8.ПЕТРО В ПУСТЕЛІ  

Якою була пустеля ап. Петра? Він також пройшов ряд внутрішніх і зовнішніх випробовувань. Розглянемо спочатку внутрішні випробовування. Мк. 8, 33: “... Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське”. Болючим було для нього також пророцтво його зради: “Відповів йому Ісус: “Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся.” (Мк. 14, 30). Пізніше отримує докір, що не молився разом з Ісусом: “Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години?” І кульмінацією всього було сповнення пророцтва, він дійсно відрікся від свого Бога. Це дуже болюче б’є його самолюбство, його “Я”, його відношення до себе самого, його само тотожність, відношення до Ісуса. Він плаче, тому що не може зрозуміти, що відбувається, чому він так поступає, чому його світогляд розвалюється, чому він втрачає мужність, віру, сенс життя. Але це руйнування його людського “Я” було великим кроком вперед в його духовному розвитку. Він вбив в собі не живого Бога, Месію, а свої помилкові уявлення про те, що таке Бог, вбив свою гордість і віру у власні сили. Вбив ідола, який закривав шлях до Бога. І тепер шлях вільний, і він може йти далі. На руїнах того, що він називав Богом і вірою, він може тепер будувати істинну віру в живого Бога. 

В Діяннях Апостолів ми читаємо про його зовнішні випробовування. З четвертого по одинадцятий розділи ми читаємо про різні події, що закінчилися його ув’язненням і потім чудовим звільненням. Далі йдуть непорозуміння в апостольській спільноті, докори на його адресу: “2. А як Петро прийшов в Єрусалим, обрізані накинулись на нього: 3. “Чого, - мовляв, - увійшов єси до необрізаних і їв з ними?” (Ді. 11). Пізніше докори ап. Павла про лицемірство Петра: “11. Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому що заслужив на докір. 12. Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; а як прийшли, то почав таїтися та відлучатися, боявшись обрізаних. 13. Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що й Варнава був зведений їхнім лицемірством. 14. Та коли я побачив, що вони не ходять право за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському?” (Гал. 2, 11-14). Публічний докір б’є по авторитету Петра, він мусить визнати, що Павло правий. Сучасною мовою можемо сказати, що Петро зробив пасторальну помилку. 

Але всі ці події стають джерелом мудрості Петра: “1. Тому, отже, що Христос страждав тілом, ви теж озбройтеся тією самою думкою, а саме: хто страждав тілом, той перестав грішити, 2, щоб решту часу жити, в тілі, не за людськими похотями, а за волею Божою.” (1 Пт. 4, 1-2). Тут ми бачимо ап. Петра як мудрого пастиря, і свою мудрість він завдячує своїм стражданням. Тепер він і інших заохочує до цього. Сир. 2, 1: “Мій сину, як приступаєш служити Господові, приготуй свою душу на спокуси”.