8.
МАРІЯ ПРИ
ГРОБІ 3
Лк. 5, 8: „А як
Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи:
Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!”
Побачити свій гріх
означає ввійти в своє серце, в свої почуття, це початок
автентичної молитви, діалогу з Богом - це початок духовного
життя, і для Петра це був важливий момент – початок входження в
духовний світ. Те саме і з митарем - він не оцінює і не осуджує
інших, не осуджує облуду фарисея. Зустріч з собою – це також і
зустріч з Богом, що живе в мені, і при такій зустрічі ввесь
світ зникає: існую тільки я і Бог в мені, все інше, все те, чим
я жив до цієї миті, стає незначним і просто щезає. Цей момент,
якщо людина зуміє увійти в нього повністю, злочинця перемінює в
святого, цілком очищає його серце.
Лк. 23, 39-43:
„39 А один із розп'ятих злочинників став зневажати Його й
говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас! 40 Обізвався ж
той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли
й сам на те саме засуджений? 41 Але ми справедливо засуджені, і
належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не
вчинив. 42 І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли
прийдеш у Царство Своє! 43 І промовив до нього Ісус: Поправді
кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!”
Патріарх Афінагор
говорить: „Святий – це грішник, що бачить свої гріхи і
усвідомлює себе як першого серед грішників, і тим самим стає
провідником святості Христа, нашого Спасителя, який „єдиний
святий” (Оливье Клеман, Беседы с патриархом
Афинагором, Брюссель, 1993, ст. 17). І саме це відбулося з
розбійником на хресті.
Втор. 6, 5: „І
люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею
своєю, і всією силою своєю!” В момент зустрічі з Богом ця
заповідь стає реальністю, людина осягає суть свого життя, стає
тим, чим повинна бути в Божих задумах, її серце очищене, і
минуле життя, яким би грішним воно не було, втрачає будь-яке
значення: це вже інша людина, стара людина вмерла, народилася
нова, бо людина – це серце, а не тіло. Ів. 3, 3: „Ісус
відповів і до нього сказав: Поправді, поправді кажу Я тобі:
Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого
Царства”. І це народження – це народження серця, а не тіла,
чого Никодим не може зрозуміти.
Бт. 3, 4-7: ”4 І
сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! 5 Бо відає Бог, що дня
того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і
станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло. 6 І побачила жінка,
що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево,
щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом
дала теж чоловікові своєму, і він з'їв. 7 І розкрилися очі в
обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і
зробили опаски собі”.
Щоби зрозуміти
якусь ситуацію і володіти нею, необхідно бути незалежним від
неї розумово і почуттєво, не дати втягнути себе в неї, отож
вийти з цієї ситуації, дивитися на неї і роздумувати зі сторони
– бути зовні, а не всередині цієї ситуації. Наприклад, хірург,
який повинен зробити складну операцію пацієнту, який лежить
перед ним на операційному столі, кричить від болю і стікає
кров’ю, якщо ввійде в ситуацію пацієнта, то буде плакати разом
з пацієнтом, руки почнуть тремтіти, мозок працюватиме погано,
емоційний стан пацієнта перейде на нього, і він не зможе
допомогти хворому, тому що ввійшов в дану ситуацію і вона ним
оволоділа. Отож він повинен повністю відокремити себе від
пацієнта, вийти з ситуації, і тоді мозок буде працювати
ефективно, рухи рук будуть точними і швидкими, і він врятує
життя пацієнта.
Читаючи Святе
Письмо про первородний гріх, ми подібні до лікаря, повністю
втягнутого в ситуацію, в яку нас втягує наше виховання,
релігійна освіта, традиційні пояснення суті первородного гріха,
наш світогляд і менталітет, мислення світу, яким ми повністю
опановані, і навіть не усвідомлюємо цього і не прагнемо від
цього звільнитися – вийти з ситуації, яка нас опанувала, і
самим опанувати її.
Спробуймо зробити
радикальну революцію в своєму мисленні, так як це зробив колись
Картезій, поставивши під сумнів усе, за винятком свого власного
мислення, своєї свідомості, і глянути на Книгу Буття ніби
вперше, ставлячи під сумнів фундамент свого світобачення і
свого розуміння Біблії.
І станете ви,
немов Боги, знаючи добро й зло. Добро і зло – це щось, що
реально і об’єктивно існувало в світі, і вони були цього
несвідомі, їм бракувало знань, розуму, і ось тепер вони з’їли
чудодійну пігулку, яка просвітила їх мозок, чи вони самі
створили зло, яке перед тим не існувало?
Бт. 1, 31: „І побачив Бог усе,
що вчинив. І ото, вельми добре воно!”
Зло в світі може
творити тільки розумна істота, таким злом до первородного гріха
могли бути лише упалі ангели. Але чи в розповіді про
гріхопадіння наших прародичів йдеться про усвідомлення ними
саме цього зла: існування і діяльності злих духів, чи про щось
інше? Що означає дерево пізнання добра і зла? Чи це щось
подібне до книжки морального богослов’я, сховану від них Богом,
яку вони знайшли, прочитали, і вже знають що таке добро і
зло?
„Я бачила нераз у своєму
житті, що маркантною рисою чортівських затій є чіткість правди,
яка пробивається з зовнішніх познак: як фальшиві перли є
рівніші від справжніх, як ших блистить ясніше від щирого
золота, так теж більш переконливими є ці докази, що сяють
мерехтливим світлом і здаються нам ефективнішими, якими обманює
злий дух, щоб фальш закривала правду”
(С. Шептицька, Молодість
і покликання о. Романа Шептицького, Львів 1994, ст.
42).

|