11. ПОКЛИКАННЯ АПОСТОЛІВ  

В цій медитації ми входимо безпосередньо в наше чернече покликання.

Покликання апостола Павла є прикладом як Бог може раптово перемінити людину - з найзапеклішого ворога християн перетворюється на апостола народів.

Гал. 1, 15-17: „15. Та коли той, хто вибрав мене вже в утробі матері моєї і покликав своєю благодаттю, 16. зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись, 17. ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами переді мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск”.

Звернімо увагу на слова той, хто вибрав мене вже в утробі матері моєї і покликав своєю благодаттю. Отож покликання Павла не було раптовим і несподіваним. Божа благодать діяла тоді, коли розум був засліплений. Життєвий досвід Павла як ворога християн дуже йому допоможе зрозуміти людську натуру, вади і обмеження, допоможе зрозуміти світогляд і спосіб мислення людей, до яких він буде посланий, допоможе розпізнавати духи в своїй душі і в душах інших людей, еластично достосовувати голошення Євангелія як до єврейської, так і до грецької культури. Людина, яка народилася в християнській сім’ї, отримала добре релігійне виховання, була принесена до монастиря „в кошику”, має християнський світогляд. для неї християнство є чимсь очевидним, самозрозумілим, з чим вона народилася, і їй часом важко зрозуміти людей, які не вірять в Бога або визнають інші релігії. Людині, яка в своєму житті не блудила на стежках єресей, різних релігій чи філософських доктрин, не переживала душевних потрясінь, навернень, зміни релігійної орієнтації, такій людині нелегко бути місіонарем в чужому краю. Мусить в грубих книжках шукати відповіді на питання, що то таке інкультурація, екуменізм ітд. вже учні Христа будуть мати з тим клопіт. Натомість для апостола Павла інкультурація була чимсь самозрозумілим, що сиділо в його мозгу, і Бог не мусів повчати його через сни, як апостола Петра, що поганам теж можна голосити добру Новину, і не тільки можна, але і треба. Отож життя Павла до навернення не було змарнованим, навпаки, життєвий досвід видав чудові овочі. І тому якщо ти була покликана до життя євангельськими радами на кільканадцять років пізніше, ніж твої сестри, які від народження виростали при монахинях, і більша частина твого життя не була християнською, і вважаєш її змарнованою і безсенсовною, то це не означає, що маєш якийсь комплекс неповноцінності і будеш гіршою монахинею. Ти, так само як і вони, була вибрана вже в утробі матері. Час розставить все на свої місця.

Задумайтеся над своїм життям від народження до моменту, коли ви почали цікавитися чернечим життям; майте свідомість свого покликання ще в утробі матері. Просіть в Бога ласку, щоби відкрив вам очі і ви побачили його благодать навіть в ранньому дитинстві. допомогою буде читання Автобіографії св. Терені.

[275] ПРО ПОКЛИКАННЯ АПОСТОЛІВ

Пункт перший. Видається, що святий Петро і святий Андрій були покликані тричі; спершу – певною мірою пізнати Христа, про що свідчить євангелист Йоан (1, 35-42); згодом – йти за Ним, але нерішуче, з наміром повернутися до того, що залишили, як каже у своєму Євангелії святий Лука (5, 1-11); і нарешті – піти за Господом нашим Ісусом Христом назавжди (Матей 4, 18-30; Марко 1, 16-18).

Пункт другий. Покликав Филипа (Йоан 1, 43) і Матея, про що той сам нам розповідає (9, 9).

Пункт третій. Покликав інших апостолів, хоч про їхнє покликання у Євангеліях немає виразної згадки.

Варто звернути увагу ще на три обставини: по-перше, апостоли були простого роду і не мали освіти; по-друге, гідність, до якої їх так ласкаво покликано; по-третє, дари і ласки, завдяки яким вони піднеслися над усіма Отцями Старого і Нового Завіту.

Йо. 1, 35-39: „35. другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. 36. Угледівши ж Ісуса, який надходив, - мовив: „Ось Агнець Божий.” 37. Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. 38. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: „Чого шукаєте?” Ті ж йому: „Равві, - що в перекладі означає: Учителю, - де перебуваєш?” 39. відрік він їм: „Ходіть та подивіться.” Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того самого дня залишилися в нього. Було ж близько десятої години”.

Ввійди у період життя, коли почала думати про чернече життя. Якими стежками ти прийшла в монастир? Може ти жила близько монахинь, бачила їх працю, розмовляла з ними, радилася, щоденно спілкувалася? Може ти здалека приглядалася їх праці, життю, не мала сміливості безпосередньо сказати їм про свій намір, радилася з іншими людьми, священиками, читала релігійні книжки? Кожну з вас Бог провадив індивідуально.

Петро і Андрій відчувають в серці поклик, поклик ще невиразний, не розуміють, що з ними діється. І тому несміливо йдуть за Ісусом, йдуть на певній віддалі, не насмілюються заговорити. Ісус обертається і питає: „Чого шукаєте?”. вони не знають чого шукають, не знають куди їх кличе внутрішній голос і що від них хоче. Не знають відповіді на це питання, і тому відповідають питанням. Згадай як ти офіційно зголосилася до Згромадження Сестер Служебниць. Які питання тобі задавали, і як ти боялася відповісти „неправильно”, як на екзамені, щоб не почути екзаменаційну оцінку: „Ти не маєш покликання.”

„Чого шукаєш?” - питав тебе тоді Ісус і питає те саме тепер, в часі реколекцій. Ми маємо схильності чернече покликання утотожнювати з працями, які виконуємо в Згромадженні, і тому своє покликання розглядаємо через призму праць, до яких надаємося або не надаємося. Але чи твоя праця належить до істоти твого покликання? Чи ти робиш щось надзвичайне, чого світська людина не може зробити? Чи ти незамінна в своїй праці? до істоти твого покликання належить перебувати з Ісусом, прагнення і стремління до глибоко особового контакту з Богом. А твоя праця - це, з одного боку, дорога до Бога, а з другого, наслідок з’єднання з Богом, виконання Його волі.