7. МОЇ ГРІХИ (2)

1. Молитва

2. Уявлення місця. Відхід блудного сина. Лк. 15, 11-13: „11... В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно”.

3. Просити в Бога благодать зрозуміти свою гріховність, просити про велику і глибоку скорботу душі і про сльози з приводу моїх гріхів.

1) „Притча про блудного сина надзвичайно багата своєю символікою. Вона лежить в серці християнської духовності і нашого життя в Христі; показує людину в хвилині, коли вона відвертається від Бога, забуває Його і йде своїм власним шляхом в країну своїх мрій, своїх ілюзій, де надіється знайти сповнення своїх прагнень і своє щастя.

Постараймося тепер відірватися від зовнішніх слів і подій, щоб увійти в суть гріха, в найглибші сфери мислення людини. „Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає” означає „Тату, дай мені зараз, вже, в цій хвилині те, що буде моє, коли ти помреш. Я не знаю як довго ти ще будеш жити і як довго я мушу чекати на твою смерть. Може ти доживеш до глибокої старості і я отримаю твоє майно тоді, коли вже сам буду старий, хворий, немічний. Навіщо мені тоді майно, гроші, якщо я не зможу їх використовувати, тішитися молодістю і здоров’ям. Я хочу бути щасливим вже тепер, в розквіті сил. Я не хочу жити в твоєму домі, де почуваюся невільником, де не можу робити те, що сам хочу, мушу тебе слухати. Я не відчуваю до тебе ні любові, ні вдячності. Ти мені заважаєш жити. Ти для мене ніхто. Я сам хочу бути господарем свого життя. В моєму серці для тебе немає місця. Для мене ти вже вмер” (На основі книжки А. Вlооm Mеdіtаtіоns, NеwJеrsy, 1972).

Цей опис людського мислення показує істоту гріха в усій її руйнівній силі, і коли ми пізнаємо в ньому своє мислення, то нашу душу наповнить жах.

В 57- ому пункті ДВ читаємо: важити ці гріхи, вдивляючись у гидоту та злобу, які несе в собі кожен головний гріх, хоч би й не був заборонений.

В цьому нам поможуть три вказівки:

2) I. Роздумувати над тим, чим гріх є сам в собі, гріх як відхід від Бога, і ким є грішник. На що перетворюється людина, яка позбавляє себе джерела любові. Іс. 57, 20: „Безбожники ж – немов розбурхане море, що втихомиритись не може, а хвилі його викидають багно й болото”. Блудний син викидає на свого батька багно і болото, навіть не усвідомлюючи того. Йому здається, що він прагне справедливості, що то він скривджений, що старі звичаї погані, застарілі, їх треба змінити новими, прогресивними, кращими. А батько вже застарий, щоб змінитися, отож його треба усунути з дороги, самому будувати своє щастя; а якщо батько схоче нам помагати, то тільки так, як ми того хочемо. Пригляньмося до нашого життя, до наших молитов, до того, що ми просимо в Бога. І ким Бог є в наших молитвах? Чого ми від Нього прагнемо? Чи наша молитва – це прагнення сховатися в обіймах його батьківської любові, чи може це прагнення отримати якусь річ – здоров’я, знання, чи якийсь інший дар? Слова, які людина найчастіше вживає в кожній мові, це слова „бути” і „мати”: кимсь чи чимось бути і щось мати. Блудний син був сином свого батька, і бути сином йому спочатку вистарчало. Але в певній хвилині „бути” перетворилося в „мати”: захотів щось мати, чимось володіти, і стосунки „я є твоїм сином” перетворилися на стосунки „я хочу від тебе щось мати, ти вже не становиш для мене вартості як батько, лише як хтось чи як щось, що є для мене корисним, з чого можу черпати зиски. Ти став для мене предметом”, а якщо предмет стає непотрібним, то ми викидаємо його на сміття. Бог з особи перетворюється на предмет. І це є духовне вбивство.

II. Роздумувати над тим, як гріх нищить містичне тіло Христа – Церкву. 1Кор. 12, 26: „І як страждає один член, страждають усі з ним члени”... Грішник своїм гріхом нищить не тільки себе, але також найближче оточення. По відході блудного сина щастя і радість також покинули дім його рідних. В домі когось забракло. Родинний дім не є готелем, де люди приходять переночувати і відходять. Родина, сім’я є єдністю, чимось підставовим, неподільним, цілістю. І якщо ми з цього організму заберемо хоч один елемент, то єдність і цілість розпадається, перестає бути тим, чим була, і цей елемент неможливо замінити іншим. Пустка дуже відчутна і дуже болюча. Усміх зійшов з облич батька і матері, серця наповнилися смутком, тугою. Скільки разів мати буде стояти біля воріт і вдивлятися в далекий горизонт, за обрій. Скільки разів її серце буде стискатися, коли далеко на шляху з’явиться людська постать. І скільки безсонних ночей. Як хвороба в якомусь одному органі людського тіла, коли ми її не лікуємо, поширюється на все тіло, так і гріх помалу розходиться, торкає спочатку близьких людей, потім дальших, потім усю Церкву. І тому II Ват. Собор говорить, що людина, коли приступає до Святої Тайни Сповіді, мусить поєднатися не тільки з Богом, але і „з Церквою, яку поранила своїм гріхом” (LG 11).

