2. ПОСЛУХ

Йо. 13. 1: „Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця”. Євангеліє від Йоана розділяється на дві книги: перша – Книга Знаків, друга – книга Слави. Перша книга – це Боже слово до всіх людей. Це слово було для них каменем спотикання: одні прийняли його і повірили, інші навпаки – відкинули. Друга книга написана для тих, що повірили. Третій тиждень духовних вправ ми починаємо Книгою Слави. В ігнатіанських вправах багато часу відводиться роздумам над своїм минулим, пізнанні свого життя в глибокому релігійному значенні. Усвідомлення присутності Бога в буденних життєвих подіях наповнює людину спокоєм, дає йому духовну зрілість. Пізнання минулого веде до пізнання теперішнього, а потім – майбутнього. Пізнаючи Божі знаки в своєму житті, людина впевненіше дивиться в майбутнє, яке їй вже не видається туманним і лякаючим, а наповненим Божою любов’ю. Духовна зрілість дає пізнання майбутнього, яке людина приймає з вірою і надією. В історії людства були люди, яким Бог відкрив заслону майбутніх подій історії і майбутніх подій їх життя, показав час їх відходу з цього життя. Але, щоби це свідомо і зріло прийняти, людина повинна мати велику віру. Для більшості людей знання майбутнього життя, часу смерті введе їх у відчай, поламає життя. І тому для нас добре, що не знаємо свого майбутнього. Богочоловік знає своє майбутнє, знає, щоб прийшов Його час перейти з цього світу. Перехід з цього світу ми сприймаємо як смерть, як щось негативне, позбавлення життя в матеріальному світі, а разом з ним позбавлення себе всіх радощів і насолоди плотського життя. Але Святе Письмо по-іншому бачить перехід з цього світу. Йо. 5, 24: „Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя”. 1 Йо. 3, 14: „Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває”. Крім того, матеріальний світ сприймається як територія під владою диявола, і Божий Син відходить з цієї території до свого Батька. Роздуми про останні часи життя Ісуса дуже часто сприймаються як роздуми про його фізичні муки. Але якщо ми в цих духовних вправах будемо роздумувати тільки про це, то наші вправи будуть односторонніми, неповними, дуже обмеженими. Роздуми про страсті нашого Господа – це, в першу чергу, роздуми про його послух Небесному Отцеві, послусі повному, безкомпромісному, а також про наш послух, так як ми залишаємося в цьому світі продовжувати місію нашого Вчителя. Йо. 17, 15: „Не молю, щоб ти узяв їх від світу, лише – щоб зберіг їх від лихого”. Момент смерті людини – це дуже інтимний момент, в який навіть самі близькі люди не можуть зазирнути. Це момент зустрічі з Богом і з собою самим. Побачити Бога – це, в першу чергу, побачити себе, чим я являюся насправді. Під час третього тижня вправ, з’єднуючись з Ісусом в його терпіннях, ми дійсно стаємо його учнями, починаємо усвідомлювати, що означають поняття бути християнином і бути послушним Божій волі. І тому генерал ордена єзуїтів Педро Аруппе говорив, що єзуїт – це людина третього тижня вправ.