраам 5 Авраам 6 Авраам 7 Авраам 8 Авраам 9 Авраам 10 Катехизм Катехизм 1 Катехизм 2 Катехизм 3 Катехизм 4 Катехизм 5 Катехизм 6 Катехизм 7 Теорія і практика духовних вправ «Духовные упражнения» Молитва маку Молитва океану Після Фундаменту ЩО ТАКЕ ДУХОВНІ ВПРАВИ? ЛЮБОВ ДО БОГА, ДО СЕБЕ САМОГО І ДО БЛИЖНЬОГО МОЛИТВА І ТИША ПОЧУТТЯ ЛЮДИНИ І ДУХОВНЕ КЕРІВНИЦТВО ДУХОВНІ ВПРАВИ У ЩОДЕННОМУ ЖИТТІ Після 1 тижня ОГЛЯД ПЕРШОГО ТИЖНЯ ДУХОВНИХ ВПРАВ ГРІХ І МИЛОСЕРДЯ МОЛИТВА І ДУХОВНЕ РОЗПІЗНАВАННЯ ДУХОВНІ ВПРАВИ В ПРАКТИЦІ ЩОДЕННОГО ЖИТТЯ Роздуми над Книгою Ісуса Навина Біблійні роздуми Буття Бт. 2 Бт. 2, 9 Вихід Вих. 2 Вихід 2, 1-10 Второзаконня Втор. 4 Втор. 4, 1.5-9 Матея Матея 14 Матея 14, 22-33 Матея 15 Матея 15, 21-28 Матея 16 Матея 16, 13-26 Марка Марка 2 Марка 2, 11 Марка 5 Марка 5, 21-43 Марка 7 Марка 7, 31-35 Луки Луки 4 Луки 4, 1-13 Луки 5 Луки 5, 1-11 Луки 7 Луки 7, 36-50 Луки 7, 36-50 (2) Луки 7, 36-50 (3) Луки 10 Луки 10, 25-29 Луки 10, 25-37 Луки 13 Лк 13, 1-9 Лука 14 Лк 14, 26 Лука 16 Лк 16, 19-20 Луки 19 Луки 19, 1-10 Лука 23 Лука 23, 39-43 Лука 24 Луки 24, 13-33 Івана Ів 1 Ів 1, 35-37 Ів 2 Ів. 2, 1-11 Ів 20 Ів 20,19-31 Ів 21 Ів 21, 1-12 Діяння Діяння 15 Діяння 15, 1-21 до Филип'ян Флп. 2 Флп.2,6-11 Одкровення Одк. 3 Одк. 3, 15-16 Психологія Иисус и Фрейд Почему я страшусь любви? П’ЯТЬ ПРИНЦИПІВ БОЮ БРЮСА ЛІ Евеліна Дреля Сцена нашого життя Розтерзана гідність Інтерв'ю з жертвами Чи варто шукати помочі в поліції Розмова з психологом Розмова з о. В. Заторським Підсумок До зрілої любові ПЕДОФІЛІЯ Бенедикт XVI до католиків Ірландії Церква і педофілія 12 етапів прощення Психологія навчання Ефективне навчання Духовне зцілення Послуга зцілення ЕННЕАГРАМА Подорож всередину себе Дев'ять типів особистостей Історія християнської еннеаграми Вера и неверие с точки зрения психоанализа Проблематика человеческих страстей Уява і духовний розвиток Фундаментальный опыт Игнатия Лойолы и опыт психоанализа ТЕЛЕСНОЕ ФОКУСИРОВАНИЕ ГЕНДЛИНА И ДУ СВ. ИГНАТИЯ Фокусування Гендліна Самопізнання і соціологія Етапи духовного розвитку Пробудження Дилеми форматора Пізнай самого себе ВИЗВОЛЕННЯ ЧЕРЕЗ МЕДИТАЦІЮ І. Дорога всередину ІІ. Символи змін ІІІ. Дорога назовні

Теорія і практика духовних вправ

1. Початок ігнатіянської духовності

Якщо попробуємо під духовність підвести якийсь простий богословський фундамент, то перше, що мені приходить на гадку, це пролог євангеліста Йоана: «І Слово стало тілом». Бог не обмежується одноразовим актом створення, а створює постійно, тобто постійно промовляє Своє слово до людини. Якщо людина приймає це слово до свого серця й культивує його, то воно проростає, матеріалізується в її житті й видає плід. Отож, кожна духовність, – це Боже слово, яке стає тілом, стає вогненним стовпом, який веде через пустелю, чи Віфлеємською зіркою, що вказує шлях до Бога.

Кожна духовність – це дар Бога Церкві, й в основі кожної духовності стоїть конкретна особа, яка прийняла цей дар, засвоїла, реалізувала його в своєму житті і передала іншим людям. Божий дар – це духовна реальність, яка повинна втілитися у житті конкретної особи. І тому конкретний вид духовності завжди поєднаний з конкретною людиною, яка прийняла від Бога факел і несла його в своєму житті. Інші запалювали свої факели від цієї людини й, в свою чергу, передавали іншим людям. Усі люди різні, належать до різних культур і епох, і реалізовують цей дар у своєму житті по-своєму, тобто модифікують духовність. Але фундамент духовності залишається незмінним.

Окрім того, коли люди балакають про духовність – східну, західну, яка з них глибша, яка досконаліша, яка оригінальніша тощо, то забувають просту річ: життєдайність і благодатність якоїсь духовності визначається не тим, чим та духовність є сама по собі і які переваги має перед іншою духовністю, а тим, наскільки ця духовність прищеплена до містичного тіла Христа, Його Церкви, тобто, скільки людей спроможні її засвоїти і жити нею, а не начитатися мудрих книжок і балакати про духовність.

Духовні Вправи св. Ігнатія Лойоли – як книжка і як практика виконання вправ – невід’ємні від його особистого досвіду, способу, яким він відповідав на Божий дар і як Бог його вів по житті. Божий дар не реалізується в житті людини миттєво, а як зерно, кинуте в землю, проростає й розвивається повільно в часі. І тому пізнання і розуміння біографії автора й ініціатора якоїсь духовності допомагає зрозуміти шлях, яким його вів Бог, і зрозуміти саму духовність.

Ігнатій Лойола був людиною своєї епохи: традиційна католицька духовність, глибока прив’язаність до Католицької Церкви, й водночас не дуже моральне життя, наповнене забавами й дуелями, мрії про лицарську кар’єру, даму серця з дуже шляхетного роду, прагнення світської слави й почестей тощо. Свою автобіографію, написану в третій особі, він розпочинає так: «До двадцяти шести років він віддавався марноті світу; найбільше йому були до вподоби ратні вправи, позаяк відчував він велике і безглузде бажання здобути славу». Переломним моментом у його житті була війна між Іспанією і Францією. Французькі війська оточили іспанську Памплону, в числі захисників якої був Ігнатій. Іспанці хотіли капітулювати перед набагато численнішим ворогом. Лише палка промова 26-и річного Ігнатія запалила їх до битви.

Уже в цьому епізоді ми бачимо лідерські якості майбутнього святого, здатність повести за собою інших. Коли Ігнатій впав, важко поранений, то запал гарнізону відразу зник, захисники здалися ворогу, який шляхетно повівся з Ігнатієм, першу допомогу йому надали лікарі французької армії й допомогли перевезти його до родинного обійстя старшого брата.

Гарматне ядро тяжко скалічило обидві ноги Ігнатія, почалося важке й довге лікування. Вісім місяців він був прикутий до ліжка, і цей період описав дуже спокійною мовою на п’ятьох сторінках Автобіографії, подаючи лише важливі моменти. Ось ці моменти:

1) Коли його привезли, то місцеві «лікарі та хірурги, які зібралися довкола нього, розсудили, що ногу потрібно знову зламати і заново скласти кістки, стверджуючи, що вони не на місці, бо їх погано склали спочатку або ж пошкодили в дорозі. Тож йому ще раз довелося пройти через цю бойню; як і в інших подібних випадках до того чи опісля, він не зронив ні слова й нічим не виявив болю, хіба що міцно стискав кулаки».

Хочу тут ще раз наголосити на сказаному на початку: ігнатіянська духовність тісно поєднана з особою Ігнатія. Хоча вона є Божим даром для Церкви, але Ігнатій є її співавтором, так само, як Боже об’явлення не є диктантом, який натхненні автори лише записували, – вони є співавторами Бога, тільки не в співмірному порядку з Богом. І тут бачимо іншу рису його характеру – непересічну силу волі.

У Святому Письмі кожний історичний факт можна інтерпретувати містичною символікою, що вже робилося в Александрійській школі, а до них – Філоном Александрійським, і кожне фізичне зцілення, яке робив Ісус, є знаком духовного зцілення. Цей самий метод можна застосовувати й до інших текстів. Кожне індивідуальне пережиття Ігнатія, кожний окремий факт його життя у зовнішній, фізичній площині позначався на його психіці, світогляді й релігійності, а в кінцевому значенні і на його творчості, тобто на Духовних Вправах, і тому факти з його життя також можемо в символічному плані накладати на текст Духовних Вправ і таким чином заглиблюватися в ігнатіянську духовність.

2. Фундамент ігнатіянської духовності

Отож людина, яка глибоко пережила духовні вправи св. Ігнатія Лойоли, може теорію й практику вправ побачити в досвіді самого Ігнатія, тобто побачити, який відбиток на Вправи наложив його індивідуальний досвід, хоч, звичайно, таке поєднання не слід сприймати буквально і безпосередньо, а більш як символ чи алегорію. Що я бачу спільне вже на цьому етапі?

Духовні вправи поділені на чотири етапи – тижні, кожний з яких має свою ціль. Перші єзуїти позначали їх таким способом:

I . deformata formare – пошкоджене виправити;

ІІ. reformata conformare – виправлене сформувати (надати правильну форму);

III. conformata confirmare – сформоване скріпити;

IV. confirmata transformare – скріплене змінити.

Чотири тижні духовних вправ св. Ігнатія традиційною мовою можна висловити так:

І. via purgativa – дорога очищення;

II. via illuminativa – дорога просвічення;

III, IV. v ia unitiva – дорога з’єднання.

Розподіл духовних вправ св. Ігнатія чи традиційні дороги людини до Бога показують поступальний духовний прогрес людини, її етапи в сходженні до Бога. Ми можемо порівняти це з етапами Божого об’явлення у Старому Завіті:

І. Об’явлення і закріплення віри в одного Бога;

ІІ. Призначення і остаточна мета людини;

ІІІ. Моральне право.

Климентій Олександрійський подає такі етапи духовного розвитку людини:

І. невіра → віра: навернення;

ІІ. віра → гноза (Господній страх): виховання;

ІІІ. гноза (Господній страх) → аґапе: навчання.

Св. Григорій Ниський, базуючись на Орігені, подає три етапи духовного розвитку людини:

І. дитинство, якому відповідає книга „Приповідок”.

ІІ. юність, якому відповідає книга „Проповідника”.

ІІІ. зрілість, якому відповідає книга „Пісні Пісень”.

Евагрій Понтійський, також йдучи за Орігеном, розподіляє духовний розвиток на три етапи:

І. аскетичне життя – πρακτική; практика.

ІІ. пізнання природи – φυσική; фізика.

ІІІ. пізнання Бога – θ εολογία; теологія.

Звичайно, що всі ці терміни й розподіли не накладаються один на одного, а відображають різне розуміння духовного розвитку людини, але спільним є те, що кожна з цих моделей розподіляє духовний розвиток на кілька основних етапів.

Перший тиждень чи перший етап – пошкоджене виправити.

Усе життя людини є її духовним шляхом, але в житті є якісь важливі моменти, події, які вибивають людину зі звичайної колії, радикально повертають її життя у протилежну сторону. Ці події людина може назвати завершенням попереднього етапу й початком наступного. Гарматне ядро, яке роздробило ноги Ігнатія, змінило його життя, поставило крапку на попередньому житті й відкрило наступну сторінку його історії. Наступний період – вісім місяців лікування, фізичне зцілення поєдналося з духовним наверненням. Попередня цитата з автобіографії – опис хірургічної операції після повернення додому. А що таке хірургічна операція? – пошкоджене виправити: мета першого тижня вправ. До цього можна віднести й увесь період лікування, поки він не став на ноги. У цей період була виправлена також і його пошкоджена релігійність, віра, стосунки з Богом.

3. Важка хвороба, криза – втаємничення в духовне життя

2) «А проте йому ставало все гірше й гірше, і він перестав їсти; з’явилися й інші ознаки, які зазвичай свідчать про наближення смерті. Настав празник св. Йоана, й лікарі, не маючи особливих сподівань на те, що він повернеться до здоров’я, порадили йому висповідатися; тож напередодні празника свв. Петра і Павла він прийняв Таїнства. Лікарі сказали, що якщо до півночі не стане краще, то його можна вважати мертвим. Хворий завжди вшановував св. Петра, і Господь наш зволив, щоб власне тієї півночі він почав одужувати. Покращення наставало так швидко, що за кілька днів дійшли висновку: життя його поза небезпекою».

Я не буду тут торкати інші релігії й містерійні культи, в яких ініціація в глибше духовне життя проходила через важкі фізичні випробування, коли людину ставили перед лицем смерті, чи тяжку, майже смертельну хворобу й чудесне зцілення, що найкраще описано, на мою думку, в обрядах ініціації шаманів, а лише порівняю коротко цей досвід Ігнатія з досвідом двох великих святих Католицької Церкви: св. Франциском з Ассізі й св. Терезою з Лізьє. Для Франциска переломним моментом також була війна, потім полон, з якого він повернувся зовсім іншою людиною, зломлений психічно. До попереднього життя в забавах і розвагах він уже не повернувся – розпочався процес формування майбутнього святого. Св. Тереза в дитячому віці важко захворіла, лікарі гадали, що це вже кінець, потім усміх фігури Богородиці й миттєве зцілення – досвід, який назавжди закарбувався в її пам’яті.

У Євангелію від Матвія ми читаємо: «Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав» (Мт. 4, 1). Вчитаймося в ці слова: Божий Дух привів Ісуса до хати диявола, щоб той Його спокушав. Тобто, шлях месіанського служіння, підтверджений перед цим Богом на Йордані, розпочинається для Ісуса важким випробуванням. Можемо це назвати ініціацією в Його месіанське служіння. І цю ініціацію або «хрещення» проводить чорт, який стає «духовним керівником» Ісуса в тому плані, що завжди є «хороший парень» і «плохой парень», які доповнюють один одного.

