3. ЗРАДА ЮДИ

Йо. 13, 2: „І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив його”.

Йо. 13: „26... І вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона. 27. І ввійшов тоді за куснем у нього сатана. „Що робиш – негайно роби!” – сказав йому Ісус”.

Згідно з традицією Юда був самим освіченим серед апостолів, знав латинську і грецьку мови. Був здібним, і тому Ісус довірив йому казну спільноти і допомогу бідним. Можемо сказати що Юда був економом і засновником Харітас – благодійної організації. Енергійна, активна, розумна і високоосвічена людина у всьому покладається на свої здібності, знання, інтелект. Коли її плани реалізуються і всіх ділах щастить, то це дає їй впевненість в собі, в своїх здібностях. Її амбіції зростають, зростають плани і перспективи на майбутнє, зростає впевненість в правильності своїх поглядів, свого світогляду, свого характеру. Якщо така людина посвячує своє життя служінню Церкві, служінню ближнім, то вона живе високими ідеалами. І якщо її ідеали нищаться, і їх нищать ті, які, на її думку, повинні ними жити в ще більшій мірі, то разом з ідеалами в людині нищиться віра в Бога. Вона переживає велику внутрішню кризу, розчаровується, покидає Церкву, стає безбожною, у всьому звинувачує людей і Церкву, яка не живе тим, що проповідує.

Але якщо ми глянемо глибше, то зрозуміємо, що це чергова ступінь духовного розвитку людини, а не деградація. В людині знищилась не віра в Бога і в Церкву, а зруйнувалось те, що вона вважала Богом і Церквою, зруйнувалась штучна модель Бога і Церкви, створена нею самою, і яка не має нічого спільного з істинним Богом й істинною Церквою. Людина вбила в собі не Бога, а ідола. І те, що зовні ми сприймаємо як віровідступництво, всередині являється кроком на шляху до Бога, великою внутрішньою боротьбою з собою, зі своїм неправильним розумінням Бога.

Юда був дуже вольовою людиною, мав свої уявлення про те, яким повинен бути Бог і що він повинен робити. І для Юди, як і для кожного іудея, Месія був, в першу чергу, національним героєм, визволителем Ізраїлю від зовнішньої політичної і воєнної загрози. Але йшов час, а Ісус не вписувався в рамки Месії, який був в уяві Юди, не вписувався в рамки Месії, який був в уяві всього єврейського народу. Живий і уявний Месії не співпадали, і з часом різниця між ними збільшувалася. Двох Месій не повинно бути, бо тільки один з них може бути справжнім, і тому один з них повинен був вмерти. Що і сталося.

Коли людина тісно стикається з Божественним, то всі духовні процеси в ній підсилюються – як добрі, так і погані. Св. Ігнатій називає їх втіхою і скорботою. Під час духовних вправ реколлектанту радять йти в напрямку скорботи, негативних почуттів і емоцій, тому що саме вони показують в людині ті місця, де в неї щось не в порядку, що щось не співпадає з Божественним, і саме туди слід впустити Боже світло і лікувати духовні рани. Для Юди Тайна Вечеря була моментом зустрічі з Божественним і вибухом негативних емоцій, що примусило його реалізувати свої наміри по відношенні до Ісуса. Видав Ісуса, він, згідно зі своїми переконаннями, поставив його перед вибором: якщо ти не Месія, то загроза смерті примусить тебе зняти одежу дволичності, лицеміря, станеш простою слабкою людиною і зречешся свого ложного вчення, будеш на колінах повзати і благати помилування. Міф Месії щезне. Якщо ти Месія, то повинен будеш захищати своє життя, проявиш свою Божественну могутність, спровокуєш антиримський бунт і повстання, звільниш свій народ. В кожному випадку відбудеться розв’язка психічно важкої ситуації. Але Божі шляхи – не людські, і Богочоловік не реалізував плану Юди, не пішов його шляхами, залишився собою. Для Юди це був шок. На кінець в Ісусі Христі він побачив Бога, Бога, якого зрадив, усвідомив свою недосконалість і покаявся. Але це було покаяння відчаю; він не зміг звільнитися від свого „Я” і припасти до Божого милосердя, відчував безвихідність ситуації і закінчив життя самогубством.

Трагедія Юди – це трагедія кожної людини, що приходить в цей світ з первородним гріхом, і живе в цьому світі як сліпе котеня. Ми не знаємо звідки прийшли, чому тут перебуваємо і куди йдемо. Шукаємо вихід в темряві, кидаємось на кожний вогник, кожне світло, що миготить в сутінках. Але не кожне світло показує шлях. Єва також побачила світло і пішла на нього, і пішла по мильному шляху. Боже світло в своїй душі нелегко розпізнати. Людина повинна довго молитися, довго роздумувати над тим, що відбувається як всередині неї, так і довкола, і так потрошки, крок за кроком, вчитися розпізнавати Боже світло і йти за ним.