8. ІСУС ПЕРЕД ПИЛАТОМ

Йо. 18: „28. Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху. 29. Вийшов тоді до них Пилат і промовив: „Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?”30. А ті йому кричать у відповідь: „Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!” 31. Тож каже їм Пилат: „То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.” Юдеї ж йому: „Не дозволено нам нікого вбивати!” – 32. Щоб здійснилося слова Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти. 33. І ввійшов Пилат знов у Преторію, закликав Ісуса і каже до нього: „Ти цар юдейський?” 34. Ісус же у відповідь: „Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?” 35. „Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?” 36. „Царство моє не від світу цього, - відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.” 37. „То ти таки цар?” – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: „Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій.” 38. „Що таке – істина?” – озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: „Жадної провини не знаходжу я на ньому. 39. Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?” 40. „Ні, не його!” – знову, закричали ті, - але Варавву!” А був же Варавва розбійник”

Римська влада забороняла юдеям страчувати злочинців. Це право належало до римського прокуратора. І тому юдеї відвели Ісуса в Преторію. Пилату було байдужу до внутрішніх релігійних проблем Ізраїлю. Внутрішні богословські поділи для нього були навіть вигідними. Вони розділяли народ на ворожі партії, а розділеним народом легше керувати. Для Пилата важним був зовнішній спокій в країні, сплата податків. Зовнішня схема Ізраїлю була для нього гранично ясною: країною керує він, римський намісник, а синедріон і цар Ірод – це слухняні маріонетки. Будь-який цар-самозванець – це загроза спокою країни, це воєнні роздори, що зв’язано з матеріальними витратами, чого не можна допустити. І тому питання Пилата просте і ясне: „Ти цар юдейський?”, тобто, чи ти претендуєш зайняти місце царя Ірода, скинути його з трону? А трон дав йому Рим, значить, чи виступаєш ти проти Риму? Відповідь Ісуса проста і ясна: „Царство моє не від світу цього, - відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.”

Пилат зрозумів суть сказаного, що ця людина не прагне політичної влади, а проголошує своє вчення, свою філософію, свою правду. Для Риму це не є небезпечно. В Римі багато богів, багато релігійних вчень, багато філософських шкіл, які стверджують, що правда тільки в їх вченні. І цей плюралізм думок нікому не шкодить. Рим залишається могутньою імперією, а правда – це всього лиш ілюзія. І проблема Ісуса – це внутрішня проблема юдейський релігійних фанатиків. Римський намісник такими дурницями займатися не буде, і тому говорить юдеям: „Жадної провини не знаходжу я на ньому”, і, щоб розв’язати проблему мирно, хоче, згідно зі звичаєм, випустити його перед Пасхою, показавши чудовий жест милосердя.

Але не тут то було. Старійшини підговорили народ. Але і для народу Ісус вже не був Месією. Пророки ізраїльського народу стояли в покорі тільки перед Богом, а перед могутніми цього світу стояли з гордо піднесеними головами, картаючи їх і не боячись покарання. Справжній Месія не може стояти перед римлянами принижений і побитий. Це вони повинні повзати перед ним на колінах. Такий Месія – це сором для ізраїльського народу, це самозванець, якого слід знищити.

А як ми в своєму житті ставимося до Бога, до Його Церкви, чи не маємо ми, як і юдеї, свої уявлення про Бога, про те, як Він повинен діяти в світі, про те, якою повинна бути Його Церква, великою, могутньою, спроможною повести за собою все людство? А бачимо Церкву слабку, розхитану зсередини і ззовні, Церкву биту, гнану, принижену, і часто не бачимо в ній Божу силу, а тільки людську слабість. Будемо просити Бога, щоби знищив наші стереотипи, наших ідолів, відкрив нам очі, щоби ми побачили Бога і Його любов в людській слабості і скорботі.