1. БЛАГОДАТЬ ПОРОЖНЕЧІ  

Міх. 6,14: "Ти будеш їсти, та насититись не зможеш, твій голод буде у твоїм нутрі…" 

Єр. 16,19: "Господи, сило моя й моя твердине! Моє прибіжище за лихої години! До тебе прийдуть народи з кінців землі й скажуть: 'Авжеж, лише неправду успадкували батьки наші, марноту, в якій нема користи". 

Важливим моментом в нашій духовній подорожі є хвилина, коли ми починаємо усвідомлювати порожнечу в наших серцях, пустку, яку може заповнити лише Бог. Молімось до Бога, щоб дав нам ласку усвідомити нашу порожнечу, безсилля і цілковиту залежність від Бога. 

Ігнатій говорив, що в віці 26-и років він був гордим, амбітним, зарозумілим і жорстоким. Він був дуже прив'язаний до католицької віри, але це прив'язання було тільки зовнішнім, традиційним прив'язанням до віри батьків, віри свого народу. Він не дотримувався Божих і Церковних Заповідей, захоплювався азартними іграми, брав участь в лицарських дуелях, користав з послуг повій. В віці 24-ох років у карнавальну ніч він вчинив якийсь злочин і став перед судом. І тільки завдяки впливовим заступникам йому вдалося уникнути кари. Його амбіції були безмежні. Він закохався в Катерину, наймолодшу сестру цісаря Карла V, хоча його нижче соціальне положення унеможливлювало серйозний з нею зв'язок. Ігнатій мріяв про великі подвиги, славу. В війні з французами, коли вороги підступили до Пампелуни, іспанське військо хотіло капітулювати, і лише мужність і полум'яна промова Ігнатія змусили їх до оборони, хоч і недовгої. 

Битва за Памплону була переломним моментом в житті Ігнатія. Гарматне ядро розбило йому обидві ноги і зробило його калікою на все життя. Лицарська кар'єра, слава і подвиги стали неможливими. Потягнулися довгі місяці хвороби, розпачі, несповнених мрій, роздумів. Але це були також місяці Божої благодаті. Саме тоді він усвідомив марноту свого життя і пустку в серці. В своїй Автобіографії Ігнатій говорить:„А оскільки він був палким читачем світських і порожніх книжок, загально знаних як лицарські романи, то почуваючись добре, попросив якусь з них, щоб так проводити час. В тім будинку не було таких книжок, і тому йому дали Життя Христа і Життєписи Святих... 

Часто читав ці книжки і навіть почув в собі потяг до того, що там було написано. Але коли переставав читати, то часом роздумував над прочитаним, а часом над світськими справами, які перед тим притягували його розум. Серед багатьох порожніх думок, які йому докучали, одна так сильно опанувала його серце, що, занурившись в неї, марив дві, три, і навіть чотири години, навіть того не усвідомлюючи. 

Тим часом Господь спішив йому на допомогу і справив, що після тих думок находили інші, зроджені з прочитаного. Під час читання Життя Господа нашого і Життєписів Святих він думав над тим так: „Що би було, коли би я зробив те саме, що св. Франциск або св. Домінік?” І роздумував про різні діла, які здавалися йому добрими, а завжди мав на увазі трудні справи. А коли їх собі уявляв, то йому здавалося, що це легко втілити в життя. Говорив сам до себе: „Св. Домінік зробив то, то ж і я мушу то зробити. Св. Франциск зробив то, то ж і я мушу то зробити”. Ці думки нуртували в ньому довший час, потім приходили світські думки. Вони також нуртували в ньому довший час. І та послідовність так різних думок тривала в ньому досить довго, а він завжди затримувався на думці, яка з’являлася і захоплювала його уяву: чи то була думка про світські справи, чи інша - про Бога. Врешті-решт, знуджений, кидав їх і займався чимсь іншим. 

Але в цій послідовності думок була така різниця: коли думав про світські справи, то відчував велику приємність, але коли, знуджений, залишав їх, то відчував сухість і незадоволення. Коли думав про прощу до Єрусалиму або про суворий піст і інші вмертвлення, які бачив у святих, то не тільки відчував радість під час цих роздумів, але навіть пізніше, коли ці думки відходили, залишався радісним і задоволеним. Але не звертав на це увагу і не затримувався над оцінюванняма цієї різниці аж до моменту, коли одного разу відкрилося йому очі і почав дивуватися цій різниці і роздумувати над нею. Цей досвід допоміг йому зрозуміти, що одні думки робили його сумним, інші - радісним. І так поволі дійшов до пізнання різних духів, які в ньому діяли - одного диявольського, іншого Божого. 

То були його перші роздуми про Божі справи; а коли потім займався Дух. Впр., то саме цей досвід був підставою до розпізнання різних духів” (Aвтобіографія. 5-8). 

Тепер запитай себе, чи ти колись відчував такий смуток і пустку, яку може заповнити лише Бог? 

[23]: ПРИНЦИП І ФУНДАМЕНТ: 

- Людина ствоpена для того, щоб Господа Бога славити, поклонятися Йому і служити, а таким чином спасти свою душу. 

- Інші ж pечі на землі ствоpені для людини і для того, щоб допомагати їй у досягнення мети, для якої вона ствоpена. 

- З цього випливає, що людина повинна викоpистовувати їх настільки, наскільки вони їй допомагають у досягненні мети; а ще вона повинна від них звільнятися, якщо вони є пеpешкодою в досягненні тієї мети. 

- І тому ми мусимо стати людьми безпристрасними до pечей ствоpених, якщо це є нашою свобідною волею, або не забоpоною або наказом. Не йдеться пpо те, що ми зі свого боку не повинні бажати більше здоpов'я, ніж хвоpоби, багатства ніж убогості, почестей ніж погоpди, довгого життя більше, ніж коpоткого, і так в усіх інших спpавах. 

- Потpібно пpагнути і вибиpати лише те, що нам допомагає у досягненні мети, для якої ми ствоpені.