1. БОЖЕ СЛОВО (1)

1. Молитва. Вступна молитва завжди така сама:

[46] У Молитві приготування просимо у Господа Бога ласки скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу.

2. Уявлення місця. В V ст. до Христа єврейський народ повертається з перської неволі, повертається до знищеної батьківщини, до руїн Єрусалиму, до руїн святині єдиного правдивого Бога. Втомлений недолею, війнами, народ на вигнанні врешті-решт прийшов до переконання, що єдино дійсний Бог – Ягве. Жодне Боже Слово не впало намарне, і все, що Господь вирік, справдилося. По відбудові мурів Єрусалиму народ зійшовся слухати Боже слово. Уявімо собі цю картину.

Неєм. 8,1б-2а, 3-4а, 5-6, 7б-9, 12б: „1. ...увесь народ, як один чоловік, зібрався на майдані, що перед Водяними ворітьми, і сказали Езрі книжникові принести книгу закону Мойсея, що його дав Господь Ізраїлеві. 2. І приніс Езра священик закон до громади чоловіків, жінок і всіх, що могли розуміти... 3. і читав його на майдані, що перед Водяними ворітьми, від світанку до полудня, перед чоловіками, жінками й тими, що могли розуміти; прихиливсь увесь народ вухами до книги закону. 4. Книжник же Езра стояв на дерев’яному помості, зробленому для того... 5. Відкрив Езра книгу перед очима всього народу, бо він був вище від усього народу; а як він відкрив її, ввесь народ підвівся. 6. І хвалу воздав Езра Господеві, великому Богові, а ввесь народ відповів: „Амінь, амінь”, знявши руки вгору, й вклонився, впавши перед Господом обличчям до землі. 7. ...левіти тлумачили народові закон, тим часом як народ стояв на своєму місці. 8. Вони читали книгу закону Божого виразно та викладали значення, щоб читане було зрозумілим. 9. Тоді начальник Неємія, священик та Езра й левіти, що вчили народ, сказали до свого народу: „Цей день – святий Господеві, Богові нашому; не сумуйте й не плачте!” –  бо ввесь народ плакав, слухаючи слова закону. 12. ...бо зрозуміли слова, які їм вияснено”.

3. Просити в Бога благодать вміти слухати Боже слово, почути його. Просити благодать розуміння Божого слова серцем –  розуміння, проявом якого будуть сльози, щирі сльози.

1) В історії Старого Завіту слово не було Словом Втіленим, а просто словом; словом, яке сходить з вершин, і, що найважливіше, –  словом, яке впроваджує їх в рух. Для них те слово не було богословською доктриною, яку слід досліджувати філософським розумом, а словом-подією, живим словом, що діє в часі і просторі, і достосовується до матеріальних і культурних умов конкретного народу чи навіть конкретної особи. На пустелі юдеї були народом слухання, а не бачення, споглядання. І якщо бачили чуда, надзвичайні знаки, відчувальні органом зору, то тільки тоді, коли їх „слух” псувся, і видимі знаки були потрібні для оздоровлення „слуху”, були потрібні щоб пригадати їм, що слово, яке до них сходить, є словом сильним і могутнім.

З часу, коли „Слово стало тілом, і оселилося між нами...”(Ів. 1,14), стало видимим словом, увійшло в грецьку культуру і стало словом не тільки Ізраїля, а всього людства, то ситуація радикально змінилася. Греки були народом споглядання, а не слухання, народом, замилуваним в архітектуру і в субтельні інтелектуальні роздумування. Невидиме слово, не підтверджене дією на органи зору і дотику, не підтверджене мудрими філософськими доказами, було для них тільки порожнім звуком.

Ми належимо до території впливу грецької культури і маємо такі самі проблеми зі „слуханням” Божого слова, особливо в наш час, час тотального галасу. З усіх сторін нас атакує слово: писане слово з газет, журналів, афіш; мовлене слово кидається на нас з радіоприймачів, магнітофонів, телевізорів. Безмір порожніх слів з художніх фільмів чи уст політиків тратить свій сенс, стає для нас безсенсовним, хаотичним рухом молекул повітря.

