8. МАРІЯ ПРИ ГРОБІ 3

Лк. 5, 8: „А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!” Побачити свій гріх означає ввійти в своє серце, в свої почуття, це початок автентичної молитви, діалогу з Богом - це початок духовного життя, і для Петра це був важливий момент – початок входження в духовний світ. Те саме і з митарем - він не оцінює і не осуджує інших, не осуджує облуду фарисея. Зустріч з собою – це також і зустріч з Богом, що живе в мені, і при такій зустрічі ввесь світ зникає: існую тільки я і Бог в мені, все інше, все те, чим я жив до цієї миті, стає незначним і просто щезає. Цей момент, якщо людина зуміє увійти в нього повністю, злочинця перемінює в святого, цілком очищає його серце.

Лк. 23, 39-43: „39 А один із розп'ятих злочинників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас! 40 Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? 41 Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив. 42 І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє! 43 І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!” Патріарх Афінагор говорить: „Святий – це грішник, що бачить свої гріхи і усвідомлює себе як першого серед грішників, і тим самим стає провідником святості Христа, нашого Спасителя, який „єдиний святий” (Оливье Клеман, Беседы с патриархом Афинагором, Брюссель, 1993, ст. 17). І саме це відбулося з розбійником на хресті.

Втор. 6, 5: „І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!” В момент зустрічі з Богом ця заповідь стає реальністю, людина осягає суть свого життя, стає тим, чим повинна бути в Божих задумах, її серце очищене, і минуле життя, яким би грішним воно не було, втрачає будь-яке значення: це вже інша людина, стара людина вмерла, народилася нова, бо людина – це серце, а не тіло. Ів. 3, 3: „Ісус відповів і до нього сказав: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства”. І це народження – це народження серця, а не тіла, чого Никодим не може зрозуміти.

Бт. 3, 4-7: ”4 І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! 5 Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло. 6 І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв. 7 І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі”.

Щоби зрозуміти якусь ситуацію і володіти нею, необхідно бути незалежним від неї розумово і почуттєво, не дати втягнути себе в неї, отож вийти з цієї ситуації, дивитися на неї і роздумувати зі сторони – бути зовні, а не всередині цієї ситуації. Наприклад, хірург, який повинен зробити складну операцію пацієнту, який лежить перед ним на операційному столі, кричить від болю і стікає кров’ю, якщо ввійде в ситуацію пацієнта, то буде плакати разом з пацієнтом, руки почнуть тремтіти, мозок працюватиме погано, емоційний стан пацієнта перейде на нього, і він не зможе допомогти хворому, тому що ввійшов в дану ситуацію і вона ним оволоділа. Отож він повинен повністю відокремити себе від пацієнта, вийти з ситуації, і тоді мозок буде працювати ефективно, рухи рук будуть точними і швидкими, і він врятує життя пацієнта.

Читаючи Святе Письмо про первородний гріх, ми подібні до лікаря, повністю втягнутого в ситуацію, в яку нас втягує наше виховання, релігійна освіта, традиційні пояснення суті первородного гріха, наш світогляд і менталітет, мислення світу, яким ми повністю опановані, і навіть не усвідомлюємо цього і не прагнемо від цього звільнитися – вийти з ситуації, яка нас опанувала, і самим опанувати її.

Спробуймо зробити радикальну революцію в своєму мисленні, так як це зробив колись Картезій, поставивши під сумнів усе, за винятком свого власного мислення, своєї свідомості, і глянути на Книгу Буття ніби вперше, ставлячи під сумнів фундамент свого світобачення і свого розуміння Біблії.

І станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло. Добро і зло – це щось, що реально і об’єктивно існувало в світі, і вони були цього несвідомі, їм бракувало знань, розуму, і ось тепер вони з’їли чудодійну пігулку, яка просвітила їх мозок, чи вони самі створили зло, яке перед тим не існувало?

Бт. 1, 31: „І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!”

Зло в світі може творити тільки розумна істота, таким злом до первородного гріха могли бути лише упалі ангели. Але чи в розповіді про гріхопадіння наших прародичів йдеться про усвідомлення ними саме цього зла: існування і діяльності злих духів, чи про щось інше? Що означає дерево пізнання добра і зла? Чи це щось подібне до книжки морального богослов’я, сховану від них Богом, яку вони знайшли, прочитали, і вже знають що таке добро і зло?

„Я бачила нераз у своєму житті, що маркантною рисою чортівських затій є чіткість правди, яка пробивається з зовнішніх познак: як фальшиві перли є рівніші від справжніх, як ших блистить ясніше від щирого золота, так теж більш переконливими є ці докази, що сяють мерехтливим світлом і здаються нам ефективнішими, якими обманює злий дух, щоб фальш закривала правду” (С. Шептицька, Молодість і покликання о. Романа Шептицького, Львів 1994, ст. 42).