3. ЕМАУС 1

Лк. 24, 13-35: „І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я Еммаус, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдесят. 14 І розмовляли вони між собою про все те, що сталося. 15 І ото, як вони розмовляли, і розпитували один одного, підійшов Сам Ісус, і пішов разом із ними. 16 Очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали. 17 І спитався Він їх: Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні? 18 І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями? 19 І спитався Він їх: Що таке? А вони розповіли Йому: Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. 20 Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... 21 А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося... 22 А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: 23 вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він... 24 І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили... 25 Тоді Він сказав їм: О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! 26 Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? 27 І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було. 28 І наблизились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі. 29 А вони не пускали Його й намовляли: Зостанься з нами, бо вже вечоріє, і кінчається день. І Він увійшов, щоб із ними побути. 30 І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав... 31 Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий... 32 І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?... 33 І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьох, і тих, що з ними були, 34 які розповідали, що Господь дійсно воскрес, і з'явився був Симонові. 35 А вони розповіли, що сталось було на дорозі, і як пізнали Його в ламанні хліба”.

Пригляньмося уважно з яким внутрішнім наставленням, з яким образом Бога і світоглядом учні йдуть в Емаус? Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Образ Месії в їх уявленні поєднується з Богом всемогутнім, який посилає могутніх і сильних пророків, таких як Ілля, що вогнем з неба знищив поганських жерців. Отож, діла Ісуса, його чуда відповідали такому образу пророка і Месії. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли. Пророків також вбивали, отож тут немає нічого нового: мученицька смерть пророка – це явище цілком нормальне. А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. Ніхто зі старозавітних пророків не відновив і не визволив Ізраїль. Навпаки, пророки посилали на голови ізраїльських царів і всього народу Божі прокляття і кари. Єремія навіть закликав скоритися вавилонському цареві, отож закликав до зради, був зрадником і колабораціоністом ворога.

Проблема усіх учнів Ісуса була в тому, що вони не замислювалися глибоко над суттю Христового вчення. Основну увагу приділяли лише зовнішнім надзвичайним знакам, які доказували фізичну могутність Ісуса. Живого Христа намагалися підігнати під уявленого, створеного традицією і культурою іудейського народу. І хоча він вже з самого початку не вписувався в цей образ, і робив все можливе, щоб не відповідати Месії, якого очікував народ, то вони не звертали на це увагу, вважали, що він ще виправиться. Петро навіть відверто нав’язувався бути його наставником.

І ось тепер, коли все закінчилося, і їхні надії і сподівання розлетілися в одну мить, як мильна бульбашка, вони повертаються додому, повертаються до свого тісного способу мислення, з якого Бог їх не зміг вивести, до свого образу Месії, якого знову треба чекати. Для них все вже закінчилося, вони вже поховали Ісуса в своїх серцях. Залишилися лише спомини.

А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він. Навіть ці події після смерті Ісуса нічого їм не говорять. Вони бачать в цьому щось незвичайне, але не настільки, щоб воно могло воскресити в їх серцях Ісуса і воскресити їх самих до нового мислення, а разом з ним до нового життя.

Поміркуймо над собою, над своїм світоглядом, над своїм способом мислення, над своїм образом Бога і над своїм життям. Кожна людина прагне бути щасливою, хоче, щоб життя було радісним, веселим, щоб бути здоровим, багатим, тішитися повагою і любов’ю інших людей, осягнути в житті те, чого бажається, щось зробити, залишити по собі слід, щоб і по смерті всі згадували добрим словом. Хочемо, щоби в родинному і суспільному житті нас постійно супроводжував успіх і ми отримували лише позитивні емоції. І тому стараємося усунути зі свого життя всяке терпіння, боїмося невдач, падінь і поразок.

Чи наше життя таке, яким ми хочемо його бачити? Стараймося в цих учнях, які йдуть в Емаус, побачити себе самих, усвідомити своє світобачення, своє відношення до Бога, до світу і, насамперед, до самих себе.

Воскреслий Христос йде поряд з ними, вони його бачать і розмовляють з ним, але не можуть впізнати. Чому? Чи він змінив свій імідж, зголив бороду, зробив нову зачіску, одягнув нове модне вбрання, що його неможливо розпізнати? Чи може їхня неспроможність розпізнати Спасителя – це Боже втручання, чудо, яке зробило їхні очі напівсліпими, вуха - напівглухими і серця - твердими, як серце єгипетського фараона?