1  

Первісна Церква несла Добру Новину людям, які вже мали Боже Об'явлення, тобто євреям, і тим, які його не мали, – всім іншим. Теоретично, ті люди, які мали більше правильних знань про Бога, повинні були швидше зрозуміти і прийняти вчення Христа. Але, практично, все сталося навпаки. 

Євреї, яких Бог послідовно вів до прийняття Ісуса Христа, не прийняли Його і далі очікують пришестя Месії. 

Але як виглядає ситуація з нами, християнами? Чи ми, ті, які охрестилися в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, ті, які визнаємо вчення Ісуса у всій повноті, визнаємо авторитет Церкви і живемо згідно з Божими і Церковними заповідями, чи ми прийняли Ісуса? 

Що означає прийняти Ісуса Христа? Погоджуватися з доктриною Церкви, визнавати як свого Господа і Спасителя чи щось інше? 

Прийняти Ісуса Христа означає не теоретичне погодження з тим, чого вчать нас духовні авторитети, і не практичне виконання того, що вони вимагають, а внутрішній особистий досвід Бога, особиста зустріч з Богом і особисте духовне пережиття чи зазнання спасіння, даного мені реально. 

І саме це є наверненням до Бога: безпосереднє бачення духовної реальності, яке повністю змінює мій світогляд, моє ставлення до Бога, до людей, до світу і до себе самого. 

Євангельською мовою це означає “знову народитися”, тобто, внутрішні зміни такі великі, що тіло людини залишається тим самим, а думки, бажання, цінності тощо зовсім іншими – так що можна говорити, що людина повністю змінилась, стала іншою. 

Нове народження може відбуватись по-різному. Для ап. Павла це було раптове втручання Бога в його свідомість. Для учнів, які йшли до Емаусу, нове народження відбулось як завершальний акорд спочатку кількарічного навчання, яке відбувалось досить повільно, та інтенсивного навчання їх Ісусом Христом після Воскресіння. 

Ів. 3, 1-10: “1 Був один чоловік із фарисеїв Никодим на ім'я, начальник юдейський. 2 Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде. 3 Ісус відповів і до нього сказав: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства. 4 Никодим Йому каже: Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись? 5 Ісус відповів: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. 6 Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. 7 Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори. 8 Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений. 9 Відповів Никодим і до Нього сказав: Як це статися може? 10 Ісус відповів і до нього сказав: Ти учитель ізраїльський, то чи ж цього не знаєш?” 

Никодим – тодішній священослужитель правдивої релігії правдивого Бога. Але він не розуміє Ісуса, а якщо не розуміє, то далеко від Нього. Священослужитель, який посвятив своє життя служінню Богові, перебуває далеко від свого Бога, хоча цього і не усвідомлює. Чи це не парадокс? А чи сьогоднішній світ не такий? Чи ті, які посвятили своє життя служінню Богові, тобто священики і чернецтво, а також ті, які вважають себе побожними і богомільними християнами, чи вони не перебувають в аналогічній ситуації? Але чи хтось хоче в Никодимові побачити себе, свій світогляд і своє нерозуміння, своє безбожництво, і визнати, що він далеко від Бога? 

Коли Іван-Павло ІІ говорив про “нову євангелізацію” християнських країн, чи багато християн зрозуміли це як звернення до них, що вони не християни, що повинні почати переосмислювати свою віру і своє християнство? 

В літанії “До Серця Ісуса” ми молимось: Боже, знищ нашу гордість, щоб ми побачили свою ницість. 

Для кого написані літанії? Для безбожників чи для віруючих і практикуючих християн? Наша гордість і ницість – це наш постійний внутрішній стан, стан побожних і богомільних, а не безбожних. Перед прийняттям причастя ми молимось: Господи, я недостойний Тебе прийняти. Чи ми маємо свідомість цього? Я недостойний Тебе прийняти, навіть якщо я свята людина і сповідався перед Службою Божою. 

Отож, перший крок в духовному розвитку – почати слухати літургійні тексти, сприймати їх серйозно як такі, що стосуються безпосередньо кожного християнина, і глибоко роздумувати над ними і над своїм життям. Це не важко, оскільки християни кожної неділі беруть участь у богослужінні.