АВРААМ 4  

Бт 12: «7 І він збудував там жертівника Господеві, що явився йому. 

8 А звідти він рушив на гору від сходу від Бет-Елу, і намета свого розіп'яв, Бет-Ел від заходу, а Гай від сходу. І він збудував там Господу жертівника, і прикликав Господнє Ймення. 

9 І подавався Аврам усе далі на південь». 

Погляньмо на покликання і шлях Авраама через призму свого минулого. Вихід Авраама зі своєї землі – це, в першу чергу, «вихід», принаймні частковий, зі свого світогляду, свого способу мислення, своєї ментальності, своїх старих звичок і способу життя. 

Дуже часто людина, яка має шляхетні бажання і наміри служити Богові у чернечому чи священицькому стані, основну увагу звертає на зовнішні великі зміни в своєму житті: вступ в монастир чи семінарію. Саме це вважає великим «виходом» свого життя, все інше має доповнитись ніби автоматично, досить стати на цю дорогу і йти по ній. 

Але великий зовнішній «вихід» дуже рідко супроводжується великим внутрішнім «виходом», внутрішньо себе змінювати набагато важче, ніж зовнішньо. Зовнішні зміни можна здійснювати тільки людськими зусиллями – силою волі, внутрішньо однією силою волі ми не змінимося, нас може змінювати лише Божа благодать, з якою будемо співпрацювати. 

Оскільки Бог – вільна істота, Його думки – не наші думки, то Його дари і благодаті рідко співпадають з нашим розумінням того, як Бог має діяти в нашому житті. Якщо людина на якомусь етапі свого богопосвяченого життя не усвідомить цього і не віддасть ініціативу Богові, то в ній народиться внутрішній конфлікт, бунт проти Бога, переважно неусвідомлений і глибоко прихований. 

Біблія не описує враження Авраама: сподобалась йому земля, не сподобалась, але він, принаймні, не бунтується, приймає цю землю як Божий дар. 

Авраам будує Богові жертівник. З одного боку, це подяка за отриманий дар, з другого боку, жертівник – місце, присвячене Богові, Божа власність, яку Бог буде захищати від ворогів, і також усю землю, подаровану Авраамові, ніби оберіг від злих сил. 

На цьому етапі життя Авраам ще дуже зосереджений на собі, на своїх планах і бажаннях, зв’язок з Богом ще дуже слабенький, школа віри щойно почалася. 

Перегляньмо своє життя через призму мрій, бажань і прагнень, які ми мали на окремих етапах. Як ми страждали, коли мрії не здійснювались. Чим більше у минулому ми бачимо страждань, болю й поразок, тим більше ми зосереджені на собі, на своїй, а не на Божій волі.