У нашому загальному християнському уявленні Бог і чорт – це дві протилежності, які перебувають на протилежних полюсах всесвіту. Але книга Йова подає іншу картину: диявол – ніби слуга Бога. Він може робити лише те, що йому дозволить Бог. І, незважаючи на те, що наміри і дії диявола по відношенню до людини погані, Бог в кінці спрямовує злу дію диявола для добра людини. Тобто, диявол короткозорий, бачить лише зовнішні ефекти своєї діяльності. Людину він також розуміє не повністю, глибина людської душі для нього закрита. Він бачить як зовнішні, так і внутрішні муки Йова, але не бачить, що в глибині душі в Йова проходять глибокі зміни, процес навернення, який дійде до кінця і Йов вигукне: «Адже слухом вуха я почув про Тебе раніше, а тепер моє око побачило Тебе» (Йов. 42, 5). І метою реколекцій є те саме, щоб людина вигукнула, що до цього моменту я чув про твоє існування, Господи, від інших людей, а тепер бачу Тебе.

Або згадаймо про роль у байках мертвої і живої води: спочатку треба вжити мертву воду, потім живу. В обряді Хрещення вода виконує дві протилежні функції: смерті та життя. Хрещеник занурюється повністю під воду і вода його вбиває, та сама вода його воскрешає до нового життя. Стара людина вмерла, народилася нова.

Або, наприклад, таке алегоричне інтерпретування первородного гріха: дерево пізнання добра і зла росло в центрі раю. Духовний розвиток Адама і Єви – це ніби просування від периферії раю до його центру. Центр – місце найбільшої благодаті. І саме там вони згрішили, тобто двері пекла перебувають у центрі раю. По аналогії двері раю перебувають у центрі пекла. Людина повинна пройти пекло до середини, щоб відкрити двері раю, що й діється в ігнатіянських реколекціях. Пекло і рай – це ніби матрьошка, а не протилежні полюси всесвіту. На духовний світ ми накладаємо свій матеріалістичний світогляд, і тому проходження різних етапів реколекцій вимагає змінити світогляд, часом дуже радикально, що багатьом людям важко вчинити, бо відчуття таке, що треба повністю знищити свою особовість. Щось подібне відбувалося з Ігнатієм й іншими святими.

4. Пізнання своєї гріховності – перший автентичний духовний досвід

Згадаймо перший духовний досвід апостола Петра під час риболовлі: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (Лк. 5, 8) або слова римського сотника: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою» (Мт. 8, 8). Згадаймо апостола Павла: наслідком першого зіткнення з глибокою духовною реальністю, тобто зустріч з воскреслим Ісусом, закінчилася для нього сліпотою. І згадаймо себе самих, як ми приступаємо, наприклад, до причастя, з яким внутрішнім наставленням? Переважно ми гідні, щоб Ісус до нас прийшов, а слова римського сотника в латинській літургії вимовляємо формально.

Бути християнином означає наслідувати Ісуса Христа на Його духовному шляхові, пройти за ним цей шлях, лише в іншій формі, для кожної людини дуже індивідуальній, і також наслідувати святих, життя і досвід яких нам щось говорить.

У християнському побутовому мисленні, відірваному від реальних знань з царини духовності, духовний розвиток сприймається як щось приємне, духовно розвиватися – це почувати себе щораз краще на психічному рівні. Реальність виглядає інакше. Бачимо, як у святих усе розпочиналося з чогось дуже болісного, неприємного. Це початок того, що ми називаємо пізнанням своєї гріховності, а початковий етап цього пізнання – пізнання своєї обмеженості. І це не теоретичне пізнання, а глибокий досвід болю й страждання: фізичного, психічного й духовного. І поглиблення цього досвіду – це шлях духовного розвитку.

В Духовних Вправах Ігнатія входження у цей досвід і поступове його поглиблення відбувається у першому тижні за посередництвом медитацій про гріх: гріх ангелів, первородний гріх і звичайні людські гріхи. Медитації про чужі гріхи є прелюдією, введенням до медитацій про свої власні гріхи. Перед кожною медитацією людина повинна спрямувати своє серце до Бога і просити про конкретний плід, мету, яку хоче осягнути в цій медитації. І тут йдеться не про теоретичне, інтелектуальне розуміння, а про внутрішнє духовне пізнання, тобто відчуття чи пережиття. В Духовних Вправах св. Ігнатій описує це так:

[2] Адже душу живить та задовольняє не обсяг знань, а глибоке розуміння певної дійсності і здатність відчувати внутрішню насолоду нею.

На етапі пізнання своєї гріховності прохання таке:

[55] Просимо про те, чого хочемо; тут потрібно просити великого та глибокого душевного болю та сліз за свої гріхи.

Далі йде опис медитації, основні пункти, які людина повинна в собі проробляти:

[56] Пункт перший. Укласти звіт про свої гріхи. Треба пригадати собі всі гріхи, скоєні впродовж цілого життя, переглядаючи їх рік за роком або період за періодом. Тут стануть у пригоді три речі: по-перше, варто уявити собі місцевість чи дім, де ми жили; по-друге, відносини, що їх підтримували з іншими; по-третє, працю, якою займались.

Погляньмо на перший пункт: Тут стануть у пригоді три речі: по-перше, варто уявити собі місцевість чи дім, де ми жили; по-друге, відносини, що їх підтримували з іншими; по-третє, працю, якою займались.

Треба застосовувати уяву і розділити її на три частини: місцевість, відносини, праця. Як це добре узгоджується з трьома видами пам’яті: зоровою, слуховою та ідеомоторною, тобто руховою. Сучасні системи запам’ятовування використовують ці три види пам’яті. Потім до них додають пам’ять органів чуття: смаку, запаху й дотику. Ігнатій робить те саме, і в наступних вправах додасть застосування органів чуття. Св. Ігнатій своїми зусиллями і з допомогою Божої благодаті навчився і тепер нас вчить входити в молитву усім своїм єством, ефективно використовувати всі людські здатності.

[57] Пункт другий. Зважити ці гріхи, вдивляючись у гидоту та злобу, які несе в собі кожен головний гріх, хоч би й не був заборонений.

[58] Пункт третій. Замислитися над собою, вибираючи порівняння, які спонукатимуть нас до упокорення:

По-перше, хто я такий у порівнянні з іншими людьми?

По-друге, хто вони такі у порівнянні з усіма ангелами і святими на небі?

По-третє, що таке все суще створіння у порівнянні з Богом і ким у порівнянні з Ним буду я?

По-четверте, слід поглянути на зіпсованість та огидність власної плоті.

По-п’яте – уявити себе раною та виразкою, з якої виплило стільки важких гріхів, злих учинків та мерзотної отрути.

[59] Пункт четвертий. Розважити, ким є Бог, супроти якого ми згрішили, міркуючи про притаманні Йому досконалі якості і порівнюючи їх із протилежними якостями, властивими нам: Його мудрість – з нашим невіглаством; Його всемогутність – з нашою слабкістю; Його справедливість – з нашою підлістю; Його доброту – з нашою злобою.

5. Ігнатіянська мудрість самопізнання – психологічного й духовного

Погляньмо на порівняння св. Ігнатія і порівняймо їх з нашими буденними порівняннями, яких нас вчать з дитинства: «Бери приклад з Івася, бо він добре вчиться, не дружи з Миколою, бо його тато пияк тощо». Такий спосіб мислення закарбовується у нас з дитинства, що з психологічної точки зору є фатальним. Ми засвоюємо зовнішні кальки поведінки, якісь моральні взірці, з якими порівнюємо інших і свідомо й підсвідомо ставимо морально-етичні оцінки в категоріях добра і зла: той добрий, а той поганий. І самі живемо за цими взірцями з огляду на реакцію спочатку батьків, а потім інших людей на нашу поведінку. А ця реакція виражається у формі «батога і бублика». Ніхто не хоче отримати батога, лише бублик. При такому способі мислення, коли за етично-моральним рівнем немає глибшої духовності, формується світогляд осудження за поведінку, відмінну від усталеного взірця. Собі прощаємо багато чого, іншим не можемо пробачити й дрібних речей. Слова Ісуса: «Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!» (Лк. 6, 42), які реалізовуються у нашому житті, ніколи до себе не прикладатимемо. Порівнюючи себе з іншими людьми, ми завжди будемо виглядати кращими. Зосередження уваги на зовнішній поведінці, щоб усім подобатися, відбувається за рахунок нехтування своїм внутрішнім світом, небажанням і нездатністю виражати його назовні.

Св. Ігнатій перевертає такий спосіб мислення догори ногами: все треба робити навпаки. У порівнянні себе з іншими намагатися побачити в іншому щось добре, а в собі щось погане. І порівняння відбуваються етапами: порівнюю себе з іншими людьми, потім зі святими й ангелами, і, нарешті, з Богом. Тобто, кожна наступна істота досконаліша від попередньої. У таких медитаціях ми щораз глибше занурюємося в пізнання й досвід своєї гріховності, щоб в кінці уявити себе раною та виразкою, з якої виплило стільки важких гріхів, злих учинків та мерзотної отрути. І ще раз наголошую – це не абстрактне фантазування, а входження в духовний досвід, який є дуже болісним. Без Божої допомоги ми не зможемо це вчинити, бо гріх – це духовна реальність, яку можна побачити лише духовними очима. Те, що ми в житті називаємо гріхом, це, здебільшого, зло, тобто прояв внутрішнього гріха у зовнішній матеріальній дійсності, матеріальна, а не духовна дійсність. А страждання від усвідомлення гріха набагато більші, ніж страждання від усвідомлення зла. Не кожна людина спроможна піддатися Божій дії, яка викликатиме дуже болючі відчуття, тому св. Ігнатій ще перед вправами заохочує:

6. Великодушність і здатність прийняти правду про себе

[5] Тим, хто приймає вправи, вельми корисно приступити до них з великодушністю і щедрістю стосовно Творця і Господа свого, приносячи Йому у жертву всі свої жадання і свободу, щоби Його Божа Велич послуговувалася згідно зі своєю найсвятішою волею як ним самим, так і всім, чим він володіє .

Результат чи плід цього циклу медитацій, який людина повинна отримати, св. Ігнатій описує так:

[60] Пункт п’ятий. Вигук зачудування, породжений глибокими почуттями. Розмірковуємо про всі створіння і дивуємось, як вони залишили нам життя та ще й оберігали його; про ангелів, які, хоч і є мечем Божої справедливости, терпіли нас, обороняли і молилися за нас; про святих, які заступалися за нас у своїх молитвах; про небо, сонце, місяць, зорі, стихії; про плоди, птахів, риб і тварин; про землю, яка чомусь не розступилася і не поглинула нас, створивши нове пекло, де ми були б приречені на вічні страждання .

Тобто, глибоке відчуття своє гріховності – це відчуття, що я не на своєму місці, земна планета й моє власне життя – це те, на що я не заслуговую, чого я повинен бути позбавлений за законами справедливості. На цьому етапі духовних вправ дуже виразно проявляється і виходить на перше місце відчуття заслуженого мною покарання.

7. Що таке Духовні Вправи?

На цьому етапі розповіді я хочу нарешті звернутися до визначення духовних вправ, яке залишив нам св. Ігнатій, і саме цим визначенням розпочинається його книжка:

[1] Під назвою Духовних Вправ маємо на увазі кожен спосіб виконання іспиту совісти, розважання, споглядання, словесної чи мисленної молитви та інших духовних дій, про які піде мова нижче. Оскільки, як гуляння, ходіння та бігання є вправами тілесними, так вправами духовними зветься і будь-який спосіб, за допомогою якого душа готується і налаштовується на те, аби позбутися всіляких невпорядкованих схильностей, а щойно їх усунуто, шукає та осягає Божу волю стосовно такого устрою нашого життя, який сприяв би спасінню душі .

Отож, як ми бачимо, ігнатіянська духовність не обмежується лише глибокими медитаціями, яких треба вчитися в єзуїтів, а включає в себе весь духовний доробок Церкви, різноманітні молитви й побожні практики.

Окрім того, перший тиждень розпочинається іншим визначенням духовних вправ:

[21] ДУХОВНІ ВПРАВИ ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗУМІТИ ПЕРЕМОГТИ САМОГО СЕБЕ Й УПОРЯДКУВАТИ СВОЄ ЖИТТЯ, НЕ ПОСЛУГОВУЮЧИСЬ РІШЕННЯМИ, ПРИЙНЯТИМИ ПІД ВПЛИВОМ НЕВПОРЯДКОВАНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ.

Зовні, у своїй матеріальній формі, «Духовні вправи» св. Ігнатія не мають нічого спільного ні з духовним трактатом, ні з серією напуть чи роздумів, які дійшли до нас з Середньовіччя. У введенні подано двадцять «вступних зауваг», заміток – як для реколектанта (того, хто виконує вправи), так і для реколекціоніста (духовного керівника – того, хто дає вправи). Таким чином, з самого початку стає ясним особливий характер книжки: це серія практичних вказівок, методів іспиту совісті, молитви, чи «вибору», планів роздумів і споглядань. Отож, це не текст для вивчення, а сукупність різноманітних настанов для керування деякою кількістю систематичних впорядкованих духовних вправ, тобто книжка не для читання, а для виконання. Читача, який ніколи не виконував Вправи, вражає, як правило, надмір детальних інструкцій і точних методів. У нього складається враження справжніх духовних тортур, які могли би бути потужним і гідним аскетизмом, але ніколи не дозволять розкритись справжній молитві. Але того, хто виконав Вправи у всій повноті з допомогою досвідченого духовного керівника, вражає отримана щедрість і свобода душі, і він відчуває, що вперше зрозумів, що означає справжня близькість Христа (о. Гібер ТІ).

8. Учитель і учень

На що слід звернути увагу в самій книжці? Ігнатій не говорить про те, що повинно відбуватися вже в самій молитві. Особистий духовний досвід автора, тобто те, що відбувалося конкретно в його почуттях, емоціях, уяві, описаний в Автобіографії й Духовному щоденнику, а в Духовних Вправах цього вже немає, тут знаходиться його досвід, виражений у виді загальних норм і інструкцій, бо він усвідомлює, що кожна людина індивідуальна; за загальною подібністю досвіду, за загальним розділенням на етапи стоять індивідуальні стосунки людини з Богом, тобто кожний людський досвід на шляху духовних вправ індивідуальний. І тому великою небезпекою може стати намагання керівника відтворити свій власний досвід в учневі, тобто спрямовувати його на той шлях, який він сам пройшов. Особисте свідчення повинно служити заохоченню, можливості наслідування, засвоєнню чогось з цього свідчення, але не бездумному мавпуванню вчителя. І тому одна з інструкцій св. Ігнатія звучить так:

[15] Заувага п’ятнадцята. Той, хто подає вправи, не повинен спонукати того, хто їх виконує, до вбогості чи до якогось іншого обіту або ж до певного способу чи стану життя як кращого за інші. Поза Духовними вправами цілком припустимо і вельми похвально наставляти тих, хто виявляє схильність до поміркованості, дівицтва, богопосвяченого життя та дотримання всіляких євангельських чеснот, одначе під час Духовних вправ для того, хто шукає Божу волю, набагато доцільніше, щоб Творець і Господь сам являв себе відданій душі, огортаючи її любов’ю і славою та вказуючи той шлях, на якому вона в майбутньому зможе служити Йому найкраще. Відтак керівникові не слід схилятися ні в той бік, ні в інший; навпаки, нехай перебуває у рівновазі, наче стрілка ваги, дозволивши безпосередньо спілкуватися і діяти Творцеві зі створінням і створінню з Його Творцем і Господом .