3) III. Роздумувати над тим, як гріх нищить увесь світ. Рм. 8, 22: „Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках”. Блудний син іде у світ. Іде, позбувшись моральних прав Бога, іде, позбувшись моральних прав родини, іде, позбувшись моральних прав свого народу. Іде, як думає, цілком вільний, звільнившись від усього, що його обмежувало, що його пригнітало, що чинило його невільником. Тепер він став справді вільною людиною, яка керується своїм власним розумом, своїми ідеями і прагненнями. Споконвічна проблема батьків і дітей, проблема поколінь. Діти завжди думають, що батьки відстали від життя, що виховували їх не так, як належало, що вони будуть виховувати своїх дітей краще, по-новому. Хочуть усе змінювати, руйнувати старі звичаї, традиції, і то зразу, вже, в одній хвилині. А коли самі стають батьками, то жаліються, що їх діти гірші, ніж вони самі колись були в своїх батьків, що діти їх не поважають, хочуть змінити життя, змінити традиції, звичаї. А традиції, які вони самі встановлювали, найкращі. Забувають, що самі колись такими були. І так діється від зарання історії. Блудний син іде будувати новий світ і не розуміє, що нічого нового не вміє, не знає. Не усвідомлює, що позбувся усього доброго, що мав у собі, став порожній і не здатний щось творити, щось будувати. Може тільки руйнувати, руйнувати все довкола. В чужому краю інші люди означають для нього не більше, як речі, які можна купити, використовувати їх, тішитися ними, викинути. Своїм способом мислення і поведінкою він заражає інших людей, поширює у світі моральне зло. Коли ми замикаємося на Боже право і створюємо власне, то самі себе виключаємо з таїнства любові, бо стаємо неспроможними дарувати і приймати любов. Це також є істотою гріха – відвернути любов, Подателя любові викинути з нашого життя.

Спочатку блудний син зазнає, як думає, щастя. Знаходить добрих друзів, спільні забави. Його поважають, люблять. Він в центрі уваги. Нарешті його люблять і шанують так, як він того заслуговує. Але так триває лише доти, доки він має гроші. А як гроші скінчилися, то разом з ними скінчилося щастя. Для своїх друзів він був тим, чим для нього був його батько. Для них він був лише мішком грошей, був потрібний, поки були гроші. А тепер став ніким, нічим. Став непотрібним предметом, який вони викинули на сміття. Вмер для них. Людина чинить зло і водночас є жертвою того зла, яке чинить. Зло, випущене в світ, повертається до людини тоді, коли вона його найменше очікує, повертається помножене в багато разів і б’є людину. 1 Йо. 1, 8: „Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає”. І як блудний син повівся зі своїм батьком, так тепер його друзі повелися з ним.

Еріх Фром, відомий психолог, пише: „Нема людини без релігійної потреби, потреби мати уклад орієнтації і предмет почитання; але це твердження нічого нам не говорить про специфічний контекст, в якому проявляється релігійна потреба. Людина може почитати тварин, дерева, ідолів з золота або каменю, невидимого Бога, святого чоловіка або сатаністичних вождів. Вона може почитати предків, свій народ, свій клас або партію, гроші або успіх” (J. Galarowicz, W poszukiwaniu istoty religii, Kraków,1991, ст. 19).

Отож людина не може жити без Бога. В її душі записано прагнення Бога, прагнення любові безмежної, і коли вона викине зі своєї душі Бога, то відчуває пустку, пустку, яка її болить і яку мусить чимось заповнити. Мусить сама створити собі Бога, створити замінник любові. Але втративши надприродну ласку втрачає також розум, створює собі ідолів, якими пробує заповнити пустку в душі. Віддає божу почесть людині – згадаймо єгипетських фараонів, римських імператорів, радянських генсеків. Віддає божу почесть тварині – згадаймо корів і мавп Індії. Віддає божу почесть предметам. Її ідолами стають гроші, музика, секс. Ідолами може бути прагнення знань, захоплення мистецтвом, літературою. Людина шукає щастя і спасіння в „справедливих” політичних системах, спільних ринках, інтеграціях, міжнародних проектах, радикальних економічних реформах. Шукає поза Богом те, що може знайти лише в Бога. Подумаймо тільки, як гріх затемнює людський розум, засліплює. Рим. 1, 21-23: „21... осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце.  22. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними 23. і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів”.