В кращому випадку мовлене слово є для нас тільки інформацією, яка записується в клітини пам’яті мозку, поширює наше знання, інтелект, хотів би сказати розум, але тут деякі застереження. Ми самі окреслили, що таке розум, окреслили по-людському, і окреслили себе самих як істоти розумні. Звернімось до Св. Письма.

2) В Мт. 19,11,12, говорячи про дівоцтво, Ісус так говорить: „Не всі це слово розуміють...”. „...Хто може збагнути, нехай збагне”. В перекладі Огієнка замість розуміти, збагнути ужито термін вмістити. Отож розуміти, збагнути або вмістити Боже слово. Термін вмістити можна зрозуміти подвійно: вмістити як живе слово, яке буде мучити людину, не давати їй спокою, торкне її совість, душу, розум, впровадить в фізичний рух: „Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу”(Бт. 12,1). Реколекції – це своєрідний вихід зі звичної обстановки, в якій людина знаходиться, в іншу землю – в духовному плані: землю, яку показує Бог. В одному з англійських перекладів Мт.19,12 звучить так: „...візьміть це слово ви, чиї серця достатньо великі для цього”.

Термін вмістити можна розуміти ще інакше: вмістити як нову книжку на полиці чи інформацію на магнітофонній касеті і забути про це, отож слово статичне, нерухоме, мертве. В іншому англійському перекладі замість розуміти є сприймати, що можна також відчитати як толерувати. Цей термін дуже добре відповідає західній ментальності –  все толерувати і на все бути байдужим.

3) В грецькому оригіналі стоїть термін χωρέω –  йти (згадаймо: хореографія). Отож в дослівному перекладі з грецького оригіналу вищезгадані цитати з Євангелія будуть звучати так: „...не всі йдуть за тим словом...”, „...хто може йти, нехай іде...”

Входячи глибше в семітську культуру ми можемо парафразувати думку Ісуса на нашу мову так: зрозуміти дівоцтво може тільки той, хто став на шлях дівоцтва; зрозуміти духовні речі може тільки той, хто ними живе, хто їх зазнає, досвідчує, переживає. Розуміти по-біблійному означає жити тими речами, смакувати їх, і стосується не розуму, а серця.

Отож слово Св. Письма, то слово динамічне, живе, яке входить в людину як сила, котра її порушує. Коли в буденному житті говоримо про слухання людиною якоїсь інформації, то маємо на думці статичне слово; коли говоримо, що дитина є послушна, слухає своїх батьків, то маємо на думці динамічне слово –  дитина не тільки слухає, не тільки чує своїх батьків, а вислуховує їх, є їм послушна, живе згідно з їх словами.

Слово в біблійному розумінні –  це слово, яке попадає не тільки в розум, але і в серце, перемінює людину, змушує її змінити своє життя. „Вийди... з дому батька твого...”(Бт. 12,1) –  це слово, сприйняте в грецькій культурі, на людину би зовсім не подіяло, застряло би в умі, зустрілося би з людським словом-міркуванням і було би переможене людським мисленням. В семітській культурі воно попало в серце Авраама, стало потужною силою, що формувала ментальність і дух вибраного народу. Авраам прийняв це слово до серця не філософствуючи над ним. Постава дитини, постава безмежного довір’я. „Ходи до мене” –  говорить мама, і дитина не думає про фізичну можливість чи неможливість цього, а довірливо простягає рученята і крокує до мамусі. „...Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього” (Лк. 18,17, пор. Мк. 10,15). Постава Авраама впровадила його і пізніше ввесь Ізраїль в рух до Обіцяної Землі, до Царства Божого. Таку поставу повинен мати християнин, поставу дитини, поставу абсолютної вбогості, безсилля, слабості, піддання себе Богові.

Тільки при такій поставі Боже слово почне в нас діяти, і чим більше людина стає послушна тому слову, то тим більше воно набирає форму, матеріалізується, стає виразнішим в її житті, стає вогненним стовпом, що провадить по пустелі, чи Віфлеємською зіркою, що веде до Ісуса, аж поки вкінці повністю не втілиться в людину, яка почне волати: „Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал. 2,20).