Якщо на це глянути глибше, то вказівка вказує вчителеві на його місце: справжнім Учителем є один Небесний Вчитель; не тільки учень, але й земний учитель повинен це розуміти, він виконує роль посередника, він також вчиться, перебуваючи вчителем. Це ніби практична реалізація слів Ісуса: «А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель» (Мт. 23, 8). До цього можна ще додати тиху погрозу ап. Якова: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. Бо багато ми всі помиляємось» (Яків 3, 1-2). Отож, духовне керівництво, духовні бесіди не можна перетворювати на довгі балаканини, базар з безліччю побожних порад. «Авва, скажи слово» - а не цілу літанію напуть.

9. Духовний досвід

Людина, яку зацікавить ігнатіянська духовність, хотіла би довідатися щось більше саме про внутрішній досвід, внутрішні людські пережиття. Опис досвіду ніколи не замінить і адекватно не виразить самого досвіду, тому вчителі духовності здебільшого мало звертали уваги на створення якоїсь теоретичної системи і не балакали про це багато. Вони намагалися ввести людину в сам досвід, бути «хресними батьками» чи «акушерами» цього досвіду, тобто посередниками того, що відбувалося між людиною і Богом.

Але теорія без живих ілюстрацій є сухою й малопривабливою, тому я попробую, наскільки зможу, якось проілюструвати цей досвід.

Перша ілюстрація: духовний досвід братів Йосипа єгипетського.

Бт. 42, 16-22: «Пошліть з-поміж себе одного, і нехай візьме вашого брата, а ви будете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни! І він забрав їх під варту на три дні. А третього дня Йосип промовив до них: Зробіть це і живіть. Я Бога боюся, якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів. А свого наймолодшого брата приведіть до мене, і будуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте. І вони зробили так. І говорили вони один одному: Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали... Тому то прийшло це нещастя на нас! І відповів їм Рувим, говорячи: Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хлопця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається...».

Поміркуймо над цим текстом уважно. Люди приїжджають в чужу країну купити хліба і спокійно повернутися додому. Тут їх звинувачують у шпигунстві й кидають до в’язниці. Раптова біда вибиває їх зі звичайного ритму життя. Вони не знають, що буде далі: коли їх випустять, чи взагалі випустять, а не стратять. Попробуймо ввійти в їхній внутрішній стан: про що вони думають, що відчувають, переживають? Не обов’язково бути психологом й знати шкалу потреб Маслоу, щоби розуміти, що найбільшою цінністю для людини є її власне життя, і часом для його збереження людина перетворюється в звіра. Віктор Франкл з психологічного боку описує стан полонених, які вбивали один одного за кусок хліба. Знаємо також випадки, коли в часи великого голоду батьки їли своїх дітей.

І саме це їх болить найбільше: чи вийдуть звідси живими? Далі вже думки й турботи про сім’ю, дітей, дружину тощо. Вони в стані важкого пригнічення, до цього ще й додається перебування в умовах тюрми: обмежений простір, мінімальне освітлення, ізоляція від зовнішнього світу.

Тут я хочу процитувати ще кілька пунктів з книжки Духовних Вправ св. Ігнатія, це вказівки для тих, які виконують медитації про гріх, тобто роздумують над чимось болючим, важким, неприємним:

[78-81 ДВ] Уникати думок про речі приємні і радісні, як, наприклад, про небесну славу, про Воскресіння тощо. Адже будь-яке роздумування про радість і веселощі є перешкодою для відчування страждання, болю і сліз за свої гріхи. Треба замість цього підтримувати в собі бажання відчувати страждання і покарання, звертаючись швидше до думки про смерть і суд. З цією ж самою метою позбавити себе денного світла, зачиняючи віконниці і двері на той час, коли перебуваєте в кімнаті, окрім часу проказування молитви та споживання їжі. Не сміятись ані не говорити речей, що спонукають до сміху. Ходити не піднімаючи очей, – окрім випадків, коли когось зустрічаєте і вітаєте, чи прощаєтесь з тим, з ким розмовляли .

Що спільне ми можемо знайти тут з духовними вправами св. Ігнатія? Ігнатій заохочує створити собі самому зовнішнє середовище ізоляції й внутрішній настрій страждання й болю. Досвід братів Йосипа і досвід духовних вправ можемо назвати кризою. Позитивну роль кризи в житті людини добре описав Карл Юнг. Зовні це дві різні види кризи: брати Йосипа вважають, що вони в великій біді, небезпека смерті чи ув’язнення. Реколектантові щось подібне не загрожує, але він сам повинен ввести себе в подібні внутрішні відчуття – з допомогою динаміки духовних вправ, застосування ігнатіянського методу молитви, послідовної серії введень у теми для медитації, які зумисно підібрані з цією метою, тобто внутрішньо переживати подібну кризу.

Психологи стверджують, що людина розвивається найповніше тоді, коли проходить через кризи і стреси. Ці пережиття трапляються з людиною раз на 5-7 років. У ці моменти людина повинна прикласти велике зусилля і змінити напрям шляху – чого вона ніколи не зробить, якщо з нею не трапиться велика біда.

Але як відбувається переживання таких криз? Кожен може згадати щось подібне в своєму житті. Незадоволення ситуацією переростає в шукання й знаходження винних у своїх бідах, що супроводжується наріканнями, осудженнями, ненавистю. Нарікаємо на всіх і на все. Чи брати Йосипа нарікали лише на Йосипа, який запроторив їх до тюрми, чи може пішли далі в своїх пошуках винного: винний батько, який послав їх на вірну смерть, винна рідна земля, яка не може їх прогодувати, бо на ній ніщо не росте, крім маку і коноплі і т.д.

У реколектантів на цьому етапі також відбувається щось подібне: нарікання на довколишній світ, на інших людей, і, нарешті, на самі реколекції й на керівника реколекцій. Бо вони приїхали сюди «стяжати Святого Духа», побачити «Таворське світло», тобто, хто чого начитався, а на них наслали «єгипетську тьму». Тоді виникають спокуси вийти з цього досвіду або взагалі втекти з реколекцій, що часом трапляється. Дехто починає вчити духовного керівника, як правильно вірити в Бога. Всі ці переживання на цьому етапі – це знак, що людина добре ввійшла в динаміку вправ, добре йде наміченим вправами шляхом. Головне, щоб не тримала в собі це все й розповідала керівникові, що називається вербалізацією почуттів. Тобто, краще клясти керівника на чому світ стоїть, ніж спихати це в глибину своєї підсвідомості, подавлювати свої почуття. Переживання реколектанта дуже подібні до переживань важко хворих, описаних фазами психолога Кублєр-Росс.

Повертаємось до братів Йосипа. Проходять три дні ув’язнення, і що ми читаємо: І говорили вони один одному: Справді, винні ми за нашого брата. А оце й кров його жадається.

Поміркуймо глибше. Звинувачення довколишнього світу переходить у самозвинувачення, вони переводять стрілки з зовнішнього світу на себе.

Що цікаве ми можемо тут знайти, коли заглибимося в текст? Причиною біди були інші люди, тепер причина біди в них, і навіть у конкретній події з їхнього життя, у конкретному гріху. Теперішнє ув’язнення – це покарання за злочин проти брата. Тепер вони розуміють причинно-наслідкову послідовність і причинно-наслідковий зв’язок свого життя, що мовою східних релігій називається кармою: мій сьогоднішній стан детермінований моїм минулим, і навіть окремим фактом, подією, вчинком мого минулого. Що ще цікавого тут знаходимо? Злочин продажу брата до Єгипту був дуже давно, десятки років назад, після цього вони в своєму житті вчинили ще немало набагато більших гріхів, згадаймо хоча би знищення всього міста за зґвалтування сестри. А всі вони відчувають біль і жаль саме за цей гріх, а не за інші гріхи. Це означає, що їхнє розуміння – не інтелектуальні висновки, зроблені на основі логічних засновків, які вони засвоїли зі своєї релігії та культури, а глибокий внутрішній досвід, який діє на них з аподиктичною переконливістю, не залишаючи жодних сумнівів: є так і не інакше. Ось тут я хотів би зупинитися і подати інші ілюстрації.

10. Духовний досвід, продовження

Друга ілюстрація. Єфрем Сирійський описує подію зі свого юнацького життя. Коли він проходив через якусь місцевість, то був арештований і безпідставно звинувачений у якомусь злочині, якого він не вчинив. У тюрмі після роздумів і молитов перед його очима постав гріх, який він вчинив колись раніше, й виразне відчуття, що сьогоднішня ситуація – це наслідок чи покарання саме за цей гріх. Більшість в’язнів, з якими він сидів, говорили, що вони не винні, нічого поганого не вчинили. Але коли він детальніше випитував про їхнє минуле, роздумував і молився над тим, то врешті зрозумів, що невинних немає, над усім чуває Боже Провидіння, і що всі ці незаконні арешти не є випадковими.

Третя ілюстрація. Солженіцин у книжці «Архіпелаг ГУЛАГ» описує, що в таборі тюремний фельдшер зробив йому важку хірургічну операцію примітивними знаряддями і способом. Коли він лежав на прогнилій соломі й вважав, що вже помирає, тоді його осяяло світло, він збагнув, що границя між добром і злом проходить не по державних кордонах чи кордонах між різними політичними системами, а через кожне людське серце, і справжня боротьба між добром і злом відбувається в кожному людському серці.

Четверта ілюстрація. Фільм «Гра», в головній ролі Майкл Дуглас. Раджу подивитися цей фільм. Він розпочинає «гру», яка полягає в тому, що йому чинять спочатку маленькі пакості, потім щораз більші, аж до великих проблем. Це ніби послідовні медитації про гріх зі щораз глибшим входженням. Ненависть до кривдників щораз збільшується, в ньому пробуджується звір, він хапає пістолет і хоче стати суддею. Кульмінаційний момент відбувається на даху хмарочоса, він випадково вбиває брата, як йому здається, бо він не знає, що це гра, вважає це дійсністю. Що людина повинна би відчувати після цього? Ще більшу ненависть до ворогів, стріляти в усіх без розбору. Але саме в цей момент в нього всередині щось ламається, він кидає пістолет, нікого вже не хоче карати. Як це можливо? В одну мить змінився його внутрішній стан, вороги зникли, він залишився один зі своєю внутрішньою пусткою, перевів стрілки на себе, він у всьому винний, він не хоче вже жити й карає себе самогубством. Символічно: ніби ненависть до себе доходить до свого піку.

Перехід від звинувачення інших до самозвинувачення – це перехід від одного стану свідомості до іншого, глибшого. В теології існує два розуміння співвідношення між вірою і знаннями: «розумію, щоб вірити» і «вірю, щоб розуміти». Перший стан свідомості більше відповідає співвідношенню «розумію, щоб вірити», другий – «вірю, щоб розуміти».

Щоб зрозуміти, про що йдеться, якщо я в стані хоч щось тут пояснити, звернімося до християнського розуміння «прощення», як воно виглядає і чим різниться на різних рівнях свідомості.

На першому рівні свідомості є кривдник і є кривда. «Прощення» полягає у тому, що я не буду мститися кривдникові за отриману кривду, але кривдник залишається кривдником і кривда залишається кривдою, навіть і прощена. Бо кривда – це щось об’єктивне, яке існує незалежно від мене. Тобто, в глибині душі якийсь осад залишиться, і його нічим не можна витерти. І з часом цей осад накопичується в мені й негативно впливає на всі сфери мого життя. На цьому рівні свідомості людина сприймає зовнішні вчинки людей в моральних категоріях добра і зла, і часом з дуже сильним емоційним забарвленням. Говорячи просто, гріхи інших мене дістають. На них треба якось реагувати, якщо не ділом, то словом. В побаченому й почутому я підсвідомо виловлюю щось негативне, не усвідомлюючи, що це моє суб’єктивне сприйняття дійсності або це мій актуальний стан свідомості.

На другому рівні свідомості, коли я переводжу стрілки на себе, розуміння «прощення» змінюється. Якщо я побачив і дійсно усвідомив причину своєї біди чи кривди в минулих вчинках, то само поняття «прощення» зникає з моєї свідомості, мені нема що прощати кривдникові, бо причина в мені, а не в ньому, що за цим стоять глибші духовні закони, до яких я щойно починаю добиратися. Тобто, кривди з боку кривдника нема. Навіть якщо я ясно усвідомлюю, що його наміри по відношенню до мене були поганими, грішними, я не відчуваю до нього образи, його гріховність – це його справа з Богом, бо світ сприймаю вже не в моральних категоріях добра і зла, а моє сприйняття більше подібне до бачення всього у фізичних законах причини й наслідку.

Св. Ігнатій Лойола в останні роки свого життя довів іспит совісті до досконалості. Керуючи Орденом і приймаючи рішення у важливих і дуже складних справах, він упродовж дуже завантаженого працею дня знаходив кільканадцять хвилин, щоб побути на самоті, і цього було достатньо, щоб увійти в контакт з Богом і отримати необхідне світло чи підказку у важкій справі.

І це не плід теоретичних міркувань чи глибокого психоаналізу або інсайту. Все це приходить з нічого, з порожнечі, без будь-яких попередніх засновків. Щось подібне як «слово пізнання» в харизматичних рухах. Людина ясно відчуває в цьому дію позаземної сили, Бога, хоча на цьому етапі самого Бога ще немає. Він діє приховано, ніби з укриття, не показуючи свого обличчя. На цьому етапі ще нема відчуття Бога як особи, відчуваємо ефекти Його дії. Якщо я спробую ще якось це описати, то воно виглядає так, ніби час взагалі зникає, моє сьогодення й минуле я бачу перед собою на одній картинці й ясно бачу лінію, яка з’єднує причину в минулому з наслідком у теперішньому. Відчуття простору взагалі не знаю як описати. При глибшому входженні у цей досвід можна зазнати те, що в медицині називається рекапітуляцією – миттєве бачення усього минулого, як у клінічній смерті, тобто пережити клінічну смерть, не входячи в неї реально.

