8. ТРИ КЛАСИ ЛЮДЕЙ

[150] Впровадження перше. Історія, тут про трьох чоловіків, типових для свого різновиду. Вони роздобули по десять тисяч дукатів, проте кожен зробив це або у нечистий спосіб, або ж не заради любови до Бога. Кожен із них прагне спасти свою душу і знайти у мирі Господа Бога, скинувши з себе тягар і позбувшись перепони, яку становить прив’язаність до набутого багатства.

[151] Впровадження друге. Витворення в уяві місця. Тут потрібно уявити, що стоїмо перед Господом Богом і всіма Його святими, для того, аби довідатися, що буде для Божої Доброти найприємнішим, і цього забажати.

[152] Впровадження третє. Просити про те, чого хочемо. Тут треба просити про ласку обрати те, що найбільше послужить славі Божої Величі та спасінню нашої душі.

[153] Чоловік, типовий для першого різновиду, хотів би позбутися прив’язаности до здобутих грошей, щоб у мирі знайти Бога і спастися, проте не докладає для цього зусиль навіть у годину своєї смерти.

Лк. 12, 16-21: „16. І він розповів їм притчу: „в одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звести врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.”

Перша категорія - це люди, які в практичному житті не ходять до церкви, не виконують релігійних практик. Живуть тільки для себе, на засаді моя хата скраю. Іншим людям не чинять добра, але не чинять також і зла. Божих Заповідей не знають, але носять в собі натуральне право, мають совість. Отож, не виконують перших трьох заповідей, але живуть більш-менш згідно з сімома іншими. Такі люди можуть спастися, навіть якщо вмруть в такому стані душі, тільки ризик великий - як в російській рулетці. до цієї групи належать також люди, які ходять до церкви, виконують релігійні практики, але тільки формально, задля ока, бо такий звичай, така наша культура, треба назовні виглядати побожною, релігійною, щоб не бути білою вороною. Така ментальність дуже виразна в сільській місцевості, і молодь, виїзджаючи до міста вчитися чи працювати, перестає цікавитися релігійними справами, потрапляючи в інше культурне середовище.

[154] Чоловік, типовий для другого різновиду, також хоче позбутися такої прив’язаности, але так, щоб зберегти здобуті гроші для себе, себто прагне, аби Бог зробив так, як хоче він, не наважуючись позбутися грошей, щоб іти до Бога, хоч саме це було б для нього найкраще.

Мт. 8, 18-22: „18. Побачивши силу народу навколо себе, Ісус звелів відплисти на другий бік. 19. І приступивши один книжник, сказав до нього: „Учителю, куди б ти не пішов, я піду за тобою.” 20. А Ісус каже до нього: „Лисиці мають нори й птиці небесні - гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити.” 21. другий з учнів сказав до нього: „Господи, дозволь мені піти спершу поховати батька мого.” 22. Ісус же сказав до нього: „Іди за мною, і зостав мертвим ховати своїх померлих.”

Цю євангельську перикопу переважна більшість людей розуміє так, що в учня помер батько і жорстокий Ісус не хоче відпустити його на похорон. в чернечих згромадженнях ще кілька років тому практикувалося таке розуміння - новиків не відпускали на похорон батьків.

Пригляньмося цим словам докладніше. Ісус не виховував своїх учнів до контемплятивного життя за мурами монастирів, а до активної праці в світі, серед людей, серед різних культур і народів. Не мучив учнів довгими молитвами і суворими постами. Ходив в гості до людей з високих суспільних сфер, але не цурався також і тих, які перебували на дні суспільства. І тому Його звинувачували не в суворому пуританстві, а пияцтві і розпусті. Погляньмо на наше сьогоднішнє сільське душпастирство. Суворий правовірний парох як заразу обминає хати пияків, розпусниць і тих, які живуть на віру, не кажучи вже про те, як найпобожніші християни обливають їх болотом, плещуть язиками. А ці люди дуже чутливі на негативне до них ставлення, відчувають, що їх вважають людьми гіршого гатунку. Отож, ми самі ставимо бар’єри для Божого слова.

Як розуміти слова Ісуса? Напевно батько учня був живий, може хворий, прикутий до ліжка. Якщо учень був єдиною дитиною батька, який потребував опіки, то повинен був лишитися при батькові. Якби кинув батька і пішов за Ісусом, то мав би гріх. І тому прохання учня в цьому випадку було би недоречне. Але часом є так, що в сім’ї восьмеро дітей, і одну дитину не хочуть відпустити в монастир, бо не буде кому опікуватися батьками на старість. Напевно, це був саме той випадок, і тому слова Ісуса були радикальними і однозначними.

Ситуація цього учня віддзеркалює нашу ситуацію, ситуацію тих, які покликані жити євангельськими радами. відчуваємо в собі Божий поклик і водночас поклик світу. Шукаємо компромісів. Навіть якщо наважуємося розпочати чернече життя, то в монастир з собою беремо всі свої прив’язання до світу, далі живемо компромісами, хочемо наслідувати Христа і водночас уникаємо терпінь, праці. Уміємо справу представити так, що завжди вийде на нашу користь, всі докази і рації будуть мудрими, побожними, на хвалу Божу і для добра ближніх. Провінційній залишається тільки дати своє благословення. Така постава називається раціоналізацією. Кажемо Богові „так”, але то „так” не є абсолютним, завжди додаємо „але”, „якщо”, „коли” ітд.

[155] Чоловік, типовий для третього різновиду, хоче позбутися згаданої прив’язаности так, щоб залишатися цілковито байдужим до здобутих грошей; натомість він прагне чинити з цими грішми лишень у той спосіб, до якого схилить його Господь, а також сам він вважатиме за краще для служіння Божій Величі та її прослави. Поки що ж він воліє зректися будь-якої прив’язаности, щиро намагаючись не прагнути ані згаданих грошей, ані будь-чого іншого, якщо лишень це не пов’язано зі служінням Господу Богу, так, щоб тільки бажання краще служити Богові спонукало його взяти певну річ чи відкинути.

Третій клас - це взір досконалого чернечого життя, постава великодушності, готовності, послуху, постава відкритості на Боже слово і на Божу дію в наших серцях і душах, постава довір’я до Божого Провидіння, незалежно від того, чи це Провидіння буде радістю чи терпінням.

Мт. 13, 44-46: „44. Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле. 45. Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. 46. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її.”

Ми стоїмо посередині між другим і третім класом. Прагнемо скласти своє життя як цілопальну жертву і водночас відчуваємо свої вади, обмеження, які нам першкоджають в цьому. Просімо в Бога ласку, щоби виводив нас з тісноти нашого „Я”, з наших обмежень, щоби творив наше серце гарячим, здатним до цілковитої самопосвяти.