8. ІСУС
ПЕРЕД ПИЛАТОМ
Йо. 18: „28. Повели тоді Ісуса
від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у
Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху. 29. Вийшов
тоді до них Пилат і промовив: „Яке оскарження принесли ви на
цього чоловіка?”30. А ті йому кричать у відповідь: „Якби не був
з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!” 31. Тож каже
їм Пилат: „То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.”
Юдеї ж йому: „Не дозволено нам нікого вбивати!” – 32. Щоб
здійснилося слова Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має
вмерти. 33. І ввійшов Пилат знов у Преторію, закликав Ісуса і
каже до нього: „Ти цар юдейський?” 34. Ісус же у відповідь:
„Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?” 35.
„Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ твій і первосвященики
передали тебе мені. Що ти таке зробив?” 36. „Царство моє не від
світу цього, - відрік Ісус. – Було б моє царство від цього
світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали
юдеям. Але не звідсіля моє царство.” 37. „То ти таки цар?” –
мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: „Ти кажеш, що я цар. Я
на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину.
Кожен, хто від істини, слухає голос мій.” 38. „Що таке –
істина?” – озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов
до юдеїв і каже до них: „Жадної провини не знаходжу я на ньому.
39. Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам
одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?” 40.
„Ні, не його!” – знову, закричали ті, - але Варавву!” А був же
Варавва розбійник”
Римська влада забороняла юдеям
страчувати злочинців. Це право належало до римського
прокуратора. І тому юдеї відвели Ісуса в Преторію. Пилату було
байдужу до внутрішніх релігійних проблем Ізраїлю. Внутрішні
богословські поділи для нього були навіть вигідними. Вони
розділяли народ на ворожі партії, а розділеним народом легше
керувати. Для Пилата важним був зовнішній спокій в країні,
сплата податків. Зовнішня схема Ізраїлю була для нього гранично
ясною: країною керує він, римський намісник, а синедріон і цар
Ірод – це слухняні маріонетки. Будь-який цар-самозванець – це
загроза спокою країни, це воєнні роздори, що зв’язано з
матеріальними витратами, чого не можна допустити. І тому
питання Пилата просте і ясне: „Ти цар юдейський?”,
тобто, чи ти претендуєш зайняти місце царя Ірода, скинути його
з трону? А трон дав йому Рим, значить, чи виступаєш ти проти
Риму? Відповідь Ісуса проста і ясна: „Царство моє не від
світу цього, - відрік Ісус. – Було б моє царство від цього
світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали
юдеям. Але не звідсіля моє царство.”
Пилат зрозумів суть сказаного, що
ця людина не прагне політичної влади, а проголошує своє вчення,
свою філософію, свою правду. Для Риму це не є небезпечно. В
Римі багато богів, багато релігійних вчень, багато філософських
шкіл, які стверджують, що правда тільки в їх вченні. І цей
плюралізм думок нікому не шкодить. Рим залишається могутньою
імперією, а правда – це всього лиш ілюзія. І проблема Ісуса –
це внутрішня проблема юдейський релігійних фанатиків. Римський
намісник такими дурницями займатися не буде, і тому говорить
юдеям: „Жадної провини не знаходжу я на ньому”, і, щоб
розв’язати проблему мирно, хоче, згідно зі звичаєм, випустити
його перед Пасхою, показавши чудовий жест милосердя.
Але не тут то було. Старійшини
підговорили народ. Але і для народу Ісус вже не був Месією.
Пророки ізраїльського народу стояли в покорі тільки перед
Богом, а перед могутніми цього світу стояли з гордо піднесеними
головами, картаючи їх і не боячись покарання. Справжній Месія
не може стояти перед римлянами принижений і побитий. Це вони
повинні повзати перед ним на колінах. Такий Месія – це сором
для ізраїльського народу, це самозванець, якого слід
знищити.
А як ми в своєму житті ставимося
до Бога, до Його Церкви, чи не маємо ми, як і юдеї, свої
уявлення про Бога, про те, як Він повинен діяти в світі, про
те, якою повинна бути Його Церква, великою, могутньою,
спроможною повести за собою все людство? А бачимо Церкву
слабку, розхитану зсередини і ззовні, Церкву биту, гнану,
принижену, і часто не бачимо в ній Божу силу, а тільки людську
слабість. Будемо просити Бога, щоби знищив наші стереотипи,
наших ідолів, відкрив нам очі, щоби ми побачили Бога і Його
любов в людській слабості і скорботі.

|