11. Реколектанти – ті, які виконують вправи

Як я вже нагадував, опис досвіду не замінить досвіду, а в багатьох випадках реципієнт сприймає все навиворіт, у чому я вже не раз переконувався. Пояснити, що таке духовні вправи св. Ігнатія Лойоли, дуже важко, якщо взагалі можливо. До того ж досвід кожної людини, яка виконує вправи, незважаючи на спільні ключові моменти, дуже індивідуальний. Упродовж історії навчання вправ відбувалося не через теоретичні лекції, в яких може брати участь широка аудиторія, а через практичне виконання вправ під керівництвом інструктора вправ, через переємність від учителя до учня. До того ж, коли ми говоримо про ігнятіанські реколекції як про індивідуальні реколекції, то, за думкою св. Ігнатія, вони повинні були бути індивідуальними в буквальному значенні: для одного учня. Групові реколекції, хоча й почалися вже за життя св. Ігнатія, були вимушеним етапом: кількість бажаючих набагато перевищували можливості Ордену. А знаємо, що збільшення кількості спричинює зменшення якості.

Але, маючи за собою власний досвід і досвід інших людей, попробую якось його описувати.

Входження в такий досвід, це ніби входження в інший світ, де все не так як у звичайному світі, а деякі речі взагалі навиворіт. Це ніби входження Аліси у задзеркалля. Тільки тут усередині людини все болить. Глибина болю залежить від глибини входження у цей досвід і від індивідуальних характеристик людини: її виховання, способу мислення, освіти, життєвого досвіду тощо. Різні категорії людей переживають це по-різному.

Наприклад, людина, яка змалку вихована в дуже моральній і побожній сім’ї, де батьки подавали лише добрий приклад і виховали її дуже порядною і богомільною християнкою чи християнином, часто не спроможна зійти з одного стану свідомості до другого, тобто стрілку звинувачення перевести з інших людей на себе. В своєму житті їй важко знайти якісь конкретні грішні вчинки, її моральне життя бездоганне, а за своїм внутрішнім світом – емоціями, почуттями, думками, які породжують постійне осудження аморальної поведінки інших людей і поступово нищать її душу, вона ніколи не слідкує, не придає цьому великої ваги. Для неї гріх – це зовнішні вчинки й слова, а не внутрішній духовний світ, який, за зовнішньою порядністю і бездоганністю, може бути повністю зруйнований. І тому така людина не має за що вчепитися у своєму житті, щоб через цей видимий гріх увійти у щось глибше й невидиме, тобто не розуміє, як зовнішній гріх може ініціювати внутрішнє навернення, тобто те, що в духовності називається felix culpa – щаслива провина. Якщо ж, незважаючи на це, вона входить у цей досвід, то довго там втриматися не може, а як поплавок, занурений силою на велику глибину і відпущений, відразу вискакує високо на поверхню. Неважко знайти причину цього: в неї дуже твердий і глибоко закарбований світогляд, що всі грішні, а я святий чи свята. Її сповіді формальні, бо така людина ніколи не почуває себе грішною, а всі почуті проповіді чи прочитані книжки, де говориться чи пишеться, що всі люди – грішники, вона сприймає поверхнево, ніколи в це глибоко не входить, тобто, може без кінця бити себе в груди: «я грішник чи грішниця», але це буде порожнім звуком. Це добре відображає внутрішній світогляд фарисея у храмі, його розуміння гріховності. Якщо це перевести у психологічну площину, то цей стан добре описує Карен Хорні: «Вражаюче, яку тупість проявляють люди, цілком інтелігентні, потрапляючи в ситуацію, коли вони повинні визначити причинно-наслідковий зв’язок на рівні психіки. Коли ми розкриваємо пацієнтам ці причинно-наслідкові зв’язки, то вони піддають їх сумнівам, починають викручуватись, відповідають плутано», тобто не хочуть бути винними, включають різноманітні захисні механізми, такі як раціоналізація, щоб довести собі й психологу, що їх ці проблеми не стосуються. Щось подібне відбувається й під час духовних вправ: я з гріхом і гріховністю не маю нічого спільного.

Дуже важко входити в динаміку вправ категорії людей, яку я би назвав інтелектуалами, людьми, які мають великі знання і в житті вже до чогось доробились, мають за собою немалий творчий доробок та успіх у праці. Як у попередньої категорії людей є тверді моральні принципи, так у цієї групи є тверді світоглядні принципи, які базуються на їхній освіті. Тобто їхній погляд на світ і на те, що в ньому відбувається, науковий і вже стабільний, в ньому вони можуть міняти лише щось дрібне. У їхньому випадку переведення стрілки на себе супроводжується іншим досвідом: відчуття, що все моє попереднє життя змарноване, бо мій світогляд не правильний, а те, що я зробив у цьому світі доброго, це ілюзія, самообман і обман інших людей, які дякують мені за добро, вчинене для них, але вони сліпі, добра немає, я як обманював себе, так і обманював їх. Я це нарешті усвідомив, а вони ще сліпі. Треба все починати спочатку. Відчуття таке, що всі мої знання в мене послідовно видирають, оголюють мене, а вони є частиною мене самого, отож ніби мене самого ріжуть по частинах. І є спокуса зупинити це, вийти з цього процесу.

Як в першому, так і в другому випадку людині важко усвідомити, що це Божа дія, Божа благодать, часто люди сприймають це, як щось демонічне, з чим треба боротися, а не піддаватися цьому. Тому відкритість на духовного керівника, щирість у розмовах, зовнішня підтримка є дуже важливими елементами.

Наступна категорія людей, яким важко робити ігнатіянські реколекції, це ті, які приїхали з якоюсь конкретною проблемою чи бідою: важка хвороба, сім’я розвалюється тощо. Часто такі люди від реколекцій прагнуть миттєвого чуда, щоб Божа благодать зійшла і вирішила відразу всі проблеми. Таким людям важко ввійти в динаміку вправ тому, що вони дуже зациклені на собі й своїй проблемі, і якщо не зможуть від своєї біди відірватися, то цикл медитацій про гріх буде погіршувати їхній внутрішній стан, доводити їх до депресії чи психозу. До того ж реальну проблему людина перебільшує, підсилює своїми страхами й негативним самонавіюванням. І тому тут важливо розібратися, яка біда сама по собі, тобто, об’єктивна, і яка біда суб’єктивна, тобто у сприйнятті конкретного індивіда. Якщо це виразити по-іншому, то воно виглядатиме так: біда – це позбавлення людини чогось, що є для неї цінністю. І тому біда тим більша, чим більшу цінність вона відбирає. І тому люди по-різному на це реагують. Наприклад, сімейний розвід: для однієї жінки це може бути великим психічним ударом, і до нормального життя вона буде довго повертатися. Інша в такій ситуації вже через тиждень знайде собі іншого мужчину, а розвід не буде для неї великою травмою.

12. Духовне спустошення – криза

Якщо хтось уважно слідкує за ходом моїх думок і починає шукати щось спільне у Божій дії на прикладі цих трьох категорій людей, то побачить, що на цьому етапі духовних вправ людину б’ють по її больових точках. А тими точками є те, що для неї є найбільшою цінністю, до чого вона глибоко прив’язана.

Повернімося знову до братів Йосипа єгипетського. Коли перед людиною стоїть небезпека смерті, яка стає щораз реальнішою, то як змінюється світогляд і напрям думок людини? Небезпека смерті – це позбавлення майбутнього. А всі людські прагнення й бажання спрямовані в майбутнє. Коли з горизонту людських думок земне майбутнє поволі зникає, то разом з ним поволі зникають прагнення, бажання і життєві цілі. Людина починає задумуватись про щось духовне. Тут запускаються її духовні внутрішні здатності. Чи смерть – це кінець усього? Що мене чекає за порогом смерті? У людини відживає приспана релігійність її культури й голос совісті. Земне майбутнє зникає, але є минуле, до якого вона спонтанно повертається й переглядає його в плані моральності своєї релігії та культури, починає жаліти за негідні вчинки минулого тощо. Розпочинається процес навернення і каяння за гріхи.

У випадку реколекцій, щоби реколектанта спрямувати в минуле, треба спершу вибити в нього майбутнє, тобто прагнення, бажання, цінності.

Якщо це виразити по-іншому, то віра людей поверхнева. Під зовнішніми гучними гаслами служіння Богові стоїть реальний інший світогляд: я стою в центрі всесвіту, а Бог повинен служити мені, допомагати в реалізації моїх мрії. Тобто, Бог – це золота рибка, яка повинна виконувати мої бажання, за що я плачу своїм богомільним життям. Сама людина не усвідомлює, що її віра – це віртуальний світ, «Матриця», з якої її треба вирвати у реальність. Реальний світогляд людини треба перевернути, поставити Бога на перше місце, для чого й призначені духовні вправи.

Тут я хочу знову процитувати перший пункт Духовних Вправ, про який вже згадував раніше, тільки після всього сказано читач чи слухач зможе цей пункт краще зрозуміти.

Ось одна з цілей духовних вправ: позбутися всіляких невпорядкованих схильностей. Невпорядковані схильності. Невпорядковані, тобто без порядку, без ладу, ніби звалені на купу, без будь-якого сортування, як попало, тобто безлад у душі. Схильності ще можна перекласти як почуття, зв’язки, прив’язання, потяги. Отож позбутися цього всього. Тільки тут треба зупинитися і пояснити глибше, щоб не виникали різні непорозуміння. Бо непорозуміння тут призводять до непорозумінь з іншим терміном, який характеризує ігнатіянську духовність – безпристрасність.

Буквальне розуміння «позбутися невпорядкованих схильностей» означає, що їх більше не повинно бути. Отож, якщо моїм невпорядкованим прив’язанням є улюблена професія, то я повинен втратити до неї будь-який інтерес, якщо кохана особа, то перестати її любити. І таке розуміння буде невірним. Позбуватися треба не самого прив’язання, не почуття як такого до чогось, а невпорядкованості, безладу як в самому почутті, так і в ієрархії чи розташуванні почуттів у своєму серці, тобто впорядкувати їх. Правильніше би звучало «позбутися невпорядкованості у схильностях». Хоча сам досвід цього процесу виглядає так, ніби мене дійсно їх позбавляють назавжди, і вже не повернуть. Отож людина стоїть перед вибором: віддати їх чи не віддати, в ній відбувається велика боротьба, і тому тепер зрозумілішим стає друге визначення духовних вправ, яке я також вже подавав:

Як ми бачимо, щодо теорії і практики вправ може виникнути багато розумінь чи нерозумінь, тому на початку першого тижня св. Ігнатій подає таку заувагу:

[22] щ об як той, хто подає Духовні вправи, так і той, хто їх виконує, взаємно сприяли один одному у поступі, слід заздалегідь обумовити, що кожен добрий християнин має намагатися вкладати у слова свого ближнього радше добрий сенс, аніж їх засуджувати. Якщо ж витлумачити їх прихильно неможливо, то треба перепитати, що саме малося на увазі, і якщо в судження ближнього закралася помилка, то слід з любов’ю його виправити. Якщо навіть цього виявиться не достатньо, то варто скористатися всіма відповідними засобами, щоб, витлумачивши такі слова у належний спосіб, вказати своєму ближньому шлях до спасіння.

13. Таїна Божої педагогіки

Йдемо далі. Божа педагогіка щодо конкретної людини різна. В одному випадку непослух Богові ніби нічого в людському житті не змінює, принаймні наслідки цього не видно зразу, а якщо вони з’являються значно пізніше, то часто дуже важко наслідок поєднати з причиною. В іншому випадку наслідок видно відразу. В Біблії бачимо це на прикладі Йони. Не послухав, і відразу приземлився в череві кита. Щодо внутрішньої боротьби, то вважаю, що в Біблії це найкраще виражено жертвою Авраама і Гетсиманським садом Ісуса Христа, його кривавим потом. Ігнатіянські реколекції – це щось подібне, лише в значно меншій мірі.

Ідеал усього цього впорядкування схильностей дуже добре віддає максима св. Августина: «Коли Бог на першому місці, то все інше на своєму місці».

У Церкві є нормативна етика і ситуаційна. Яка між ними різниця? Приведу порівняння з медициною. Щоб вилікувати хворого, лікар повинен поставити точний діагноз. Для цього йому необхідно добре вивчити пацієнта, зробити різні аналізи, і тоді вже зможе розпочати курс лікування. Це ніби ситуаційна етика: входження у ситуацію конкретного індивіда. Але маємо ще лікарів, які виступають у засобах масової інформації, публікують популярні книжки по медицині, дають загальні поради. Тільки такий вид лікарської діяльності – це не лікування хвороб, а профілактика захворювань, щоб не допустити хворобу. Це ніби нормативна етика. Але навіть якщо людина виконує всі поради цих лікарів, чи є повна гарантія, що вона не захворіє? Немає.

Тепер, якщо це все перекласти на християнство, то нормативна етика – це загальне навчання Церкви, парафіяльне проповідництво, виконання Божих і Церковних заповідей, тобто все це – профілактика гріха, щоб не допустити людину до його скоєння. Звичайно, що я дуже спрощую цю схему: проповідь, Таїнства, й інші церковні практики – це також лікування. Але я хочу наголосити на різниці між нормативною і ситуаційною етикою, між загальним і індивідуальним душпастирством. Чим воно більш індивідуальне, тим більше можливостей лікування. Духовні вправи св. Ігнатія – це ситуаційна етика, тобто лікування. Оскільки кожна людина індивідуальна, неповторна, то динаміка вправ для кожного також індивідуальна і неповторна. Можна слухати свідчення тих, які пройшли все це. Але якщо хтось, заохочений такими свідченнями, розпочинає цей шлях, то повинен усвідомлювати, що в його випадку все може відбуватися по-іншому.

Слід відмітити ще один важливий момент. Який внутрішній механізм духовних вправ? Як увійти в їхню динаміку? Часто реколектант зосереджується на духовному керівникові, вважає, що духівник є головним диригентом цієї забави, очікує від нього отримати всі відповіді: «Авва, скажи магічне слово». Але відповіді нема. Це таїна, і цю таїну духовний керівник не розуміє у своєму житті. Таїну неможливо зрозуміти, але в неї можна ввійти, і це відбувається несподівано, неочікувано, раптово, незрозуміло, логічного пояснення поза Божою благодаттю, шляхи якої несповідимі, тут знайти неможливо.

У Святому Письмі читаємо, що коли учні запитують Ісуса: «Учителю, де живеш?», то Він не відповідає конкретно, не називає місце чи адресу, а каже: «Ходіть і подивіться». Те саме я можу відповісти і на питання про духовні вправи: «Ходіть і подивіться».

14. Св. Ігнатій – як усе починалося

3) Повертаємося до біографії св. Ігнатія.

Але коли його кістки зрослися, то виявилося, що якась кістка під коліном находить на іншу, й тому одна нога у нього коротша за другу. Кістка ця виступала настільки, що нога мала просто-таки потворний вигляд. Знести цього він не міг, позаяк плекав мрії про успіх у світі і гадав, що це йому зашкодить; тому він запитав у хірургів, чи не можна зрізати зазначений наріст. Ті відповіли, що зрізати, звісно, можна, але біль при цьому буде більшим за все, що йому довелося доти пережити, бо нога вже загоїлася, і для того, щоб зрізати наріст, потрібен час. Однак він з власної волі вирішив зазнати описаних тортур, хоч його старший брат був вражений і сказав, що сам він ніколи не відважився б знести такий біль; поранений, утім, витримав його зі своїм звичним терпінням .

