11. ПРОЩЕННЯ (2)

1. Молитва.

2. Уявлення місця. Прощення батька, привернення блудного сина до первісної синівської гідності. Лк. 15, 20б-24: „20б. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися”.

3. Просімо в Бога ласку, щоб ми розуміли, що Бог завжди нам пробачить наші провини, що Він завжди з тугою нас виглядає, і наше повернення завжди Його втішить, що нас чекають не докори, а його батьківські обійми, що він нам поверне втрачену гідність дітей Божих.

1) „...побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його”. Виправдання і пояснення сина батькові не потрібні. Йому потрібне лише розкаяне серце. Ми часто в наших сповідях розрішенню священика відводимо надмірну увагу. Вважаємо, що формула розрішення є гарантією відпущення гріхів, заклинанням доброї ворожки. І тому головну увагу звертаємо на слова сповіді, а не наше серце. Така сповідь більше нагадує юридичний звіт з наших учинків, якнайскоріше розрахуватися з боргами і йти в своїх справах; але це не є внутрішнє прагнення серця повернутися до дому Небесного Отця. “Змилосердившись”. Батько змилосердився. Як ми розуміємо людське милосердя? Коли йдемо по вулиці і бачимо якогось жебрака, який сидить і просить милостиню, ми милосердимося над ним, кидаємо йому кілька копійок і йдемо далі. Наше милосердя чисто зовнішнє, воно нас не заторкує глибоко. Ми не знаємо цієї людини, не знаємо, як вона називається, яка її доля, і, відійшовши кілька кроків, забуваємо про неї. В перекладі Огієнка замість “змилосердився” написано “переповнився жалем”. Ці слова вже віддають внутрішній стан батька, вигляд сина зворушив його, перейнявся жалем, перейнявся болем. В одній миті в його пам’яті постало усе життя сина: народження, яке було для батьків великою радістю, дитинство, як вони ним піклувалися, скільки здоров’я і праці йому віддали. Як хвилювалися, коли їх дитина хворіла, як раділи, коли починав говорити перші слова: мама, тато, як робив перші кроки. В грецькому оригіналі стоїть слово εδπλαγχνισθη , яке означає змилосердитися, переповнитися жалем, зворушитися, співчувати, бути чуйним, милим. Означає всі найкращі почуття, які випливають з глибини людського серця і проймають людину до мозку кісток, охоплюють усю людину, звільнюють усі її найшляхетніші можливості. Ми читаємо в мудрих богословських книжках, що Бог є трансцендентний, найдосконаліший, незмінний, чистий акт, який не має почуттів, і уявляємо Бога як непорушну скелю. Такий Бог – це Бог філософів і богословів. Біблійний Бог – це Бог, який терпить разом з людиною, який повністю віддає себе людині, і коли вона до Нього повертається, то Він переповнюється безмірною радістю, глибоко проймається.

2 ) „Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його” . В грецькому оригіналі стоїть слово πρώτηv - першу, попередню, отож не найкращу одіж, а попередню, ту, яку він носив вдома, здійняв з себе і кинув батькові до ніг, коли відходив. Згадаймо патріарха Якова і його синів. Брати продали Йосифа до Єгипту, а батькові сказали, що його роздер дикий звір. Бт. 37, 31-35: „31. І взяли вони одежу Йосифа, зарізали козеня та й намочили одежу в крові, 32. і послали квітчасту одежу батькові з словами: „Це ми знайшли. Пізнавай, чи одежа твого сина, чи ні”. 33. Пізнав він її і сказав: „Одіж мого сина! Звір лютий пожер його. Роздер напевно Йосифа!” 34. Тоді Яків розірвав на собі одежу, накинув на бедра волосянницю та й сумував за своїм сином довго. 35. Посходилися всі його сини та всі його дочки розважити його, але він був невтішний, тільки говорив: „Зійду бо, сумуючи, до свого сина, до Шеолу”. І плакав за ним його батько”. Коли дитина вмирає в автомобільній катастрофі чи від якоїсь хвороби, то батьки нічого не змінюють в її кімнаті. Пильнують, щоб речі лежали на своїх місцях, як того дня, коли в дім прийшло нещастя. Часто роками зберігають речі дитини як дорогу пам’ять. Бо що їм залишається - сльози, пам’ять і речі. Яків, напевно, також зберіг одіж Йосифа як дорогу пам’ятку по загиблому синові. Часто згадував свого улюбленого сина, витягував його одіж, плакав над нею, беріг її як зіницю ока. Батько блудного сина, напевно, вчинив те саме.

