9. МАРІЯ ПРИ ГРОБІ 4

До первородного гріха вони перебували в повній гармонії з Богом і світом, їх розум був просвічений Божою благодаттю, у всьому створінні бачили Божу любов і розуміли суть і призначення усіх створінь.

Бт. 2,19: „І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому”. Весь світ був створений для людини, був Божим даром людині. Але дар стає даром лише тоді, коли той, кому дарують, прийме цей дар усім серцем і розумом, усвідомлюючи його необхідність і значення.

Зробімо аналогію зі світу комп’ютерної техніки. Спочатку створюється комп’ютер, процесор, потім зовнішні пристрої: принтер, сканер, рекордер тощо. Кожний з цих пристроїв потрібно приєднати до комп’ютера не тільки зовнішньо, механічно кабелем, але внутрішньо – створити програми, драйвера, завдяки яким мертве залізо оживе і почне працювати. Чим більше зовнішніх пристроїв і чим вони різноманітніші, тим комп’ютеру важче працювати, поєднувати їх дію, вони стають несумісними, перешкоджають один одному. Комп’ютер слід вдосконалювати, міняти оперативну систему на кращу. Отож, чим більша різноманітність пристроїв на зовнішньому рівні, тим більшою повинна бути єдність на внутрішньому програмному рівні. І так єдність проявляється в різноманітності.

Подивімося на сучасний світ, на його різноманітність і протиріччя. Світ розвивається на зовнішньому рівні, постійно створюються нові зовнішні структури, політичні, економічні, культурні і релігійні структури, які не можуть між собою зжитися, несумісні. І всі ці структури борються силою за право існування. В такому світі війни неминучі. Світ повинен розвиватися на внутрішньому, духовному рівні, змінювати свій спосіб мислення. Якщо розвиток буде відбуватися тільки зовнішньо, і різниця між видимим і невидимим ставатиме щораз більшою, то це призведе до катастрофи. Армагедон – це реальність сьогоднішнього світу.

Подивімося на протиріччя між поколіннями, між батьками і дітьми. Проблема полягає більше в батьках, ніж дітях. Батьки не усвідомлюють, що їх мислення, яке колись було добрим, сьогодні вже застаріло, тому, що світ в своєму зовнішньому розвитку не стоїть на місці, йде вперед. І якщо діти будуть мати старе мислення батьків, то в новому світі вони не виживуть, їм необхідно створювати нове мислення, чого батьки лякаються і гальмують цей розвиток.

Пригляньмося своєму світоглядові і способу мислення. Жити в світі означає не тільки бути свідком розвитку світу, але також брати в цьому активну участь, інтегруватися в нові структури, що, в свою чергу, означає духовно і психічно розвиватися. І всі наші зовнішні проблеми являються наслідком наших внутрішніх проблем. Наш внутрішній розвиток не йде в парі з зовнішнім розвитком світу. Говорячи по-простому, оперативна система наших сердець не розвивається достатньо, щоб інтегрувати в собі нові зовнішні пристрої, кількість яких постійно збільшується.

Адам пізнавав Бога через створіння. Надати ім’я створінню означає пізнати його і тим самим зробити наступний крок в духовному розвитку. Людина відкрила в собі свої духовні здібності і зробила з них абсолютну вартість, поставила їх понад Богом. І це її згубило.

Первородний гріх – це відхід від Бога, джерела свого існування, і позбавлення себе цієї благодаті. Їх розум притупився, вони втратили розуміння суті речей, і та частина створіння, яку вони перестали розуміти, в їх очах втратила сенс свого існування, стала чимось незрозумілим, загрозливим, лякливим, чого слід боятися, остерігатися, від чого необхідно захищатися. І вони назвали це злом, а те, що ще могли розуміти, назвали добром.

Отож, добро і зло – це щось об’єктивно існуюче в світі, незалежно від людини, чи добро і зло, це суб’єктивні категорії, які людина створює в собі, в своєму інтелекті, і накладає їх на зовнішній світ, впорядковуючи його згідно зі своїм позбавленим Божої благодаті кволим умом?

Повернімося до початку наших роздумів і порівняймо учнів, що йдуть в Емаус, з Марією Магдалиною. Учнів Ісуса можна назвати богословами, які добре вивчили і знали вчення Богочоловіка, і були його визнавцями і послідовниками, а також вчили інших. Їх голови були наповнені словами і вчинками Учителя, над якими вони роздумували, і їм здавалося, що вони добре розуміють вчення Христа, його місію в світі, свою місію, і те, що має статися далі. Вони створили цілісну і замкнуту структуру, досконале богослов’я, в якому поєднали Ісуса Христа з усією історією, релігією і культурою свого народу. Але вони нічого не розуміли, їх релігія була витвором їх умів, а не дійсністю Бога, тому що вони були безумні й запеклого серця – намагалися розумом збагнути те, що було під силу лише людському серцю. І тому, коли сценарій пішов не в ту сторону, як вони гадали, вся їхня мудрість розлетілася в щепки. Вони опинилися біля розбитого корита своєї вченості.

Лк. 24, 30: „І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав... 31 Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий...” Це момент інтимної єдності з Учителем, спомин тайної вечері, коли він дає їм себе самого, все своє єство. І цю інтимну єдність тайної вечері згадали не їхні уми, а серця, і відкрили їм очі.

Натомість Марія не забивала собі голову богослов’ям і великими ідеями про спасіння Ізраїля. Вона жила почуттями і сприймала Учителя почуттями. Інтелект і вченість відводили учнів від Христа, від пам’ятних подій і місць, натомість почуття привели Марію до гробу свого Учителя, одне слово якого відразу відкрило її очі, воскресило її до нового життя.

А що з нашою релігійністю, вченістю і богословністю? Чи вони відкривають нам очі і ведуть до Бога, чи, навпаки, зачиняють двері серця, і ми все своє життя йдемо поряд з Богом, не бачачи його і повчаючи, яким він має бути? І він чекає нас кожної Божественної Літургії, щоб знову дати себе самого, кожного разу сподіваючись, що відкриються нам очі, але знову даремно.