Знову бачимо сильну волю. Він зносить усі тортури з надією, що його зможуть повністю вилікувати, він не буде калікою і зможе повернутися до попереднього життя, сповненого забав і втіх. Його світогляд не помінявся, про якесь навернення ще нема мови. Ця операція продовжила період лікування. Лежати в ліжку нудно, треба себе чимось зайняти. Чим він міг зайнятися в епоху, коли не було радіо, телебачення, інтернету, телефону? Лише читанням книжок. І ось тут починається процес навернення.

А позаяк він вельми полюбляв читати світські книги й «сумнівні», відомі під назвою лицарських романів, то, почувши себе краще, попросив, щоб йому дали якісь з них, аби збавити час. Одначе в тій оселі не знайшлося жодної з книг, що їх він зазвичай читав, і йому дали Життя Христа та книгу життій святих кастильською мовою .

Це можна назвати випадковістю, можна назвати Божим провидінням, що він міг читати лише релігійну літературу. Уявімо цю ситуацію. Людина лежить в ліжку, ізольована якщо не від усього світу, бо ним хтось опікується, він живе у великому маєтку старшого брата, його відвідують, то, принаймні, від попереднього життя, яке було дуже бурхливим і активним. Повна зовнішня пасивність, збудники з зовнішнього світу мінімальні. Тут йому дають лише релігійну літературу з дуже конкретним спрямуванням. Це ніби один зовнішній збудник, який спрямовує думки людини в одному конкретному напрямку. Згадаймо братів Йосипа єгипетського у в’язниці: три дні максимально можливої ізоляції від світу, до яких додався страх за життя, і результат – розкаяння за конкретний гріх.

15. Ізоляція – досвід, психологія

Тут я хочу привести цитату з книжки «Психологія космосу»: «У космічній психології існує поняття сенсорного голоду, тобто недостатності подразнень, що йдуть в мозок із зовнішнього середовища. Як показали досліди, проведені в сурдокамерах, цей голод піддає психіку людини важкому випробовуванню...

Встановлено, що проти сенсорного голоду чудово допомагає музика. Володіючи великим емоційним впливом вона покращує настрій і підвищує працездатність...

Вплив музики в умовах сенсорного голоду нами вивчався. В сурдокамері раптово лунали уривки музикальних творів і одночасно проводилася реєстрація фізіологічних функцій піддослідних...

Одному з учасників експерименту включили арію Сусаніна... Пізніше він розповідав, що музика викликала дуже виразний образ, що відповідав його розумінню музичного твору. Він ніби наяву бачив сцену і акторів...

Одній жінці включили Перший концерт Рахманінова... Після закінчення експерименту вона написала: „Мій стан був дуже незвичним. Я відчувала як мене душать сльози. Переді мною ніби пронеслися сім’я, друзі, все попереднє життя і мрії. Важливо, що пронеслися не самі образи, а пробудилася вся та складна гамма почуттів, що відображає моє ставлення до життя...

Щоб повністю ізолювати людей від зовнішнього світу їх розташовували на зручних кушетках в особливих камерах. На очі накладали окуляри, що розсіювали світло, на вуха – аудіофони, які не дозволяли чути навіть власну мову, на руки – рукавиці, що позбавляли можливості користуватися чуттям дотику.

Якою була їхня реакція на такий стан? Виявилось, що людина дуже швидко починає відчувати своєрідний „голод”, – їй бракує зовнішніх вражень. Щоб якось задовольнити себе в цій потребі дехто починав стукати у стіну камери. Піддослідних також непокоїла відсутність виразного усвідомлення – сплять вони чи ні. Цікаво, що більшість з них відмовлялися продовжувати експеримент після 24-72 годин. У тих, що залишалися в камері більше двох діб, з’являлися галюцинації ».

Чи ми добачаємо щось спільне? Ізоляція і один зовнішній збудник, в даному випадку музика, і який ефект від цього. А якщо людині подати інший збудник – Святе Письмо, то ефект буде в духовному плані. Але тишею, мовчанням та ізоляцією людина повинна приготувати себе до ефективного сприйняття цього збудника. Тобто бачимо велику роль як зовнішнього, так і внутрішнього мовчання й ізоляції від зовнішнього світу. Спочатку глибока тиша, потім молитва, в яку входить Бог.

Я думаю, що якби люди, які брали участь у таких експериментах, володіти техніками самопізнання та медитації, то такий психічний стан виявився б для них великим благом. Вони б зуміли використати його для зосередження усіх своїх здатностей і входження у стан глибокої внутрішньої тиші – «безмолвия», тиші, в якій немає нічого створеного, а присутній лише Бог.

Як затихнуть громи стоголосі,

Як замовкнуть музика й слова,

Серце мови огняної просить

І в душі мовчання ожива...

Ти тоді прислухайся до тиші,

В ній нечутно калатає дзвін,

З вічності таємний вітер дише,

Заклика до полум’яних змін...

Олесь Бердник

Ось цитата з іншої книжки: „Канадські психологи провели експеримент, метою якого було встановити, як впливає цілковите припинення сприймання подразнень, що надходять з навколишнього середовища, за допомогою зору, слуху й дотику. Добровольці з-поміж студентів вищих навчальних закладів, які брали участь в експерименті, повинні були лежати на зручному ліжку в маленькій звукоізольованій кімнаті. На очах вони мали окуляри, які розсіювали світло і не давали змоги бачити форми предметів, на руках – рукавички, що закривали руки від ліктів до кінчиків пальців, а в вухах – гумові подушечки. За винятком короткого часу, призначеного для прийняття їжі та відвідання туалету, студенти повинні були цілими днями нерухомо лежати. Вже через кілька годин вони не могли зосереджуватися. Нудьга зростала без упину. Почали просити, щоб їм дали розв’язувати якісь завдання. А коли дістали такі завдання, то не могли вже зібратися з силами, щоб ними займатися. Їх здатність розв’язувати навіть прості завдання різко знижувалася, і це зниження тривало ще від півдня до одного дня після ізоляції. І хоча студенти одержували добру платню, більшість з них не витримала перебування в ізоляції довше, ніж три дні. У тих, що продовжували брати участь в експерименті, почались галюцинації і порушення мислительних процесів”. Бачимо те саме. Людина потребує інформації з зовнішнього світу, відчуває голод, якщо її позбавити цього і годувати лише духовною інформацією та спрямовувати до Бога, то ефективність цього буде набагато більшою, ніж у буденному житті.

16. Уява

Читаємо далі автобіографію св. Ігнатія:

«Перечитавши їх багато разів, він вподобав собі те, про що в них йшлося. Проте, відкладаючи час від часу книгу, він іноді замислювався над речами, про які читав, іноді ж – над тим, про що звик міркувати раніше. З-поміж багатьох недолугих помислів, що спадали йому на думку, один так оволодів його серцем, що він міг обмірковувати його і дві, і три, і чотири години, зовсім цього не усвідомлюючи:він уявляв собі, що робитиме на службі у певної дами; засоби, якими він скористається, щоб дістатися до місця, де вона живе; дотепи й слова, з якими до неї звертатиметься; ратні подвиги, які звершить їй на догоду. Він так цим захопився, що був геть неспроможний збагнути: мети цієї годі сягнути, оскільки згадана вище дама не просто шляхетного роду, вона не графиня і не герцогиня; становище її значно вище за будь-яке з двох названих. Та попри все це, Господь наш допомагав йому, спонукаючи до інших думок, породжених тим, про що він читав. Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: «А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?» Так він розважав над багатьма питаннями, які вважав добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; утім тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й тяжко. Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: «Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити; св. Франциск зробив це, отже, і я це маю зробити». Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них,чи то обмірковуючи світські подвиги, які прагнув вчинити, чи то застановляючись над Божими речами, які поставали у нього в уяві, аж доки не втомлювався від них та не відкладав убік, беручись до чогось іншого» .

Релігійна література впливає на нього поступово, релігійні думки і прагнення крок за кроком випихають з його голови світські думки і займають їхнє місце.

Ось тут ми бачимо роль уяви в ігнатіянській духовності. Те, що Ігнатій тут починає робити спонтанно, мимовільно, не задумуючись над цим, пізніше, коли зрозуміє величезну роль уяви в духовному житті, введе її в Духовні Вправи як перший пункт кожної медитації:

[47]: Впровадження перше – це витворення в уяві певного місця. Тут треба зазначити таке: якщо споглядання чи розважання стосується чогось видимого, наприклад, подій із життя Господа нашого Ісуса Христа, то таке витворення полягатиме у тому, що ясно і чітко уявимо собі місце, де відбулася подія, яку хочемо споглядати, приміром, храм або гору, де перебуває Ісус Христос чи Пресвята Діва, відповідно до теми розважання.

Якщо ж споглядання чи розважання торкається речей абстрактних і невидимих, як-от: у цьому випадку гріхів, то витворення місця полягатиме у наступному: уявляємо свою душу, ув’язнену у тлінному тілі, а ціле своє єство, складене з душі й тіла, – вигнанцем у цій долині сліз серед лютих звірів .

Про що говорить друга частина першого впровадження? Абстрактну річ треба перекодувати у видиму, конкретну картинку. Якщо хтось вивчав мнемотехніку, то зауважить тут схожість. Сучасні системи мнемотехніки говорять, що зрозуміти будь-що означає створити видимий образ того, що ми хочемо зрозуміти. А схоластична теологія вчить, що духовні речі пізнаємо через органи чуття за посередництвом аналогії й абстракції. Ігнатій доходить до цього всього сам. Уява, роль якої в духовному житті людини деякі духовності заперечують і йдуть іншим шляхом: позбуватися усяких образів, відіграє велику роль не тільки в ігнатіянській духовності, але й у творчості й науці. Згадати хоча би двох геніальних учених: Ейнштейна і Теслу, яке значення уява мала в їхніх наукових відкриттях.

17. Уява в Отців Пустелі

Поміркуймо спочатку над своїм розумінням молитви. Молитва – це розмова з Богом. Так написано в побожній книжці. А як в житті? Маємо культові молитви під час богослужінь і приватні. Культові молитви відмовляємо так, як книжка пише. Приватні можемо відмовляти так, як хочемо. Наші приватні молитви – це розмова з Богом чи, переважно, прохання до Бога щось зробити, змінити, виправити в недосконалому світі, тобто постійне нагадування Богові, що Він щось не доробив у цьому світі?

Молитва має не тільки суто релігійний вимір як віднесення до якоїсь позаземної сили, а виражає і проявляє світогляд людини, її думки, бажання, прагнення, ставлення до навколишнього світу, своє місце й призначення в світі, філософію життя. Молитва – це намагання матеріалізувати свої думки, бажання, прагнення за допомогою вищої сили. Всі мої бажання добрі, я прагну тільки добра собі й іншим людям, і якщо вони втіляться, то всім від того буде тільки краще.

І мені ніколи не прийде до голови, що матеріалізація побожних думок навіть невеликої групи богомільних християн може спричинити катастрофу глобального характеру. Подивіться і поміркуйте глибше над фільмами: «Ефект метелика», «Соляріс», «Машина часу) (в сучасній голлівудській екранізації), «Сфера» (в одній з головних ролей Шарон Стоун). У цих фантастичних фільмах можемо знайти глибокі духовні символи, які нам дуже важко відразу побачити в Біблії, бо там вони приховані й закодовані.

У світлі сказаного можемо краще зрозуміти мудрість Отців Пустелі, їхню боротьбу з уявою, помислами, бажаннями, думками (навіть побожними), їхнє прагнення осягнути якнайглибше духовне вбозтво, щоб у голові була повна пустка, залишити тільки одне святе Боже ім’я або кілька слів.

Отці Пустелі: уява – це дикий норовистий кінь, якого краще не чіпати, бо він може вершника занести куди не треба або скинути й вбити, а поволі йти до мети пішки.

Св. Ігнатій Лойола: навіщо мені йти пішки, коли маю коня, хоча й дикого, але якого можу приручити й зробити послушним. Ризик є, і великий, але «хто не ризикує, той не п’є шампанське».

Фантазіє! ти сило чарівна,

Що збудувала світ в порожньому просторі,

Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

Що будиш мертвих з вічного їх сна,

Життя даєш холодній хвилі в морі!

Де ти, фантазіє, там радощі й весна.

Тебе вітаючи, фантазіє ясна,

Підводимо чоло, похиленеє в горі.

Фантазіє, богине легкокрила,

Ти світ злотистих мрій для нас одкрила

І землю з ним веселкою з’єднала.

Ти світове з’єднала з таємним,

Якби тебе людська душа не знала,

Було б життя, як темна ніч, сумним.

Леся Українка

18. Три дні – «Бог любить трійцю»

Дослідження канадських і російських учених мають багато спільних і дуже цікавих елементів. Наприклад, як у першому, так і в другому випадку піддослідні не могли витримати більше, ніж три доби. Порівняймо це з деякими фактами Святого Письма.

Брати Йосифа Єгипетського потрапили до в’язниці. Бт. 42, 17. 21-22: „17 І він забрав їх під варту на три дні. 21 І говорили вони один одному: Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали... Тому то прийшло це нещастя на нас! 22 І відповів їм Рувим, говорячи: Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хлопця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається... ”.

Йона не хоче слухати Бога. Йона 1, 17-2, 10: „17, 1 І призначив Господь велику рибу, щоб вона проковтнула Йону. І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі. 2, 1 І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, 2 та й казав: Я кликав з нещастя свого до Господа, і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я, і почув Ти мій голос! 3 І Ти кинув мене в глибочінь, у серце моря, і потік оточив був мене. Усі хвилі Твої та буруни Твої надо мною пройшли. 4 І сказав я: Я вигнаний з-перед очей Твоїх, проте ще побачу я храм Твій святий. 5 Вода аж по душу мене обгорнула, безодня мене оточила, очерет обвиває кругом мою голову! 6 Я зійшов аж до споду гори, а земля її засуви стали за мною навіки! Та підіймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій! 7 Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогадав, і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого! 8 Ті, що тримаються марних божків, свого Милосердного кидають. 9 А я голосною подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. Спасіння у Господа! 10 І Господь звелів рибі, і вона викинула Йону на суходіл”.

Як для Йони, так і для братів Йосифа три дні перебування у киті або у в’язниці – це щось подібне до перебування піддослідних у сурдокамерах. Йона і брати Йосифа за цей час пізнали свою гріховність. Брати Йосифа спромоглися навіть пізнати конкретний гріх, вчинений у далекому минулому, – як причину своїх теперішніх бід. Йона покаявся і навернувся.