„Одяг є також ознакою духовного стану людини. Цей образ представляє біблійне оповідання про рай і вся біблійна історія. Коли Адамові і Єві відкрилися очі, то побачили, що вони нагі (Бт. 3,7). До цього моменту вони відчували своєрідну гармонію з усім Божим створінням, в якому знаходилися завдяки ласці, яка покривала їх наче одіж. По первородному гріху усе їх тіло стало виразом якогось браку перед обличчям Бога; пояси з листя не покривали цей брак. Поповнивши гріх, ховаються, бо відчувають сором перед Богом. Не мають вже знаку, одежі ласки, втратили почуття приналежності до Бога. Бог робить для них одежу зі шкури(Бт. 3,21), не відпускає їх голими. Але така одежа не ліквідує їх духовної наготи, тільки є знаком, що вони покликані до гідності, яку втратили. З тих пір одіж стає ознакою певної подвійності: виражає гідність людини, що впала, і можливість поновного одягнення в утрачену ласку” (Xavier Leon-Dufour Słownłk teologii biblijnej, Poznań-Warszawa 1982, str.928).

В обряді Cв. Тайни Хрещення новоохрещеному дають крижмо, біле полотно. Хор співає: „Ви, що в Христа хрестилися, в Христа облеклися, одягнулися”. З цього полотна йому шиють одіж на знак, що Христос своєю кров’ю змив з нього пляму первородного гріха і повертає його до первісної, утраченої гідності, одягає його в одіж Божої ласки.

3) Блудний син сам скинув з себе батьківську ласку, батьківську любов - так, як наші прародичі в раю. А тепер батько повертає йому цю ласку, дає йому не найкращу одіж, в якій він почував би себе вдома гостем, а не сином, а дає йому його звичайну одіж, вигідну, в якій він себе добре почуває, в якій почувається як син. Ваші чернечі габіти також мають це вимовне значення - Бог особливою одежею, яку носите тільки ви, одягає вас своєю ласкою, хоче, щоб ви до Нього належали особливим способом, тіснішим, ніж решта світу.

Мт. 5,40: „Хто хоче позиватися з тобою, і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ”. Одіж людини, наприклад, чернечий габіт, символізує цілу особу, показує, ким людина є. Віддати комусь свою одіж в духовному плані означає помогти людині, ввійти в її проблеми, посвятитися їй.

„... дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги”. В книзі Буття читаємо: „41. Тоді фараон сказав до Йосифа: „Гляди ж, наставляю тебе над усією країною Єгипетською”. 42. І знявши фараон з руки своєї перстень із печаткою, настромив його Йосифові на руку...” (Бт. 41,41-42а).

В обряді св. Тайни Подружжя священик в імені Церкви накладає молодій парі обручальні перстені. Обручка на пальці одруженої людини означає, що вона належить до іншої людини, з якою готова ділити радощі і горе, з якою стала одним тілом.

В давні часи, коли люди ще не вміли писати, перстень з печаткою був гарантією автентичності документу. Дати комусь перстень означало довірити йому свій маєток, владу, честь. Віддати все в його руки. Фараон побачив, що Йосиф насправді є Божим чоловіком, не таким, як єгипетські жерці, і тому дає йому надзвичайну владу. По фараонові Йосиф стає другою людиною в Єгипті. Бт. 41, 38-40: „38. та й промовив фараон до своїх слуг: „Чи ж знайдемо ми такого чоловіка, як оцей, щоб дух Божий жив у ньому?” 39. А до Йосифа фараон сказав: „Бог дав тобі знати все те, тим то й немає іншого такого кмітливого та розумного, як ти. 40. Ти будеш над моїм домом, і твоє слово слухатиме ввесь мій народ і тільки престолом буду я від тебе більший”.

„За одного битого двох небитих дають”, - каже прислів’я. Петро зрікся Ісуса тричі, а Господь дав йому найвищу владу в Церкві. Блудний син зрікся свого батька, а батько ввіряє йому все своє майно. 34-а Генеральна Конгрегація отців єзуїтів говорить, що єзуїт - це грішник, посланий Богом нести Добру Новину в світ саме тому, що пізнав і усвідомив свою гріховність. В цих реколекціях ми також повинні усвідомити свою гріховність, свої слабості, але також усвідомити безмежну Божу любов і прощення. Усвідомлення своєї слабості допоможе нам краще розуміти слабості інших людей, проблеми світу, і допоможе нам зблизитися до Бога, покладати всі свої надії в Ньому, а не в собі, своїх здібностях, освіті. Cв. ап. Павло пише: „7. А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9. та він сказав мені: „Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі”. Отож, я краще буду хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала. 10. Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради; бо коли я немічний, тоді я міцний” (2 Кор. 12,7-10). Бо коли ми будемо немічними, тоді будемо благати в Бога допомоги, тоді Він буде в нас і через нас діяти.