Сьогодні в харизматичних рухах відбувається подібне. В першу чергу молитовна група молиться за дар пізнання причини духовних, психічних чи тілесних бід потребуючого, а вже потім – після пізнання, усвідомлення і каяття за свій гріх – за дар духовного і тілесного зцілення.

Чому піддослідні в сурдокамерах не могли витримати більше, ніж три дні? Можна припустити, що цей час достатній для того, щоб людина, відірвана силою від зовнішнього світу, змогла увійти у внутрішній, духовний світ. А духовний світ – це досвід своєї гріховності, а не „сьомого неба”. Цей досвід дуже болючий, і людина його лякається, утікає від нього. Часом трапляється, що реколектанти втікають з реколекцій саме третього або четвертого дня: увійшовши в духовний світ, не усвідомлюють – що відбувається, чому вони терплять, і намагаються якнайшвидше позбутися свого болю. Не хочуть зрозуміти, що цей біль очищає, лікує і спасає.

Духовний досвід передує будь-якій розумовій конструкції, яка намагається пояснити цей досвід. Духовний досвід об’єднує людей різних релігій. Коли ж вони намагаються пояснити цей досвід розумом та мовою на фундаменті своїх релігій, то створюють різноманітні теорії та філософії, які дуже часто несумісні між собою і роз’єднують людей.

Воскреснути з Христом до нового життя може лише той, хто разом з Ним умер. Знаменно, що Ісус Христос воскрес саме на третій день. Трьохденне перебування Йони в череві кита або братів Йосифа у в’язниці може бути прообразом перебування Ісуса Христа у потойбічному світі, а їхнє звільнення – прообразом воскресіння.

Мінімальний термін будь-яких реколекцій – три дні. За цей час людина спроможна торкнутися духовного світу.

Вих. 19, 11: „І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зійде Господь на гору Синай на очах усього народу”.

Вих. 19, 16: „І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі...” .

Три дні – мінімальний термін, щоб люди змогли приготувати свої душі на зустріч з Богом.

Вих. 10, 22-24: „22 І простяг Мойсей свою руку до неба, і сталася густа темрява по всій єгипетській землі три дні. 23 Не бачили один одного, і ніхто не вставав з свого місця три дні! А Ізраїлевим синам було світло в їхніх садибах. 24 І покликав фараон Мойсея, та й сказав: Ідіть, служіть Господеві!” . Три дні фараон роздумував над тим, що відбувається, тобто відбув своєрідні реколекції з духовним розпізнаванням і зробив з цього належні висновки.

Бт. 40, 8-19: „8 А вони сказали йому: Снився нам сон, а відгадати його немає кому. І сказав до них Йосип: Чи ж не в Бога відгадки? Розповіжте но мені. 9 І оповів начальник чашників Йосипові свій сон, і сказав йому: Бачив я в сні своїм, ось виноградний кущ передо мною. 10 А в виноградному кущі три виноградні галузки, а він сам ніби розцвів, пустив цвіт, і дозріли грона його ягід. 11 А в моїй руці фараонова чаша. І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона. 12 І сказав йому Йосип: Оце відгадка його: три виноградні галузки це три дні. 13 Ще за три дні підійме фараон твою голову, і верне тебе на твоє становище, і ти даси чашу фараона до руки його за першим звичаєм, як був ти чашником його. 14 Коли ти згадаєш собі про мене, як буде тобі добре, то вчиниш милість мені, коли згадаєш про мене перед фараоном, і випровадиш мене з цього дому. 15 Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями. 16 І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав, і промовив до Йосипа: І я в сні своїм бачив, ось три коші печива на голові моїй. 17 А в коші горішньому зо всякого пекарського виробу фараонове їдження, а птах їв його з коша з-над моєї голови. 18 І відповів Йосип і сказав: Оце відгадка його: три коші то три дні. 19 Ще за три дні підійме фараон голову твою з тебе, і повісить тебе на дереві, і птах поїсть тіло твоє з тебе” . Бог устами Йосифа дає можливість цим людям, особливо другому, час для покаяння і для навернення. Три дні – цілком достатній час для свого внутрішнього оновлення.

Ді. 9, 3-18: „3 А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, 4 а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? 5 А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! 6 А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити! 7 А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили. 8 Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив... І за руку його повели й привели до Дамаску. 9 І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив. 10 А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив до нього: Ананію! А він відказав: Ось я, Господи! 11 Господь же до нього: Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться, 12 і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий... 13 Відповів же Ананій: Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! 14 І тут має владу від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кличе Ім'я Твоє. 15 І промовив до нього Господь: Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. 16 Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім'я Моє. 17 І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого! 18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став... І, вставши, охристився” . Савло не був приготований до безпосередньої зустрічі з Ісусом Христом. Благодать досвіду воскреслого Христа перевищувала його духовні й інтелектуальні пізнавальні здібності. Бог позбавив його зору, а разом з тим можливості сприймати зовнішній світ. Савло зосередився на собі, на своєму серці, зумів глибоко ввійти у свою душу, переосмислити свої релігійні переконання. Стара людина вмерла, народилась нова. Жорстокий переслідувач християн за три дні перетворився в апостола народів. Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого! 18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став. Савло став видющим у духовному плані – отримав нові очі, якими почав бачити довколишню дійсність у зовсім іншому світлі.

Пригляньмося іншим текстам Святого Письма.

Вих. 15, 22: „І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, і не знаходили води”.

І. Н. 2, 16: „І сказала вона їм: Ідіть на гору, щоб не спіткала вас погоня. І ховайтеся там три дні, аж поки не вернеться погоня, а потому підете своєю дорогою”.

І. Н. 2, 22: „І вони пішли, і вийшли на гору, та й сиділи там три дні, аж поки вернулася погоня. І шукала погоня по всій дорозі, та не знайшла їх”.

1 Цар. 12, 5: „А він відказав їм: Ідіть ще на три дні, і верніться до мене. І пішов той народ”.

2 Хр. 10, 5: „А він відказав їм: Ідіть ще на три дні, і верніться до мене. І пішов той народ”.

Ез. 8, 32: „І прийшли ми до Єрусалиму, і сиділи там три дні”.

Неєм. 2, 11-12: „11 І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні. 12 І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я нікому, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму”.

Три дні – це час духовних пошуків. Людина шукає виходу з ситуації. Внутрішнє психічне напруження підсилюється і через три дні набирає кризової гостроти – виникає ніби тупикова ситуація, з якої людина не спроможна вийти з допомогою свого актуального мислення та світогляду. Вона повинна вчинити велике зусилля волі, щоб вийти на вищий рівень свідомості, що на рівні досвіду або внутрішніх переживань виглядає як стрибок у незнане, у прірву. Якесь відображення цього досвіду знаходимо у фантастичному фільмі «Білий шум»: тріа мера – третій день.

19. Стратегія і тактика духовних вправ

Частина нашої уяви наповнена Божими речами, а частина мирськими. Ігнатіянська духовність – поступово замінювати мирську уяву, мирські думки побожними, Божими справами. Тому фундаментом кожної медитації є Святе Письмо. Перед кожною медитацією св. Ігнатій подає молитву приготування.

[46]: У молитві приготування просимо у Господа Бога благодать скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу.

[49]: Перед кожним спогляданням чи розважанням треба промовити ту ж молитву приготування, яка ніколи не змінюється.

Під час реколекцій людина повинна щоденно виконати 4-5 медитацій, отож стільки ж разів відмовити цю молитву. Якщо ж вона після реколекцій продовжує практикувати такий спосіб молитви, то щодня відмовляє цю молитву. Це загальна молитва, яка не говорить нічого конкретного про те, чим повинно бути конкретне служіння у її особистому житті, але поволі входить у людську підсвідомість і в стратегічному плані спрямовує її до Бога. Релігійні люди вважають, що якщо вірять у Бога, визнають учення Церкви, виконують Церковні норми, то тим самим служать Богові. Але в дійсності в центрі світогляду багатьох християн стоїть власне «Я», а не Бог. Бог для них є лише золотою рибкою, яка повинна виконувати їхні богомільні чолобитні як плату за побожне життя. Молитва приготування пересуває Бога з того місця, яке людина Йому відвела в своєму житті, на перше місце.

Друге впровадження – це прохання про плід чи результат медитації. І тут просити треба вже про щось конкретне.

[48]: У другому впровадженні просимо у Господа Бога того, чого хочемо і бажаємо, відповідно до теми. Приміром, споглядаючи Воскресіння, треба просити радості у єдності з Христом, що в радості перебуває; споглядаючи Страсті Христові, просимо болю, сліз і страждань разом із стражденним Христом. У цьому ж випадку слід просити, щоб нас пройняло сум’яття і сором за себе, коли бачимо, скільки людей було осуджено всього лишень через один смертельний гріх, і скільки разів ми самі заслужили вічного осуду через свої смертельні гріхи.

Молитва приготування – це стратегія духовних вправ і всієї релігійності людини, спрямування до остаточної мети – Бога.

Прохання про результат медитації – це тактика духовних вправ, куди я повинен спрямувати свою духовну активність тут і тепер.

Остаточна мета – це ідеал, кінець мандрівки, до якої я прямую. Але ще необхідно знати дорогу до цієї мети, яка складається з щоденних малих кроків.

Погляньмо на популярний документальний фільм «Секрет»:

«Секрет дає тобі все, що ти хочеш – щастя, здоров’я і багатство».

«Ти можеш мати і робити те, що ти хочеш, і бути тим, ким хочеш».

«В нас може бути все, що ми виберемо, яким би великим воно не було».

«Секрет – відповідь на все, що було, є і буде».

Біблійною мовою: «… коли скуштуєте його (Секрет), то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (Бт. 3, 5). Хто не піддасться спокусі стати Богом? Богом важко бути тільки в книжці братів Стругацьких.

20. Духовне розпізнавання

4) Проте між цими думками була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення. А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих,то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним. Утім він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати,усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а інші – радість.

Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, другий – від Бога .

З цього уроку він почерпнув немало світла і почав з більшою охотою розважати над своїм минулим життям і великою потребою понести покуту за нього.

Тут його охопило бажання наслідувати святих, хоч він і не замислювався над подробицями, а лишень обіцяв з Божої ласки чинити так, як чинили вони.

Єдине бажання, одначе, яке він хотів здійснити, щойно одужає, було податися до Єрусалима, як уже згадувалося вище, дотримуючись благочестивих звичаїв та постів тією мірою, якою схоче добрий дух, розпалений у ньому Богом.

І так він почав забувати свої колишні думки завдяки святим бажанням, які його охопили і підтвердилися через духовне пізнання, про яке піде мова нижче.

Однієї ночі, коли він не спав, у нього перед очима ясно постав образ Пресвятої Діви зі святим дитям Ісусом. Це видіння упродовж тривалого часу приносило йому неабияку втіху, й також сповнювало такою відразою до всього його дотеперішнього способу життя,зокрема ж до речей плотських, що йому видавалося, наче його дух позбувся всіх образів, доти в ньому закарбованих.Тож з тієї пори і до серпня 1553 року, коли пишуться ці рядки, він не давав плотським бажанням ані щонайменшого попуску. Відтак це можна вважати Божим діянням, хоч він ніколи не насмілювався цього визнавати, а лишень підтверджував сказане вище.Проте його брат та інші домашні зауважили зміни, що відбулися всередині його душі.

У Духовних Вправах св. Ігнатій Лойола подає дві серії правил духовного розпізнавання: 14 правил для першого тижня і 8 для другого. В сумі – 22 правила. Перші два правила першого тижня:

[314] Правило перше. Тим, хто йде від одного смертного гріха до іншого, ворог зазвичай підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні чуттєві насолоди та розкоші, щоб надовше затримати і ще глибше втопити їх у гріхах та пороках. Добрий же дух у таких людях діє протилежним чином, викликаючи в них докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму.

[315] Правило друге. У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі. Злому духові у цьому випадку властиво гризти, засмучувати і встановлювати перешкоди, примушуючи людину непокоїтися через фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися поступу. Натомість доброму духові притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони, щоб людина могла чинити поступ у творенні добра.

Яке правило застосовувати до св. Ігнатія – перше чи друге? Що нам говорить автобіографічний текст про стан його душі на той момент – він йде від одного смертного гріха до іншого чи старанно очищається від гріхів? З поверхневого читання тексту виснуємо, що старанно очищається від гріхів. Але в дійсності не все так однозначно й просто. Маючи свій власний досвід, досвід інших людей, якісь теоретичні знання з різних наук про Бога й людину, висновуємо наступне: він навертається і йде до Бога на рівні свідомості, на рівні свідомого вибору, на рівні зовнішніх вчинків і виразних прагнень служити Богові. Але свідомість – це лише кілька відсотків людської особистості, верхівка айсберга. А що діється під ним – у підсвідомості, несвідомості? Несвідома сфера людини консервативна, стабільна й дуже потужна. Одними тільки добрими намірами й зовнішніми побожними ділами її не змінити відразу. Це потужний маховик, який несе Ігнатія в сторону гріховних помислів та пожадань, і саме тут Святий Дух мусить добре напрацюватися, щоб щось змінити.

Під час реколекцій дуже часто частина реколектантів засинають під час медитацій, не можуть виспатися, пропускають ранішні медитації. В іншої частини починається безсоння, не можуть заснути, ходять невиспані, розсіяні, розбиті. Одні й другі не можуть зрозуміти, що з ними діється.

Перша категорія реколектантів подібна до учнів Ісуса в Оливному саду, які не могли чувати, засинали. Духовне навантаження було занадто велике, щоб вони могли відразу його засвоїти. Психіка людини боїться великих змін, тому натискає своєрідний вимикач, це знак, що духовне навантаження необхідно зменшити.

В другої категорії реколектантів включається інтелект, який також боїться раптових великих змін в духовній сфері людини, бо це потягне за собою зміни в інтелекті, тому інтелект хоче все контролювати, не хоче відключитися. У цьому випадку духовне навантаження також слід зменшити.

Видіння св. Ігнатія і його видимі плоди говорять, що це була велика Божа благодать, влитий дар, який сильно вдарив у махових підсвідомості Ігнатія і щось там змінив якісно і остаточно.

21. Зовнішнє навернення

5) Ігнатій встає з ліжка і розпочинає нове життя. Які в нього прагнення: проща до Єрусалима, вбоге покутне життя. Його внутрішній стан: відраза до своїх минулих гріхів. Це зовнішнє навернення, дуже поверхневе, яке він сам пізніше оцінить так:

Отже, він дійшов висновку, що повинен здійснити великі вчинки покаяння, прагнучи радше догодити Богові й потішити Його, ніж спокутувати свої гріхи.

Тож коли йому доводилося відбувати певну покуту, до якої вдавалися святі, він неодмінно вирішував зробити не тільки те саме, але й ще більше.

З таких думок він черпав усю свою втіху, й гадки не маючи про якісь внутрішні властивості, не відаючи, що таке смирення, милосердя чи терпіння або ж проникливість, яка дає змогу керувати згаданими якостями і належним чином їх вділяти.

Весь його задум полягав у тому, аби звершити такі великі зовнішні діяння з тих міркувань, що святі чинили так задля Божої слави; при цьому він не надто замислювався над своїми подальшими планами .

Зовнішньо Ігнатій повністю змінився, а внутрішньо? Читаємо далі його автобіографію:

Коли він, отже, просувався своєю дорогою, до нього наблизився верхи на віслюку якийсь мавр. Вони поїхали далі разом, бесідуючи, і, зрештою, повели мову про Божу Матір; мавр сказав, що, на його думку, Діва могла зачати без чоловіка, але він не міг повірити, що і після народження дитини вона зосталася незайманою. Обґрунтовував він це, наводячи природні причини, які спадали йому на думку.

Хоч прочанин і подав чимало різних аргументів, переконати свого співрозмовника у протилежному йому не вдалося.

Мавр вирушив вперед так швидко, що незабаром зник з поля зору, і йому не залишалося нічого іншого, як розмірковувати про те, що ж, властиво, відбулося у нього з цим мавром.

Тут його поглинули різні почуття, які викликали невдоволення в його душі, позаяк йому здавалося, що він не виконав свого обов’язку.

Це спричинило в ньому обурення супроти мавра, оскільки йому здавалося тепер, що вчинив неправильно, дозволивши якомусь маврові говорити таке про Божу Матір, коли натомість мав би стати в обороні її чести.

Тож він відчув спокусу вирушити на пошуки згаданого мавра і віддячити йому за так слова добрячим ударом кинджала. Ця боротьба бажань тривала у нього всередині доволі довго, і йому так і не вдалося зрештою дійти якогось рішення стосовно того, що ж, тепер робити.

Мавр, який подався вперед, сказав йому, що прямує до одного місця трохи далі по тій же дорозі, зовсім недалеко від битого шляху, хоче цей битий шлях там і не проходив.

Тож, стомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши якогось однозначного висновку, він прийняв таке рішення: відпустити повіддя і дати віслюкові самому дійти до роздоріжжя.

Якщо віслюк поверне на сільську дорогу, то він розшукає мавра і почастує того кинджалом; якщо ж віслюк не піде до села, а попрямує битим шляхом, то маврові доведеться дати спокій.

Як задумав, так і вчинив; Господь же наш розсудив, щоб віслюк пішов битим шляхом, а не до села, хоч до нього залишалося якихось тридцять чи сорок кроків і вела туди вельми широка і добра дорога.

Ігнатій замінив служіння якійсь знатній дамі служінням Богородиці. Але служіння яким способом: за образу Богородиці він готовий убити кривдника.

Зовнішні орієнтири змінилися радикально: на місце світу й світської слави, честі й подвигів став Бог і Божа слава. Але внутрішні орієнтири на рівні почуттів, підсвідомості, глибоких мотивацій залишилися такими самими. Навернення охопило лише свідому сферу особи Ігнатія.

22. Зовнішні та внутрішні орієнтири

Якщо людина не намагається пізнати себе глибше, ввійти в свої глибинні постави, орієнтири, прагнення, тобто все те, що приховане, невидиме, не проявлене, а зосереджена тільки на зовнішньому, видимому, то зміни у зовнішньому, видимому буде сприймати як дійсність, як автентичність, як справжність. І щиро радіє зовнішнім змінам, які вважає добрими, наприклад, «жити по-новому». Але вона також дуже боляче переймається змінами, які вважає поганими, наприклад, коли «жити по-новому» не вдалося.

Погляньмо на нашу українську дійсність і на зміни в релігійному світогляді, спричинені політичними змінами. Зовнішні зміни великі: свобода слова, свобода віровизнання. Релігійне відродження, відкриваються церкви, будуються нові храми. Храми переповнені. Раптове масове навернення народу, алілуя.

Пройшло 20 років, і що маємо тепер? За 20 років релігійної свободи є якийсь відчутний вплив релігії на суспільство, мораль, етику? Український народ став духовним і віруючим?

Зміна зовнішніх орієнтирів не змінює внутрішні орієнтири автоматично. Комуністичного вождя замінили Ісусом Христом, портрети політбюро – іконостасом, паради з комуністичною символікою – церковними процесіями і прощами з хоругвами. Кричимо тепер не «Слава КПРС», а «Слава Ісусу Христу». Недільна церковна проповідь – це не політінформація по вівторках, але чи в глибині людського єства ментальність багатьох проповідників чимось відрізняється від ментальності політруків, і чи деякі сільські парохи не виглядають як копії голів місцевих сільрад чи колгоспів – великий місцевий начальник, крутий перець?

23. Мета 1-го тижня Духовних Вправ

Мета 1-го тижня Духовних Вправ: через свої зовнішні орієнтири ввійти у себе глибше, пізнати свої внутрішні орієнтири, які можуть бути протилежністю зовнішніх орієнтирів, тобто пізнати і прийняти правду про себе самого. А ця правда гірка і болюча: вся моя богомільність, святість, священство, богословська освіта тощо – це фігові листки, якими я закриваю свою наготу, як Адам і Єва в раю. Король голий – і це постійний екзистенціальний стан душі, який був, є і буде завжди.

Осягнення цієї мети Духовні Вправи описують так:

[60] Вигук зачудування, породжений глибокими почуттями. Розмірковуємо про всі створіння і дивуємось, як вони залишили нам життя та ще й оберігали його; про ангелів, які, хоч і є мечем Божої справедливости, терпіли нас, обороняли і молилися за нас; про святих, які заступалися за нас у своїх молитвах; про небо, сонце, місяць, зорі, стихії; про плоди, птахів, риб і тварин; про землю, яка чомусь не розступилася і не поглинула нас, створивши нове пекло, де ми були б приречені на вічні страждання.

34-а Конгрегація Отців Єзуїтів подає визначення єзуїта: «Єзуїт – грішник, посланий Богом у світ нести Добру Новину саме тому, що пізнав і усвідомив свою гріховність». Отож, мета 1-го тижня Духовних Вправ – стати єзуїтом.

24. Від зовнішніх до внутрішніх орієнтирів

В Отців Пустелі були такі духовні практики: послушникові доручали якусь повністю безглузду роботу – підливати сухий патик, садити моркву догори ногами тощо. Традиційно це пояснюють як вироблення досконалого послуху, ніби Отці Пустелі були настільки темними, що виховували бездушних зомбі. Може суть і мета таких вправ була в іншому? Людина зосереджена на зовнішні орієнтири, у даному випадку – на результат своєї праці. А результату не буде, тільки марнування часу й городини. Яка реакція? Бунт, спротив, осудження настоятеля, незадоволення. Які висновки й рішення? Це не для мене, тут мені не місце. Отож, кинути це, добре хлопнувши дверми й обізвавши своїх наставників дурнями й ідіотами. І йти в світ вершити великі діла для Бога й ближнього.

А можна піти іншим шляхом: зосередитися на собі, на своїх реакціях, відчуттях, емоціях, почуттях, думках, усьому негативі, який з мене вилазить. К. Юнг сказав би, що прийшла «дама в чорному, її не треба виганяти, а запросити до столу й спокійно поговорити».

Перша думка й перші висновки: я добра, побожна людина, в мене всередині тільки добро, нічого поганого там немає. Зло породжує зовнішня ситуація, а я тільки реагую на неї так, як повинна реагувати нормальна побожна людина. Отож, проблема не в мені, а в комусь іншому, хто випускає чи створює це зло.

І це світогляд більшості християн, який часто дуже виразно проявляється під час сповіді. Людина сповідається зі своїх гріхів, але при цьому додає причину гріха: маю в хаті пияка тощо. Согрішив хтось інший, довів мене до гріха, я невинна жертва, а не грішниця.

При глибшому зануренні в себе й молитві, щоб Бог був зі мною, спускався в Аїд моєї підсвідомості й показував мене мої глибинні орієнтири, приходить усвідомлення, що негатив, який з мене виходить, – це постійний внутрішній стан душі, тільки не проявлений. Зовнішня ситуація і людина – це тільки збудник, каталізатор, лакмусовий папірець, провокатор, який проявляє щось з мого внутрішнього світу, витягує його на поверхню, до рівня свідомості, дзеркало, яке дає мені можливість зазирнути в свою душу. Зовнішні орієнтири маліють, втрачають свою вагу і значення, людина переорієнтовується на шлях внутрішнього пізнання, зовнішня активність і прагнення покращувати зовнішній світ зменшуються.

25. Молитва гори

У духовному доробку ченців Афону є так звана «молитва гори» – один з елементів традиції ісихазму. Послушникові доручають сидіти перед горою, споглядати її і вчитися «молитися як гора». Звичайно, що гора – це символ, ікона, двері в духовний світ. Символ багатозначний, багатовимірний, має багато пластів і аспектів, відхиляє, показує і дає можливість досвідчити якийсь фрагмент духовної дійсності – згідно з духовною ревністю людини й Божою волею і даром для цієї людини.

Погляньмо на деякі моменти символіки гори. Гора нерухома, перебуває на місці, бездіяльна, пасивна. У цьому плані «стати як гора» або «молитися як гора» означає заспокоїти свій розум, емоції, бажання, прагнення, ввійти в стан ісихії (ησυχία– тиша, спокій), стати пасивним. Людина переводить увагу з зовнішнього на внутрішнє, з видимого на невидиме, з матеріального на духовне.

Довкола гори вирує життя, рух, революції, війни, світ змінюється. А гора залишається непорушною й незмінною. Вона існує ніби в іншому часовому вимірі, час для неї протікає повільно. Гора дивиться і сприймає історію з перспективи вічності. Історія плинна, великі цивілізаційні зміни для гори – тільки мить. Вона до них не прив’язується, не ангажується, не надає їм великого значення. Гора спокійно сприймає все, що діється довкола – як добре, так і зле. В сучасному християнстві, просвіченому психологією, багато говориться про те, щоб сприймати іншу людину такою, якою вона є, не намагатися її змінити. Але, щоб це зробити, спершу треба себе самого змінити, самі теоретичні знання того, як я маю сприймати іншу людину, не змінять моє дійсне сприйняття. «Молитва гори» – це конкретний практичний шлях у цьому напрямку.

У активному, забіганому й запрацьованому світі час – це гроші, час розділяється на минуле, теперішнє і майбутнє. Для гори існує лише теперішнє, а глибоке зосередження на теперішньому дає людині досвід відчуття існування, відчуття радості просто бути, існувати; відчуття, що за цим досвідом перебуває незбагненна таїна.

Молитва спокою, молитва скелі,

Зникають в сутінках земні оселі.

Ти вріс в фундамент древніх пірамід,

І час змінив свій плин, і цілий світ.

У тобі плине вічність і хвилина,

Яка різниця – скеля ти, людина?

Ти лиш одне із безлічі створінь

І, як усі, німе, неначе тінь

Далекої, незнаної зорі,

Що загорілась в галактичній млі.

В твоїх очах не видно дна глибин –

Ні, ти не камінь, ти правдивий син,

В якому плинуть неземні простори,

Казкові Божі незбагненні твори.

Ти учишся в просторах мандрувати

І розуміти слово „ІСНУВАТИ”.

Якщо ці елементи духовних практик Отців Пустелі й Афону перевести на мову ігнатіянської духовності, то св. Ігнатій виражає цей досвід дуже лаконічно, однією максимою: «age quod agis – роби те, що робиш». Це не наука, а короткий вербальний символ. Від індивіда залежить, як він його сприйме і зрозуміє.

26. Сталкер

Сталкер веде в «Зону» двох сміливців: Письменника і Професора. Один йде, щоб реалізувати свої мрії за допомогою «Зони», інший – щоб знищити її як велике зло. Врешті-решт вони дійшли до мети, але ні один, ні другий не реалізували свої наміри, повернулися назад ні з чим. Сприймати й розуміти цей фільм можна по-різному, в залежності від світогляду глядача.

Ось одне розуміння: В «Зону» ввійшли одні люди, до мети дійшли інші. Шлях до мети, повний небезпек, пасток і несподіванок, змінив їх. В «Зону» ввійшли незрілі люди, зосереджені на зовнішніх орієнтирах. «Зона» й небезпеки, пов’язані з нею, спрямували їх на внутрішні орієнтири, на свій внутрішній стан, слабкості, обмеження. Самопізнання спрямовує людину на глибше пізнання свого світогляду, бажань, рішень, вчинків і наслідків вчинків. Людина стає відповідальнішою, легкодумність зменшується, світ стає складнішим і важчим для зрозуміння, загадковішим, виникають нові запитання тощо. Активність і рішучість помалу вигасають, бо відкриваються негативні сторони рішень і вчинків, раніше не знані.

Якщо це накласти на наш світогляд і на наше життя. Наша незрілість полягає в тому, що вважаємо, що світ можна змінити зміною законів, політичних та економічних систем, людей при владі, а людина й суспільство будуть автоматично й спонтанно жити згідно з новими законами. Бо в іншій частині світу так сталося. Але в іншій частині світу інша дійсність, інша «Зона», яку люди там пройшли і змінилися. А ми в своїй «Зоні» робимо перші кроки.

У релігійному плані наша незрілість і сліпота у зовнішній формі богомільного і праведного життя полягають у тому, що, не маючи глибокого духовного досвіду, а це, в першу чергу, досвід своєї гріховності, добро і зло я сприймаю на рівні етики й моралі, далі і глибше я просто нездатний побачити. Розумом я визнаю вищість Бога, безконечно балакаю про самозречення, покору, а серцем і душею хочу бути Богом, а Ти, Боже, будь моїм слугою, виконуй мої молитви, якими я буду переробляти створений Тобою збочений світ.

Досвід духовних вправ св. Ігнатія Лойоли, внутрішні переживання й проходження етапів духовних вправ можна знайти в літературі, фільмах, мистецтві. Людина живе в земному світі, а цей світ існує в Бозі – незалежно від того, вірить вона в Бога чи не вірить. Бог постійно з кожною людиною, постійно шукає контакту з людиною. Людина може свідомо або несвідомо відповідати на Божий голос, отримувати від Бога різні благодаті, навіть не усвідомлюючи цього. І може свій досвід виражати у творчості, не розуміючи, що це автентичний досвід Бога, тільки не проявлений, не усвідомлений.

27. Садхана Ігнатія – шлях внутрішнього пізнання

Два роки життя у Лойолі й Манресі – це новіціят Ігнатія, дорога очищення, особливо в Манресі. Служба Божа, 7 годин щоденної молитви, жебрання милостині, видіння – як Божі, так і чортівські. Внутрішні стани великої радості, які раптово змінюються великим внутрішнім смутком, скрупули, спокуси покінчити життя самогубством, проблеми з духівником. Пізніше він скаже, що у той час не знав анічогісінько про внутрішню духовність. Ігнатій пізнає свою слабкість, немічність і волає до Бога: Допоможи мені, Господи, бо я не знаходжу зцілення ні в людях, ні в будь-якому іншому створінні; а проте, якби я думав, що можу знайти його, жодна праця не була б заважкою для мене.Ти сам, Господи, покажи мені, де маю шукати; навіть якщо мені доведеться бігти за якимось собачам, щоб воно дало мені зцілення, я це зроблю!

Досвід Лойоли і Манреси, пізніше поглиблений і опрацьований, ляже в основу Духовних Вправ. У цьому досвіді ми бачимо ключові моменти Духовних Вправ: втіху і спустошення, правила духовного розпізнавання, зауваги щодо скрупулів, послідовність духовного досвіду, розділену на чотири тижні. Кульмінацією буде цей досвід:

Одного разу він прямував на поклоніння до одної церкви, розташованої десь трохи більше ніж за милю від Манреси; здається мені, що то був храм св. Павла, а дорога туди йде понад річкою. Він ішов, заглиблений у думки про своє поклоніння, і вирішив присісти повернувшись до річки, яка текла внизу. І от, коли він там сидів, очі його розуміння почали розплющуватися; не те щоб він побачив якесь видіння, просто він збагнув і дізнався чимало речей, які стосувалися як царини духа, так і віри й науки; це супроводжувалося таким великим просвітленням, що все здавалося йому новим. Подробиці, які він тоді зрозумів і яких було вельми багато, неможливо витлумачити тут; варто лишень зазначити, що він спізнав їх з неймовірною ясністю. Якби навіть він, сягнувши шістдесяти двох років, вирішив зібрати разом всю поміч, отриману від Бога, і все те, про що дізнався упродовж життя, та склав усе це докупи, то й відтак, напевне, не здобув би стільки, скільки тоді за один-єдиний раз.

А деякі спокуси і переживання Ігнатія аналогічні до спокус і переживань св. Антонія пустельника.

28. Дорога очищення

Класичний поділ духовного розвитку на три дороги: очищення, просвічення і з’єднання має свої недоліки. Символ трьох доріг відразу навіює таке розуміння: йду дорогою очищення, вона закінчується і переходить в дорогу просвічення, яка, в свою чергу, переходить в дорогу з’єднання. Попередні дороги пройдені і до них немає повернення, людина вже йде тільки дорогою з’єднання. Якщо термін «дорога» замінимо терміном «стан душі», то наступне пояснення буде зрозумілішим.

Душа повинна очиститися до відповідного рівня (звільнитися від невпорядкованих схильностей), лише тоді зможе вийти на рівень просвічення – буде просвічуватися й водночас далі очищатися. І, просвітившись до відповідного рівня, зможе вийти на рівень з’єднання й водночас далі очищатися і просвічуватися. Перехід на наступний рівень, на наступну дорогу чи в інший стан не означає завершення попереднього стану.

Внутрішній стан Ігнатія в період після Манреси, подорожі до Єрусалима й повернення в Європу показує, що він дійшов до стану просвічення, але очищення не закінчилося, воно продовжується, і дуже інтенсивно.

Повернувшись в Європу, прочанин збагнув, що, не залишившись в Єрусалимі, вчинив Божу волю, він повсякчас розмірковував над тим, що ж йому робити далі; зрештою він дійшов висновку, що якийсь час йому потрібно присвятити навчанню, аби мати змогу допомагати душам, і вирішив йти до Барселони. Новонавернені неофіти на дорозі очищення характеризуються великою апостольською ревністю, прагненням навернути до Бога весь світ, творити великі богоугодні діла. Водночас їх характеризує безрозсудність, інфантильність, зациклення на собі, свої побожні забаганки вони ототожнюють з Божою волею. Ігнатій проходить цей етап і йде далі.

Дорога очищення на психологічному рівні називається позитивною дезінтеграцією і катарсисом. Людська особа – ніби купа каміння (різних елементів особи), звалена як попало. Спочатку цю купу треба розкидати, а потім позбирати докупи, але впорядковано. Якщо подивимося на грецькі відповідники термінів «розкидати» і «зібрати», то за етимологією вийдемо на терміни «диявол» і «символ».

Образно: спочатку в душу треба впустити «диявола», який там все розвалить, людина опиниться біля розбитого корита, потім треба впустити Бога і разом з ним все позбирати докупи, але вже краще, ніж було раніше. Книга Йова канонізує таку дію Бога і таке розуміння духовного шляху.

Символ багатозначний, може вказувати на різні дійсності й речі. Я позбирав усе докупи з допомогою Божої благодаті. Але Бог шанує мою свободу, допомагає зібрати все докупи згідно з моїм новим очищеним розумінням, тобто з моїм актуальним розумінням символу й порядку в моїй душі. Але це розуміння обмежене. Проходить час, я продовжую очищатися, моє розуміння змінюється, необхідно знову все валити й відбудовувати по-новому, тобто знову їхати на ігнатіянські реколекції.

29. Очищення – прощення

Християнство – релігія прощення: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». У богомільному християнському середовищі часто можна почути розмови про прощення: я прощаю комусь якийсь гріх, поповнений щодо мене. Тільки що означають наші розмови про прощення? Що я не буду робити вендету, мститися. Але чи від такого прощення і таких балачок кривда й непрощення зникають з моєї душі й емоцій?

Чим більше хтось балакає, що він комусь щось прощає, тим більше в його душі непрощення й образ. Божі заповіді любові й прощення ми ставимо на один рівень з заповідями: не вбий, не вкради тощо. Тільки заповіді любові й прощення ми не можемо виконувати силою волі й щирим бажанням – як інші заповіді, вони перевищують людські здатності. Скільки би я не тиснувся, ніякого прощення й любові я з себе не витисну, бо їх в мені немає. Здатність любити й прощати я можу отримати тільки від Бога.

Дорога очищення – це також отримання від Бога благодаті часткового прощення – в залежності від інтенсивності очищення. На рівні внутрішніх відчуттів я відчуваю полегшення, звільнення, ніби в моєму серці було щось чуже, з чим я жив, не помічав цього, і тепер, коли звільнився від цього, то зрозумів. Це звільнення звільняє мене також від почуття якоїсь образи до когось. Отож мені вже не треба когось прощати, бо я вже не почуваюся скривдженим. Чим глибше й інтенсивніше очищення, тим більше кривд і кривдників зникають – випаровуються з моїх почуттів і розуму як роса на сонці, при чому без будь-яких дій з мого боку. Воно виглядає як побічний ефект головної мети очищення.

Дорога очищення – це перший тиждень ігнатіянських духовних вправ. Про одну мету я вже писав – пізнання своєї гріховності, сходження в пекло. Це ніби негативна сторона медалі. Є й позитивна сторона. Друга мета – Бог витягує мене з пекла, досвід Божої любові й прощення. Вже досить добре описано досвід людей, які пережили клінічну смерть: входження в темний тунель, проходження, світло на виході, повернення до земного життя, але внутрішньо вони вже змінилися після такого досвіду. Це також і досвід першого тижня Духовних Вправ.

Коли починаю аналізувати цей досвід на інтелектуальному рівні, шукати причинно-наслідковий зв’язок, бо fides quaerens intellectum – віра шукає зрозуміння, то зрозуміння, принаймні часткове, приходить без великих зусиль. Причиною образи на когось є не його гріх, а мій гріх (говорю не про етику й мораль – гріх як αμαρτία, а щось набагато глибше, що можна пізнати й усвідомити лише великими внутрішніми зусиллями й Божою благодаттю – гріх як λογισμός: думка, роздумування, умовиведення, хоча сам грецький термін і його український переклад не виражають суті справи, вимагають пояснень, але ним позначають головні гріхи. До цього слід додати те, що св. Ігнатій Лойола називає невпорядкованими схильностями – las afecciones desordenadas, хоча і цей термін мало що говорить сам по собі й також вимагає пояснень. До цього також треба додати ще й психологію – всі мої психічні комплекси і вади. Усе це, зліплене докупи, вже дає якесь загальне поняття гріха в ігнатіянській духовності). Мій гріх породжує почуття кривди у якійсь ситуації. Чим більше в мені гріха, тим більше кривди я буду відчувати і тим більше довкола мене буде кривдників. Отож, мені треба буде більше вправлятися у християнській цноті прощення.

Цей досвід перевертає християнський світогляд людей. Але в житті не все так просто. Переосмислити щось фундаментальне й поставити його з голови на ноги на основі часткового досвіду, плоду своїх зусиль і Божої благодаті, – це перший крок, а жити цим щодня – це шлях усього життя. Розумом розумію, що всі причини в мені, а серце й почуття не хочуть цього прийняти – вказують на інших людей, причину моїх бід, тому незадоволення, злість, непрощення, ненависть мене супроводжують постійно.

30. Другий тиждень

У першому тижні Духовних Вправ метод молитви називається медитацією, тут основну роль в молитві відіграє пам’ять, уява, розум. І тому цей метод ще якось можна описувати й пояснювати раціональним способом, тут можна застосовувати різні зауваження, технічні елементи тощо.

У наступних тижнях метод молитви називається контемпляцією або спогляданням. Зовнішній розум затихає, пробуджуються внутрішні здатності людини. Але це не означає, що відбувається радикально якісний стрибок на вищий рівень. Медитація переплітається з контемпляцією постійно. Навіть під час глибокої контемпляції людина може переходити в стан розумової медитації, а початківці, які роблять перші кроки в медитації, під час реколекцій можуть спонтанно входити в глибоку контемпляцію вже на другий день реколекцій. Людина – це таїна, і цю таїну неможливо запхати в границі конкретних методів і технік.

Другий тиждень Духовних Вправ – пізнання Ісуса Христа, Його земного життя й місії. Для багатьох людей, які добре пережили перший тиждень, увійти в другий тиждень може бути дуже важко. Спрацьовують різні комплекси і блокади.

Спершу психічні комплекси. У першому тижні образ рідного батька накладається на образ Бога-Отця і всі зранення і комплекси щодо рідного батька заважають людині ввійти в діалог з Богом-Отцем. У другому тижні ми пізнаємо Ісуса Христа. Це 30-и річний молодий мужчина. Категорія людей, які мають зранення чи комплекси щодо молодих мужчин, переносять ці комплекси на Ісуса Христа. Здебільшого це молоді дівчата, які мають проблеми у спілкуванні й відносинах з протилежною статтю. Ці комплекси щодо інших людей, навіть усвідомлені, людям важко прийняти як те, що сильно впливає на молитву, духовність, релігію. «Так, рідного батька не люблю, але Бога-Отця люблю» – в людській свідомості це закарбовано як мантра, і перезавантажити чимось іншим не так легко.

Потім богословські блокади. Ісус Христос – Боголюдина, справжній Бог і справжня людина. Це закарбовано в свідомості, але в підсвідомості й у серці Божа природа Ісуса Христа подавлює Його людську природу. Там Ісус Христос – Бог в людському тілі, а це не те саме, що Боголюдина. Тому я завжди говорю на початку другого тижня: Забудьте, що Ісус був Богом сприймайте Його як звичайну людину. Для того, щоб вирівняти палку, її треба перегнути в другу сторону, тільки тоді між божественною і людською природою Ісуса в наших серцях буде рівновага і лад.

Щось подібне і з Марією. Тільки тут справа складніша. Увійти в контакт з Марією заважає не тільки негативний образ рідної мами – тут діє така сама схема, як і з рідним батьком, а й позитивний образ рідної мами. Права Богородиці вступають у конфлікт з правами рідної мами, любити Богородицю – це забрати щось від рідної мами. І це все на несвідомому рівні. І лише тоді, коли проходимо цей бар’єр, починаємо його усвідомлювати. Окрім того Марія ще бере на себе роль жіночої частини Бога – тут спрацьовує наш антропоморфізм у сприйнятті Бога.

Досвід другого тижня Духовних Вправ – це досвід зустрічі з особою Ісуса Христа. Лише на цьому етапі я починаю усвідомлювати, що мій попередній досвід Бога, яким би чудовим, глибоким і справжнім він не був, це лише прелюдія, Отці Церкви сказали би – досвід енергій Бога, а не самого Бога. Звичайно, що все це – не теологія, а особистий досвід і його часткове розуміння, яке може розходитись з богословськими трактатами. Термінами неможливо повністю відобразити духовну дійсність, лише її якось класифікувати. Богослови давно роздумували над тим, наскільки людина може пізнати Бога. Знання теології і богословських трактатів не дасть досвіду Бога, лише може досвід, який вже є, якось систематизувати й прояснити.

Перехід від медитації до контемпляції можна унаочнити так: Коли людина вчиться їздити на автомобілі, то повинна вивчати все поступово – педалі, кнопки тощо. Вивчає інструкції, правила руху. Всю увагу вона зосереджує на автомобілі, вчиться їздити на автодромі, де немає людей, потім на безлюдних вуличках. Освоївшись з автомобілем, може переводити увагу на дорожні знаки, на те, що діється спереду автомобіля, ззаду, збоку. І за деякий час усе це робить автоматично, не задумуючись. Навчилася їздити – і всі інструкції випаровуються з голови, теорія стає практикою, інструктор уже не потрібний, далі все здобувається власним досвідом. Це вже контемпляція. Поради духівника значно зменшуються. На етапі медитації інструкції більш-менш однакові для всіх, на етапі контемпляції розпочинається суто індивідуальне ведення. І тому описувати Духовні Вправи на наступних етапах не має сенсу – це вже інформація не для загальної публіки.

Багато людей плутають духовні знання й духовний досвід зі святістю – чим більші духовні знання й досвід Бога, тим людина ближче до Бога. Але це ілюзія, яка може звести людину на манівці. Необхідно завжди пам’ятати слова апостола Павла:

«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи» (1 Кор. 13, 1-3).

Ріст любові не йде в парі з ростом духовних знань і досвіду. В духовних знаннях і досвіді я просунувся дуже далеко, але в любові за цей час зробив лише маленький крок. То ж про яку святість можна говорити?

Святий Ігнатій добре це розуміє, тому чотиритижневі реколекції закінчує СПОГЛЯДАННЯМ ДЛЯ ЗДОБУТТЯ ЛЮБОВІ, вінцем якого є молитва:

Візьми, Господи, і прийми

всю мою свободу, мою пам’ять,

мій розум, і всю мою волю –

усе, що маю і чим володію.

Ти, Господи, все це дав мені –

Тобі тепер повертаю: усе Твоє.

Розпоряджайся всім згідно з Твоєю волею;

мені ж дай любов Твою і благодать,

яких мені достатньо.

Кінець

Tweets by @spiritualita